Освітньо-туристичне виховання учнів старшої школи

Досвід навчально-виховної діяльності свідчить про те, що цей  перелік має залишатись відкритим. Ті зміни, які відбуваються у нашому суспільстві, розвиток соціально-гуманітарних наук сприяють удосконаленню виховного процесу.           

Напевно, кожний погляд має  своє обґрунтування та право на існування. В цілому принципи виховання визначають мету, спрямованість, зміст, організацію  й методику виховного процесу. Це - знання про сутність, зміст, структуру  виховання, його закони, закономірності, що виявляються як норми виховної діяльності, оптимальні науково обґрунтовані регулятори виховної практики. Вони мають  об'єктивний характер за змістом, але  суб'єктивні за формою, тому що мають  свій прояв у діяльності конкретних посадових осіб. "Принципи виховання - вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й  визначають загальне спрямування виховного  процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації" [64, с. 270].

В основі принципів виховання  у туризмі лежать закони та закономірності виховання. Хоча між ними не існує  безпосередньої жорсткої залежності, вони служать методологічною та теоретичною  підвалиною для опрацювання й обґрунтування принципів виховання у туризмі. Безумовно, ці залежності є настільки різноманітними, що, наприклад, з однієї закономірності виводиться не один, а кілька принципів виховання. А, іноді - навпаки: із кількох закономірностей процесу виховання формулюється один принцип виховання. Це свідчить про те, що на обґрунтування принципів виховання впливають не тільки суто педагогічні закономірності, але й соціальні, філософські, психологічні, спеціально-галузеві групи закономірностей. Тому при обґрунтуванні принципів туристського виховання необхідно брати до уваги, насамперед, суспільну спрямованість, національні ідеали, цінності та традиції виховання українського народу, досвід виховання особистості різних виховних систем, закономірності формування особистості у туризмі.    

У педагогіці туризму принципи виховання можна розглядати, по-перше, стосовно педагогічного процесу  навчального закладу туристського спрямування, головна мета якого - підготовка фахівців для туристської галузі; по-друге, щодо суб'єкта туризму в  умовах мандрівки, освоєння особистістю іншої культури.           

Під принципами виховання  у туризмі слід розуміти конкретні  рекомендації щодо досягнення цілей  туристського виховання, що стосуються: регулювання різноманітних і змістових стосунків учасників туристської діяльності, тому що за характером власного існування вони мають суб'єктивний характер (визначають діяльність організаторів туризму і різноманітну діяльність суб'єктів туристської діяльності; відображають внутрішню сутність і сенс їхньої діяльності; визначають соціальну і прикладну спрямованість виховного процесу та діяльність організаторів туризму; зумовлюють характер і особливості різноманітної діяльності суб'єктів туризму; визначають взаємозалежність і природо відповідність всіх компонентів процесу виховання взагалі тощо);з'ясування провідних тенденцій виховання особистості засобами туризму;розв'язання суперечностей процесу виховання та умов досягнення успіхів у навчально-виховному процесі;визначення змісту, методів і форм виховної діяльності тощо. 

Надзвичайно відповідальне  завдання перед теорією та практикою  виховання у туризмі ставить  Державна програма розвитку туризму на 2011-2018 роки, Міжнародні правові акти з регулювання туристичної діяльності; зокрема, Кодекс туриста, Хартія туризму, Глобальний етичний кодекс туризму тощо. Вони визна-чають стратегічні завдання, основні напрями та шляхи розвитку виховання у туризмі, що, у свою чергу, висуває методологічні, теоретичні, методичні та практичні завдання перед туристською галуззю.

Принципи виховання, що знаходяться  у тісному взаємозв'язку, створюють  цілісну єдність і становлять систему. Реалізація одного принципу пов'язана з реалізацією інших. Усі вони відображають сутність та основні особливості туристської діяльності і, відповідно, дають фахівцю сфери туризму сукупність конкретних методо-логічних, теоретичних, методичних рекомендацій щодо організації та проведення як мандрівки у різних її видах і формах, так і підготовки персоналу для туристичної галузі. 

Основними характеристиками системи принципів туристичного виховання, виходячи із сучасних педагогічних концепцій, на нашу думку є:націленість на здійснення основної мети виховання особистості в сучасних умовах розвитку суспільства - формування всебічної і гармонійно розвиненої особистості - громадянина своєї держави з активною життєвою позицією та почуттям поваги до національної культури, історії кожного народу; національна спрямованість водночас із гармонійністю, комплексністю, конкретністю та послідовністю виховних впливів у розвитку взаєморозуміння між народами;орієнтація на забезпечення культуро відповідної комунікації суб'єктів туризму.   

