Лекции по "Международной экономике"

Постачальниками інтелектуальної робочої сили у високорозвинуті країни є як індустріально розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Перші — через відставання від лідерів у нарощуванні науково-технічних потенціалів, другі — через відсутність матеріально-технічних й економічних умов для творчої діяльності. Слід зазначити, що в останні два десятиріччя країни, що розвиваються, а також деякі колишні соціалістичні країни посіли перше місце за еміграцією фахівців та науковців.

Основними тенденціями розвитку міграційних процесів на сучасному етапі є наступні:

• основні потоки мігрантів спрямовані між країнами що розвиваються. Майже одна третя частина працівників-мігрантів світу живуть у Європі, 8 % в Азії, Північній Америці та Африці, по 3 % в Океанії, Латинський Америці і Карибах;

• міграційні потоки складають переважно низькокваліфіковані мігранти. Серед висококваліфікованих трудових мігрантів більшість переміщуються до розвинутих країн або в межах розвинутих країн світу; 

• майже половину всіх мігрантів становлять жінки (49% чи 104 млн.), і при цьому лише трохи більша частина з них проживають в розвинутих країнах, інші у країнах, що розвиваються. В усіх регіонах світу, за виключенням Африки та Азії, кількість жінок, що мігрує, перевищує кількість чоловіків і при цьому є самостійними мігрантами та годувальниками своїх сімей. На ринку праці жінки-мігранти загалом сконцентровані на протилежних кінцях кваліфікаційного спектру і часто займають вакансії в областях, де жінки домінують. Відповідно, багато жінок-мігрантів є кваліфікованими працівниками у сферах охорони здоров’я та освіти, в той час як все більша кількість жінок-мігрантів находять роботу в секторах, що не потребують високої кваліфікації, наприклад, в домашньому  обслуговуванні, виробництві та індустрії розваг; 

• зростання тимчасової міграції, особливо в країнах Перської затоки, при цьому країнами-експортерами і країнами-імпортерами являються як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються;

• як високо-, так і низько кваліфіковані працівники-мігранти, в основному працюють в секторах обслуговування головних розвинутих країн, особливо в будівництві, комерції, харчовому обслуговуванні, освіті, домашньому господарстві та інших сферах послуг.  В країнах, що розвиваються, мігранти зайняті в сільському господарстві, риболовлі, гірничодобувній промисловості та на виробництві, хоча доля в секторах обслуговування (зокрема пов’язаних з туризмом) зростає;

• поступове зростання впливу кліматичних катаклізмів на міграційні процеси.

Міжнародна міграція - є складовою глобального процесу  економічних, соціальних і технологічних  зрушень, віддзеркалюючи тим самим  можливості та перспективи майбутнього розвитку світової економіки.

Соціально-економічні ефекти міжнародної міграції людського ресурсу

Міжнародна трудова  міграція є важливим економічним, соціальним та гуманітарним фактором, яка забезпечує безперечні переваги як країнам-реципієнтам, так і країнам-донорам робочої сили.

Найважливішими наслідками для трудових мігрантів є можливість працевлаштування  та поліпшення  свого матеріального становища. Утім часто, особливо в умовах постіндустріального  розвитку, важливого значення набуває  фактор самореалізації, визнання як фахівця, можливість втілити наукові плани тощо. Важливо те, що під час роботи за кордоном вони роблять значні грошові перекази на батьківщину, що покращує добробут та сприяє зниженню рівня бідності в країні.

Позитивні та негативні соціально-економічні ефекти трудової міграції країн-експортерів і країн-імпортерів

Набагато складнішими  є наслідки міграції робочої сили для країн  еміграції. По-перше, у цілому в умовах надмірної пропозиції праці у багатьох державах світу експорт робочої сили поліпшує ситуацію на ринку праці та знижує  рівень безробіття, а також дозволяє підвищити заробітну плату. По-друге, грошові перекази мігрантів відіграють важливу роль в економіці  країни еміграції. Країни, які експортують робочу силу, як правило, одержують своєрідну оплату за такий експорт у вигляді грошових переказів як частини заробітку робітників-міжнародних мігрантів, який ті надсилають із країни перебування до країни походження. Звідки, протягом останнього десятиріччя за даними Світового банку обсяги грошових переказів міжнародних мігрантів збільшились майже втричі і станом на 2010 р. становили величину, еквівалентну 440 млрд дол.

Найбільша обсяг фінансових операцій, пов’язаних з переказуванням грошових коштів до країн-експортерів робочої сили, припадає на США, Саудівську Аравію, Швейцарію, Росію, Німеччину, Італію, Іспанію, Люксембург. Розглядаючи розподіл грошових переказів за регіонами, слід зазначити, що найвища їх частка характерна для держав Східної Азії та Океанії й Латинської Америки та Карибів.

У 2010 р. загальний обсяг грошових переказів мігрантів у країни, що розвиваються, становив 325 млрд дол. (в той час, як у 1980 р. їх сума дорівнювала 18,4 млрд дол.). Отже, спостерігається тенденція до зростання інтенсивності фінансових операцій, пов’язаних з переказом грошових коштів, саме до країн, що розвиваються (незважаючи на одночасне зростання вихідних грошових переказів із цих держав). Така тенденція, за оцінками багатьох фахівців, буде збережена й у майбутньому.

Позитивна динаміка грошових переказів мігрантів до країн, що розвиваються, підтверджується, стосовно їхньої зміни відносно таких транснаціональних фінансових потоків, як прямі іноземні інвестиції (ПІІ), офіційна допомога державам та інших надходжень капіталу за період 1991–2010 рр. .

         Рис. Динаміка грошових переказів міжнародних мігрантів та інших транснаціональних фінансових потоків до країн, що розвиваються, млрд дол.

Джерело:World Economic Outlook 2006 (April);  World Economic Outlook 2011

Грошові перекази мігрантів  являють собою найважливіше джерело  фінансових ресурсів країн, що розвиваються, після прямих іноземних інвестицій, хоча фактично в багатьох з них кошти, які переказуються, перевищують обсяги ПІІ, валютні надходження від експорту товарів і послуг та розміри зовнішньої фінансової допомоги. Незважаючи на той факт, що основними реципієнтами грошових переказів є великі держави, менші країни одержують більшу їх величину відносно національного обсягу ВВП.

Найбільші суми переказів в 2010 р. надходили до таких держав, як Індія, Китай, Мексика, Філіппіни. Багато країн, що розвиваються, використовують майбутні потоки переказів як забезпечення, або гарантії, при одержанні позикових коштів на міжнародному ринку капіталу. Тож грошові перекази міжнародних мігрантів є важливим та стабільним джерелом зовнішнього фінансування країн, що розвиваються. Серед високорозвинених держав світу найбільші обсяги грошових переказів мігрантів характерні для Франції, Німеччини, Бельгії, Іспанії. що має місце внаслідок відкритості ринків робочої сили цих країн та вільного доступу на них міжнародних мігрантів.

Якщо оцінювати найбільші країни-світові реципієнти грошових переказів мігрантів відносно їхнього ВВП, то найбільша частка цих коштів припадає на такі малі країни, як Таджикистан, Тонго, Лесото і Молдова. У цілому переказ грошових коштів є важливим різновидом транснаціональної практики міжнародних мігрантів, вигоду від якої мають усі держави світу незалежно від ступеня їхнього соціально-економічного розвитку.

Отже, грошові перекази є важливим джерелом фінансових ресурсів для домашніх господарств міжнародних мігрантів та їхньої спільноти в цілому. Однак цей фінансовий ресурс досить часто ігнорується урядами держав у процесі розробки та реалізації їхньої економічної політики, унаслідок чого неповною мірою використовується внутрішній потенціал грошових переказів та підтримка з боку держави, яка полягає у підготовці фахівців і наданні відповідних послуг щодо пересилання коштів мігрантів, створенні належної інфраструктури з їхнього обслуговування тощо. Вирішення цих проблем сприятиме більш ефективному інвестуванню грошових активів міжнародних мігрантів у економіку країни походження. Саме тому уряди країн докладають значних зусиль для того, щоб стимулювати національні банки до активної участі в бізнесі грошових переказів за рахунок відкриття зарубіжних філіалів у високорозвинених державах і запровадження на законодавчому рівні особливих сприятливих умов обслуговування співвітчизників, які мешкають за кордоном.

