Освітньо-туристичне виховання учнів старшої школи

Змістовні, систематичні заняття туризмом і краєзнавством позитивно впливають  на духовний розвиток учнів. Вони змінюють напруження, дають позитивний вихід  енергії, створюють умови для  самореалізації і розвитку творчих  здібностей школярів. Туристсько-краєзнавча діяльність допомагає у формуванні в учнів низки морально-вольових якостей: дисциплінованості, цілеспрямованості, милосердя, витримки, товариськості, працьовитості, загартовує волю, вчить поважати людей і цінувати їхню працю.  

Аналіз педагогічної літератури та практики свідчить , що туризм також  сприяє пізнавальній і дослідницькій  краєзнавчій діяльності школярів й  допомагає активно, емоційно пізнавати  навколишнє середовище. Він базується на підвищенні рухової активності та змагальної азартності дітей під час подорожей з використанням природнокліматичних можливостей місцевості та сил природи: сонця, повітря, води. Саме туризм створює умови, які вимагають від дітей активних і самостійних дій [34].    

Туристична діяльність, як засіб соціалізації учнів, сприяє формуванню моральної культури особистості й має спиратися на основні принципи педагогіки. Особливу роль у туристсько-краєзнавчій діяльності відіграє принцип колективізму, бо виховання в колективі й через колектив відіграє пріоритетну роль у формуванні рис характеру учнів. Вона допомагає відчути й пізнати учням такі почуття, як дружба й товариськість і як вони цінуються в похідних умовах. Спільна участь у походах виробляє в них уміння поєднувати особисті інтереси з інтересами товаришів, створює відносини взаєморозуміння і взаємодопомоги, які в кінцевому результаті переходять у міцну дружбу. Разом з тим, туристи-краєзнавці мають знати, що умови похідногожиття не завжди легкі, вони потребуютьпостійної турботи про товаришів, прояву взаємодопомоги, формують колективістські почуття [64].

Важлива сутність туристичної діяльності у навчально-виховному процесі школярів полягає в нерозривному зв’язку вивчення основ наук з практикою, життям, довкіллям. У процесі вивчення різних дисциплін шкільної програми в учнів розвивається інтерес до своїх родинних та національних витоків, формується прагнення продовжувати традиції свого народу. Школярі поступово усвідомлюють сутність процесів у природі та між людьми, принципи співіснування, історичні зв’язки. Саме ця діяльність є основою виховання любові до батьківського роду, рідної природи, материнської мови й пісні, допомагає уникнути історичногобезпам’ятства й бездуховності.

Для збереження і розвитку туристичної діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі необхідно вирішити багато задач, у тому числі:  

1. Віддати пріоритет розвитку дитячо-юнацького туризму. Далекі освітньо-розважальні екскурсійні поїздки по містах і «святим місцям» - це дуже цікаве захоплення. На основі екскурсійного туризму система туристично-краєзнавчої діяльності повноцінно розвиватися не буде. Справа не тільки в тім, багато в загальноосвітньому навчальному закладі туристично-краєзнавчої роботи чи її мало, важливо ще і те, яка вона по своїх педагогічним якостям.  

Дитячо-юнацький туризм потрібен загальноосвітньому навчальному закладу, тому що в його основі лежать самостійні дії учнів, а вони і є та база, той фундамент, на якому успішно йде процес навчання і виховання. Впустивши в навчальний заклад плановий туризм, залишивши молодь діяти самим, ми обкрадаємо педагогіку. Це помилка - будувати виховання на результатах чужої праці [5]. Туристичну діяльність у загальноосвітніх навчальних закладах треба розуміти як спільну роботу вчителів і учнів, і чим більше частка праці самих учнів в організації і проведенні туристичних походів і екскурсій, тим краще для справи.

2. Викладач-організатор - головна діюча особа й основне джерело ініціативи в туристсько-краєзнавчій роботі. Принаймні він повинний таким бути. Тому необхідно постійно й енергійно спілкуватися про ідеологічну, фізичну і технічну туристську підготовку викладачів-організаторів.   

3. Не можна впроваджувати в  загальноосвітні навчальні заклади  туристичну роботу адміністративно-командними, насильницькими методами. Також не слід нав'язувати учасникам походів і екскурсій непосильні для них поки фізичні і розумові навантаження. Завжди треба виходити із сьогоднішнього рівня розвитку туристичних інтересів і здібностей. «Що сьогодні хочуть і можуть учні?» - це питання повинне бути керівним показником у всіх туристських справах. І вирішувати його треба завжди разом з учнями. Якщо ж вони хочуть неможливого, треба показати їм варіанти, як зробити виконання бажань можливим у майбутньому. Однак треба не тільки враховувати інтереси учнівської молоді, але і формувати їх. Не можна насильно нав'язувати такі походи, до яких сьогодні учні ще не доросли, тому що такий туризм вони не приймуть. Нехай поки їхні інтереси примітивні - необхідно прийняти їхній дефакто і йти в похід з цими зрозумілими і бажаними для них цілями, а в поході поволі формувати нові, більш складні інтереси.

