Освітньо-туристичне виховання учнів старшої школи

I група - регулююча - установи, які здійснюють функції керування й контролю за туристсько-краєзнавчою діяльністю. Такими установами є центри (станції) туризму й краєзнавства учнівської молоді й маршрутно-кваліфікаційних комісій управлінь освіти й науки, які здійснюють керування організованим дитячо-юнацьким туризмом, контрольно-рятувальні служби, які здійснюють контроль за дотриманням техніки безпеки під час туристсько-краєзнавчих заходів, виконанням екологічних норм юними туристами, а також регулюють напрямки туристських потоків.     

II група - реалізуюча - установи, які здійснюють екскурсійне обслуговування й обслуговування юних туристів, які відпочивають у туристських таборах, на турбазах, на спеціалізованих туристських маршрутах, які надають послуги спорядження, харчування й супроводи екскурсовода (інструктори). Цими установами є туристські бази, туристські табори, бюро подорожей і екскурсій, туристські фірми.   

III група - сприяюча - установи, які надають послуги, пов'язані із проживанням, харчуванням, придбанням спорядження й т.п. У цю групу входять готелі, притулки в гірських регіонах, кав‘ярні, їдальні, пункти прокату, магазини із продажу туристського спорядження й т.п.  

Економічна криза в  країні відбилася на розвитку рекреаційної інфраструктури дитячо-юнацького туризму - намітилася стійка тенденція до зменшення  кількості дитячо-юнацьких туристсько-оздоровчих установ. Так, за останні десять років в Україні не побудовано жодного дитячої туристсько-оздоровчої установи, за цей час проводилася лише реконструкція деяких експлуатованих об'єктів, деякі об'єкти перепрофілювали, а деякі закрили у зв'язку з нерентабельністю, або через невідповідність санітарним нормам [57, с. 283].          

Трудові ресурси відносяться  до основних цілереалізуючих компонентів  територіальної рекреаційної системи. Основу кадрового потенціалу системи  дитячо-юнацького туризму становлять спеціально підготовлені кваліфіковані  професійні кадри. Це підготовлені фахівці, які можуть забезпечити успішну  туристсько-краєзнавчу діяльність у всій її багатогранності, з усіма її проблемами, і які здатні вирішити ці проблеми й виконати завдання, які стоять перед цією галуззю на сучасному етапі. Однак об'єктивні показники соціально-економічної цінності робочих місць у сфері рекреації взагалі й дитячо-юнацького туризму зокрема уступають іншим галузям господарства й соціальної сфери через низьку заробітну плату й високі вимоги до професійно-кваліфікаційних і соціально-психологічних якостей працівників.

Дитячий туризм на сьогоднішній день - один із самих стійких сегментів туристичного ринку в Україні. Така тенденція пояснюється тим, що в Україні, як у жодній іншій країні світу, саме дитячий туризм носить соціальний статус, що означає повне або часткове фінансування даного виду діяльності за рахунок бюджетних коштів держави.      

Самою великою структурою, що фінансує соціальний дитячий туризм, є Фонд соціального страхування  України, у бюджет якого рік у  рік вноситься стаття витрат на оздоровлення й санаторно-курортне лікування  дітей.

Фінансування Фонду соціального  страхування України має одну головну відмінну рису: виділювані грошові асигнування завжди залишаються  в межах України, тобто оплачуються  путівки тільки у власні здравниці  й табори. А це говорить про те, що найбільшим попитом користується внутрішній туризм і, в основному, морські курорти Криму.       

На ринку дитячого туризму  Фонд соціального страхування виступає головним чином фінансистом, виділяючи  асигнування на придбання путівок  [19]. Фонд має право самостійно здобувати путівки, а потім розподіляти їх серед своїх страхувальників. Однак останнім часом спостерігається тенденція нецентралізованої закупівлі Фондом путівок, а саме виділення засобів і прийняття до заліку путівок, здобування самостійно страхувальниками. Дана тенденція говорить про те, що основними покупцями на ринку соціального дитячого туризму на сьогоднішній день і в прогнозі на майбутнє виступають підприємства й приватні особи, а за рахунок щорічного фінансування попит на путівки в дитячі оздоровчі й санаторно-курортні табори стабільний і високий.

Ринок дитячого туризму характеризується такими напрямками, як відпочинок, оздоровлення й лікування, екскурсійні тури для  шкільних груп по Україні (Київ, Львів, Івано-Франківськ і т.д.) і за рубежем (Чехія, Угорщина, Словенія, Італія й  інші країни Європи), а також відпочинок і навчання за кордоном (Туреччина, Італія, Греція, Кіпр, Великобританія). Користувачами закордонного туризму, як правило, є приватні особи, що здобувають тури для своїх дітей, і підприємства, що мають можливість оплачувати тури для дітей своїх співробітників за рахунок власного прибутку.    

