Лекции по "Международной экономике"

Рух підприємницького капіталу може відбуватися в результаті або  активних, або пасивних форм партнерства  національних компаній з іноземними капіталовкладниками. До активних форм партнерства відносяться:

А) самостійні форми (відкриття  філій, представництв, відділень, дочірніх компаній), коли одноосібним власником  є іноземна компанія-донор коштів;

Б) акціонерні (або в  деяких випадках, дольові) форми співпраці:

- об'єднання сторонами  активів (грошових та матеріальних ресурсів, досвіду управління);

- оцінка об'єднаних активів як  капіталовкладень сторін;

- здійснення узгоджених завдань  за допомогою спільних органів  управління;

- участь сторін в прибутках  та збитках залежно від вкладеного  капіталу.

 Пасивні форми співпраці скоріше відносяться до різноманітних угод з іноземними партнерами, коли нова юридична особа не створюється, і не відбувається перехід прав власності на активи компанії (контрактні операції, коопераційні угоди – франчайзинг, лізинг). Глибше рух підприємницького капіталу вивчатиметься у темі 5.

3. Джерела фінансування  національних економік. Джерела фінансування національних економік в сучасній глобальній економіці є надзвичайно високодиверсифікованими, і у їх розвиткові проявляється найбільшою мірою зв’язок фінансового ринку, про який мова піде нижче, з товарними ринками та ринками робочої сили, що утоврилися в світі. Визначення форм міжнародного руху капіталу (див.табл.4.1) дає можливість класифікувати їх таким чином:

1. міжнародний міжфірмовий кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту (експортні та імпортні кредити, товарні та фінансові);
2. банківський кредит;
3. кредити регіональних банків розвитку;
4. кредити міжнародних валютно-фінансових організацій;
5. отримання процентів по кредитах, наданих нерезидентам;
6. розміщення облігацій зовнішньої державної позики;
7. продаж цінних паперів національних емітентів закордонним інвесторам;
8. розміщення єврооблігацій на торгівельних майданчиках світу;
9. отримання процентів за облігаціями та дивідендів по акціях нерезидентів;
10. отримання грантів, субсидій, стипендій, науково-технічної допомоги від міжнародних фінансових організацій та країн з розвинутою економікою;
11. отримання платежів роялті або паушальних платежів за ліцензії, авторські рава, ноу хау тощо;
12. міждержавні (міжурядові) кредити, кредити держав — постачальників енергоносіїв, європозики;
13. інвестування: пряме та портфельне;
14. отримання дивідендів за закордонними інвестиціями країни;
15. цільове інвестиційне кредитування;
16. інвестиції, реінвестиції та прямі позики дочірнім підприємствам ТНК;
17. низьковідсоткові позики, безвідсоткові займи, дари;
18. перекази емігрантів в національну економіку;
19. трансферти, пов’язані з виплатою заробітної плати робітників, які знаходяться за кордоном;
20. фінансування заборгованості країн та приватних кредиторів з боку недержавних інституцій (Паризького та Лондонського клубів кредиторів).

Диверсифікація джерел фінансування національних економік стала  можливою завдяки існуванню потужного  світового фінансового ринку, який розміщує тимчасово вільні фінансові кошти фізичних та юридичних осіб, ТНК та країн на умовах найбільшої прибутковості та мінімізації рівня ризику для їх власників.

4. Світовий  фінансовий ринок, його функціональна,  інституціональна, валютна та географічна  структура. Під світовим фінансовим ринком розуміють систему відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів. Більш широке трактування його сутності включає сферу прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи (грошові зобов’язання та інвестиційні цінності): золото, монетарне золото і спеціальні права запозичення, готівкові гроші і депозити, цінні папери, позики, зобов’язання та борги, страхові технічні резерви, інші рахунки до запитання або до сплати, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості. Під інвестиційними цінностями перш за все розуміються інструменти утворення фінансових ресурсів – цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість, тощо.

З інституційної точки зору, світовий фінансовий ринок є сферою прояву відносин між покупцями та продавцями фінансових ресурсів, і посередниками на ринку фінансових ресурсів, і поділяється на:

• ринок продавців фінансових ресурсів – населення планети, приватні фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, національні і міжнародні організації;
• ринок посередників – транснаціональні банки, інвестиційні компанії, фінансові компанії, фондові біржі, центральні і комерційні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи;
• ринок споживачів фінансових ресурсів – транснаціональні корпорації, уряди країн, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Основними суб’єктами світового фінансового ринку є держави та державні органи, приватні фірми, страхові компанії, професійні учасники ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури (фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники), іноземні учасники ринку, ТНК, ТНБ, міжнародні і регіональні валютно-фінансові організації.