Узагальнюючи сучасні  методологічні та теоретичні підходи  до обґрунтування системи принципів  виховання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, враховуючи закономірності туристичного виховання, можна обґрунтувати таку систему принципів туристичного виховання: цілеспрямованість виховання.      

Початком будь якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. Відповідно до мети туристичного виховання вся діяльність має бути спрямована на збагачення особистості моральними, етичними цінностями, поповнення та закріплення знань з історії, культурології, краєзнавства, природознавства, топографії, рекреології.    

Принцип суб'єкт-суб'єктного  характеру виховних взаємин. Наріжним каменем виховання у туризмі  є активність та зацікавленість осіб щодо самовдосконалення, стимулювання активності суб'єктів туризму у  формуванні та постійному самовихованні  особистості. Визнання цього принципу означає наявність у процесі  виховання діалогічної взаємодії  між вихованцями, що забезпечує інтенсивність  емоційних реакцій, перебудову власної  поведінки з метою подолання  дисонансу між фактичною моральною  ситуацією та передбачуваними наслідками певних поведінкових актів. 

Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує, що найбільш ефективним напрямом підвищення якості будь-якого виховання є створення  таких психолого-педагогічних умов, в яких вихованець спроможний зайняти  активну особистісну позицію  та повною мірою розкритися не тільки як об'єкт виховання, а й як суб'єкт, здатний до творчого самовдосконалення.

Різноманітна діяльність учасників - основа виховання. Освоєння туристами іншої культури невід'ємне від пізнавальної, художньо-творчої  діяльності, що розвиває соціальну  активність, ініціативу особистості. «Особливо корисними формами туризму, які необхідно заохочувати, є поїздки з релігійними, оздоровчими, освітніми цілями, а також для культурних і мовних обмінів» [43, с. 93].      

Через це останнім часом туристична політика провідних країн світу будується не на моделі мультикультуралізму, а на принципово новій моделі інкультуралізму. На відміну від мультикультурної моделі, що означає існування незалежних культур, змушених до спільного існування на одній території, культуровідповідний зв'язок, заснований на новому баченні культури, що базується на таких засадах, як:повага власної культуровідповідності, що суперечить ідеї етнічної чистоти та монокультурних сутностей;акцентування на взаємодії та взаємозалежності;постійне впровадження в життя принципу активної толерантності.

В. О. Сухомлинський зазначав, що виховання - це перш за все людиноведення. Усю його багатогранну творчу спадщину пронизують ідеї справжнього гуманізму. Педагог-дослідник звертає увагу  на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. Гуманізація, за переконанням В. Сухомлинського, обумовлена моральними нормами та цінностями становлення  людини в суспільстві, доброзичливим  ставленням до людей, колективу, живих  істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією  колективного, культурою людських стосунків  і культурою розуміння ролі своєї  особистості в цих стосунках. Гуманність - це справедливість, доброзичливість  і чуйність, поєднання поваги й  довіри до вихованця з розумною й  тактовною вимогою. Гуманність учений-дослідник  убачав у піклуванні про духовне  збагачення вихованців, в допомозі йому самореалізуватись у взаєминах із природою і навколишнім середовищем [43, с. 3].   

Гуманізація й демократизм у туристичному вихованні виявляються у ставленні суб'єктів туристичної діяльності до іншої особистості, історії, традицій, культури. У Глобальному етичному кодексі туризму визначається, що «туристична діяльність має здійснюватись у гармонії із специфічними особливостями і традиціями регіонів і країн, що приймають, дотримуючись їхніх законів, звичаїв, традицій» [64, с. 92].   

Систематичність і послідовність  виховання.Ефективність виховання  у туризмі залежить від послідовності, неперервності педагогічних впливів  на суб'єктів туризму. Йдеться про систему педагогічних впливів, що забезпечує формування в кожного учасника туристичної діяльності, світогляду, переконань, ідеалів, інтересів, морально-вольових рис, навичок і звичок пра-вильно орієнтованої поведінки, цілісної особистості. Цей принцип актуалізується як у процесі підготовки фахівців для галузі туризму, так і під час перебування туриста на іншій території, в іншому культурному середовищі.

Принцип суспільної спрямованості туристичного виховання полягає у використанні у виховній роботі художніх, археологічних, культурних цінностей українського народу, систематичному ознайомленні суб'єктів туризму із суспільно-політичними подіями країн світу. Виховання у туризмі повинно мати суспільний характер і відповідати узагальненому зразку ідеалу особистості.

