Лекции по "Международной экономике"

ТЕМА 9. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

1. Сутність та структура сучасної валютної системи, основні її елементи.
2. Поняття валюти та її види.
3. Еволюція світової валютної системи.
4. Сутність та етапи розвитку Європейської монетарної системи.
5. Валютний ринок і його структура.
6. Основні валютні операції та їх характеристика.
7. Валютний ринок України: етапи розвитку, сучасний стан.

1. Структура  сучасної валютної системи: національна,  міжнародна (регіональна), світова.

Світова валютна  система  (СВС) – це сукупність міжнародних кредитно-грошових відносин, які сформувались на основі інтернаціоналізації господарського життя і адекватних їм інструментів, механізмів та інституцій, які визначають порядок і принципи  здійснення міжнародних розрахунків,  проведення торговельних і операцій з капіталом та закріплені  міждержавними угодами.

Складовими елементами світової валютної системи є національні  та регіональні валютні системи. Регіональні валютні системи (РВС) формуються в межах міжнародних  інтеграційних об’єднань та характеризуються наявністю єдиної валюти, механізмів координації валютної політики, інститутів регулювання діяльності національних банківських, валютно-фінансових та кредитних установ. Прикладом РВС є Європейська валютна система.

Національна валютна  система – це форма організації валютних відносин,  закріплена національним законодавством країни, на основі яких акумулюються та розподіляються валютні кошти держави і  здійснюються міжнародні розрахунки.

Ключовими функціями  світової валютної системи є наступні:

• сприяння розвитку товарообмінних операцій та забезпечення реалізації інших видів міжнародної економічної діяльності. Починаючи з кінця ХХ століття темпи зростання міжнародної торгівлі значно випереджали темпи зростання ВВП. Зокрема, після Другої світової війни обсяг товарного експорту становив 775 млрд.дол.США (10% світового ВВП), а за підсумками          2009 року обсяг світового експорту товарів склав 12,1 трлн.дол.США, (17% світового ВВП) .  Така колосальна активізація міжнародної торгівлі вимагала запровадження ефективної системи платіжних засобів та інструментів.  

• встановлення та узгодження режимів валютних курсів. На сьогодні,  в контексті забезпечення глобальної фінансової стабільності, надзвичайно  важливим є посилення регулювання  валютних курсів. Саме непослідовність у визначенні режимів обмінних курсів лежить в основі неконтрольованого притоку короткострокового капіталу, надмірної доларизації світової економіки та зростання валютних резервів. Крім того, валютні ринки знаходься під домінуючим впливом фінансових ринків, які втрачають взаємозв’язок з реальним сектором, що провокує розбалансування рахунків поточних операцій та викривлює механізм встановлення валютних курсів. 

• визначення компетенцій  та координація діяльності суб’єктів  міжнародних валютно-фінансових відносин.  За даними Банку міжнародних розрахунків щоденний обсяг операцій на світовому ринку капіталу  у 1979 році становив 80 млрд. дол.США, у 1989 р. – 718 млрд.дол.США,  у 1999 р. – 1,5 трлн.дол.США., у 2009 р.  даний показник перевищив 5 трлн.дол.США.    Подібне  зростання масштабів операцій на міжнародному ринку капіталу  вимагає  формування  адекватної системи глобального валютно-фінансового менеджменту. Основні принципи та інститути такої системи було сформовано одразу після Другої світової війни (МВФ, Світовий Банк, Банк міжнародних розрахунків), але остання глобальна фінансова криза продемонструвала неспроможність діючої системи здійснювати оперативний моніторинг та вчасно застосовувати заходи антикризового регулювання.

• забезпечення міжнародної валютної ліквідності та фінансової стабільності. Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ), як здатність країни забезпечувати своєчасне покриття міжнародних зобов’язань, прийнятними для кредитора засобами, у міжнародному масштабі являє собою сукупність джерел фінансування світового платіжного обігу і визначається рівнем забезпеченості світової економіки міжнародними резервними активами. В контексті національної економіки МВЛ відображає платоспроможність країни. Складовими МВЛ є офіційні золотовалютні резерви країн світу, рахунки країн в СДР та резервна позиція в МВФ.  

 За даними МВФ  протягом 1998-2007рр. загальний дефіцит  країн «Великої 20» (G-20) збільшився  з 580 млрд. (2,3% сукупного ВВП країн  G-20)  до 2,5 трлн. дол.США (5,6 % сукупного  ВВП країн G-20), тобто зріс вдвічі в порівнянні із збільшенням ВВП. Такі колосальні дисбаланси уповільнюють розвиток світової економіки та вимагають розробки ефективних інструментів та механізмів врівноваження подібних диспропорції.  

• уніфікація і стандартизація здійснення валютно-фінансових операцій та проведення міжнародних розрахунків. Глобалізація економічної діяльності та фінансового ринку зумовлює динамізацію та ускладнення взаємозв’язків між бізнес-суб’єктами. В свою чергу, це розширює спектр та складність валютно-фінансових операцій, що призводить до підвищення витрат на їх проведення.

Ключовим елементом  національної валютної системи є  національна валюта – законодавчо  закріплена грошова одиниця держави

Таблиця 9.1

Основні елементи національної і світової  валютних систем¹

2. Поняття валюти та її види.

Ключовим елементом  національної валютної системи є національна валюта – законодавчо закріплена грошова одиниця держави. 

В сучасній економічній  літературі виокремлюють в залежності від різних характеристик та особливостей використання, виокремлюють низку різновидів валют (табл. 9.2)

Таблиця 9.2.

Класифікація видів  валют 

В міжнародних  розрахунках зазвичай використовується іноземна валюта – грошова одиниця  інших країн. Також, у світовій практиці широко застосовується поняття «дивіз», під яким розуміють будь-який платіжний засіб в іноземній валюті (валюти, боргові цінні папери, номіновані у іноземних валютах).

Світова валютна  система базується на функціонуванні світових грошей, які обслуговують всі форми міжнародних економічних відносинах (політико-правові, соціально-економічні, культурні, науково-технічні та інші). Еволюційний розвиток світової валютної системи призвів у другій половині ХХ століття до виокремлення двох категорій валют, які набули статус світових:

• національні валюти провідних країн світу (дол.США, фунт, франк, марка, єна);
• міжнародні розрахункові одиниці (СДР, ЕКЮ, згодом замінена на євро). Міжнародна розрахункова одиниця використовується, як еквівалент для визначення співвідношення міжнародних вимог та зобов’язань, встановлення валютного паритету та курсу, і як  міжнародний платіжний та резервний засіб.

 По мірі поглиблення  міжнародного поділу праці та  розвитку міжнародних економічних  відносин, виокремлюється специфічна  категорія валюти – резервна, - валюта, в якій акумулюються національні резерви переважної більшості країн світу.

До запровадження в  обіг регіональної валюти країн ЄС – євро (1999р.), основними резервними валютами були Екю, долар США, фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк, німецька марка, французький франк та голландській гульден. Нині, екю, французький франк, німецька марка та гульден замінені на євро.      

Наступним елементом  валютної системи є конвертованість валюти, тобто її  здатність обмінюватись на інші валюти. Розрізняють наступні види конвертованості валют:

• Повна конвертованість – це відсутність будь-якого контролю та обмежень з боку держави за поточними та капітальними операціями в іноземній валюті, за зовнішніми та внутрішніми валютними операціями. Таку властивість мають валюти країн з високо розвинутою ринковою економікою, сталим грошовим механізмом, широкими економічними зв’язками. Вільно- конвертованими валютами є долар США, фунт стерлінгів, євро, єна, швейцарський франк.
• Часткова конвертованість валюти – передбачає наявність в країні певних валютних обмежень.
• Конвертованість за поточними операціями – відсутність обмежень на платежі і трансферти за поточними міжнародними операціями, пов’язаними з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переказами доходів та трансфертів (вимога МВФ до країн-членів).
• Конвертованість за капітальними операціями – відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, що пов’язані з рухом капіталу – прямі і портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти.
• Внутрішня конвертованість – право резидентів купувати і продавати валюту, розміщувати банківські депозити в іноземній валюті, а також здійснювати інші операції з валютними активами.
• Зовнішня конвертованість – право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами.

Обов’язковою умовою здійснення обмінних операцій є визначення валютного курсу, тобто ціни грошової одиниці однієї країни, вираженої в іноземних грошових одиницях інших країн.  Курс національної валюти встановлюється через валютне котирування.

Валютне котирування – це встановлення курсів іноземних валют, відповідно до чинних законодавчих норм та окремих національних особливостей. Валютне котирування здійснюють державні та найбільші комерційні банки країн.

  У міжнародній практиці застосовують пряме та непряме (зворотне котирування). При прямому котируванні за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти, яка прирівнюється до певної кількості національних грошових одиниць. При непрямому методі котирування (використовується у Великій Британії та країнах її колишніх колоніях) за умовну одиницю приймається національна валюта, яка прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. 

Під час котирування  валют розрізняють базу котирування (базова валюта – валюта, відносно якої котируються інші валюти) та валюта котирування (валюта, яка підлягає обміну). Базовими валютами, як правило, є світові валюти. При  обміні валют використовують два види курсу: курс покупця (bid rate – BR), за яким банки купують іноземну валюту, а також курс покупця (ask rate –AR), за яким банки продають іноземну валюту. Різниця між курсами продавців і покупців формує прибуток банків – маржа (спред).

На сьогодні на міжнародних  валютних ринках часто використовується крос-курс – це співвідношення між двома валютами, що визначається на основі їх курсу по відношенню до третьої валюти.

Для визначення валютного  курсу суттєве значення має купівельна спроможність валюти і паритет купівельної  спроможності (ПКС), як  співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг.

 Паритет купівельної  спроможності дає можливість  визначити реальний валютний  курс, який являє собою номінальний  валютний курс помножений на  співвідношення рівня цін в  двох країнах. Він розраховується на базі середніх цін в країнах, які є головними партнерами даної країни.

Є декілька методів визначення валютних курсів. Традиційним є метод  визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото,  а найбільш поширеним і вживаним є метод зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (споживчого кошика). Також, використовується метод визначення валютного курс на сонові співвідношення ефективних виробничих витрат (заробітна плата, норма позичкового проценту, продуктивність праці). Даний метод є найточнішим, оскільки враховує середньо- та довгострокові фактори, які впливають на валютний курс.