Лекции по "Международной экономике"

ТЕМА 2. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Сутність, види та форми міжнародної економічної  діяльності. Суб’єкти міжнародної  економічної діяльності, критерії їх класифікації. Міжнародна економічна діяльність підприємств, її сутність, характеристика та формиСутність та види транснаціональних компаній, основні характеристики їх діяльності. Вільні економічні зони в системі міжнародної економічної діяльності: сутність та види.

Міжнародна  економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов'язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.

Виділяють такі основні види міжнародної економічної діяльності:

• експорт / імпорт товарів, капіталів, робочої сили;
• експорт / імпорт послуг ;
• кооперація ;
• фінансові операції;
• науково-технічні зв'язки;
• спільне підприємництво;
• зустрічна торгівля;
• валютні операції;
• організація та участь в ярмарках, виставках, тендерах тощо;
• робота на контрактних засадах;
• міжнародні орендні відносини.

Види зовнішньоекономічної діяльності визначені також в Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

• експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

• надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами  України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

• міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

• кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами  господарської діяльності зазначених  установ на території України у випадках, передбачених законами України;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

• підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

• організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

• роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

• інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Рис. Класичні форми міжнародної  економічної діяльності

Міжнародна економічна діяльність опосередковується в комплексі  багаточисленних форм співробітництва  різних країн, виробничих, торгових комерційних  контактів, які виходять за межі окремих держав, а також засобів регулювання означених контактів з боку  національних та міжнародних інститутів. Ці форми відповідають характеру традиційної спеціалізації, яка пов'язана із досягнутими рівнями економічного розвитку та розміщенням факторів виробництва, природних багатств, а також спеціалізації, яка формується згідно уявлень про доцільні напрями концентрації трудових зусиль для виробників та країн в цілому.

Форми міжнародної економічної діяльності:

• Міжнародна торгівля товарами;
• Надання міжнародних послуг;
• Транскордонний рух капіталів;
• Міжнародний кредит;
• Міжнародні валютно-фінансові відносини;
• Міжнародна міграція робочої сили;
• Участь у діяльності міжнародних економічних організацій;
• Міжнародне співробітництво у виробничих науково-технічних сферах;
• Спільне розв'язання економічними засобами глобальних проблем розвитку.

Щодо рівнів економічної діяльності, то умовно можна виділити такі:

•  мікрорівень
•  макрорівень
•  міждержавний або наддержавний рівень

Слід враховувати належність суб'єктів  міжнародної економічної діяльності до одного з двох принципово відмінних класів:

а) підприємницького або 

б) регулюючого.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні постають ті юридичні, фізичні особи, організаційні утворення, які є наділеними відповідною дієздатністю та правами. В Україні, згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” в якості таких суб'єктів можуть виступати:

• фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;
• юридичні особи зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким діючими цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;
• структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності (філії, відділеня тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;
• спільні підприємства за участю українських та іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;
• інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Мікроекономічний, як і інші рівні  міжнародної економічної діяльності, має свої функціональні відмінності, специфічне коло суб’єктів, цілі, які вони переслідують, а також засоби реалізації цих цілей. цілі, що вони їх переслідують в своїй діяльності, є взаємопов'язаними та такими, які взаємно зумовлюють одна іншу. Ними передусім є:

• максимізація індивідуального прибутку, оскільки міжнародна економічна діяльність розглядається в якості субстанції, інколи безальтернативної сфери реалізації комерційних інтересів (порівняно до цієї мети решта цілей може  розглядатися в якості засобів реалізації);
• розширення виробництва як самостійна мета господарської життєдіяльності; крім того розширення виробництва – це і запорука збільшення прибутків, зменшення конкурентних ризиків та засіб боротьби з конкурентами шляхом їх поглинання;
• розширення ринків збуту завдяки проникненню або розширенню такого проникнення в господарську сферу зарубіжних країн;
• підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення закордонного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;
• подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод – оминання або зниження митних стягнень, національних обмежень на реалізацію тих або інших торгових операцій адміністративного характеру;
• розв'язання проблем, пов'язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників (передусім через ревальвації та девальвації валют).

Говорячи про суб'єктів міжнародної  економічної діяльності на макрорівні, слід враховувати її подвійну природу.  Адже це водночас і господарська, і регулятивна практика держави в особі повноважних її органів, яка безпосередньо спричиняється до руху через кордони предметів міжнародного співробітництва або спрямована на формування режиму такого співробітництва. в структурі державного апарату прийнято виділяти наступні класифікаційні групи органів:

• загальнодержавні – Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів;
• координаційні – Мінекономіки, Нацбанк, Мінфін та інші;
• галузеві – міністерства та відомства, які відповідають за життєдіяльність окремих секторів, галузей економіки;
• територіальні – регіональні, місцеві органи влади;
• спеціалізовані функціональні – інститути, які в своїй діяльності керуються національними інтересами, підтримуючи наіональних учасників міжнародного співробітництва.

Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається у відповідності до міжнародно-правового режиму, який утворюється дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій. Співробітництво країн, хоча і має своєю головною метою створення сприятливого клімату міжнародної господарської діяльності, поширюється і на сферу безпосереднього прийняття рішень по цінах, обсягах та технічних умовах торгівлі. Найвідомішим прикладом міжнародного суб'єкта, який спеціалізується саме на політиці такого гатунку є ОПЕК – організація країн-експортерів нафти.

Міжнародна  економічна діяльність підприємств здійснюється в таких основних формах:

1. Експорт та  імпорт товарів та послуг. Це  є часто першою зовнішньоекономічною  операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових капіталовкладеннях.

2. Контрактні, коопераційні  угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар)  вступає у відносини із зарубіжною  фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права  на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.

Наприклад, відомий виробник копіювальної техніки компанія “Ксерокс”, маючи надійну репутацію, створює в різних країнах мережу збутових підприємств для спільного просування на ринок різних послуг по копіюванню друкованих матеріалів. Франчайзинг товарів та послуг використовують також відомі фірми: Мак Дональдс, Зінгер, Кока-Кола, Хілтон. Найбільше застосування франчайзинг має у сфері послуг: туризмі, сервісі побутової техніки, системі швидкого харчування, авторемонті. Часто підприємства купують іноземні ліцензії та звертаються до франчайзингу після того, як вони досягли успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку.