Лекции по "Международной экономике"

ТЕМА 7. СВІТОВИЙ РИНОК ПРАЦІ

(2 години)

Міжнародна міграція як форма міжнародних  економічних відносин. Причини, види та наслідки міграції. Еміграція, імміграція.

Сутність, структура та особливості  формування та розвитку світового ринку  праці. Сегменти світового ринку праці, їх характеристика та динаміка розвитку. Висококваліфікована робоча сила. Низькокваліфікована робоча сила та нелегальна робоча сила, використання праці жінок і дітей.

Особливості формування ринку праці  робітників, зайнятих проблемами управління та інтелектуальною працею, зайнятість серед „громадян світу”. Проблема „відпливу умів” („втечі інтелектуального потенціалу”) і її вплив на розвиток конкурентоспроможності національних економік.

Особливості розвитку світового ринку  праці: управління трудовими ресурсами транснаціональних та міжнародних компаній, зайнятість в міжнародних організаціях. 

ПЛАН

1. Сутність та структура світового ринку праці
2. Особливості формування світового ринку праці за умов глобалізації
3. Проблеми регулювання світового ринку праці

Світовий ринок  праці — це система відносин, що складається між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції робочої сили, регулювання її міждержавних потоків, оплати праці та соціального захисту за умов транснаціоналізації національних економік. При поглибленні глобалізаційних процесів у світовому господарстві, котрі проявляються у зростанні взаємозалежності країн та їхніх регіональних угруповань, національні ринки праці, як і ринки товарів, послуг і капіталів, дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість, що призводить до утворення так званого «глобального ринку праці».

Формування світового ринку  праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію робочої  сили і капіталу, і, по-друге, поступовим злиттям національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перешкоди між ними. Становлення та розвиток міжнародного ринку праці є свідченням того, що інтеграційні процеси охоплюють нині не лише економічну та технологічну сфери, а й соціальні та трудові відносини, які також набувають глобальних характеристик. Формами прояву глобалізації соціально-трудових відносин є наступні:

• посилення соціальної орієнтації світової економіки;
• демократизація трудових відносин;
• інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили;
• стандартизація умов життя і праці людей у різних країнах;
• координація, узгодження та зближення соціальної політики держав світу.

Підвищення міжнародної мобільності капіталу, пов’язаної з інтернаціоналізацією економіки, в соціальному плані означає, що зростає попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці та ін.).

При цьому капітал, як правило, спрямовувався у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша порівняно з вартістю робочої сили в країні-експортері. У «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати робітників в промисловості у 1980-х роках були в 5-10 разів нижчі, ніж у розвинутих країнах Заходу. Що стосується сучасної структури попиту на робочу силу, то вона значно ускладнилась з утвердженням ринкових відносин у світовому господарстві і містить такий необхідний компонент як попит на іноземних працівників. Тому міжнародна трудова міграція досягла нині глобальних масштабів та різноманітних форм.

Міжнародна трудова  міграція обумовлена, насамперед, економічними факторами: по-перше, дією закону нагромадження капіталу, закону капіталістичного народонаселення, закону нерівномірності економічного розвитку країн та ін., які зумовлюють диспропорцію у розміщенні людського ресурсу у країновому та регіональному розрізах світового господарства, тобто відносне перенаселення в одних країнах і дефіцит робочої сили в інших державах. По-друге, суттєвими відмінностями покраїнових показників щодо умов праці, рівня життя населення, умов підприємницької діяльності та ін. По-третє, циклічним характером глобального економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах. По-четверте, асиметрією розвитку інформаційного ресурсу, нерівномірністю розгортання НТР, та структурними кризами. Крім того, міжнародна трудова міграція обумовлена і неекономічними факторами: політичними, воєнними, національно-етнічними, кліматичними та багатьма іншими.

Об’єктивні можливості для залучення приватним капіталом  робочої сили різної національної належності пов’язані з розвитком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне виробництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. ТНК із часом сформували свій внутрішній (інтернальний) ринок праці, який характеризується перманентними переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу. Всього ж, за даними Доповіді ЮНКТАД про прямі іноземні інвестиції, за 2010 р. ТНК забезпечували робочими місцями за кордоном близько 80 млн. чол.

Паралельно з усіма  цими процесами посилювалась також диференціація і серед самих країн, у результаті чого світова економіка набула з часом багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні цієї ієрархії опинились колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інформаційної економіки. Ці ж країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинились країни з традиційною індустріальною економікою, до числа яких належать постсоціалістичні та економічно відсталі країни. З одного боку, їм відведено роль виробників масової стандартизованої продукції, а з другого, - саме ці держави на сьогодні є основними постачальниками дешевої робочої сили.

За всіма ознаками світовий ринок робочої сили, що формується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація світового ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили та попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб’єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. В суб’єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовані до вимог наймачів.

У структурі світового  ринку праці виокремлюються два  найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, прошарок зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, МВФ, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на виключно міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної компетенції. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на диверсифікацію міжнародних зв’язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент світового ринку праці формує робоча сила, яка походить з регіонів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити так звану нелегальну робочу силу, чималі потоки якої спрямовуються в країни постіндустріальної моделі господарства, зокрема у США та країни Європейського Союзу. Хоча на сьогодні офіційної статистики з обліку нелегальної трудової міграції не існує, авторитетні експерти стверджують, що у світі щорічно нелегально іммігрує близько 50 млн.чол.

Характеризуючи світовий нелегальний ринок праці, слід відмітити  його економічну функцію, яка зводиться, головним чином, до обслуговування побутових  потреб домогосподарств та величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від крупних підприємств, по-перше, неспроможні впроваджувати у виробництво працезбережувальні технології; по-друге, не мають змоги переводити виробничі потужності у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять ТНК. На ринку праці можна виокремити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими, професійними, культурними, національними, расовими, статевими та іншими ознаками.

Під впливом інформаційної  революції у світовому господарстві формується і такий особливий сегмент світового ринку праці, який пов’язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків, а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів тощо). Постійно зростає попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації та володіють технікою її обробки (фахівці у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки та ін.). Таким чином, поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено «полюють» за інтелектуальними ресурсами, без яких неможливо вижити в жорсткій конкурентній боротьбі.

Важливою особливістю сучасного світового ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих працівників найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво.

В різних країнах світу  сформувалися нині великі групи найманої робочої сили, котрі кваліфікуються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикано-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони переказують своїм сім’ям на батьківщину.

Внаслідок інтернаціоналізації  виробництва мільйони людей з країн, що розвиваються вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість перенести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні держави» — Південна Корея, Сінгапур, Бразилія), тим самим знижуючи ціну робочої сили.

Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний соціально-економічний характер, що визначається розвитком людського ресурсу, національних ринків праці, процесами розподілу та перерозподілу робочої сили. Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв’язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої участі всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і місткій внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтеграційних процесів.

Основні тенденції розвитку світового господарства на початку  третього тисячоліття, обумовлені поглибленням глобалізаційних процесів, проявляються, з одного боку, у лібералізації міжнародної торгівлі, зростанні відкритості національних фінансових ринків та ринків капіталу, формуванні глобальної регуляторної системи міжнародних економічних відносин тощо, а з другого, - у загостренні проблем та протиріч у соціально-трудовій сфері. Це проявляється у зростанні безробіття, поглибленні розшарування між багатими і бідними, розмиванні традиційних моральних устоїв суспільства, поглибленні процесів десолідаризації суспільства та ін.

Протягом 1990-х років  ХХ ст. та на початку ХХІ ст. міжнародний  ринок праці набуває якісно нових рис:

• суттєво змінилися масштаби та структура світової зайнятості:
• загальним та структурним дефіцитом робочої сили в розвинутих країнах світу;
• значним відставанням темпів зростання рівнів заробітних плат від темпів зростання продуктивності праці;
• відбуваються суттєві зміни в рівні вимог до якості робочої сили з підвищенням попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку ТНК;
• зростання мобільності робочої сили з інтенсифікацією процесів міжкраїнових переміщень людського ресурсу в межах світового господарства;
• поглиблення поляризації у доходах працівників різних рівнів;
• конверсія військового виробництва посіла одне з пріоритетних місць в економічній політиці розвинутих країн.