Особливу турботу організатори туристичної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах повинні виявити до тих учнів, яких відносять до четвертої групи відносин (тобто пасивні учні). Треба організовувати для них секції, у яких будуть рости майбутні розрядники, інструктори, організатори і пропагандисти туризму. Система туристської роботи не буде успішно розвиватися без міцного активу учнів-туристів. Актив (секційна частина туристко-краєзнавчої діяльності) повинний якісно рости з випередженням розвитку масового туризму. Обидві ці частини тісно взаємозв'язані: масові одноденні походи, прогулянки і екскурсії стимулюють гурткову роботу, а вихованці секцій - кваліфікований актив мандрівників і краєзнавців, які дуже потрібні для розвитку і зміцнення масової туристської роботи.            

Але помилкою буде, якщо обмежитися тільки розвитком мережі секцій для любителів  туризму і не займатися туризмом у групах. Адже мінімум туризму потрібний усім учням.      

4. Усіляко треба розвивати зовнішні зв'язки учнівського туризму з іншими навчальними закладами й організаціями: з станцією юних туристів, з музеями, різними товариствами, редакціями газет, туристськими клубами, секціями туризму підприємств і лісництвами, відділами культури, санепідемстанціями, досвідченими краєзнавцями і т.п.    

5. У суспільстві вважається, що  туристична діяльність - це відпочинок, але для загальноосвітніх навчальних закладів він - частина навчально-виховного процесу. Є професії, що забезпечують відпочинок іншим людям, їхнє навчання і виховання на туристичній стежці. Самі учні, що вже одержали фундаментальну, майже професійну інструкторську підготовку з туризму можуть прийняти в цьому участь.    

У процесі туристичної діяльності є реальна можливість використовувати учнів - досвідчених туристів у реальній справі - у виробництві туризму для свого закладу. Захоплення учнів туристично-краєзнавчою діяльністю поступово переростає в їх різноманітну діяльність, але не тільки для особистої користі, для своєї групи, а й на загальне благо свого закладу [64]. Праця з організації туристко-краєзнавчої діяльності нітрохи не менш значима, ніж, практика, ремонт класів і т. п. Робота в учнівських органах турклубах - це школа виховання організаторів, пропагандистів, керівників. Останнє потребує подальших досліджень.  

Для загальношкільної туристичної освіти та виховання дітей та учнівської молоді є характерним: реалізація інтересів та здібностей особистості, формування її суспільно-громадського досвіду; залучення до особисто значущих національних соціально-культурних цінностей, потреб, які поки що не забезпечується діючою системою базової середньої освіти;зміцнення здоров'я і розвиток творчого потенціалу особистості; здобуття додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, створення умов для творчої діяльності, самовираження та творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді; розвиток системи пошуку, розвитку і підтримки здібних та обдарованих дітей; створення передумов для їх професійного самовизначення та допрофесійної підготовки відповідно до інтересів і здібностей кожного; забезпечення соціально-педагогічного захисту дітей та молоді шляхом створення умов для їх реабілітації, корекції та гармонізації особистості.

Пошуково-туристична діяльність може стати одним з важливих чинників формування творчої особистості при умові розв’язання таких завдань: усвідомлення особистістю провідного значення гуманістичних мотивів і цілей у її розвитку та життєдіяльності, відкриття сенсу творчого життя та основі пізнання і передачі знань про рідну землю і життя на ній, необхідності його покращання; формування стійких якостей характеру на основі розвитку: допитливості, ініціативності, цілеспрямованості, дисциплінованості, наполегливості, самостійності, працелюбства, бережливості тощо, якими визначається поведінка і діяльність особистості по відношенню до довкілля, своєї праці і праці людей свого краю; розвитку рефлексивних психічних можливостей особистості, що виявляються у самопізнанні, саморегуляції, самовдосконаленні, самореалізації; формування інтелекту особистості шляхом розвитку його якостей: уваги і пам'яті, спостережливості і пошукової активності, творчої уваги і фантазії, логіки і інтуїції, які необхідні для бачення і розуміння проблем соціально-економічного і культурно-духовного життя краю, пошуку шляхів їх вирішення; дотримання наступності у пошуковій і творчій діяльності, удосконаленні своїх навичок і вмінь, які стимулюють бажання відшукувати нові знання і використовувати їх для організації суспільне корисної роботи і свого дозвілля; врахування психофізіологічного стану особистості та використання найкращих і коригуючих якостей її нервової системи з метою визначення для них відповідного стилю діяльності і поведінки [43].    

Отже, шляхи вирішення проблем  туристсько-краєзнавчої роботи у  межах загальноосвітніх навчальних закладів мають широкий спектр. Їх можна звести до мінімума, а взагаліто за наявності бажання вирішувати ці проблеми, шляхів для вирішення проблем можна відкривати все більше і більше. Починаючи від передумови для зміцнення здоров`я, любові до природи, рідного краю, заохочення до участі у гуртках, секціях дітей та просвітницької роботи з батьками і закінчуючи організацією різноманітних заохочувальних походів, екскурсій, конкурсів, змагань, тощо.