Суспільна спрямованість  виховання у туризмі передбачає ознайомлення з характеристиками країн, цінностями туристських обмінів, їх економічних, соціальних та культурних переваг. Природовідповідність. Цей  принцип передбачає врахування багатогранної, цілісної природи людини, її анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості. Нехтування у процесі туристського виховання  цими характеристиками не дає змоги  ефективно використати виховні  можливості мандрівки, натомість породжує незадоволення, дисонанс між потребами  й можливостями подорожнього.       

Одне з головних завдань організаторів туристичної діяльності - бачити неповторність, творчу індивідуальність кожного туриста, вихованця, виявляти неповторний індивідуальний талант, створювати оптимальні умови для його розвитку. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок з культурним, загальнолюдським надбанням, історією свого народу. Учасники туристського процесу, туристи мають брати до уваги соціально-культурні традиції та звичаї свого народу, розуміти духовну єдність та спадкоємність поколінь. 

Отже, принципи освітньо-туристичного виховання, по-перше, базуються на закономірностях виховання та виховного процесу в туризмі; по-друге, встановлює систему вимог до визначення, опрацювання й обґрунтування цілей, ідеалів, змісту, методів, форм туристичного виховання та методичних основ їх упровадження у туристичну практику; по-третє, визначають загальну й специфічну спрямованість виховання суб'єктів туризму; по-четверте, є основними положеннями, на яких ґрунтуються приорганізації виховних заходів; по-п'яте, визначають характер діяльності суб'єктів щодо самовдосконалення; по-шосте, визначають перспективні напрями розвитку теорії та практики туристичного виховання тощо.

2.2. Значення туристсько-краєзнавчої діяльності у вихованні учнів

Туристсько – краєзнавча робота в школі є дієвим, ефективним та дуже потужним засобом виховання  всесторонньо і гармонійно розвиненої творчої особистості.

Вона слугує удосконаленню  навчально-виховного процесу, наближає його до краєзнавчих принципів викладання предметів про навколишнє середовище, підвищує роль екологічного виховання , сприяє формуванню системного сприйняття учнями оточуючого світу.   

Практика  показує, що в навчально-виховних закладах, де на належному рівні проводиться дана робота краща успішність і дисципліна, менше правопорушень, вищий рівень фізичного та психологічного здоров’я  дітей, глибокі знання з історії та природи рідного краю.     

Базова школа – школа  яка працює над вирішенням певних педагогічних проблем і може використовуватись  для проведення заходів в системі  методичної роботи. 

Слід відзначити, що питанню  позашкільної та позакласної роботи, складовою частиною яких є туризм і краєзнавство, приділено не досить багато уваги і в нормативних документах, що мають відношення до загальної середньої освіти.

Зокрема в Державному стандарті  базової і повної загальної середньої  освіти (Постанова Кабінету міністрів України від 14.01.2004р. №24) вказано «…учні (вихованці) загальноосвітнього навчального закладу мають гарантоване державою право – участь у добровільних самодіяльних об’єднаннях, творчих студіях, клубах, гуртках, групах за інтересами».

Виходячи з напрацювань, саме туристична робота сприяє формуванню і розвитку соціально-зрілої творчої особистості з усвідомленою громадською позицією, вихованню свідомого ставлення до свого здоров’я, поваги до народних традицій і звичаїв, національних цінностей українського народу.

Із огляду на те що туристсько-краєзнавча діяльність є не лише способом проведення вільного часу, а й формою виховного  впливу на особистість, виокремлюють різноманітні її функції і види. Основними функціями  сучасного туризму є:виховна функція. Кожна туристська подорож формує певний досвід терплячого долання незручностей, виховує любов і повагу до людей, рідного краю, учить шанобливо ставитися до традицій, вірувань, світогляду інших народів тощо;розвивальна функція. У процесі подорожей відбуваються розвиток пізнавальної активності, забезпечення можливості адекватного самопізнання, озброєння комунікативними вміннями і навичками; пізнавальна функція. Вона полягає у пізнанні світу, накопиченні досвіду, формуванні світогляду кожного мандрівника. Здійснюючи похід чи екскурсію рідним краєм, юні краєзнавці отримують знання про географічні, історичні, екологічні тощо особливості довкілля, вчаться зберігати їх для наступних поколінь, що сприяє розвитку науки, культури, мистецтва та інших галузей людського суспільства; соціалізуюча функція. Відбувається оволодіння навичками взаємодії з іншими людьми, правилами поведінки в колективі тощо;рекреаційна функція. Туристські подорожі сприяють поліпшенню фізичного і психологічного здоров'я юних дослідників, які отримують нові враження.