Лекции по "Международной экономике"

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 31 Марта 2013 в 13:26, курс лекций

Краткое описание

ТЕМА 1. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
ТЕМА 2. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
TЕМА 10. Міжнародні розрахунки
ТЕМА 11. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС І МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА
Тема 12. міжнародна РЕГІОНАЛЬНА інтеграція

Прикрепленные файлы: 13 файлов

Тема 9.doc

— 675.00 Кб (Скачать документ)

Виходячи з вищевикладеного  можна зробити висновок, що валютний курс виконує низку важливих функцій, до яких належать наступні:

  • інтернаціоналізація грошових відносин;
  • уможливлює своєчасність міжнародних розрахунків  та еквівалентність обміну товарами та послугами в сфері міжнародних економічних відносин;
  • виступає базисом для порівняння цін на національних і світових ринках товарів, послуг, продуктів інтелектуальної власності, активів та інструментів на всіх сегментах світового фінансового ринку;   
  • використовується для періодичної оцінки рахунків в іноземній валюті та активи компаній та банків;
  • перерозподіл національного продукту між країнами.

Сучасний етап розвитку валютно-фінансових відносин характеризується множинністю валютних курсів, що вимагає  визначення найефективніших способів їх стабілізації та регулювання. Існує  два види політики валютного курсу: фіксований та плаваючий та їхні різновиди (табл. 9.3).  

 Таблиця  9.3.

Види режимів валютних курсів за способом регулювання2

Види валютних курсів

Сутність 

Фіксований

встановлюється державою

реально фіксований

формується на золотого паритету і допускає відхилення валютного курсу від золотого паритету в рамках «золотих крапок» (використовувався при золотомонетному стандарті);

договірно-фіксований

формується на основі погодженого еталону – офіційної  ціни золота або на основі поєднання  золота та певних валют, чи на базисі поєднання однієї або кількох валют;

  • ординарні валютні курси, прив’язані до СДР

курси валют Лівії, М’янми, Раунди, Сейшельських островів (всього чотири країни);

  • ординарні валютні курси, прив’язані до долара США

курси валют Аргентини, Сирії, Іраку, Панами, Венесуели, Нігерії, Оману, Литви, Туркменії, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом двадцять три країни);

  • ординарні валютні курси

прив’язані до  іншій валют;

  • кошиковий курс

прив’язаний до штучно побудованих  комбінацій валют основних торговельних партнерів (валюти  Алжиру, Кіпру й ін.);

  • валютний курс, оснований на системі змінного паритету

Коли держава встановлює твердий  валютний курс по відношенню до базової  валюти, проте зв’язок між динамікою  курсів не автоматичний, а встановлюється за спеціальною формулою, яка враховує різницю в темпах зростання цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару, Португалії;

Обмежено-гнучкий

офіційно встановлене  співвідношення між національним валютами, що допускає невеликі коливання валютного  курсу, відповідно до встановлених правил; 

Обмежено-гнучкий курс до однієї валюти

підтримка коливань валютного  курсу у визначених межах від  офіційно зафіксованого паритету до певної іноземної валюти;

обмежено-геучкий курс у рамках спільної політики

Спільне плавання національних валют у межах 2,25% від центрального розрахункового курсу (спосіб визначення валютних курсів використовувався у країнах-членах ЄВС);

Плаваючий

курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на якій держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій; 

незалежне  плавання

курс валюти формується на дивізних ринках при помірних інтервенціях ЦБ;

кероване плавання

подібне до незалежного  плавання, але за більшого втручання  ЦБ

спільне плавання

використовувалось в межах Європейського валютного союзу, при чому з двома валютними режимами: один – для валютних операцій серед членів союзу, інший, - для третіх країн;

«чисте» плавання

курсоутворення без  втручання Центрального банку у  валютний ринок;

«брудне» плавання

курсоутворення за активних інтервенцій Центрального банку  на валютному ринку.


 

Перевагами плаваючих  валютних курсів є те, що вони  унеможливлюють значні розбіжності між курсами  купівлі та продажу валют, що перешкоджає  отриманню спекулятивних надприбутків і знижує необхідність прямого втручання центробанків у функціонування валютного ринку (шляхом валютних інтервенцій). До недоліків плаваючих валютних курсів слід віднести невизначеність майбутнього курсу, що створює значні складнощі для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. В запровадженні плаваючих валютних курсів більш зацікавлені країни з дефіцитом платіжного балансу, а також країни, які віддають перевагу у проведенні грошово-кредитної і бюджетної політик.

Перевага керованого плавання полягає в тому, що уряд не зв’язаний жодним зобов’язаннями щодо підтримки курсу і може проводити ту політику у цій сфері, яка є оптимальною для існуючої економічної ситуації в країні.

