Лекции по "Международной экономике"

 Масштаби та структура світової зайнятості зазнали наступних змін, якщо наприкінці 1980-х років чисельність зайнятої робочої сили у всьому світі, за даними Міжнародної організації праці, становила майже 1 млрд. чол., то у 2005р., вона зросла до 2,85 млрд. чол. при загальній чисельності населення працездатного віку (старшого 15 років) у 3 млрд. чол. При цьому відношення загальносвітової зайнятості до чисельності населення склало 61,4%. Середньосвітовий рівень безробіття у 2008р. становив 6,0% (для порівняння: у 2008р. та 1992р. цей показник становив 6,6% та 6% відповідно), що в абсолютному виразі складає 190,2 млн. чол. (з яких 80,7 млн. – жінки). Хоча на частку сільського господарства все ще припадає 40% загальносвітової чисельності зайнятих при 20% зайнятих у промисловості, проте структура зайнятості постійно модернізується з випереджаючим зростанням частки населення, зайнятого у сфері послуг.

Рис. Світовий і регіональний рівень безробіття по галузях економіки, (у %, 2002-2007 рр. та 2008-2009 рр.).

Джерело: МОП, Trends econometric models, жовтень 2010

Загальний рівень зайнятості, під впливом світової економічної кризи, у промисловості несуттєво знизився у 2009 р., що є значним відхиленням від щорічного темпу росту у 3.4% за період з 2002-2007 рр.

Регіоном, що зазнав найсильнішого  удару по зайнятості у галузі промисловості, були країни з розвиненою економікою та країни ЄС, де чисельність зайнятого населення у цій галузі знизилася на 9.5 млн. осіб за період з 2007-2009 рр., при падінні загальної чисельності зайнятого населення у галузі майже на 7%.

Стосовно дефіциту робочої  сили в розвинутих країнах світу, так їх причини криються у скороченні чисельності та старінні («флоридизації») населення, а також у змінах пропорцій між його працездатною і непрацездатною частинами. Так, у країнах ЄС протягом 1960-2010 рр. відбулося майже двократне зниження коефіцієнта народжуваності, яка неспроможна нині забезпечити навіть простого відтворення населення. За оцінками авторитетних експертів очікується, що до 2050 р. чисельність населення ЄС скоротиться з 13% до 9% світового показника, а Північної Європи – відповідно з 5% до 4%.

Що стосується вікової структури населення  цих країн, то на сьогодні частка населення  віком більше 65-ти років складає близько 17%, до 2020 р. цей показник зросте до 20%, а у 2050 р. – до 25-30% загальної чисельності населеності при 50% частки осіб старших 50 років. В результаті цих змін співвідношення осіб старших 65 років і осіб працездатного віку (15-64 років) за країнами ЄС зросте з 1:3 в 1995 р. до 1:2 у 2050 р. Ці зрушення істотно актуалізують проблеми дефіциту трудових ресурсів для народного господарства та утримання непрацездатної частини суспільства: уже на сьогодні на виплату пенсій в ЄС витрачається від 10,5% ВВП у Великобританії до 19,7% в Італії, а до 2030 р. вказані показники можуть досягти відповідно 15,5 і 33,3%. В цілому ж старіння населення країн Євросоюзу спричинить, за деякими оцінками, втрату 18% середнього душового ВВП до 2040 р.

За прогнозами ООН, в 2000-2050 рр. розвинутим країнам  світу для підтримки чисельності  економічно активної частини населення, необхідна істотна компенсуюча (компенсаторна) нетто-імміграція. Щоб до 2050 р. утримати чисельність населення ЄС на рівні 2000 р., необхідним буде щорічне залучення іноземців у кількості 949 тис. чол., щоб зберегти кількість економічно активних осіб - 1,4 млн., а щоб запобігти зниженню співвідношення між економічно активною і неактивною частинами населення - 12,7 млн. іноземців. Що стосується покраїнових показників компенсаторної нетто-імміграції, то у Німеччині вона складає 44,8 тис. чол. на 1 млн. жителів, у США - 43,2 тис., в Японії - 82,6 тис.

