Освітньо-туристичне виховання учнів старшої школи

В юнацькому віці закріплюються  і вдосконалюються психічні властивості  особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної  діяльності, які є основою становлення особистості.

Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юнацькому  віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, провідна роль в якому належить розвитку мислення. Навчальна діяльність створює  сприятливі умови для переходу учнів  до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мислення. Старшокласники більш усвідомлено  і міцно оволодівають логічними  операціями. Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, а  й інструментом пізнання, аналізу й синтезу.     

До моменту закінчення школи юнаки та дівчата мають  бути психологічно готовими до дорослого  життя. Йдеться про сформованість  властивостей, здібностей та потреб, які  б дали змогу молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, в майбутній  сім'ї. 

Передусім це розвиток потреби  в спілкуванні та освоєння способів його здійснення; формування теоретичного мислення і вміння орієнтуватись  у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що виражається  в наявних основах наукового  та громадянського світогляду; розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене  і критичне ставлення до себе; становлення  готовності до трудової діяльності [63].  

Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення — центрального новоутворення раннього юнацького  віку. При всій складності цього  явища основним у ньому є потреба  зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі, тобто  зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті[26].    

Емоційно-вольова сфера. Порівняно з підлітками зростає  рівень свідомого самоконтролю, хоч  саме в цьому віці найбільше скаржаться на слабкість волі, залежність від  зовнішніх впливів i такі характерологічні риси, як капризність, ненадійність, схильність легко i безпричинно ображатися тощо. Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фізіологічних процесів певною мірою зберігається i в період ранньої юності однак вона вже не визначає всіх особливостей емоційної сфери. Останні залежать також від соціальних факторів i умов виховання, причому індивідуально-типологічні відмінності часто суттєвіші  за вікові.  

Вci основні структури  темпераменту i його залежності від  властивостей нервової системи задаються  ще в підлітковому віці. Рання юність відзначається посиленням інтегральних зв'язків між його елементами, внаслідок  чого полегшується управління людиною власними реакціями[38]. Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу нервової системи, значно стриманіші i врівноваженіші порівняно з підлітками[25, с. 49]. 

Однак саме в цьому віці особливо гостро проявляються окремі властивості характеру, інколи доходячи до рівня акцентуації; не будучи самі по собі патологіями, вони збільшують імовірність психічних травм  та розвитку відхилювальних форм поведінки. Скажімо, загострення такої типологічної для юнацтва риси як гіпертимність (підвищена активність та надмірна збудженість) нерідко спричинює нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильність до непродуманих, авантюрних вчинків, а типологічно зумовлена замкнутість може перерости у хворобливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Взагалі вік від 15 до 18 років є критичним періодом для психопатій[42, с. 87].  

У цілому ж можна сказати, що емоційні труднощі та негаразди  не є типологічними для юнацького  віку. Імовірніше, що тут відбувається виявлення деякої загальної закономірності, а саме: підвищення рівня організації  і саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають і можливості психологічного захисту [38, с. 93]. 

Основний психологічний  здобуток юності — відкриття для  себе власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер лише одна з  можливостей суб'єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне "Я".

Процес відкриття власного "Я" складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що "внутрішнє" "Я" не збігається з "зовнішньою" поведінкою, внаслідок чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість "Я" в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої  порожнечі, яку слід чимось наповнити, що, своєю чергою породжує посилення  потреби у спілкуванні та одночасне  зростання його вибірковості, посилення  потреби у відокремленні від  інших.       

Юність, за Еріксоном, — це передусім криза ідентичності, яка  полягає у послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успішно справившись з вирішенням відповідних задач, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації. 

Нерозв'язаність цих задач  зумовлює формування у молодих людей  неадекватної ідентичності. Розвиток останньої може йти за такими основними  напрямками: відмова від психологічної  інтимності, уникнення тісних міжособових  стосунків з іншими; розмивання почуття  часу, неспроможність будувати життєві плани, страх ставати дорослим, страх змін; розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення і вибір негативних зразків для наслідування.       

В інших дослідженнях (Дж. Марша) виділено ряд етапів у розвитку ідентичності, детермінованих рівнем професійного, релігійного та політичного самовизначення молодих людей: «невизначена, розмита ідентичність» (індивід ще не виробив певних чітких переконань, не вибрав професії і не зіткнувся з проблемою кризи ідентичності); «передчасна ідентифікація» (індивід вже включився в певну систему взаємостосунків, але не з власної волі, внаслідок пережитої кризи та випробовувань, а на основі чужих думок, під впливом прикладу або авторитету); «мораторій» (індивід перебуває в процесі нормативної кризи самовизначення, вибираючи з численних варіантів той єдиний, який можна вважати власним); «зріла ідентичність» (криза самовизначення завершена, індивід від пошуку себе перейшов до практичної самореалізації)[42].    

Важливим моментом стає формування почуття дорослості, причому не взагалі, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої і, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки (І. Дубровіна)[42, с.58]. 

Самосвідомість та самооцінки юнаків і дівчат серйозно залежать від стереотипних уявлень про  нормативні образи чоловіка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.  

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже   зазначалося, стає самовизначення не лише особистісне, а й професійне У 80-і роки у виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (її соціальну значущість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для певного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.      

Самовизначення пов'язане  зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься З майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях і силах.        

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі  характерні тенденції. Так, у десятикласників  самооцінка, як правило, висока, порівняно  безконфліктна і стійка. У цьому  віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, а відтак не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут  зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує  наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед  них більшість дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість  у собі, гостре переживання добре  усвідомлюваної невідповідності своїх  прагнень наявним можливостям (І. Кулагіна)[42].

