Оцінка діючої політики управління оплатою праці на підприємстві

- розроблення системи преміювання  працівників у взаємозв’язку  з кінцевими результатами діяльності  підприємства;

- використання елементів індивідуального преміювання за особисті досягнення, а також внести у практику організації  оплати  праці проведення конкурсів за звання «кращий працівник року» з наданням грошової премії;

• використовувати доплати  і  надвишки за суміцництво професій та розширення зон обслуговування;
• з ціллю підвищення  ступеня мотивації працівників при поступовому  збільшенні  прибутків підприємства  50%  прибутку  спрямовувати  до  фонду  матеріального  заохочення.

Таким чином, підводячи  підсумок  дослідженню можливості підвищення ефективності форм і систем оплати праці  на підприємстві, найбільш  доцільно  використовувати  почасову  форму оплати  праці і  лише  для  допоміжного  персоналу  можливо  використання  відрядної форми  оплати  праці.

Дослідження методів організації оплати праці дозволило дійти висновку, що ,всі методи організації оплати  праці робітників можна згрупувати в дві основні групи: грошові; негрошові.

На  підприємстві  повинно  бути  визначено  штатний  розклад  та  план з  праці. Всі показники плану з праці визначаються кожним підприємством самостійно з урахуванням умов роботи і економічної доцільності здійснення господарських заходів.

Затвердження  планових показників з праці визначає середньооблікову чисельність працівників, продуктивність праці, фонд оплати праці та його рівень і середню заробітну плату на одного працівника.

Підприємства  самостійно визначають загальну чисельність  працівників, їх професійний і кваліфікаційний склад, планову суму коштів на оплату праці.

Планову чисельність було розраховано за допомогою методу прогнозування середньооблікової чисельності на основі коефіцієнту еластичності  чисельності в залежності від обсягів товарообігу підприємства. Чисельність  склала  41  людину.

Розрахований  плановий фонд оплати праці на основі встановленого нормативу  повинен  збільшитись на 87,96 тис.грн. і становитиме 721,8 тис.грн., проти 633,84 тис. грн. у 2011 р.

А  плановий  розмір  обсягів  реалізації  складатиме  12547,91 тис.грн .,  збільшившись  від  звітного  року на  13,46%.

При розробці плану з праці важливо  забезпечити підвищення ефективності використання трудових ресурсів, тобто  темп зростання продуктивності праці повинен бути вищим, ніж темп зростання середньої заробітної плати, у  нашому  випадку  вони  співпадають. Продуктивність  праці  зросте  на 4,25%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ

 

 

1. Перелік нормативно-правових документів що регламентують виконання вимог охорони праці

 

На всіх підприємствах, в  установах, організаціях повинні створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення цих умов на підприємстві  покладається на власника або уповноважений ним орган.

Охорона праці – це система  правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих  на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

На підприємстві дотримуються наступних нормативно-правових документів:

