Освітньо-туристичне виховання учнів старшої школи

Гори мають найрізноманітніші  можливості для проведення туристських  походів, як оздоровчих, так і спортивних різних категорій складності. На категорію  складності гірничо-туристських маршрутів  впливає технічна складність, їхня протяжність, абсолютна висота, засніженість, кількість ночівель на маршруті, кліматичні умови й жорстокість погоди. Для  підвищення безпеки пішохідних, гірських і лижних маршрутів, особливо для  дитячо-юнацьких туристських груп, траси маршрутів повинні бути промартільними, по трасі маршрутів  необхідна організація притулків, які ще донедавна були в Карпатах, а зараз їх практично не залишилося, підготовлених стоянок, які мали місце в Криму, але зараз перебувають у занедбаному стані.    

З урахуванням всіх перерахованих  факторів можна зробити висновок, що гірські райони нашої країни - Карпати й Крим відрізняються  відносно високою насиченістю рекреаційної інфраструктури, розвитою транспортною мережею, а також досить високою  щільністю туристських маршрутів  і рекреаційних установ. Але також можна стверджувати, що гірські рекреаційні ресурси України мають більші потенційні можливості й на сьогоднішній день використовуються недостатньо [45, с. 183]. 

Україна має значні спелеологічні  рекреаційно-туристські ресурси. У  нашій країні розташовані одні з  найбільш довгих у світі гіпсові  лабіринти, значні печерні комплекси  у вапняках, печери в піщаниках, штучні підземні порожнечі - катакомби, шахти, які при відповідному устаткуванні можна перетворити в рекреаційно-туристські об'єкти міжнародного значення. Фахівці - спелеологи виділяють в Україні  три області розміщення печер: Дністровсько-Причорноморську, Кримську й Східно-Карпатську [12, с. 104].

Фахівцями в області рекреації  доведено, що відпочинок і туризм є  найбільш комфортними на ділянках між  двома різними середовищами, наприклад, вода - суша. Тому водні рекреаційно-туристські ресурси є одними з найцінніших видів ресурсів. До них відносяться акваторії морів, озер, водоймищ, річки, канали, мінеральні джерела. Гідрологічні ресурси включають всі типи поверхневих і підземних вод, які мають психолого-естетичну цінність та використовуються для задоволення потреб людей.

Водні рекреаційно-туристські ресурси  можуть залучатися в процес туристичної діяльності різними способами:як елемент атрактивності - сприймаються візуально - морський і річковий пейзажі, екскурсійні водні об'єкти - водоспади; використовуватися без прямої їхньої втрати - морські й річкові купання, круїзи[84, с. 180].      

Найбільшу цінність у рекреаційному  відношенні мають моря. Як відомо, для  рекреаційних потреб біля моря використовується вузька смуга акваторії - в основному  для купання й вузька смуга  узбережжя - пляжі. Тому доцільно об'єднати поняття "морські рекреаційні  ресурси" і "пляжні рекреаційні  ресурси", в одне інтегральне поняття - рекреаційно-туристські ресурси морських узбереж.         

Моря - Чорне і Азовське - омивають південну частину України й відіграють дуже важливу роль у її рекреаційно-туристському комплексі. Чорне море у своїй північній частині є мілководним. Внаслідок невеликих глибин (80-120 м) і одержання в літній період теплих прісних річкових вод поверхня прибережних акваторій добре прогрівається і є найбільш сприятливою для водних видів рекреаційно-туристської діяльності. Температура морської води на поверхні коливається влітку від +20 - +24°С до +25 - +27°С. Середня солоність води становить 14 %, що значно нижче чим, наприклад, Середземного моря (37-38 %) [17, с. 49].    

По території України протікає ряд більших річок, придатних  для організації водних видів  спорту, туризму й відпочинку. У  першу чергу, це Дніпро (981 км у межах України), а також його приток - Десна (591 км), Псел (717 км), Сожий, Південний Буг, Дністер, Сула, Ворскла, Самара, Прип'ять, Тетерів, Рось, Тясмик, Інгулець [57, с. 273].

Природні мінеральні води є одним  з найважливіших факторів рекреації, та й для оздоровчо-спортивних видів рекреації й для розвитку туризму вони мають неабияке значення. Мінеральні води різного складу виявлено майже у всіх областях України.  

З рослинних рекреаційно-туристських  ресурсів найбільше значення для  рекреації й туризму мають  лісові рекреаційно-туристські ресурси. Широкий розвиток відпочинку й туризму, пов'язане з використанням лісів, привів до того, що останні, зберігаючи властивості продуцентів деревної сировини й побічних продуктів, придбали нові властивості - стали джерелом рекреаційно-туристських  послуг.       

До рекреаційних лісів відносять  ліси, які виконують переважно  рекреаційні функції (парки, лісопарки  в містах і приміських зонах, окремі ділянки природних національних і регіональних ландшафтних парків, які призначені для відпочинку відвідувачів). Рекреаційні ліси повинні забезпечити потреби населення) у відпочинку й оздоровленні, задоволенню фізичних, естетичних і пізнавальних потреб людини. Важливою якісною відмінністю рекреаційних лісів є їхня підготовленість до масового відпочинку й туризму, що може бути досягнута при загальному благоустрої території, насиченістю її дорожньою мережею й т.п.[64, с. 283].   

Отже, територія України має достатній туристичний потенціал, а деякі групи ресурсів взагалі є унікальними за впливом на розвиток дитячо-юнацького туризму в нашій країні. Більшість регіонів України мають достатні для розвитку дитячо-юнацького туризму рекреаційно-туристські ресурси, які надають можливість туристичного забезпечення не тільки учнівської молоді свого регіону, а й виходу на туристичний ринок всієї країни й зарубіжжя.

1.3. Соціально-економічні ресурси дитячо-юнацького туризму

Важливе значення для функціонування територіально-рекреаційних систем, у  тому числі й системи дитячо-юнацького  туризму в Україні, мають соціально - економічні рекреаційні фактори. Так, М.С. Мироненко, визначаючи фактори, які  впливають на територіальну організацію  рекреаційних систем, особливе місце  відводить соціально-економічним, які  умовно розділяє на дві групи: ті, що породжують потреби в організації  рекреаційної діяльності, і ті, що забезпечують можливість організації відпочинку [57, с. 95].   

Значення рекреації взагалі  й туризму, зокрема, для підростаючого  покоління нашої країни постійно зростає. Це відбувається під дією негативних наслідків науково-технічного прогресу, у результаті погіршення стану природного середовища, умов життя, особливо в  містах. Скорочуються фізичні й збільшуються розумові й нервово-психічні втрати, росте нервова утома, зняти яку  набагато важче, ніж утому від  фізичного навантаження. Специфіка  відновлення нервово-психічної енергії  вимагає не тільки збільшення тривалості відпочинку, а й переходу до його активних форм, у першу чергу - туризму, з використанням природних умов і ресурсів. У системі охорони  здоров'я наступає етап, коли на перший план висувається здоров'я територіальної спільності людей - популяції. Для України  такий етап уже настав - з 1992 року населення нашої країни не відтворюється - кількість померлих перевищує кількість  народжених. При такому стані речей  рекреаційно-туристській сфері приділяється значна роль як профілактичній системі, що забезпечує здоров'я націй.     

Поліпшення здоров'я дітей  і юнацтва, напевно, є найважливішою  соціальною проблемою, що повинна вирішити наша держава найближчим часом. На перше місце повинні вийти профілактика захворювань і рекреаційні, тобто оздоровчі заходи. Адже можна затверджувати, що суспільство сформувало соціальне замовлення на туристичні заходи для дітей і юнацтва - майбутньої нашої держави, її генофонду. 

Основним фактором, що визначає можливості розширення способів задоволення ткристичних потреб, є вільний час, величина якого служить одним з показників рівня життя.      

Ефективність туристичної діяльності для учнівської молоді пов'язана з регулярністю й об'єднанням щоденного, щотижневого й канікулярного циклів.

Для щоденного відпочинку у вільний від навчання час  учнівської молоді більше властиве деяке  розслаблення, «релаксація» психіки й м'язів як необхідна підготовча сходинка до нової активної діяльності.  

Для більше тривалого за часом відпочинку (починаючи із щотижневого) характерно підвищення фізичної й емоційної  рухливості. Таким чином, рекреація  й туризм на всіх стадіях свого  прояву й на будь-якому рівні організації  складається з певних потреб, для  задоволення яких необхідно за допомогою  рекреаційної інфраструктури створити відповідні умови. 

При короткочасному (щоденному  й щотижневому) відпочинку потреба  молоді в проведенні дозвілля є повсякденної, а в розвагах - періодичною. При  тривалому активному відпочинку розважальна частина рекреаційно-туристської  діяльності молоді переходить поруч  із функцією оздоровлення в категорію  первинних, повсякденних потреб і періодично виникає потреба в пізнавально-виховній діяльності й культурній активності.    

