Освітньо-туристичне виховання учнів старшої школи

Важливим структурним підрозділом  центрів дитячо-юнацького туризму (станцій юних туристів) є методичний відділ (кабінет), який організовує  й проводить інструктивно-методичну  роботу з питань дитячо-юнацького  туризму і краєзнавства, займається просвітницькою діяльністю, здійснює підготовку туристсько-краєзнавчих  кадрів. 

В багатьох центрах дитячо-юнацького  туризму (станціях юних туристів) працюють екскурсійні відділи (бюро), які займаються організацією екскурсій для дітей  та юнацтва, організовують роботу туристичних та орендованих баз, туристичних та профільних таборів. Ці відділи (бюро) можуть працювати на засадах самоокупності.         

Одним з основних напрямків роботи центрів дитячо-юнацького туризму (станцій юних туристів) є гурткова робота. Гуртки (об’єднання) також, як правило, поділяються на туристсько-спортивні  та краєзнавчі в залежності від того, які напрямки туристсько-краєзнавчої  діяльності в програмі гуртка переважають. На базі центрів дитячо- юнацького  туризму (станцій юних туристів) працюють туристсько-краєзнавчі гуртки (об’єднання) трьох рівнів:

- початкового рівня - гуртки, об’єднання, секції, що сприяють виявленню  здібностей, обдарувань вихованців, розвитку їх інтересу до туристсько-краєзнавчої  діяльності (першого року навчання);     

- основного рівня - гуртки, об’єднання, секції, які розвивають стійкі  інтереси вихованців, дають їм  знання, практичні уміння й навички,  задовольняють потреби у туристсько-краєзнавчій  діяльності (другого-третього років навчання);         

- вищого рівня - гуртки, об’єднання, секції для здібних і обдарованих  вихованців, учасників Всеукраїнських, міжнародних масових туристсько-спортивних, краєзнавчих та наукових заходів  (четвертого і більше років навчання).            

На базі центрів дитячо-юнацького  туризму і краєзнавства (станцій  юних туристів), на турбазах, в таборах  можуть організовуватися й працювати тимчасові туристичні, краєзнавчі, екскурсійні групи, загони, гуртки, секції, сформовані на період проведення туристичного заходу, роботи бази, табору як правило початкового рівня.       

На початку 2012 року в Україні  діяло 96 центрів туризму й краєзнавства учнівської молоді, станцій юних туристів, що становить 6% від загальної кількості  всіх типів навчальних закладів України. Серед них: Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді - 1, Кримський республіканський - 1, обласних - 21, міських - 42, районних - 31 (в т.ч. 6 внутрірайонних в містах). Чисельність центрів туризму має стійку тенденцію до збільшення. Збільшення чисельності центрів туризму відбулося за рахунок відкриття цих закладів у Донецькій, Полтавській, Тернопільській та Хмельницькій областях. Закрито один центр туризму у Волинській області. Найбільшу кількість центрів туризму, станцій юних туристів мають: Дніпропетровська - 11, Луганська, Полтавська, Хмельницька - по 7 кожна, Волинська, Львівська, Черкаська - по 6, Донецька, Запорізька - по 5. На долю цих 9 областей України приходиться 60 закладів, що становить більше 63%. 

Із збільшенням кількості центрів  туризму зросла кількість туристичних об’єднань учнівської молоді. Зросла також кількість туристсько-краєзнавчих гуртків в інших позашкільних закладах. Так, у порівнянні з 2010 роком кількість гуртків збільшилася на 115 одиниць: якщо у 2010 році їх працювало 5782, що становило 8,4% від загальної кількості гуртків у всіх типах позашкільних навчальних закладів, то в 2011 році їх налічувалось 5897, і питома вага становила 9,3% [29, с. 38].       

У цілому по Україні охоплення дітей  туристсько-краєзнавчою гуртковою, туристичною роботою складає 1,6% від загальної кількості учнів, що є дуже низьким показником, який не відповідає соціальній та рекреаційній значущості цього виду позашкільної та шкільною діяльності. 

Одним з соціально важливих напрямів роботи позашкільних навчальних закладів залишається оздоровлення дітей  та юнацтва. У 2012 році в системі дитячо-юнацького  туризму працювало 328 туристичних таборів, в яких оздоровлено 26,4 тис. дітей. На 40 дитячих турбазах відпочило 38,5 тис.учнів, в екскурсіях взяли участь 599 тис. учнів (у 2010 році - 585,8 тис. учнів), в походах - 463 тис. учнів (у 2010 році - 490 тис. учнів) [29, с. 39].  

