Лекции по "Международной экономике"

тема 3. Світовий ринок товарів і послуг

3.1. Міжнародна торгівля як форма міжнародних економічних відносин

3.2. Еволюція  теорій міжнародної торгівлі

3.3. Форми міжнародної торгівлі

3.4. Методи міжнародної  торгівлі

3.5. Ціноутворення  в міжнародній торгівлі

3.6. Регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин. Світова організація торгівлі в системі регулювання міжнародної торгівлі.

3.7. Сучасні тенденції  розвитку світового ринку товарів  та послуг.

3.8. Україна на  світовому ринку товарів та  послуг.

 

3.1. Міжнародна торгівля як форма міжнародних економічних відносин

Міжнародна торгівля є найдревнішою формою міжнародних  економічних відносин, яка відображає процес інтернаціоналізації сфери  обміну,  і дотепер залишається  самим розвинутим сектором світового господарства, охоплюючи понад 80% усіх міжнародних ділових операцій (рис.2.1).

В широкому розумінні  міжнародна торгівля представляє собою  будь-яку міждержавну обмінну  діяльність товарами, послугами та іншими результатами людської праці  або елементами природи і виступає матеріальною основою світового товарного ринку. Що стосується взаємозв’язку міжнародної торгівлі з іншими формами МЕВ, то він проявляється в тому, що: по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва та ін. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

 

 

Рис. 3.1. Структурно-логічна схема теми 3.

В сучасних умовах у міжнародній  торгівлі беруть участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації  виробництва та поглиблення вищеназваного поділу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямів міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.

Розглядаючи сутність поняття  «міжнародна торгівля», необхідно  виокремити його органічну складову – зовнішню торгівлю, яка відображає експортно-імпортну діяльність окремо взятої країни з рештою держав світу.

Для оцінки масштабів, структури, динаміки та результативності міжнародних та зовнішньоторговельних операцій потрібно оволодіти системою кількісних та якісних показників, серед яких найважливішими є: обсяги експорту, імпорту та зовнішньоторговельного обороту; генеральна та спеціальна торгівлі; експортна, імпортна та зовнішньоторговельна квоти; товарна, географічна, видова та інституційні структури торгівлі та ін.

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є  група індикаторів обсягів міжнародної торгівлі, які характеризують реальні розміри торгових потоків та слугують базою для розрахунку показників інших груп.

Експорт – вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і прав на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватись продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам, організаціям та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон.

Реекспорт – вивезення (експорт)товарів, які раніше були ввезені на територію даної країни з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів, з територій вільних зон, з приписних складів тощо, але не були піддані переробці в ній. Обсяг реекспорту входить до складу експорту та обліковується митною статистикою.

Імпорт – ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про їх зворотне вивезення. Даний показник розраховується у вартісних одиницях за певний період часу, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів (цукор, пшениця, цемент та ін.) можуть розраховуватись у кількісних одиницях.

Реімпорт – ввезення товарів в країну, які були раніше вивезені за її межі, але не піддавались будь-якій переробці на території інших держав.

Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є  те, що у вартість товарного як експорту, так і імпорту, як правило, входять: вартість поставок комплектного обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле- та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги.

До складу товарного  експорту та імпорту не включаються:

• поставки, що здійснюються на безоплатній основі (гуманітарна допомога, дари тощо);
• товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду технічної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організацій;
• вартість транзитних товарів;
• особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру.

Зовнішньоторговельний обіг – сума вартості експорту та імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг включає загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорт та імпорт в цілому:

ЗТО = Е + І,

де ЗТО — зовнішньоторговельний  обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);

І — обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

 

До показників, які відображають результати міжнародної торгівлі, належать: сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Структурні  показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні потоки товарів і послуг за такими ознаками: товарна, видова, інституційна та географічна структури.

Показники інтенсивності міжнародної торгівлі у світовій практиці застосовуються для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн. Використовується два їх типи: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту й імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту чи зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту країни.

Для оцінки сучасного  стану міжнародної торгівлі, експортних та імпортних позицій країн на світовому ринку та складання прогнозу щодо її подальшого розвитку застосовуються такі показники як: експортна та імпортна ефективність, темпи зростання обсягів міждержавних торговельних операцій та їх приросту, рівень експортного потенціалу, показники торговельного балансу, зовнішньоторговельна квота, коефіцієнт імпортної залежності та інші.

 

3.2. Еволюція теорій міжнародної торгівлі

Основою зовнішньоторговельних  політик держав завжди були концепції  міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:

• меркантилізму (раннього та пізнього);
• переваг (абсолютних і відносних);
• факторів виробництва;
• неотехнологічні;
• конкурентоспроможності.

Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму (від італ. mercante — торгівля). Ранній меркантилізм, ідеологами якого були У.Стаффорд (Англія), Г.Скаруффі (Італія), виник наприкінці ХV ст. та ґрунтувався на доктрині “грошового балансу” — нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.

Теорія пізнього меркантилізму (Т.Мен, А.Серра, А.Мокрет’єн) розвивалась з другої половини ХVІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина “активного торговельного балансу”, який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках). З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.

Розвиток міжнародної  торгівлі в епоху після Великих  географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного  виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які — імпортувати. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

Однак А.Сміт не розглядав  ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів чи не має жодних абсолютних переваг. Це зробив Девід Рікардо, який у праці “Початки політичної економії та оподаткування” (1817 р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А.Сміта. Д.Рікардо створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А.Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів). Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості та принципи альтернативної вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.

Теорію націленості факторами виробництва обґрунтував у 30-х роках ХІХ ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробництва. Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20-30-х роках ХХ ст. застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі. Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином: найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевших ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і продуктивнішого за структурою капіталу). Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем:

• кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництва якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна);
• вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (теорема П.Самуельсона);
• зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона);
• зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського).

У 1954 р. американський  економіст В.Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати — трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву “парадокс Леонтьєва”. Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану.

Повоєнний бурхливий  розвиток наукомістких, високотехнологічних  галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу  низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать: модель наукомісткої спеціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах виробництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі.

У 1961 р. шведський економіст  П.Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар’єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.