В останні роки для організації  короткочасного відпочинку учнівській молоді створюються такі типи установ, як туристичні бази, різноманітні бази відпочинку, наметові туристичні табори.     

Короткочасний відпочинок організовується  також на базі установ тривалого  активного відпочинку, що підвищує рентабельність цих установ за рахунок  збільшення щільності їхнього завантаження, дозволяє використовувати капіталовкладення  й коштовні рекреаційні території  для формування рекреаційної інфраструктури.     

За характером організації  рекреаційно-оздоровчого процесу  об'єкти інфраструктури дитячо-юнацького  туризму діляться на [12]:   

- установи туризму з  мобільними формами відпочинку: рух за маршрутом, зміна умов  проживання й рівня обслуговування  в різноманітних типах установ,  які входять у систему туристських маршрутів;   

- установи стаціонарного  відпочинку: з'єднання оздоровчого  процесу із заняттями спортом,  підвищенням освітнього й пізнавального  рівня, тривалого перебування  в даній установі.        

З огляду на пропорції бюджету  вільного часу, які склалися на користь  щоденного й часу наприкінці тижня, варто зробити висновки, що саме ці види відпочинку повинні бути розвинені  більше ніж канікулярні. Це дуже часто приводить до самоорганізації відпочинку, знижуючи його соціальний ефект, і загрожує серйозним обмеженням для використання високо коштовних рекреаційних місцевостей, негативних екологічних наслідків.   

На сьогоднішній день значний  вплив на вибір способів і місць  відпочинку дітей і юнацтва має  матеріальна забезпеченість їхніх  батьків. Нерівномірність у цьому плані породжує значні розбіжності між бажаннями й можливостями. Щоб реалізувати запити частини населення низького й середнього рівня забезпеченості, необхідно створювати умови для рекреації й туризму на базі природних ресурсів свого регіону.   

Значення соціально-економічних  факторів, які породжують потреби  в рекреаційно-туристських послугах, є визначальним для організації  рекреаційної діяльності на більших  територіях, які є територія України. Для України в цілому основними є соціально-економічні фактори, які реалізують рекреаційно-туристські потреби, а саме: транспортна забезпеченість і доступність, наявність дитячо-юнацьких рекреаційно-туристських підприємств, кадровий потенціал системи дитячо-юнацького туризму в країні, розвиненість соціальної інфраструктури, частини матеріального виробництва, що безпосередньо або опосередковано працює на рекреаційно-туристську галузь, вигідність економіко-географічного положення того або іншого регіону, характер розселення в рекреаційно-туристських районах і т.п. Серед вищезгаданих соціально-економічних факторів для системи дитячо-юнацького туризму в Україні визначальне місце приділяється матеріально-технічній базі й інфраструктурі цього сегменту рекреаційно-туристської галузі. 

Матеріально-технічна база - це й спорудження, і вся система  життєзабезпечення системи дитячо-юнацького  туризму, тобто те, що називають інфраструктурою. Вона забезпечує специфічні рекреаційні  потреби юних туристів (екскурсійне, спортивно-туристичне, культурне обслуговування, послуги оздоровлення). Матеріально-технічну базу характеризує місткість, розмаїтість, надійність, комфортність, завантаженість, екологічність, рівень експлуатаційної підготовки й ін.  

Матеріально-технічну базу системи дитячо-юнацького туризму  в Україні представляють приміщення центрів (станцій) туризму й краєзнавства учнівської молоді, які обладнані  спеціалізованими класами, спеціалізованими спортивними залами, тренувальними туристичними смугами перешкод, штучними скеледромами й т.п., дитячі стаціонарні туристські бази, орендовані туристські бази, туристські табори різного профілю, дитячі туристсько-екскурсійні бюро й центри, туристські й спортивні клуби, бази й табори відпочинку, які використовують для оздоровлення дітей, туристські установи, транспортні організації, які здійснюють перевезення дитячо-юнацьких туристських груп, навчальні заклади підготовки фахівців системи дитячо-юнацького туризму, інформаційні й рекламні служби, підприємства по виготовленню, прокату й продажу товарів туристського попиту. 

У системі дитячо-юнацького  туризму України провідне положення  займає активний туризм, у якому  переважають пізнавальні, оздоровчі  й спортивні цикли рекреаційних занять. Для здійснення цих циклів рекреаційної діяльності в країні створена мережа профільних туристських установ. По функціональному призначенню ці установи можна розбити на такі групи [64, с. 35].