1. Закон України “Про охорону праці” // Відом. Верх. Ради України. – 2003. - № 2 – С. 18-32. – ISSN 0320 – 7978.
2. Закон України “Про пожежну безпеку” // Пожежна безпека в Україні : нормат. база / упоряд. О. М. Роїна. – 2-е вид., випр. та допов. – К., 2006. – С. 5-21. – ISBN 966-373-030-7.
3. Закон Украины “Об отпусках” // Все о бухгалтерском учете. – 2011. - №43. –С. 43-49.
4. Концепція управління охороною праці : затв. наказом М-ва праці і соц. політики від 22 жовт 2001 р. № 432 // Охрана труда. - 2002. - № 3. - С. 5-9.
5. Спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу “Охорона праці” у колективному договорі (угоді, трудовому договорі)//Законодавство України про охорону праці / [ред. Яковенко Г. П.]. – К., 1995. - Т. 1. - С. 239-250.
6. Порядок обліку пожеж та їх наслідків : затв. постановою Каб. Міністрів України від 26 груд. 2003 р. № 2030 // Уряд. кур’єр. – 2010. – № 18. – С. 10.
7. ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования.
8. ГОСТ 12.1.019-79. ССБТ. Электробезопасность. Общие требования и номенклатура видов защиты.
9. ГОСТ12.4.009-83. ССБТ. Пожарная техника для защиты объектов. Основные виды. Размещение и обслуживание.
10. ГОСТ12.4.011-89. ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация.
11. ДСТУ 3675-98. Пожежна техніка. Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимоги.
12. ДСТУ 3734-98. Пожежна техніка. Вогнегасники пересувні. Загальні технічні вимоги та методи випробувань.
13. СНиП 2.09.04-87. Административные и бытовые здания. - М. : Госстрой СССР, 1988. - 16 с.
14. Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці : затв. постановою Каб. Міністрів України від 01.08.92г. № 442 // Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності / під заг. ред. Л. С. Сачкова. – К., 2000. - С. 354-356. – ISBN 966-7558-60-6.
15. Закон Украины “О внесении изменений в Кодекс Украины об административных правонарушениях относительно ответственности за нарушение установленных законодательством требований пожарной безопасности” // Все о бухгалт. учете. – 2003. - № 95. – С. 11.
16. Типове положення про інструктажі, спеціальне навчання і перевірки знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України : затв. наказом М-ва України з питань надзв. ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобил. катастрофи від 29.09.2003 р. № 368 // Ліга:Закон [Електронний ресурс] / ЛігаБізнесІнформ. – Електрон. дані і прогр. – К. : ІАЦ “Ліга”, сор., 2006. – Систем. вимоги: ПК з процесором Pentium III ; 512 МБ ОЗУ ; Windows XP ; відеокарта ; миша. – Режим доступу: комп’ют. унів. мережа.
17. ДСТУ 3960-2000. Система тривожної сигналізації. Система охоронної і охоронно-пожежної сигналізації. Терміни та визначення.

Відповідальними за дотриманням вимог охорони  праці та  пожежної безпеки на підприємстві є директор та уповноважені ним особи.

 

 

4.2. Забезпечення  пожежної безпеки на підприємстві

4.2.1. Загальні  заходи щодо пожежної безпеки

 

Пожежна безпека на підприємстві забезпечується шляхом проведення організаційних, технічних  та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки  людей, зниження можливих майнових втрат  і зменшення негативних екологічних  наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику  пожежних підрозділів та успішного  гасіння пожеж.

Відповідно  до Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення пожежної безпеки на підприємстві покладається на директора та уповноважених осіб. У зв’язку з цим вони виконують наступні обов’язки:

• розробляють комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджують досягнення науки і техніки;
• забезпечують додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
• організовують навчання працівників правилам пожежної безпеки та здійснюють пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
• утримують у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускають їх використання не за призначенням;
• здійснюють заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;
• своєчасно інформують пожежну охорону про несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території.

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки відповідно до Типового положення.

Результати всіх видів протипожежних  інструктажів, окрім цільового, реєструються в спеціальних журналах, окремо від  інструктажів з питань охорони праці. Тут повинні бути підписи осіб, з якими проводився інструктаж, і  осіб, що проводили його.

Для працівників  охорони на підприємстві  розроблена інструкція, в якій визначено їхні обов'язки щодо контролю за додержанням  протипожежного режиму, огляду території  і приміщень, порядок дій в  разі виявлення пожежі, спрацювання  засобів пожежної сигналізації та автоматичного  пожежогасіння, а також вказано, хто з посадових осіб має викликатися  в нічний час у разі пожежі.

Працівники  охорони мають список посадових  осіб підприємства із зазначенням їх домашньої адреси, службового й домашнього телефонів.

 

 

4.2.2. Визначення  ступеня вогнестійкості та часу  евакуації

 

Залежно від межи вогнестійкості будівельних  конструкцій і межи поширення  вогню по них визначається ступінь  вогнестійкості будівель (частин їх) виробничого  і складського призначення.

Межа вогнестійкості – це час, після якого будівельна конструкція втрачає свої несучі, загороджувальні або теплоізоляційні функції.

Отже, втрата несучості будівельною  конструкцією означає її обвалювання (руйнування); втрата загороджувальної здатності – появу тріщин; а  теплоізолюючої – прогрівання конструкцій  під час пожежі до температури, коли при її підвищенні можливе самоспалахування речовин, що перебувають у сусідніх приміщеннях.

