Лекции по "Международной экономике"

Тема 4. Світовий фінансовий ринок

1. Сутність, причини і показники міжнародного руху капіталу.
2. Експорт підприємницького капіталу та його види.
3. Джерела зовнішнього фінансування країн.
4. Світовий фінансовий ринок, його функціональна, інституціональна, валютна та географічна структура.
5. Основні світові фінансові центри, передумови їх формування.
6. Транснаціональні банки, особливості їх діяльності.
7. Світові фінансові кризи: сутність, наслідки.

Посилення глобалізації світогосподарських зв’язків проявляється у поглибленні інтеграції країн у ключових сферах міжнародних економічних відносин, зокрема, у фінансовій. Фінансова інтеграція світу знаходить своє відображення у прискореному, в порівнянні з розвитком ринків товарів та послуг та процесів світового виробництва, розвиткові міжкраїнового руху капіталів (за деякими підрахунками, на кожні 3% зростання ВВП припадає 5% зростання торгівлі товарами та понад 10% зростання прямих іноземних інвестицій). Проявом розгортання глобалізації світової економіки було утворення наприкінці 70-х рр. ХХ століття світових фінансових ринків, їх стрімкого розвитку та взаємодії з національними фінансовими ринками, зростання впливу якісних та кількісних параметрів фінансування країн на їх конкурентоспроможність. Зростання взаємозалежності країн, включених до світового кругообігу капіталів, найвиразніше проявилося в процесі розгортання кризи 2007-2008 рр., яка вразила насамперед провідні країни світу. Внаслідок цієї кризи погіршився соціально-економічний стан національних економік (скорочення кількості робочих місць, зростання цін, скорочення експорту та інвестицій), посилилася асиметричність розвитку світового фінансового ринку, і це поставило питання про необхідність регулювання світових фінансів та запровадження нових механізмів управління рухом світових фінансових потоків.

Міжнародний рух капіталу, у розвиткові якого найбільш повною мірою відображаються глобалізаційні тенденції світової економіки, не є  суто новітнім явищем. Варто лише згадати концепцію активного торгівельного балансу меркантилістів, які робили наголос на накопиченні золота шляхом розширення експорту країни та контролю імпорту. Починаючи з 1920-х рр. ХХ ст., коли фінансовий сектор почав все більше відриватися від реального, а доступ до фінансових ресурсів визначати якість економічного розвитку країн, неконтрольованість світових фінансових активів та асиметричність їх розподілу призводили до необхідності впровадження інституційних механізмів регулювання міжнародних фінансів. Утворення глобальних інститутів – таких, як МВФ та група Світового банку – було покликано врегулювати обіг фінансових коштів. Разом з тим, стрімкий розвиток інтеграційних процесів зумовив появу регіональних банків, зокрема, ЄБРР та Європейського інвестиційного банку в Європейському союзі, метою створення яких було в тому числі врегулювання діяльності на фінансових ринках через таргетування інфляції, норму відсотка, норму бюджетного дефіциту, норму державної заборгованості, встановлення меж коливання валютних курсів.

Отже, вивчення сутності та тенденцій розвитку міжнародного руху капіталів та проявів цього явища – утворення та функціонування світового фінансового ринку – є надзвичайно важливими. 

1. Сутність, причини  і показники міжнародного руху  капіталу. Під міжнародним рухом капіталу розуміють переміщення через національні кордони певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди, розв’язання економічних та соціальних проблем країн-донорів і реципієнтів капіталу. За своєю сутністю він є:

1. складовою міжнародного переміщення факторів виробництва між країнами;
2. однією з основних форм міжнародних економічних відносин;
3. сукупністю фінансових операцій – з метою інвестування, кредитування, придбання контролю за компанією через купівлю акцій, купівлі-продажу цінних паперів або вторинних фінансових інструментів з метою хеджування ризиків угод або спекуляції.

Основними причинами, які  викликають міжнародний рух капіталів, є:

- відносний надлишок  капіталу в країнах, який означає  неможливість вкладення його  з очікуваною нормою доходності для власників капіталів (низькі процентні ставки в країні походження, що більше властиво розвиненим країнам, або низька норма реальної доходності з врахуванням інфляції, що більше властиво країнам, що розвиваються);

- відносна нестача  капіталу в країнах, що викликає необхідність пропозиції пільгових умов для іноземних капіталовкладень;

- необхідність концентрації  капіталу в умовах розширення  внутрішньогалузевої спеціалізації  компаній;

- необхідність забезпечення  безперебійного функціонування  глобальної торгівельної системи з функцією покращення системи міжнародних розрахунків та відповідними механізмами кредитування зовнішньоторгівельних операцій;

- можливість покращення  конкурентоспроможності продукції  та компаній через користування  преференційними податковими, інвестиційними, торгівельними, фінансовими режимами у країнах-реципієнтах капіталу та доступ до розширених ринків трудових та природніх ресурсів (OLI-теорія Дж.Даннінга), використання більш низьких норм соціального забезпечення та екологічних стандартів в приймаючих країнах (збереження власного природнього середовища);