Фактори, що впливають на валютний курс:

      • Темп інфляції
      • Стан платіжного балансу
      • Різниця процентних ставок в різних країнах
      • Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції
      • Ступінь використання визначеної валюти на євроринку та  міжнародних розрахунках
      • Прискорення чи затримка  міжнародних платежів
      • Ступінь довіри до валюти на національному та світових ринках
      • Валютна політика
      • Продуктивність праці
      • Довгострокові темпи зростання національної валюти
      • Місце і роль  країни у світовій торгівлі
      • Вивіз капіталу

 

  1. Еволюція світової валютної системи.

У XVI – XVIII ст. Панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм – грошова система  в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

Форми біметалізму:

  1. система паралельної валюти – законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом;  золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів;
  2. система подвійної валюти - держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням.

Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм - грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є        загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

Срібний монометалізм існував  у Росії (1843-1852), Індії (1852-1893) Нідерландах (1847-1875) Китаї (до 1935р.). У більшості країн в кінці XIX ст. срібний монометалізм і біметалізм було замінено золотим монометалізмом.

Різновиди золотого монометалізму:

  1. золотомонетний стандарт
  2. золотозлитковий стандарт 
  3. золотодевізний стандарт

Девізи – платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

Основні етапи  еволюції світової валютної системи  наведено у табл 9.4.

Таблиця 9.4

ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Критерії

Паризька  валютна система з 1867 р.

Генуезька валютна система з 1922р.

Бреттон-Вудська  валютна             система                з 1944р.

Ямайська      валютна        система           з 1976-1078рр.

Європейська валютна система з 1979р. (регіональна)

1. База                              

Золотомо-нетний стандарт

Золото-девізний стандарт

Золото-девізний  стандарт

Стандарт СДР

Стандарт ЄКЮ (1979-1998рр.); євро (з1999р.)

2.Вико-ристання золота  як світових грошей

Золоті паритети                 

 Золото як резервно-платіжний  засіб     Конвертованість  валют в золото

Офіційна демонетизація  золота

Об’єднання 20% офіційних золото-доларових резервів Використання золота для часткового

забезпечення емісії ЕКЮ, переоцінка золотих резервів по ринковій ціні

 

Конвертованість долара США в золото за офіційною ціною

 
3. Режим валютно-го курсу

Вільно коливаючи курси в межах золотих крапок

Вільно коливаючи курси  без золотих крапок (з30-х років)

Фіксовані паритети і  курси (+0,75;+1%)

Вільний вибір режиму валютного курсу

Спільно плаваючий валютний курс в межах +2,25,+15% з серпня 1993р. (“європейська валютна змія)         з 1999р. тільки для 4 країн, що не приєдналися до зони  євро

4.Інсти-туціо-нальна структу-ра

Конферен-ція

Конферен-ція нарада

МВФ - орган міждержавно-го валютного регулювання

МВФ; нарада “у верхах”

Європейський фонд валютного  співробітництва

(1979-1993рр.);        Європейський валютний інститут (1994-1998рр.);        Європейський центральний банк (з1липня 1998р.)     


 

 

4. Європейська валютна система – це міжнародна (регіональна система)

Європейська валютна  система – була створена 13 березня 1979р.

  • міжнародна (регіональна) валютна система – сукупність економічних відносин, яка пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;
  • державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.
  • підсистема світової валютної системи (Ямайської).

Цілі створення  Європейської валютної системи:

  • Встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу   Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті,
  • Стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності
  • Спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу
  • Забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні  економічні та валютні відносини.
  • Обмежити “Загальний ринок” від експансії долара.

Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу визначають структурні принципи ЄВС, які відрізняють її від Ямайської валютної системи:

  • ЄВС базувалась на ЕКЮ, потім – на євро (17 країн);
  • На відміну від Ямайської ВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів. Створений спільний золотий фонд за рахунок об’єднання 20% офіційних золотих резервів країни ЄВС в ЄФВС (Європейський фонд валютного співробітництва), який згодом перетворено на Європейський Центральний Банк;
  • Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань (+2,25% від центрального курсу ,для деяких країн (Італії) +6% до кінця 1989р.  Потім Іспанії. З серпня 1993р.у результаті загострення валютних проблем ЄС межі  коливання розширилися до +15%);
  • В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією;
  • Як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системі і вплив долара.

“План Делора” (Ж.Делор – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.)

  • Створення загального (інтегрованого ) ринку;
  • Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;
  • Координація економічної, бюджетної, податкової політики;
  • Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;
  • Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.

На основі плану Делора була розроблена  та підписана  12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про Європейський Союз, яка передбачала в три  етапи формування валютно-економічного союзу.

Маастрихтська угода:

Перший етап (1 липня 1990р. – 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС – англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро.

  • Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнам<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-size: 14pt;

Информация о работе Лекции по "Международной экономике"