Попит на дитячий туризм, так само як і пропозиція, носить яскраво виражений сезонний характер і залежить, як правило, від шкільних канікул: один тиждень - восени й навесні, два тижні - узимку й три місяці - улітку. Літній період уважається самим «високим» сезоном, оскільки саме в цей період і попит, і пропозиція рівною мірою високі й стабільні.  

На сьогоднішній день на ринку дитячого туризму працює досить значне число туристських фірм, що організують літній дитячий відпочинок як в Україні, так і за рубежем. Пропозиції по літньому дитячому відпочинку можна умовно розбити на 2 групи: дитячі табори й оздоровчі центри в Україні й за рубежем; екскурсійні автобусні тури по містах України і Європи. [45, с. 172]

Дитячі екскурсійні тури користуються найбільшим попитом під  час шкільних канікул (зимових, весняних і осінніх), травневих свят, а також  на початку літа. На організації  подібних програм в основному  спеціалізуються оператори внутрішнього туризму.       

Найбільш популярним видом дитячого туризму залишаються літні табори. За видом відпочинку їх підрозділяють на дитячі оздоровчі табори й центри (ДОТ і ДОЦ), спортивно-оздоровчі табори й комплекси (СОТ і СОК), міжнародні дитячі табори й центри (МДТ і МДЦ). Крім того, виділяються табори санаторного типу, що спеціалізуються на профілактичному лікуванні.

Як відзначають фахівці, займаючись такого роду бізнесом, важко  розраховувати на високу норму прибутку. Нормальна рентабельність може бути досягнута тільки за рахунок більших  обсягів продажів або роботи із власними таборами. Тому останнім часом багато туроператорів з внутрішнього туризму, як правило, при розрахунку ціни путівки, передбачають мінімальний одиничний прибуток, а сукупний прибуток забезпечується за рахунок більших обсягів продажів. Туроператори, вкладаючи кошти у відновлення й модернізацію основних фондів для дитячого відпочинку, намагаються здобувати ці табори у власність або орендувати їх на тривалий час. 

Але в той же час попит  на дитячий відпочинок є самим  стабільним. За статистикою туристських  фірм, що займаються дитячим, сімейним і молодіжним туризмом, приблизно 80% їхніх клієнтів - діти, 15% - родини, 5% - молодь [40]. Географія пропозицій наринку дитячого туризму в останні роки досить велика: Україна (Західна Україна, Чорноморське й Азовське узбережжя), а також далеке зарубіжжя (Болгарія, Словаччина, Угорщина, Чехія й ін.). Однак у силу того, що дитячий відпочинок особливо пов'язаний з фактором безпеки, у цей час спостерігається тенденція до збільшення обсягів продажів по Україні й, зокрема, по Чорноморському й Азовському узбережжю.

Пропозицій туроператорів  досить багато. Причому кожний оператор займає певну нішу на ринку: одні пропонують в основному оздоровчі й санаторні  табори в Україні, інші - оздоровчі  і язикові табори за рубежем; одні пропонують спільний турпродукт, інші - свій ексклюзивний.   

Ще однією проблемою, що перешкоджає  успішному розвитку ринку дитячого туризму, є відсутність необхідних економічних знань у адміністрації  таборів. Це не дозволяє їй здійснювати правильну політику ціноутворення, що значно впливає на заповнення таборів і в остаточному підсумку на фінансові результати їхньої діяльності в цілому. Відсутні добре налагоджені зв'язки й економічні відносини між турпідприємствами й таборами. Для просування й реалізації свого продукту адміністрація таборів, як правило, не залучає до співробітництва підприємства турбізнесу. Коли ж адміністрація все-таки прибігає до послуг турпідприємств, у більшості випадків вона не бажає надавати знижки на турпутівки, а якщо й надає їх, те тільки за умови завантаження таборів у період міжсезоння. При цьому адміністрація таборів зовсім не цікавиться, за якими цінами путівки реалізуються, що, безумовно, приводить до перепродажу путівок, кінцева ціна яких у підсумку може значно зрости (у два рази). Невідпрацьованість механізму ціноутворення й відсутність продуманої системи реалізації - на сьогоднішній день найважливіша проблема не тільки ринку дитячого туризму, але й всієї курортної сфери України.

Крім перерахованих проблем  на сучасному етапі розвитку українського дитячого туризму існує така проблема, як диференціація пропонованих послуг. Нинішній стан туріндустрії припускає  наявність усіляких послуг для людей  з різним статком, а в таборах  такої розмаїтості поки не спостерігається. І хоча оплата дитячого відпочинку в основному здійснюється із ФСС  і тільки невелика частина лягає  на батьків (8% із загальних витрат), для успішного розвитку українського ринку дитячого туризму необхідно  звернути на це увагу, розширюючи й  різноманітячи пропозицію. Як показує  практика функціонування приватних  таборів, це має великий економічний  ефект.

