Лекции по "Международной экономике"

Тема 5. Прямі  інвестиції і міжнародне виробництво

 

1. Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу.
2. Мотивація міжнародної інвестиційної діяльності.
3. Міжнародний інвестиційний ринок, його структура і особливості розвитку.
4. Форми іноземних інвестицій.
5.   Виробнича кооперація та спеціалізація в міжнародному бізнесі.
6. Злиття та поглинання у міжнародному бізнесі. Стратегічні альянси.
7.   Міжнародна інвестиційна діяльність українських суб‘єктів.

 

1. Інвестиції  в системі міжнародного руху  капіталу.

 

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється  тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються  в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні та нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

З іншого боку, завжди є країни, в  яких відчувається дефіцит інвестиційних  ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих і високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

 

2. Мотивація міжнародної інвестиційної діяльності.

Основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в  обсязі отриманого прибутку, доступі  до технологій тощо.

• Основними причинами міжнародного руху капіталу є:
• відносний надлишок капіталу у країні-донорі;
• більш високі відсоткови  ставки і рівень прибутку за  кордоном у порівнянні з показниками внутрішнього ринку;
• обмеження внутрішнього ринку або несприятливі умови для  ефективного використання капіталу;
• можливості  обминути митні  бар'єри;
• можливість використання внутрішніх переваг володіння фірми (технологій, досвіду, знань);
• використання сприятливих факторів дислокації у країнах, що залучають  іноземний капітал;
• розвиток і підтримка конкурентних переваг через реалізацію внутрішніх цілей  і завдань;
• реалізація різних ініціатив уряду і міжнародних організацій.

Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія ринкової влади С.Хаймера - суб¢єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб¢єктами ринку капіталів.

 Концепція технологічного  нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного  суверенітету грунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного  простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

 

3. Міжнародний інвестиційний ринок, його структура і особливості розвитку.

Міжнародний інвестиційний ринок — це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн.

 

  У 2010 році на частку ринків, що розвиваються, разом припадало більше половини сумарного обсягу ПІІ у світі. Тривав приріст ПІІ в Китай – завдяки збереженню позитивних темпів зростання прибутку.

Після глобальної економічної кризи  розрив між темпами зростання  в країнах, що розвиваються, і розвинених країнах збільшився. Швидке зростання на ключових ринках, що розвиваються, сприяло відновленню світової економіки.

У 2010 році ВВП Китаю зріс на 10,3%, в Індії – на 10,4%, у Бразилії – на 7,5% і в Росії – на 4%. Сукупне зростання країн Європейського Союзу становило 1,8%4. Різні темпи зростання на ринках, що розвиваються, і розвинених ринках відображають зміни у світовій економіці. Країни, що розвиваються, стають локомотивом економічного зростання, оскільки вони пропонують ринки з постійно зростаючим платоспроможним попитом. Така трансформація передбачає нові можливості для інвестицій, при цьому перевагу мають великі країни, що розвиваються. Незважаючи на підвищення значення ринків, що розвиваються, інвестори в 2011 році продовжували сприймати Центральну та Східну Європу (включаючи Україну) в якості третього серед найбільш привабливих регіонів для інвестиційних проектів (29%).

При виборі напряму інвестицій у 2011 році міжнародні інвестори вважали  найбільш важливими факторами: розвиток транспорту й інфраструктури (63%), стан телекомунікаційної інфраструктури (62%) і прозорість політичного, правового та нормативного середовища (62%).

Рисунок 5.2. Структура ПІІ за  групами країн за рівнем соціально-економичного розвитку протягом 1980-2010 рр., млрд.дол.США

Джерело: World Investment Report 2008, 2009, 2010

 

Наведені у таблиці  5.1 та рис. 5.2.-5.3. дані відображають основні тенденції руху міжнародних інвестиційних потоків на початку ХХІ століття, а саме: після досягнення історичного піку у 2007р. (загальний обсяг світових інвестицій перевищив позначку 2 трлн.дол.США) почали стрімко зменшуватись та у кінці 2009р. скоротились майже вдвічі у порівнянні з 2007р. (1 114 млрд.дол.США). На кінець 2007р. сумарний обсяг ПІІ склав 1,979 трлн.дол.США (історичний пік), 2008р. – 1,697трлн.дол.США, 2009р. – 1,114трлн.дол.США. на 43% до 1,101 трлн.дол.США, 2010р. – 1,244 трлн.дол.США.

За прогнозами експертів ЮНКТАД, підвищення інвестиційної активності у 2010р. продовжуватиметься надалі, та у 2012р. загальний обсяг світових інвестицій становитиме 1,6 - 2,0 трлн.дол.США.

В глобальній структурі ПІІ фіксуються наступні ключові тенденції: по-перше, у загальній структурі ПІІ  збільшується питома вага країн з  перехідною економікою та країн, що розвиваються, які на сьогодні виступають як реципієнтами, так і потужними донорами інвестиційних ресурсів (табл.5.1-2, рис.2-3).

По-друге, значно збільшується роль та масштаби портфельних інвестицій у  міжнародному русі капіталу (табл.3-4), обсяги якиїх значно перевищують ПІІ. По-третє, фінансова криза суттєво не вплинула на поглиблення процесу інтернаціоналізації міжнародного виробництва.

Таблиця  5.1

Регіональна структура  світових інвестиційних потоків, 2007-2009р., %

Реґіон	Притік			Відтік
	2007	2008	2009	2007	2008	2009
Розвинені країни	68,8	57,5	50,8	84,8	81,5	74,5
Країни, що розвиваються	26,9	35,6	42,9	12,9	15,4	20,8
Африка	3,0	4,1	5,3	0,5	0,5	0,5
Латинська Америка та Карибський басейн	7,8	10,3	10,5	2,5	4,3	4,3
Західна Азія	3,7	5,1	6,1	2,1	2,0	2,1
Південна, Східна та Південно-Східна Азія	12,3	15,9	20,9	7,9	8,6	13,9
Південно-Східна Європа та СНД	4,3	6,9	6,3	2,3	3,1	4,6
Малі та найменш  економічно розвинені країни	2,0	3,5	4,5	0,2	0,3	0,4

Джерело: World Investment Report 2008, 2009, 2010

 

Частка країн, що розвиваються та з  перехідною економікою у загальному обсязі ПІІ у 2010р. збільшилась фактично до 52% З-поміж топ-20 країн-реципієнтів ПІІ – 10 – це країни, що розвиваються. Країни, що розвиваються та з перехідною економікою збільшили активність щодо залучення ПІІ – їхня частка у глобальному вивозі ПІІ у 2010р. 29%

 

Рис.5.3  Країни-ключові донори ПІІ, 2008-2009рр. Джерело: World Investment Report 2010, p4

Рис.5.4 Країни-ключові реципієнти  ПІІ, 2008-2009рр. Джерело: World Investment Report 2010, p.6

У 2010рр. збільшення обсягів інвестування зафіксовано у двох структурних сегментах вхідних інвестиційних потоків: акціонерний капітал, реінвестування прибутків та скорочення інших потоків капіталу (міжкорпоративні позики).

Рисунок 5.5. Структура ПІІ за методами вкладення капіталу протягом 2007-2010рр., у млрд.дол.США

 

Джерело: World Investment Report 2008, 2009, 2010

 

Рисунок 5.6. Структура ПІІ  за методом  вкладення протягом 2005-2010рр., млрд.дол.США

Джерело: World Investment Report 2008, 2009, 2010

 

 

4. Форми іноземних інвестицій.

Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві основних форми  іноземних інвестицій:

• прямі іноземні інвестиції;
• портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об¢єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного  володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору  і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.