- можливість створення  високопродуктивних кластерів підприємств  споріднених галузей та постачання  національних підприємств, наприклад,  сировинними ресурсами;

- прагнення захистити свій капітал від інфляційних змін;

- необхідність диверсифікувати  джерела отримання доходів (за  деякими підрахунками, до 90% доходів  ТНК отримуються внаслідок діяльності  на фінансових ринках, а не  виробничої діяльності);

- отримання спекулятивного  прибутку у вигляді різниці в цінах акцій, облігацій, валют, особливо в випадку портфельного інвестування (в Україні обсяги торгів на ПФТС протягом кризи 2007-2008 рр. скоротилися майже втричі, до 70% гравців були іноземцями; з 15 вересня по 15 жовтня 2011 р. ціни на метали впали на 20% внаслідок оголошення ФРС про заміну короткострокових бондів на довгострокові на суму у 400 млрд.дол.США);

- прагнення захисту  своїх довгострокових економічних  та політичних інтересів на  території країн-реципієнтів капіталу;

- необхідність здійснення регулювання з боку МВФ та МБРР;

- надання офіційної  допомоги розвитку.

Форми міжнародного руху капіталу, враховуючи його причини, можна  класифікувати за певними критеріями (див.табл.4.1), наприклад, за характером використання коштів - на рух підприємницького капіталу (має на меті контроль за об’єктом вкладення або отримання підприємницького доходу у вигляді дивідендів чи процентів), рух позикового капіталу (має на меті отримання відсотків) та рух капіталу в межах надання офіційної допомоги розвитку (має на меті захист довготермінових політичних та економічних інтересів).

Табл.4.1.

Форми міжнародного руху капіталу за критеріями

В міжнародній статистиці рух капіталу відображається рядом  показників, як абсолютних (обсяги експорту капіталу, обсяги імпорту капіталу, інвестиційна позиція країни (співвідношення активів та пасивів країни), кількість підприємств з іноземними інвестиціями в країні, кількість зайнятих на підприємствах з іноземними інвестиціями), так і відносних (коефіцієнт імпорту капіталу (частка імпорту капіталу у ВВП країни), коефіцієнт експорту капіталу (частка експорту капіталу у ВВП країни), прямі іноземні інвестиції на душу населення, частка іноземних або спільних підприємств у національному виробництві).

Країновий його розріз включає вхідні та вихідні потоки капіталів і відображається у статтях платіжного балансу країни (табл.2.).

Таблиця 4.2.

Показники міжнародного руху капіталу, країновий розріз

Потоки капіталів поза межами країн є досить „важковловимими”, пов’язані з розвитком ринку  міжнародних цінних паперів (іноземних  акцій та облігацій, євроакцій та єврооблігацій, євронот, єврокомерційних  цінних паперів), існуванням єврокредитного ринку, ринку євровалют, становленням та укріпленням діяльності світових фінансових центрів, а обсяги фінансових потоків, які обертаються на світовому фінансовому ринку, є досить значними. Наприклад, за деякими оцінками, обсяги кредитування національними банківськими установами країн світу становили протягом 1950-1995 рр. величину трохи більше 1 трлн.дол.США, а обсяги ринку єврокредитів на цей час сягнули позначки у 20 трлн.дол.США.

Важливим показником зростання капіталів на фондовому  сегменті ринку є показник капіталізації певного ринку, його динаміка (кількість інструментів (наприклад, у випадку з ринком акцій - простих акцій), що множиться на їх вартість) та показник обсягів торгівлі на майданчиках, які знаходяться поза межами державного регулювання.  

Щоденні операції на світових фінансових ринках, і відповідний їм рух  капіталу в сучасних умовах є масштабним: тільки на валютних ринках щоденний обіг складає понад 3,5 трлн.дол.США, а на ринках облігацій – до 1 трлн.дол.США. Більш глибоко показники міжнародного руху капіталів буде висвітлено в наступних розділах підручника.

2. Експорт підприємницького капіталу та його види. Підприємницький капітал — це кошти, які прямо (у вигляді прямих іноземних інвестицій) або опосередковано (через пасивні форми співпраці чи у вигляді портфельних інвестицій) вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. Найбільш широкою класифікацією підприємницького капіталу є його поділ на прямі та портфельні інвестиції.

Рух підприємницьких  капіталів тісно пов’язаний з  процесами міжнародного виробництва, діяльністю ТНК, розвитком процесів міжнародного інвестування. Внаслідок цього вважається, що рух підприємницьких капіталів буде мати безпосередній соціальний ефектв, на відміну, наприклад, від руху капіталів у вигляді кредитів. Прямі іноземні капіталовкладення, в залежності від їх призначення, мають таку структуру:

1) спрямовані створення  нового підприємства;

2) спрямовані на розширення, модернізацію, технологічне переоснащення  (повне чи часткове) діючих підприємств;

3) спрямовані на придбання раніше створених та діючих підприємств.

Рух підприємницьких  капіталів в цілому описується процесами  міжнародного інвестування та показниками  діяльності ТНК (інвестиції ТНК, зростання  виробництва у закордонних філіях ТНК, обсяг закордонних активів  ТНК тощо), про що буде йти мова у наступних розділах підручника.