Отже, юність — це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного й професійного самовизначення.

Гуманізація сучасної школи  вимагає підвищеної уваги до проблем  вікової та педагогічної психології, оскільки знання вчителем основних закономірностей  розвитку дитини у різні вікові періоди  та особливостей комфортного включення  школярів в навчання та туристичну роботу  є необхідною передумовою конструктивної взаємодії вчителя і учня в навчально-виховному процесі.

3.2. Учбова та позаурочна форми шкільного туризму, як передмова                   для зміцнення здоров’я

Туристична робота є початком ознайомлення учнів з туризмом як засобом оздоровлення.       

Основними завданнями туристичної роботи в школі на сучасному етапі є:

1) допомога школі у навчанні та вихованні;     

2) прищеплювати любов до праці, виявляти і всебічно вивчати індивідуальні особливості характеру учнів та їх нахили, допомагати їм у свідомому виборі майбутньої професії;       

3) оздоровлювати дітей, зміцнювати їх фізично і морально;   

4) поповнювати зібраними у походах та на екскурсіях матеріалами шкільні краєзнавчі музеї, кабінеті, кутки;       

5) підвищувати кваліфікацію вчителів географії, фізичної культури, вдосконалювати навики їх науково-дослідної роботи та суспільно-корисної праці тощо.           

Туристичну діяльність можна розглядати як об'єктивну потребу суспільства, пов'язувати навчально-виховний процес з актуальними питаннями становлення нашої держави, з підготовкою учнів до суспільно-корисної та трудової дисципліни.      

Туристична робота, яка в недалекому минулому була справою лише вчителів-ентузіастів, останнім часом все більше впроваджується в практику школи, послідовно проходить через весь процес навчання та виховання школярів.        

Шкільний туризм включає в себе дві форми навчання - учбову та позашкільну. Ці форми туризму знаходяться в тісному взаємозв'язку і доповнюють одне одного. Але між ними є й відмінність - зміст, форми роботи, принципи комплектування групи учасниками туристичного гуртка. Якщо в учбовому туризмі, приймають участь усі школярі, то в позашкільному - тільки за бажанням. Учбовий туризм пов'язаний з проведенням учбових занять; позашкільний опирається на такі форми, як гурток, походи, експедиції, змагання тощо.    

Туристичні походи, експедиції, екскурсії здійснюються групою школярів за визначеними маршрутами з використанням різних способів та засобів пересування з метою змістовного відпочинку, фізичного розвитку, пізнання, виконання суспільно-корисної праці і профорієнтації.    

Як багато не читали б ми про якусь місцевість, скільки б нам не розказували наші товариші, побачивши розумієш, наскільки бідними були наші уявлення і наскільки багате та цікаве те що ми бачимо своїми очима. Навіть сьогодні, маючи на озброєнні телебачення, кіно, фотоогляди, неможливо зрівняти сприйняття незвіданого на даний час. Ми не тільки бачимо, але й чуємо, сприймаємо запахи, відчуваємо свіжі струмені вітерця, стік води з гірського водоспаду. А найважливіше, пізнаючи свій край, долаючи перешкоди, загартовуємо свою волю, змінюємо своє ставлення до природи, товаришів, до фізичної культури, до себе особисто.  

Учбова форма шкільного туризму. Примірні учбові плани і програми, графік проведення походів і масових туристичних заходів побудована відповідно до вимог сучасного рівня географічної науки та завдань щодо подальшого зміцнення зв'язку навчання і виховання з життям. 

В учбовій програмі з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів туризму відводиться 4 години в шостому, восьмому і дев'ятому класах. У початкових та десятих, одинадцятих класах туризм в програмному матеріалі з фізичної культури не передбачений. Єдиним засобом збільшення кількості годин є створення секцій, гуртків, клубів з туризму, або його різновиду.

IX класи.          

Орієнтування на місцевості. Надання долікарняної допомоги. Технічні етапи туристичних змагань.       

Позаурочна форма шкільного туризму. Шкільною програмою передбачено проведення навчальних екскурсій. Навчальні екскурсії ставлять за мету практично закріпити теоретичний матеріал відповідно до шкільної програми.

Позапрограмні екскурсії мають в основному дослідницький характер, їх мета ширша: вивчити свій населений пункт, мікрорайон, місто, область, господарські і культурні центри, історичне минуле і перспективи на майбутнє, познайомитись з людьми, з їхньою працею, традиціями, виконанням народногосподарських планів.       

Екскурсія - недовготривалий колективний вихід чи поїздка за межі звичайного оточення для безпосереднього ознайомлення з природою і діяльністю населення, найбільш доступна для широких учнівських мас форма пізнання навколишнього світу, яка передбачає досить вузьку програму.

Екскурсія, як і урок, має мету, тему, план, свої методи роботи. Екскурсії бувають різними за змістом, місцем проведення і способом пересування. 
За змістом екскурсії поділяють на оглядові (багатопланові), тематичні. Тематичні екскурсії завжди присвячуються певній темі, що, як правило, висвітлює окремий історичний період, одну значну подію або явище. 
За місцем проведення розрізняють екскурсії по місту, музейні, природознавчі, виробничі. Значення учбових екскурсій полягає в тому, що шляхом цілеспрямованого вивчення діяльності рідного краю вони готують всіх учнів до пізнання абстрактних теоретичних знань.