Світовий ринок  праці характеризується значним  відставанням темпів зростання рівнів заробітних плат від темпів зростання продуктивності праці. Центральним у внутрішньофірмових стратегіях стає завдання скорочення витрат на робочу силу (оплату праці, додаткові соціальні виплати для зайнятих, витрати на поліпшення умов праці тощо), які становлять значний зростаючий елемент виробничих витрат. Головними важелями скорочення цього виду витрат є:

- стримування  зростання заробітної плати персоналу;

- збільшення  тривалості робочого тижня (середня  його тривалість у США в  цей період складала 41,7 год., а понаднормові – 4,4 год.);

- запровадження неповної  зайнятості та гнучких форм зайнятості на умовах термінового договору (за даними ОЕСР, частка осіб, які працюють неповний робочий тиждень, складала в Японії та Кореї - 23,1%, у Великобританії – 23%, в Канаді – 18,5%, у Німеччині – 17,8%, у Франції – 14,2%, досягаючи максимального показника у 32,1% в Нідерландах);

-  згортання  ряду соціальних зобов’язань,  насамперед, скорочення обсягів пенсійного страхування всіх працівників. При цьому з метою суттєвого пом’якшення проблеми державного фінансування соціальної сфери західні країни нерідко вдаються до такого інструменту як підвищення пенсійного віку (в Італії, наприклад, наприкінці 1990-х років вікова межа виходу на пенсію підвищилася для чоловіків з 60 до 65 років, а для жінок - з 55 до 60 років, у Швеції - з 60 до 62 років, а у Франції тривалість стажу для отримання повної пенсії була збільшена з 37,5 до 40 років).

Таким чином, за умов зростання конкуренції та прагнення роботодавців у будь-який спосіб знижувати витрати на робочу силу, «периферійна» зайнятість користується дедалі більшим попитом, розширюються можливості перенесення виробництва, а разом з ним і робочих місць до країн з дешевшою робочою силою. При цьому перевагами володіють крупні корпорації розвинутих країн світу, які мають можливість прямо або опосередковано впливати на уряди приймаючих країн з метою прийняття сприятливих для себе рішень щодо відкриття виробничих потужностей та ведення господарської діяльності.

Поряд з кількісними  змінами в динаміці попиту на робочу силу відбуваються суттєві зміни в рівні вимог до якості робочої сили з підвищенням попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку ТНК. Завдання підвищення якісних характеристик працівників диктується, передусім інтелектуалізацією та сайєнтифікацією виробництва, постійним оновленням асортименту продукції, що випускається, активним поширенням практики сумісництва тощо. Для західних країн характерний інтенсивний процес перерозподілу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці. За розрахунками експертів ОЕСР, у цих країнах щорічно оновлюється 10-15% усіх робочих місць зі зростаючим сектором кваліфікованої праці. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає нині 50-60% усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються не тільки в матеріальному виробництві, де традиційно питома вага кваліфікованих робітників більш висока, а й у сфері послуг, яка поступово втрачає функцію пристановища для некваліфікованої, як це було ще в середині 1980-х років.

Зростання мобільності  робочої сили з інтенсифікацією  процесів міжкраїнових переміщень людського  ресурсу в межах світового  господарства. Держави, які неспроможні  реалізувати ефективну політику в сфері зовнішніх міграцій, відчувають нині зростаючу конкуренцію з боку країн з низьким рівнем заробітної плати. Проявом цього є скорочення кількості робочих місць на національних ринках праці, звуження сфер зайнятості місцевого населення, зниження середнього рівня оплати праці в народному господарстві тощо.

Для країн, що розвиваються, а також країн з  перехідною економікою серйозною проблемою стає відплив висококваліфікованої робочої сили. За підрахунками західних учених, еміграція висококваліфікованого фахівця рівнозначна вкладенню в економіку вибраної ним країни мільйона доларів.

Поглиблення поляризації у доходах працівників різних рівнів. Так, останні дослідження свідчать про те, що на фоні різкого зростання прибутковості найбільших міжнародних корпорацій відбувається поляризація в рівнях доходів найвищої управлінської ланки і рядових працівників цих компаній. У США, наприклад, середня заробітна плата управляючого компанії у 419 разів є вищою, ніж у робітника. Таким чином, за умов жорсткої конкурентної боротьби між компаніями на глобальному рівні нівелюється такий основоположний принцип «рівної оплати за рівну працю», який проголошено в статуті МОП.

З початку 1990-х років конверсія військового виробництва посіла одне з пріоритетних місць в економічній політиці країн з розвинутою ринковою економікою. Через конверсію під загрозою опинилися гарантії зайнятості значного контингенту робочої сили (за підрахунками експертів Міжнародної організації праці, в оборонному комплексі провідних західних країн зайнято нині 6-9% працюючих). Скорочення військових витрат впливає і на інши види зайнятісті, особливо в сфері послуг.

