Лекции по "Международной экономике"

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни у цьому процесі.

Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі. Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або сил, за М.Портером):

• можливість появи нових конкурентів;
• вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;
• поведінка постачальників;
• поведінка споживачів;
• суперництво існуючих конкурентів між собою.

Особливості міжнародної  конкуренції, за М.Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від  особливостей конкуренції:

• множинно-національні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку;
• глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми.

Складовою теорії М.Портера  виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

• параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);
• рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;
• наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;
• близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;
• рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

 

3.3. Форми міжнародної торгівлі

 

У сучасній світовій економіці склалася диверсифікована система форм міжнародної торгівлі згідно наступних класифікаційних ознак:

• характер регулювання;
• специфіка взаємодії суб’єктів;
• специфіка об’єктів (рис. 2.3).

За характером регулювання виокремлюють звичайну торгівлю, торгівлю за режимом найбільшого сприяння, преференційну та дискримінаційну торгівлю.

Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовується звичайний (не пільговий) торговельний режим.

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до СОТ. При цьому особи, фірми та організації країн-членів СОТ користуються митними, податковими та всіма іншими привілеями, які мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.

Рис. 3.2. Систематизація форм міжнародної торгівлі

Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Подібні торговельні преференції застосовуються в усіх сферах торговельного та економічного регулювання (таких як митний тариф, оподаткування, кількісні обмеження, валютні операції, кредитування, страхування, стандартизація, ціноутворення). Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті дво- і багатосторонніх домовленостей та угод. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішими країнами в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є виключенням із загальних правил однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, яка порушує норми міжнародного права.

За критерієм специфіки взаємодії суб’єктів зовнішньоторговельних відноси виокремлюються такі форми міжнародної торгівлі як традиційна, компенсаційна (зустрічна) і торгівля за кооперацією.

Найпоширенішою серед даних форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.), відомою під назвою Віденська конвенція.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв’язків на основі міжнародної виробничої кооперації.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов’язується з відповідною закупкою у контрагента або, навпаки. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв’язаними контрактами (бартерні угоди, офсетні угоди, на основі давальницької сировини, угоди промислової компенсації тощо).

• За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини, зокрема рейтинг і хайринг. Проте найпоширенішою формою орендної торгівлі є лізинг. Сутність лізингу полягає в оренді основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди.

За специфікою об’єкту торгівлі можна виокремити такі форми міжнародного торговельного обміну: торгівля сировинними товарами; торгівля промисловими товарами, машинами та обладнанням, у т. ч. товарами широкого вжитку та машинно-технічною продукцією (готовою, в розібраному вигляді, комплектним обладнанням); торгівля продукцією інтелектуальної праці, в т. ч. патентами і ліцензіями та інжиніринговими послугами; торгівля послугами.

По кожній з названих форм міжнародної торгівлі існує  група країн, для яких експорт  цих товарів є пріоритетним. При  цьому основними категоріями  експорту є статті, на які припадає понад 50% загального обсягу експорту товарів  і послуг даної категорії. Відповідні класифікації країн світу розробляє Група Світового банку.

 

3.4. Методи міжнародної торгівлі

Під методом міжнародної торгівлі слід розуміти організаційну форму та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції. Виокремлюють два методи міжнародної торгівлі:

Рис. 3.3. Систематизація методів міжнародної торгівлі

Перший метод – торгівля напряму – полягає у реалізації продукції компаніями-виробниками через систему власного зовнішньоторговельного апарату.

Серед переваг організації  зовнішньої торгівлі напряму слід виокремити такі:

• можливість економії фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику;
• зниження ризику та залежності результатів комерційної діяльності від можливої недобросовісності чи недостатньої компетентності посередницької організації;
• використання переваг безпосереднього контакту зі споживачами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на зарубіжному ринку.

У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність  високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду  кампанії в цілому. У іншому випадку фінансові витрати підприємства не тільки не скоротяться, але й можуть значно зрости.

Другий метод – непряма торгівля, або торгівля через посередників, якими можуть виступати: торговельні компанії та інші посередницькі фірми; міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони, виставки та ярмарки.

Залежно від характеру взаємодії між експортером і торговим посередником і функцій, які виконує торговий посередник, розрізняють: операції з перепродажу, комісійні, агентські та брокерські (рис. 3.4).

Поширення у міжнародній  торгівлі набули комісійні операції, контрагентами в яких виступають комісіонер (посередник) і комітент. При здійсненні таких операцій комісіонери отримують право пошуку партнерів і підписання з ними контракту від свого імені, але за рахунок продавця чи покупця (комітента), який бере на себе комерційні ризики.

Агентські операції у міжнародній торгівлі полягають у дорученні однією стороною незалежній від неї іншій стороні – агенту – здійснення фактичних і юридичних дій, пов’язаних з продажем/купівлею товару на певній території за рахунок і від імені довірителя. Комерційна агентська угода – найпростіший і найпоширеніший спосіб організації продажу товарів у зарубіжних країнах.

Брокерські  операції здійснюються професійними посередниками, які сприяють укладанню угод між контрагентами. Такі посередники задіяні у збуті та купівлі товарів, але самі не виступають стороною угоди; вони лише надають необхідну інформацію сторонам по угоді. На відміну від агента, брокер не перебуває у договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень. Його головне завдання полягає в тому, щоб знайти покупця для продавця (і навпаки), а також сприяти підписанню контракту між ними.

 

Рис. 3.4.  Види міжнародних посередницьких операцій

До торговельно-посередницьких належать фірми (торгові дома, експортні та імпортні компанії, торгово-промислові палати та ін.), які в юридичному і господарському відношенні незалежні від виробника та споживача товарів і діють з метою одержання прибутку, джерелами якого є або різниця між цінами закупівлі товарів в експортерів і цінами, за якими ці товари продаються покупцям, або винагорода за надані послуги з просування товарів на зовнішні ринки. Роль торговельних посередників виконують і державні організації та торгові компанії країн, що розвиваються, які здійснюють операції з закупівель та експорту товарів.

Торгівля через організовані товарні ринки також належить до непрямої торгівлі, але посередниками  між експортерами (виробниками, посередницькими  фірмами) та імпортерами (споживачами, іншими посередницькими фірмами) є організовані товарні ринки – міжнародні товарні біржі, міжнародні тендери (торги), міжнародні аукціони та міжнародні виставки/ярмарки. Це спеціально створені (організовані) ринки певних товарів, де у заздалегідь визначений час реалізують свої торговельні інтереси продавці, формуючи пропозицію товару, та покупці, представляючи попит на неї.

Міжнародні  товарні біржі належать до організованих товарних ринків. Класичні визначення розглядають товарну біржу одночасно як особливий вид постійно діючого ринку, на якому здійснюються угоди з купівлі-продажу масових, сировинних і продовольчих товарів, що мають спільні родові ознаки, якісно однорідні та взаємозамінні, і як ринковий механізм, завданням якого є виконання ряду стабілізаційних функцій в економіці, а саме: ліквідності та оптимального розподілу найважливіших сировинних товарів. Практично весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме – 98%, забезпечується завдяки діяльності п’ятдесяти бірж, з яких 84% обороту припадає на біржі США, 8% - Великобританії, 6% - Японії і 2% - на товарні біржі інших країн. Обсяг світового біржового обороту щорічно оцінюється в 3,5-4 трлн. доларів.

Від інших інституційних посередників товарні біржі відрізняють такі особливості:

• наявність чітко визначеного предмета торгівлі;
• проведення торгів на постійній і регулярній основі;
• наявність розвинутої виробничої інфраструктури;
• відсутність права укладати угоди купівлі-продажу від своєї особи;
• специфічність суб’єктів торгівлі – ними на біржі є не кінцеві споживачі та виробники товарів, а їх представники – брокери і дилери, які є членами  біржі;
• можливість укладання угоди не тільки для купівлі-продажу товарів, а й з метою страхування від майбутньої зміни цін на ринку;
• відсутність впливу прямих дій держави на процес торгів;
• гласність як можливість отримання всіма бажаючими інформації про кількість та ціни укладених угод.