Отже, для країни еміграції грошові перекази мігрантів не тільки відіграють важливу роль для матеріальної підтримки родини емігранта, є джерелом інвестицій в сферу охорони здоров`я, освіту, малий бізнес, але й становлять значну частину ВВП багатьох країн, що розвиваються:

• мають велике значення для економічного розвитку країн (зокрема Греції, Португалії, Іспанії та Югославії);
• являють собою найважливіше джерело фінансових ресурсів країн, що розвиваються, після прямих іноземних інвестицій, хоч фактично в багатьох з них переказувані кошти перевищують обсяги ПІІ, валютні надходження від експорту товарів і послуг та розміри зовнішньої фінансової допомоги;
• є важливим та стабільним джерелом зовнішнього фінансування країн, що розвиваються, оскільки вони використовують майбутні потоки переказів як забезпечення, або гарантії, при отриманні позикових коштів на міжнародному ринку капіталу;
• здатні чинити вагомий антициклічний вплив на ділову активність у країнах еміграції, оскільки не прив’язані до динаміки інвестицій;
• є важливим чинником скорочення рівня бідності населення. З результатів дослідження 74 країни світу, що розвиваються, випливає, що в середньому 10 % - ве збільшення кількості міжнародних мігрантів відносно населення держави приводить до скорочення рівня бідності на 1,9 %, а 10 % -ве зростання частки грошових переказів відносно ВВП своїми наслідками матиме зменшення бідності на 1,6 %;
• сприяють нарощуванню національного рівня споживання держав, мультиплікативно генеруючи збільшення сукупного попиту та розвитку національного виробництва.

Проте є й негативні наслідки  для країн еміграції, а саме: від’їзд кваліфікованих і наукових кадрів; погіршення демографічної ситуації внаслідок того, що мігрують в основному молоді люди, які можуть мати дітей; є й моральний бік справи - розрив родинних зв’язків тощо.

Ще більш складними  та неоднозначними є наслідки міграції людських ресурсів для приймаючої країни. В епоху глобальних трансформацій до таких наслідків належить і помітно зростаюча міграція населення у світовому масштабі, дедалі складнішими та дискусійними стають питання щодо її внеску в економічний розвиток країн. Зупинімося на позитивних аспектах впливу міграції робочої сили на соціально-економічний розвиток країни імміграції.

У розвинених країнах  світу, до яких мігрують людські ресурси, відзначається спад народжуваності, а отже, і приросту населення. Так, за даними ПРООН, у 1975–2007 рр. річні темпи зростання чисельності населення становили: 0,2 % – у Бельгії, Данії, Італії, Великобританії, Німеччині; 0,3 % – у Швейцарії, 0,4 % – у Фінляндії, 0,5 % – у Норвегії, Японії, Франції та Швейцарії, а найвищий показник – 1 % мають США. Водночас зростання у 2 %  і більше мають Панама, Венесуела, Малайзія, Лівія, Колумбія та інші країни. Збільшення кількості населення  відбувається за рахунок іноземців. Найбільш високий приріст зафіксований у ФРН, а також у Франції, Великобританії, Японії, Швейцарії, Люксембурзі. Тож загальна чисельність населення значною мірою залежить від припливу емігрантів. Так, населення Австралії без цього фактора було б на 38 % менше за наявне, Канади – на 19 %, Франції, Швеції та Бельгії – на 5-10 %. Загалом прогнозується, що така тенденція збережеться в майбутньому.

Саме тому нагальна потреба в поліпшенні демографічної ситуації та показників зайнятості населення відображена в Лісабонській стратегії економічного розвитку ЄС, де передбачається спрямування економічної політики країн-членів Європейського Союзу на підвищення зайнятості населення до рівня 70 % (для населення віком 15-64 роки), а для жінок –понад 60 %. Очевидно, що для досягнення таких цілей урядам європейських країн необхідно більш зважено підійти до питання формування та реалізації ефективної міграційної політики.

Не менш важливим є  демографічний аспект впливу імміграційних  потоків, а саме – зниження середнього віку населення. Це дуже істотно для  держав, що належать до категорії “старих” відповідно до міжнародної рекомендації (питома вага населення, якому за 65 років, наближається до 15 %). У цю категорію входять практично всі країни ОЕСР, у тому числі Норвегія, Швеція, Великобританія, Данія, Франція, Італія та Німеччина, чиї показники вище за названий рівень.