Cлід зазначити про існування на світовому ринку праці проблеми експлуатації праці дітей, що розвивається, переважно, в країнах з низьким рівнем життя. Сьогодні, за оцінками МОП, у світі вимушені працювати мінімум 180 млн. хлопчаків і дівчаток віком від 5 до 14 років. Більшість із них працює в небезпечних для життя і здоров»я умовах, не відвідують школу і в результаті не мають початкової освіти та залишаються без можливості в майбутньому стати кваліфікованими працівниками.  

Посилення напруження у  сфері зайнятості спонукає керівників великих західних країн активізувати свої зусилля для узгодження загальної стратегії на міжнародному ринку праці. Провідні країни Заходу досягли домовленості щодо загальних контурів політики на ньому. Складовою частиною цієї політики стала відмова від макроекономічного стимулювання сукупного попиту з метою розширення зайнятості, а також від скорочення тривалості робочого часу як засобу зниження безробіття. Натомість було поставлено завдання зниження витрат на робочу силу, підвищення гнучкості ринку праці, стимулювання активної політики на ньому держави.

Вирішення проблеми безробіття лідери західних країн пов’язують із підвищенням гнучкості ринку праці, що передбачає розширення прав підприємців у питаннях наймання і звільнення робочої сили. Підприємець, який має можливість у будь-який час звільнити зайву робочу силу, буде з більшим бажанням наймати додаткових працівників за появи перших ознак поліпшення економічної кон’юнктури.

Щоб реалізувати в  умовах глобалізації економіки нагромаджений нею потенціал заради досягнення високого зростання виробництва й зайнятості в усьому світі, необхідні такі дії на міжнародному рівні, які б сприяли стабільним і відкритим економічним взаємовідносинам між державами.

Міжнародні  організації, які займаються регламентацією, дослідженнями, соціальними програмами в сфері міжнародних трудових відносин взагалі і міграційних  аспектів зокрема

Формування світового  ринку праці відбувається на засадах  національного законодавства, у  результаті інкорпорування єдиних міжнародних стандартів і норм, що регламентують ринок праці та зайнятість робочої сили. Регулювання міжнародних проблем ринку праці, надання допомоги у сфері зайнятості, регламентація умов праці є завданням Міжнародної організації праці. Принцип соціального партнерства і розв’язання трудових конфліктів, що застосовується МОП, через об’єднані наради представників профспілок трудящих, підприємців і державних органів є однією з найефективніших форм узгодження інтересів сторін у сфері праці.

.

Слід окремо зазначити важливість регулювання світового ринку праці у чотирьох важливих сферах: зближення систем регулювання національних ринків праці, взаємне визнання кваліфікацій (дипломів), доступ до системи соціального забезпечення, а також вирішення проблеми подолання бар’єрів для працівників-мігрантів.

Інституціонально світовий ринок  праці регламентується нормами  та правилами міжнародних організацій, насамперед Міжнародної організацій  праці, іншими міжнародними трудовими  інститутами в рамках системи  ООН, міжнародними тристоронніми нарадами представників урядових органів, працедавців і профспілок трудящих. Міжнародна федерація профспілок, її галузеві філії можуть істотно впливати на прийняття рішень щодо імміграційної політики, залучення іноземних робітників на регіональні ринки праці, регламентування норм міжнародних трудових угод.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Глущенко Г.И., Пономаренко В. Миграция и развитие // Москва, Экономика, 2009. – 454 С.
2. Доклад о развитии человека 2010. Реальное богатство народов: пути к развитию человека. / Пер. с англ. – М.: Издательство «Весь мир», 2010. – 229 С.
3. Козак Ю.Г., Логвінова Н.С., Осіпов В.М., Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – К., ЦУЛ, 2008.
4. Мировой рынок труда и международная миграция // Издательство Экономика, Серия Высшее образование, Москва. – 2010. – 409 С.
5. Міжнародна економіка: Навчально-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За ред. А.М.Поручника. – К.: КНЕУ, 2005.
6. Цапенко И. Управление миграцией: опыт развитых стран // Издательство Академия, 2009. – 384 С.
7. Юревич А.В., Цапенко И.П. Нужны ли России ученые? // Издательство Либроком, Москва, 2009.