Освітньо-туристичне виховання учнів старшої школи

Відповідно до основних функцій  туризму, які мають педагогічне  значення, у теорії та практиці туризму  виокремлюють такі його види (В.Ганапольський,Є. Безносиков, В. Булатов, 1987):[64, с. 126].    - за характером подорожей - гірський, сухопутно-рівнинний, підземний (печерний), водний, підводний, комбінований;      

- за способом пересування  - пішохідний, гірсько-пішохідний, лижний, велосипедний, водний, вітрильний, автомобільний,  мотоциклетний, кінний;

- за змістом - прогулянки, подорожі, екскурсії, експедиції, табори, зльоти;

- за тривалістю - одноденні  походи, дводенні (походи вихідного  дня без нічного відпочинку  і з відпочинком) і багатоденні;     

- за масштабом - місцеві  мандрівки (у межах району, області,  краю) і дальні (райони, віддалені від місця проживання);     

- за організацією мандрівок  - плановий (організовують через  туристсько-екскурсійні бюро, ради  добровільних і спортивних товариств,  спортивні клуби і колективи фізичної культури за сплаченими путівками із забезпеченням учасників харчуванням, обслуговуванням, транспортними засобами) і самодіяльний (організовані зусиллями і засобами самих туристів);

- за метою - пізнавальний (спрямований на вивчення рідного  краю, його рельєфу, клімату, флори  і фауни, господарства; передбачає  ознайомлення з передовими підприємствами, зустрічі з героями і ветеранами  Другої світової війни і праці,  делегатами районних, обласних і  Верховної рад, відвідування музеїв  і пам'ятних місць); оздоровчий (загартування  організму, розвиток рухових якостей  підвищує працездатність, оптимізує  активний відпочинок); спортивний (покращує  фізичну підготовку, сприяє вихованню  морально-вольових якостей, фізичному  вдосконаленню) та агітаційно-масовий  (пропагує туризм, агітує широкі  маси населення до походів  і обміну досвідом туристської  роботи).         

Із розвитком суспільства  з'являються й розвиваються нові види туризму. При цьому деякі  з них відокремлюються від  туризму, це такі види спорту, як альпінізм, скелелазіння, спортивне орієнтування та ін. Водночас і туризм поповнюється елементами інших видів спорту, що сприяє удосконаленню техніки туристичних  походів і подорожей.     

Форми і напрями туристсько-краєзнавчої  діяльності.   

Кожна подорож потребує певних знань, умінь та навичок туриста, що обумовлено вимогами безпечного проведення подорожі та педагогічною доцільністю. Заздалегідь не підготовлена подорож  може призвести до негативних педагогічних наслідків, а можливо, і до загрози  життю та здоров'ю туристів. Нині виокремлюють масовий дитячо-юнацький туризм, який охоплює практично всіх дітей та молодь і має епізодичний  характер, та туристсько-краєзнавчу діяльність, яка реалізується в постійній  роботі туристських гуртків, клубів, краєзнавчих об'єднань тощо.    

Прогулянка.          

Це найпростіша короткочасна форма туристичної роботи (пересування  пішки, на лижах, велосипедах, човнах), яка доступна для широких мас, з метою оздоровлення та загартування організму, яка має елементи техніки  туризму (подолання нескладних природних перешкод, елементи орієнтування на місцевості, елементи туристичного побуту). Туристичні прогулянки спрямовані на формування туристичних навичок, необхідних при підготовці спортивних походів.         

Похід.            

Ця форма включення  людини в природне середовище пов'язана  з активними способами пересування, автономністю існування туристської  групи. Залежно від складності походи бувають одноденними (походи вихідного  дня), багатоденними, категорійними.    

У туристсько-краєзнавчій  діяльності найчастіше організовують  походи вихідного дня з метою  активного відпочинку, вони мають  спортивно-тренувальну спрямованість  і актуальні для будь-якої пори року. 

Одноденні походи умовно можна  поділити на прогулянково-оздоровчі, навчально-екскурсійні, тренувально-спортивні, їх розрізняють  за відстанню, швидкістю руху, характером дороги і природних перешкод, метою  проведення та ін.           

Багатоденні переходи характеризуються активними формами пересування  за визначеним маршрутом, під час  проходження якого можливе подолання  природних перешкод (перевалів, порогів, печер тощо). Тривалість багатоденних переходів (піших) охоплює 3-20 днів, протяжність  маршруту - 60-300 км. Залежно від виду туризму (лижний, гірський, водний та ін.) протяжність маршруту змінюється.        

Залежно від технічної  складності, кількості природних  перешкод, протяжності, тривалості походи поділяють на категорії (з І до VI категорії складності) та некатегорійні. До некатегорійних належать походи, що мають складність, протяжність або тривалість, менші від установлених длямаршруту І категорії складності, 1-3-денні походи (походи вихідного дня) та походи 1, 2, 3 ступеня складності.        

Категорію складності походу визначають відповідно до класифікації маршрутів (переліку класифікованих туристичних  маршрутів), перевалів, печер тощо.          

Будь-який похід повинен  бути насамперед цікавим, тобто мати емоційний центр. Ним можуть бути мальовничі береги річок, пам'ятки природи, архітектури, культури, історії та ін. Спочатку бажано організувати походи рідним краєм, районом, областю.       

Залежно від мети існує  кілька видів туристичних походів. Серед них слід вирізняти агітаційно-масові походи, підготовчі та спортивні. 

Агітаційно-масові походи проводять на честь суспільно-політичних чи спортивних подій із метою залучення широких мас населення до туристичного руху та обміну досвідом. Наприклад, щорічні підйоми на гору Говерлу у День Незалежності України.     

Підготовчі походи здебільшого організовують для формування та розвитку спеціальних умінь, необхідних у походах, а також для поступової підготовки організму до великих і тривалих навантажень у майбутніх спортивних походах. Основним змістом підготовчих походів є ознайомлення з туристичним екіпіруванням, режимом дня у поході; вдосконалення техніки пересування; навчання спеціальним діям, пов'язаним з розвідуванням шляху, вибором і підготовкою місця розташування табору, організацією ночівлі, розведенням багаття тощо; виховання витривалості, сили, швидкості та інших якостей, необхідних для участі в складних і тривалих походах. За тривалістю підготовчі походи класифікують як походи вихідного дня.  

Серед основних умов, які визначають ефективність туристсько-краєзнавчої роботи, особливе місце посідають методи виховання. Це пов'язано з тим, що, по-перше, вони обумовлюють характер стосунків між суб'єктами туристської дійсності, що складає серцевину всього виховного процесу у туризмі; по-друге, новими досягненнями педагогічної науки та практики; по-третє, без сучасних ефективних методів виховання найкращі цілі, ідеали туристського виховання залишаться лише в намірах організаторів.

Отже, туристична діяльність у вихованні учнів полягає в нерозривному зв’язку вивчення основ наук з практикою, життям, довкіллям. У процесі вивчення різних дисциплін шкільної програми в учнів розвивається інтерес до своїх родинних та національних витоків, формується прагнення продовжувати традиції свого народу. Учні поступово усвідомлюють сутність процесів у природі та між людьми, принципи співіснування, історичні зв’язки. Саме ця діяльність є основою виховання любові до батьківського роду, рідної природи, материнської мови й пісні, допомагає вникнути історичного безпам’ятства й бездуховності.

2.3.Проблеми туристсько–краєзнавчої роботи в загальноосвітніх навчальних закладах та шляхи їх вирішення

В Україні склалася і успішно  діє система дитячо-юнацького  туризму і краєзнавства, яка є  невід’ємною складовою загальної  освіти. У процесі пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, вивчення свого родоводу, історичних і культурних надбань предків у юних туристів виховується почуття дбайливого ставлення та поваги до історії краю, чуйності, доброти, формується фізично здорова і духовно розвинена особистість.     

Нині в Україні значна увага  приділяється розвитку сфери туристсько-краєзнавчої  діяльності. Її все частіше розглядають  як сферу економічної діяльності, здатної давати прибутки, впливати на економічний стан міст, областей, регіонів. На фоні активного розвитку туризму і краєзнавства як сфери  бізнесу несправедливо позбавлені уваги не менш важливі інші його грані. Знизилася увага до краєзнавства та туризму як сфери педагогічної, виховної діяльності, патріотичного  виховання молоді, активного відпочинку, корисного проведення дозвілля громадян України. Необхідність розвитку туристсько-краєзнавчої  роботи вимагає нового відношення до цього питання.

Протягом останніх років органи управління освітою на місцях, навчальні  заклади активізували роботу щодо виховання  підростаючого покоління, пропагування здорового способу життя, розвитку учнівського та студентського самоврядування, залучення батьківської громадськості  до виконання основних функцій закладу.       

Однак, у своїй діяльності навчальні  заклади нерідко стикаються з  нагальними проблемами, з вирішенням яких пов'язаний подальший їх розвиток. Тривале перебування в такому стані впливає на рівень виховної роботи. Таке положення ускладнюється також тим, що преса та телебачення наповнені програмами, зміст яких суперечить цінностям цивілізованого суспільства, пропагують насилля та аморальність. Як результат - в суспільстві поширюються соціальні проблеми, падає інтерес до національної історії та культури.             