РОЗДІЛ 3

 Вікові особливості учнів  старшої школи та програмне забезпечення туристичною роботою

3.1. Особливості особистісного й професійного самовизначення учнів                15-18 років 

«В огне, оживляющем юность, отливается характер человека. Вот почему не следуетни тушить огня того, ни бояться его, ни смотреть на него как на нечто опасное для общества, ни стесняясь его свободного горения, а только заботится о том, чтобы материал, который в это время вливается в душу юности, был хорошего качества».  

К.Д. Ушинський  «Человеккак предмет воспитания».

Психологічні дослідження  сучасних проблем дитячої та вікової  психології загострюють увагу на феномені відчуження учнів від школи, їх небажанні вчитися, негативному  ставленні до учбової діяльності.   

Старший шкільний вік (15 - 18 років). У цьому віці в основних рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується ріст і окостеніння скелета, збільшується м'язова сила, юнаки й дівчата витримують значні рухові навантаження. Стабілізується кров'яний тиск, ритмічніше працюють залози внутрішньої секреції. У старшому шкільному віці завершується перший період статевого визрівання. Активна діяльність щитовидної залози, що викликає у підлітка підвищену збудливість, значно послаблюється. Продовжується функціональний розвиток головного мозку і його найвищого відділу – кори великих півкуль. Здійснюється загальне визрівання організму.

Юнацький вік – це період формування світогляду, переконань, характеру  і життєвого самовизначення. Юність – період самоутвердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, пора пошуків, надій, мрій.          

У старшокласників, як правило, яскраво виражено вибіркове ставлення  до навчальних предметів. Потреба в  значимих для життєвого успіху знаннях - найхарактерніша риса нинішнього старшокласника. Це визначає розвиток, а функціювання психічних процесів характеризується цілеспрямованістю: увага - довільністю і тривалістю, пам'ять – логічним характером, мислення – більш високим рівнем узагальнення і абстрагування, поступово набуває теоретичної і критичної спрямованості.      

Юність – це період розквіту всієї розумової діяльності. Старшокласники прагнуть проникнути в сутність явищ природи і суспільного життя, пояснити їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Майже завжди цьому сприяє прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку наявним подіям. Власна точка зору не завжди узгоджується з загальновизнаною, однак це висновок здобутий власною працею, напругою власної думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначального характеру і вкрай необхідна для само-утворення особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно відкидають наївні однобічні, ще не зовсім незрілі висновки, створюючи своєю безтактністю передумови для конфліктів і непорозумінь.   

Моральні й соціальні  якості старшокласників формуються прискореними темпами. Цьому сприяє не лише сензитивний період моральної  зрілості, але й нові обставини: зміна  характеру діяльності, становища  в колективі й суспільстві, інтенсивність  спілкування. Більш чіткими стають моральні поняття, оцінки, зміцнюються  етичні переконання. Почуття дорослості стає більш глибоким, гострішим, виразнішим. З'являється прагнення виразити свою індивідуальність; у деяких молодих людей це прагнення набуває гіпертрофованого характеру. Будь-яким способом їм хочеться привернути до себе увагу, утвердити свою самобутність. Звідси втрата почуття міри, демонстративне захоплення людини в даний момент речами, нерідко і не зовсім безневинними. Тут потрібна терпимість і допомога дорослих.  

В юнацькому віці з'являється  підвищений інтерес до етичних проблем. Перше кохання не лише приносить  сильні переживання в життя молодих  людей, але й змушує вирішувати багато непростих проблем. Деякі педагоги вважають, що саме характер вирішення  етичних ситуацій слугує критерієм  морального розвитку особистості. У  цьому віці надзвичайно високий інтерес до «вічних» проблем: сутності життя, щастя, обов'язку, свободи особистості. Нині чимало молодих людей виявляє інтерес до релігії.   

У старшокласників зміцнюються  соціальні мотиви поведінки. Важливе  значення має статус (становище) особистості  в колективі, характер спілкування  і відносин між членами колективу. Колектив коректує якості особистості, формує ті риси, які культивуються  В даний момент у даному колективі. В однаковій мірі колектив сприяє появі як негативних, так і позитивних якостей. Нині зросла роль неформальних молодіжних організацій, програми яких приваблюють багатьох старшокласників. У молоді підвищується критичне ставлення  до дійсності, зросли критерії оцінок і вимог до вчителів та дорослих. Оцінка, поблажливість у цьому  віці практично не приймаються. Життєві плани, ціннісні орієнтації старших школярів, що перебувають на порозі вибору професії, відзначаються строкатою диференціацією за інтересами й намірами, але співпадають у головному - кожен хоче зайняти гідне місце в житті, отримати цікаву роботу й високу зарплату, мати щасливу сім'ю. За останні роки відбулася переоцінка «престижних» професій, а перехід до нових умов господарювання в державі ще більше загострив завжди хвилююче молодь питання. Хорошою професією вважають ту, де можна сповна реалізувати свої здібності і добре заробляти.