Отже, незважаючи на існуючі проблеми, на сьогоднішній день дитячий відпочинок є одним з найбільш затребуваних видів туризму, оскільки має безпосереднє відношення до соціальної сфери. Стійка потреба й все зростаючий попит на дитячий відпочинок пояснюються ростом добробуту населення, з одного боку, і можливістю фінансування дитячого відпочинку за рахунок Фонду соціального страхування - з іншої. Це сприяє перепрофілюванню багатьох здравниць і використанню їх для організації оздоровлення й відпочинку дітей (або сімейного відпочинку).

РОЗДІЛ 2

 Теоретико-методологічні основи освітньо-туристичного виховання                  в загальноосвітніх навчальних закладах

2.1.Особливості туристсько-краєзнавчої роботи школи та принципи виховання в туризмі                                                                    

«Треба  навчити своїх   учнів 

не лише дивитись, а й бачити, 

не лише знати,а й розуміти»

К. Ушинський.

Виховання учнів у сучасній школі здійснюється в контексті  національної і загальнолюдської культури, охоплює весь навчально-виховний процес, ґрунтується на свободі вибору мети життєдіяльності та поєднує інтереси особистості, суспільства держави і нації.                                  Соціально-політичні, економічні, екологічні зміни в житті нашої країни, що інтенсивно реформується, неоднозначно впливають на підростаюче покоління. У однієї його частини спостерігається ріст прагматизму, підприємництва, ранньої соціальної зрілості, а в іншої, навпаки, зростає замкненість, нерішучість, виявляється інфантилізм тощо. У цих умовах залучення дітей та учнівської молоді до цікавого, корисного і творчого життя є необхідною умовою  виховання інноваційної  особистості (Додаток В).

Сучасною програмою виховання  передбачається залучення учнів  до різних форм творчої та суспільно-корисної діяльності, зокрема: пізнавальної, оздоровчої, трудової, художньо-естетичної, спортивної, пропагандистської, ігрової, культурної, рекреаційної, екологічної,  що організовуються  у  години дозвілля .                                                          

Хоч як би добре не проводили  традиційний урок, які б інноваційні  та інтерактивні методи не  використовували, тільки на класних заняттях не  можна здійснити всіх навчальних і виховних завдань. На мою думку, туристична робота сприяє розширенню загальноосвітнього кругозору учнів, підвищує інтерес до історії рідного краю, сприяє активізації пізнавальної діяльності школярів, розвиває їх творчу ініціативу, знайомить з найбільш доступними прийомами  досліджень. Вона є невід’ємною складовою виховання, поєднує різні напрямки пізнавальної діяльності і відіграє одну з основних ролей у вихованні   інноваційної   особистості.        

У процесі пізнання історії  рідного краю, витоків національної культури, вивчення свого родоводу, історичних і культурних надбань  предків в учнів виховується  почуття дбайливого ставлення та поваги до історії краю, формується світогляд, удосконалюються навички  дослідницької роботи, з’являється  досвід  роботи над проектами .      Сьогодні, коли перед педагогами стоїть завдання виховання інноваційної творчої особистості, яка  зуміє пристосуватися до соціальних умов, які постійно змінюються, яка буде зорієнтована на соціальну активність та відповідальність, на національну свідомість, патріотизм, на любов  та дбайливе ставлення до природи, активне залучення учнів до  туристичної роботи актуальне, бо  сприяє ефективній реалізації   основних сучасних  орієнтирів  виховання .                            

Освітньо-туристичне виховання для учнів - важлива частина шкільної освіти. Вивчаючи історію рідного краю, вони  починають  пишатися своєю Батьківщиною, прагнуть дізнатися більше про її історію, глибше розуміють значення  бойових і трудових справ, беруть приклад з видатних земляків. І, звичайно,  діти, для яких небайдужа історія  предків, виростуть патріотами, відповідальними не тільки за своє  життя, а й за рідну землю, за те, яка вона дістанеться у спадок майбутнім поколінням.                                     

Освітньо-туристичне виховання також допоможе юним туристам глибше розуміти  події  сучасного життя. Туристична робота, утілена в конкретні справи, вливається в різноманітні форми і спрямовується до єдиної мети -якнайповніше вивчити минуле і сучасне рідного краю, зберегти  туристичні матеріали для нащадків. Людина, якій є чим пишатися, яка знає свій родовід, свою історію, своє коріння, буде будувати своє життя свідомо, розуміючи відповідальність не тільки перед нащадками, а й перед  тими , хто жив до нас.  Розпочинаючи туристичну роботу, слід мати продуману програму досліджень і складені на певні відрізки часу календарні плани.