Єдиного підходу до визначення його сутності та структури не існує, як і чіткого визначення сегментів, що створюють сучасний світовий фінансовий ринок. Іноді фінансовий ринок ототожнюється виключно з ринком капіталів або фондовим ринком. З точки зору функціональної структури, світовий фінансовий ринок може розглядатися як сукупність грошового ринку та ринку капіталів. Відповідно грошовий ринок складається з: облікового ринку, на якому основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань; міжбанківського ринку, на якому залучаються і можуть розміщуватися тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів у формі міжбанківських коротко- та середньострокових депозитів (1, 3, 6 місяців, до 1-2 років); валютного ринку. Ринок капіталів розглядається як сукупність кредитного ринку (ринку середньо- та довгострокових кредитів) та ринку цінних паперів (дольових інструментів – акцій, боргових інструментів – облігацій, ринку похідних фінансових інструментів).

На  останньому виділяють біржовий ринок (акцій, облігацій, ф’ючерсів, опціонів) та позабіржовий ринок (акцій, облігацій, форвардних контрактів, опціонів), а також первинний ринок, на якому відбувається емісія цінних паперів, та вторинний, де вони, а також інші інструменти ринку (наприклад, векселі чи депозитарні розписки) стають предметом перепродажу та спекуляції. За своєю природою ринок боргових інструментів є одночасно частиною світового ринку позикових капіталів, і частиною ринку цінних паперів.

Відмітною частиною світових фінансових ринків є євроринок, про який йшлося в  попередніх розділах.

Світовий  фінансовий ринок за критерієм національної приналежності поділяється на національні ринки (сегмент ринку цінних паперів для нерезидентів, на які вони виходять зі своїми цінними паперами – іноземними акціями та облігаціями; валютний ринок; частина ринку, де відбувається купівля нерезидентами депозитів банків-резидентів) та світові фінансові ринки, які утворилися з національних. В основі цього поділу лежить підконтрольність національним системам грошово-кредитного регулювання. Під національним фінансовим ринком розуміється:

1. Сукупність кредитно-позикових операцій резидентів, що притримуються національного законодавства, в національній валюті на території країни походження (наприклад, кредит, отриманий від банка-резидента в національній валюті);
2. Кредити та позики резидентів в іноземній валюті;
3. Кредити, позики та операції нерезидентів в національній чи іноземній валюті в межах національної системи регулювання.

В усіх випадках мова йде про операції за участі банку-резидента.

Світові фінансові  ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

1. Величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);
2. Відсутність географічних кордонів;
3. Цілодобове проведення операцій;
4. Використання валют провідних країн, євро та СПЗ;
5. Учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;
6. Доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;
7. Диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій (на ринках обертається понад 2000 різних інструментів та їх комбінацій);
8. Існування специфічних процентних ставок (LIBOR, ціноутворення на кредити МВФ: базова ставка СПЗ + додаткові процентні пункти за розмір використаної квоти);
9. Стандартизація операцій та високий ступінь їх технологізації, переважно документарний характер операцій.

Географічна структура світового  фінансового ринку в більшій мірі пов’язана з функціонуванням світових фінансових центрів, про які мова піде нижче, і її можна розглядати з точки зору розвиненості та диверсифікованості  їх діяльності (див.табл.4.3).

Таблиця 4.3.

Географічна структура світового  фінансового ринку*

Джерело: Global Financial Centers Index 10 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.zyen.com/PDF/GFCI%2010.pdf

Валютна структура  світового фінансового ринку є складною та відрізняється в залежності від типів інструментів, які використовуються його операторами. Відомо, наприклад, що ринок товарів в більшому ступеню номіновано в доларах США, натомість ринок єврооблігацій – в євро та фунтах стерлінгів, ринок акцій – в доларах США, в операціях з ф’ючерсами використовуються визначені види валют – долар США, євро, британський фунт стерлінгів, швейцарський франк, долар Канади, ріал Бразилії, долар Австралії, долар Нової Зеландії, японська єна. Більш чітке уявлення про це дають дані табл.4.4.  

Таблиця 4.4.

Валютна структура  випусків інструментів міжнародного грошового  ринку та міжнародних облігацій, млрд. дол. США