Межа вогнестійкості для будівельних  конструкцій встановлюється експериментальним  або розрахунковим шляхом.

Прийнято вісім ступенів вогнестійкості будівель і споруд. Згідно конструктивних характеристик будівель кожного  зі ступенів, підприємств має II ступінь  вогнестійкості. До цього ступеня  відносяться будівлі з несучими та огороджувальними конструкціями  з природних або штучних кам’яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням  листових і плитних негорючих  матеріалів.

Безпечна евакуація має забезпечується комплексом об’ємно-планувальних, конструктивних, інженерно-технічних рішень, які  приймаються з урахуванням призначення  категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою, ступеня вогнестійкості поверховості будівлі та кількості  людей, що підлягають евакуації.

Найменший час досягнення небезпечними чинниками критичних величин  являє собою допустимий час евакуації. Виведення людей з небезпечної  зони у таких випадках називається  вимушеною евакуацією.

Для забезпечення безпечної евакуації  людей на підприємстві передбачені  заходи спрямовані на створення умов для безпечного виходу людей на випадок  пожежі:

• відповідна довжина і ширина евакуаційних виходів (в=0,8-1,0 м.);
• відповідна пропускна здатність дверних отворів, які легко відкриваються;
• необхідна кількість сходових кліток і зовнішніх пожежних драбин;
• відсутність захаращення у переходах та на шляхах пожежних драбин.

На основі поверхового плану  евакуації людей з офісного приміщення банку визначимо час їхньої евакуації, знаючи довжину шляхів до виходу, яка  складає 24 метри, і допустиму швидкість  руху людських потоків 16 м/хв.

 

Таким чином  враховуючи ступень вогнестійкості приміщення розрахунковий час евакуації  складає 1,5 хв., що не перевищує нормативний t=6хв

На всіх підприємствах, базах та складах, інших об'єктах мають  бути в необхідній кількості первинні засоби пожежегасіння, призначені для  боротьби з вогнем у початковій стадії пожежі. До таких засобів відносяться  вогнегасники.

На підприємстві використовується вуглекислотний вогнегасник 

(рис. 4.1.), який застосовуються для  гасіння загорянь в електроустановках,  що знаходяться під напругою, а також гасіння загорянь матеріалів, що можуть бути зіпсовані водою,  піною та іншими речовинами. Ці  вогнегасники заповнюються вуглекислотою  під тиском.

 

 

1 – корпус,

2 – сифонна  трубка,

3 – розтруб-снігоутворювач,

4 – важіль,

5 – запобіжна  чека,

6 – рукоятка

 

Рис. 4.1. Вогнегасник вуглекислотний (ВВК)

 

Для приведення вогнегасника в дію необхідно  направити розтруб - снігоутворювач на осередок горіння та відкрити вентиль. В обігу є вуглекислотні вогнегасники, у яких вентилі постачені маховичком або важелем, притиснення якого  зусиллям руки до рукоятки приводить  до відкривання у них клапана  і витіснення назовні вуглекислоти у вигляді снігоподібної маси. Залежно від ємкості балона час  дії вуглекислотних вогнегасників 25...40с, корисна довжина струменя 1,5...3,5 м.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

 

В умовах ринкової економіки підприємства шукають  нові моделі оплати праці, що ламають  зрівнялівку і що дають простір  розвитку особистою матеріальною зацікавленістю. По-новому визначаються також основні  поняття і категорії, які характеризують організацію оплати праці, суть механізму  їх взаємодії, а також їх місце  і роль в умовах формування і функціонування ринкових відносин.

Заробітна плата – це основна частина  коштів, що направляються на споживання, що є часткою доходу, що залежну  від кінцевих результатів роботи колективу і розподіляє між працівниками відповідно до кількості і якості витраченої праці, реальним трудовим внеском  кожного і розміром вкладеного капіталу.

Відповідно  до Закону України «О оплаті праці» заробітна плата – це винагорода, як правило в грошовому виразі, який власник або уповноважена особа виплачує робочому за виконану роботу відповідно трудовому договору.