Отже, можна з упевненістю стверджувати, що розвиток дитячо-юнацького туризму в Україні за останні роки стабілізувався, а деякі показники свідчать про покращення стану туристичної роботи. Так, розвивається мережа центрів (станцій) туризму і краєзнавства, зросла кількість гуртків та дітей в них. Різними формами туристсько-краєзнавчої роботи у 2012 році було охоплено 1252,5 тис. дітей, що становить 19,1% від загальної кількості учнів в Україні. З розвитком та удосконаленням територіальної та функціональної структури системи дитячо-юнацького туризму в нашій країні результати роботи цієї галузі рекреаційної діяльності будуть вагомішими. На сьогодні завдання по розвитку системи дитячо-юнацького туризму слід зосередити на: розробці регіональних програм розвитку дитячо-юнацького туризму, в основі яких має бути розширення мережі закладів туристсько-краєзнавчого профілю та дитячих туристичних об’єднань в навчальних закладах; організації змістовного оздоровлення та екскурсійного обслуговування учнівської молоді; підготовці кадрів системи дитячо- юнацького туризму та краєзнаства.

1.2. Ресурсний потенціал для розвитку дитячого туризму

Необхідною умовою розвитку туризму, у тому числі й дитячо-юнацького, є наявність рекреаційного потенціалу певної території. Під рекреаційним потенціалом М.С. Мироненко й І.Т. Твердохлібов розуміють всю сукупність природних, культурно-історичних і  соціально - економічних передумов  для організації рекреаційної діяльності на певній території [13, с.12].  

О.І. Шаблій дає таке поняття рекреаційного потенціалу – « це система природних і суспільних об'єктів, їхніх властивостей і відносин, які можуть використовуватися або використовуються для цілей оздоровлення або відновлення, поповнення, розширення або нагромадження (акумуляції) духовних і фізичних сил людини у вільне від основного виду його діяльності час» [34, с. 442].           

За визначенням О.О. Бейдика, рекреаційний ресурсний потенціал - це сукупність природних і антропогенних факторів, необхідних для рекреаційного використання (кліматична й ландшафтна умови, морські  акваторії і їхнє узбережжя, джерела  водопостачання, інженерно-будівельні, ґрунтово-рослинні умови й т.п.); система  природних, історико-культурних та соціально - економічних передумов організації  рекреаційної діяльності на певній території  [34, с. 67].       

Очевидним є те, що поняття «ресурсно-туристський потенціал» є складовим поняття «рекреаційний ресурсний потенціал», тому що останнє включає фактори, необхідні для задоволення всіх рекреаційних потреб людини, у тому числі й у лікуванні. Таким чином, ресурсно-туристський потенціал - це сукупність природних, природно-антропогенних, культурно-історичних факторів і соціально-економічних передумов, необхідних для організації рекреаційно-туристської діяльності на певній території. 

Туризм як особливий вид рекреаційної діяльності й активна форма відпочинку висуває певні вимоги до територіальних природних комплексів. Останні повинні  мати сприятливі характеристики для  розвитку туризму. Територіальні природні комплекси, які поєднують різноманітні природно-географічні компоненти (клімат, чисте повітря, морячи, річки, озера, мінеральні джерела, рельєф, ліси, луги, фауну й т.п.), разом зі спеціальними технічними спорудженнями становлять, на думку М.П. Крачила, "основні фонди" галузі туризму. Ці «основні фонди» займають у системі туристичного господарства вагоме місце.         

Виходячи з того, що туризм поєднує  оздоровчі, спортивні й пізнавальні  цілі, райони відпочинку, райони туристичних подорожей, походів і екскурсій повинні мати сприятливі для перебування юних туристів природні умови - різноманітний рельєф з мальовничими пейзажами, цілющий клімат, наявність водних об'єктів і т.п. Тобто, повинна бути певна «комфортність» природних умов. Ідеальний варіант - якби останні поєднувалися з культурно-історичними пам'ятками. У такому випадку складається комплекс сприятливих умов для ознайомлення юних туристів з особливостями природи, життям і побутом місцевого населення, культурно-історичними цінностями району, де проходить відпочинок або пролягає маршрут туристичної подорожі.   

Для розвитку туризму, як правило, використовуються ті природні умови й ресурси, які  не завжди можуть бути використані  іншими галузями господарства, а саме: сонячна інсоляція, прекрасні пейзажі, морські пляжі, гірський рельєф, культурно - історичні об'єкти й т.п. Окремі види туризму висувають певні  специфічні вимоги до природно-географічного  середовища. Так, гірський туризм і альпінізм мають потребу в територіях зі складним рельєфом, стрімких технічно складних скель, перевалів; лижний туризм може розвиватися при стійкому сніговому покриві на пересіченій місцевості; водний туризм має потребу в річках із природними або штучними перешкодами - перекатами, порогами й т.п.     

Таким чином, відповідно до висновків  фахівців - географів до найважливіших  рекреаційно-туристських ресурсів відносять [57, с. 281]:

1) територію або акваторію, на  яких, здійснюється відпочинок або,  що проходиться пішки або за  допомогою технічних і транспортних  засобів; 

2) специфічні ресурси типів туризму:      

- оздоровчого - клімат і погода, водні об'єкти, рослинність, рельєф  і інші якості місцевості, які  створюють або підсилюють оздоровчий  ефект;  

- пізнавального - об'єкти і явища,  які мають пізнавальний інтерес  і відсутні в місцях постійного  проживання;      

- спортивного - перешкоди, які  представляють спортивно - туристський  інтерес - важко прохідні ділянки  місцевості, перевали, вершини, пороги, переплави, круті снігові схили  й т.п.;       

3) ресурси, які забезпечують  життєдіяльність людини, під час  відпочинку або подорожі - чисте  повітря, питна вода, продукти  харчування, житло, необхідне туристське спорядження й устаткування, пальне. Сюди ж відносять і відсутність небезпечних для життя й здоров'я людини природних і антропогенних явищ.         

Наукові дослідження свідчать, що для масового розвитку туризму й відпочинку потрібні території з мальовничими природними ландшафтами, насичені культурно-історичними пам'ятками, які б дозволили прийняти разом з тим значну кількість туристів і відпочиваючих. Україна має для цього необхідні територіальні ресурси. Одночасна ємність природних ресурсів України з обліком припустимих рекреаційних навантажень і виконання вимог охорони природи, становить 48,5 млн. чоловік. Але рівень використання внутрішніх рекреаційних ресурсів України (навіть із обліком всіх неорганізованих туристів, а також відпочиваючих у санаторно-курортній системі) фактично становив у 2012 р. близько 8,3 млн. чоловік. Що становило лише 17 % від загальної ємності [29, с.39].    

Дитячо-юнацький туризм, як специфічна складова туризму, що зорієнтована на певний віковий прошарок нашого суспільства, висуває своєрідні вимоги до рекреаційно-туристських  ресурсів. Якщо рекреаційно-туристські ресурси України раніше розглядалися хоча б фрагментарно, то в контексті потреб і специфіки дитячо-юнацького туризму до цього часу науковці їх не розглядали взагалі.       

Як показує аналіз, дитячо-юнацький туризм до рекреаційно-туристських  ресурсів висуває такі вимоги [45, с. 281]:       

- можливість повноцінного щорічного  відпочинку й оздоровлення в  канікулярний період засобами  туристсько-краєзнавчої діяльності  в екологічно чистих регіонах  нашої країни;        

- споживання природних цінностей  з метою пізнання - огляд видів  і видатних природних об'єктів,  у тому числі, і заповідних  територій і ін.; 

- споживання культурно - історичних  цінностей з метою пізнання - огляд  пам'яток історії, культури, архітектури,  відвідування музеїв, театрів, виставок  і т.п.;             

- фізичні заняття - пішохідні,  гірські, лижні, водні, велосипедні,  спелеопоходи, заняття туристсько-спортивним  багатоборством, прогулянки, спортивні ігри, купання, загоряння й т.п.;      

- заняття туризмом і краєзнавством  з метою знаходження знань  (споглядання й розуміння явищ  природи й суспільства, фізичних  природних процесів і т.п.), додаткової  освіти, можливостей займатися науковою  діяльністю;            

- аматорські заняття - збір грибів  і ягід, рибальство й т.п.;   

- економічна доступність і комфорт  відпочинку, туристської подорожі.

Викладені вище теоретичні положення  покладені в основу дослідження  ресурсно-туристського потенціалу території  України для цілей дитячо-юнацького  туризму.          

За інформацією Українського державного центру туризму й краєзнавства для  учнівської молоді в період осінніх  і весняних канікул домінуючими  є два види туристсько-рекреаційної діяльності: відпочинок школярів на туристських  базах і в таборах з радіальними  одноденними прогулянками й екскурсіями  й проведення туристсько-спортивних походів, змагань, зборів [17]. І, якщо в цей період відпочинок на турбазах здійснюється майже по всій території України з невеликою перевагою Карпатського регіону, то туристичні походи, як правило, здійснюються в Криму, де погодні умови дозволяють організацію ночівель у польових умовах. Однак туристичні групи повинні мати відповідну підготовку до організації ночівель, якісне спорядження, певний туристичний досвід, адже й у березні, і в листопаді в Криму можуть бути такі погодні фактори, як - низькі температури, опади (навіть у вигляді снігу), тумани, сильні вітри й т.п. (Додаток Б).