З урахуванням зазначеного на часі посилення роботи навчальних закладів щодо виховання учнівської та студентської молоді на традиціях і звичаях  українського народу, вивченні його історичної та культурної спадщини, формуванні у  них високої патріотичної свідомості, готовності до виконання громадянських  і конституційних обов'язків, поваги до державних символів України.          

Різноманітні форми діяльності забезпечують комплексний характер туристично-краєзнавчої діяльності у навчанні, вихованні й оздоровленні студентів, в ній закладені широкі можливості для творчої самодіяльності - спортивної, науковий, художньої, технічної, соціальної і педагогічної [63].

Для системи туристстичної діяльності важливо її постійний розвиток, якісне і кількісне удосконалювання, це не щось раз і назавжди задане, одномірне, цей рух уперед, постійне відновлення.     

Поштовх до пожвавлення туристичної роботи серед учнівської молоді дали прийняті в останні роки законодавчі, урядові та відомчі правові і нормативні документи, які регламентують дану сферу діяльності [64,146]. Основні завдання туристсько-краєзнавчої діяльності полягають у тому, щоб допомогти школі у навчанні й вихованні учнів, відродити духовність, моральність, національну самосвідомість, прищеплювати любов до праці;залучати їх до проведення в походах пошукової та суспільно-корисної роботи, поповнювати;зібраними в походах і подорожах матеріалами краєзнавчі музеї, кабінети та кутки;виховувати міцний і дружний учнівський колектив, установлювати й зміцнювати зв’язки між дітьми різних шкіл, сіл, міст, національностей;загартовувати учнів фізично й морально. 

Проблема розвитку дитячо-юнацького  туризму є надзвичайно важливою на даний час. Як свідчить аналіз літературних джерел [ 63, с. 8], туризм у поєднанні з краєзнавчою роботою є багатогранним видом діяльності учнів. Він дає їм змогу самовдосконалюватися, формувати фізичні якості, яким приділяється особлива увага. Тому туризм запроваджено до навчальної програми «Фізична культура» для загальноосвітніх шкіл як важливий засіб підвищення рухової та соціальної активності учнів. Навчання ж у школі, участь у суспільно-корисній праці, гуртках, а для багатьох ще й заняття в музичній, художній та інших школах, приготування домашніх завдань, читання художньої літератури, перегляд телепередач – усе це потребує від учнів значних витрат енергії. Тому для зняття втоми їм потрібен повноцінний відпочинок, який включає заняття туристсько-краєзнавчих гуртках, походи вихідного дня, ігри. За цих умов організація правильного відпочинку учнів, особливо у вихідні дні й на канікулах є одним з невідкладних завдань батьків і вчителів школи.    

Звісно, ніхто з вчителів педагогічної цінності екскурсій заперечувати не буде, а от туристичні походи у багатьох на другому плані. Чому ж так? Деякими  причинами є: надзвичайна зайнятість учителів основною роботою – уроками, тому займатися з дітьми туризмом їм доводиться у свій вільний час; відсутність окремої оплати за проведення туристської роботи, до того ж учитель  завжди був змушений сам здійснювати  чималі витрати з особистого бюджету, щоб мати можливість ходити із класом у туристські походи; неможливість для більшості родин фінансувати  заняття своїх дітей туризмомуповному обсязі. Досить вагомою причиною через  яку вчителі втрачають можливість відправитися з учнями в похід  є відсутність або недостатня кількість туристичного спорядження і необхідного інвентарю в школах.  

Існують також і інші причини, що стосуються самого вчителя, якому зручніше вважати туристську роботу не таким  вже і цінним виховним засобом, аніж признати свою до нього непідготовленість. І це дійсно так. Десятиріччями держава  закликала розвивати шкільний туризм, але майже нічого не зробила для  підготовки вчителів до цієї форми  роботи. Не маючи певної методичної, фізичної і технічної підготовки, вчитель не може вирушити з дітьми навіть в одноденний похід.    

Передумови для повноцінного використання туристсько-краєзнавчої діяльності в школі можуть виникнути лише тоді, коли педагогічна свідомість повністю звільниться від комплексу авторитарності. Одним із завдань зміцнення позицій шкільного туризму в системі освіти є необхідність у подоланні зневаги до теорії педагогіки туризму. Без розробленої теорії шкільного туризму не можна ані здійснити підготовку кадрів, ані допомогти єдності підходу до туристичної справи в освіті [34].