Розвиток споживчого кредитування в Україні

 

Рис. 2.12. Критерії оцінки фінансового стану  
позичальника — комерційного банку

Під час оцінювання фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

• соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;
• наявність реальної застави;
• вік та здоров’я клієнта;
• загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
• інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;
• зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких категорій (рис. 2.13.):

Рис. 2.13. Категорії кредитів за ступенем ризику

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

добрим — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

слабким — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

недостатнім — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами (таб. 2.8):

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Таблиця № 2.8.

Класифікація кредитного портфелю банку відповідно до погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею

Погашення заборгованості, фінансовий стан (клас)	Обслуговування боргу позичальником
	добре	слабке	незадовільне
А	стандартна	під контролем	субстандартна
Б	стандартна	субстандартна	субстандартна
В	субстандартна	субстандартна	сумнівна
Г	сумнівна	сумнівна	безнадійна
Д	сумнівна	безнадійна	безнадійна

 

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Таблиця № 2.9.

Рівень резерву відповідно групи кредитів банку

Групи кредитів	Рівень резерву (ступінь ризику), %
стандартні	1
під контролем	5
субстандартні	20
сумнівні	50
безнадійні	100

Комерційний банк формує резерв під стандартну заборгованість за кредитами щоквартально.

Під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії «під контролем», «субстандартні», «безнадійні», комерційний банк формує резерв у повному обсязі також щоквартально.

За ступенем ризику позики або ступенем надійності клієнта кредити поділяються на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня [22].

 

Доходність  кредитних операцій.

Аналіз будь-яких операцій повинен завершуватись оцінюванням їх ефективності, тобто аналізом їх дохідності та рентабельності. Як зазначалося вище, питома вага доходу від кредитної діяльності банку традиційно найбільша в загальній структурі доходів банку.

Ефективність кредитної діяльності банку аналізується за допомогою системи показників:

• дохідність кредитних операцій;
• дохідність активів за рахунок кредитних операцій;
• питома вага доходів від надання кредитів в загальній сумі доходів;
• рентабельність кредитних операцій;
• прибутковість кредитних операцій;
• дохід на одного працівника кредитного відділу.

Дохідність кредитних операцій може бути розрахована за допомогою таких показників:

Дохідність кредитних вкладень — розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму кредитних вкладень за досліджуваний період:

Даний коефіцієнт є універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні, вкладеної саме в кредитні операції. Його застосування дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності різних видів банківських операцій (операцій з цінними паперами, з валютою, лізингові операції тощо) і оптимізувати напрями використання банківських ресурсів, віддаючи пріоритети найдохіднішим видам діяльності.

Дохідність активів за рахунок кредитних операцій — розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму активів:

Використання даного коефіцієнта менш поширене, ніж попереднього показника. Він характеризує внесок кредитних операцій у загальну дохідність активів. Різновидом цього показника може бути коефіцієнт, у знаменнику якого замість загальних активів беруться тільки дохідні активи. За високої частки кредитів у загальних активах його значення наближатиметься до значення першого коефіцієнта — дохідності кредитних вкладень.

Питома вага (частка) доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів розраховується діленням доходу від кредитних операцій на загальну суму доходів банку:

Цей коефіцієнт характеризує частку доходів, отриманих банком від надання кредитів у загальних доходах банку від інших активних операцій. Аналізуючи його, доцільно порівняти значення даного показника зі значенням коефіцієнта кредитної активності. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.

Рентабельність кредитних операцій може бути проаналізована за допомогою низки показників, які доповнюють один одного. Рентабельність кредитних операцій (Р1) розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на витрати, пов’язані із залученням ресурсів та функціонуванням кредитного відділу:

Різновидом показника рентабельності може бути також відношення процентних доходів від кредитів до процентних витрат, пов’язаних із залученням ресурсів.

Цей показник характеризує ефективність обраної політики щодо регулювання співвідношення між ціною ресурсної бази та ціною розміщення ресурсів. Зростання даного коефіцієнта характеризує високу якість менеджменту в банку.

Про ефективність процентної політики може свідчити і зворотний показник — відношення процентних витрат на залучення ресурсів до процентних доходів від кредитних операцій:

Зниження даного показника є, безумовно, позитивним явищем, проте аналіз слід доповнити оцінкою абсолютної суми прибутку, яка в результаті жорсткої процентної політики не повинна призводити до зменшення обсягу залучених ресурсів та зниження попиту на дорогі кредити.

Прибутковість кредитних операцій розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на середні кредитні вкладення:

Даний коефіцієнт показує, скільки отримано прибутку від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в кредитні операції. Зростання показника прибутковості кредитних операцій вищими темпами порівняно зі зростанням показника дохідності кредитних операцій свідчить про підвищення ефективності кредитних вкладень.

Для порівняльного аналізу ефективності роботи працівників кредитних відділів різних банків або філій банку можна розраховувати показник продуктивності праці як відношення доходу від кредитних операцій до середньооблікової чисельності працівників кредитного відділу.

Даний показник не доцільно використовувати для порівняльного аналізу ефективності роботи різних відділів та департаментів у межах одного банку, оскільки продуктивність праці працюючих різних структурних підрозділів буває незіставною, і як правило, залежить не від зусиль конкретних працівників, а від ефективності тих чи інших операцій та ділової активності банку [23].

 

Платіжний  календар банку

Відповідно до пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 N 413 "Про окремі питання діяльності банків" (далі - Постанова N 413), банки зобов'язані розробити і надати Національному банку України платіжний календар на щоденній основі, у тому числі і в іноземній валюті (окремо), та встановити моніторинг за рівнем ліквідності банку.

Основною метою складання платіжного календаря банку є здійснення належного контролю за рівнем планування активно-пасивних операцій та своєчасністю виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Згідно з вимогами Постанови N 413 платіжний календар банку повинен бути розроблений на щоденній основі. В платіжному календарі банк планує та зазначає:

- заплановані суми щодо видачі/погашення  активів банку та залучення/повернення  ресурсів відповідно до укладених банком договорів;

- заплановані залишки за основними  статтями балансу банку на  майбутні звітні дати, виходячи  із запланованих сум щодо видачі/погашення  активів банку та залучення/повернення ресурсів.

У платіжному календарі також додатково зазначається інформація про надання/погашення кредитів та залучення/повернення строкових депозитів суб'єктів господарювання, фізичних осіб та небанківських фінансових установ у номінальній вартості іноземної валюти (доларах США та ЄВРО).

Одиницею виміру платіжного календаря банку є дані, складені у тисячах гривень, а по додатковій інформації щодо операцій у вільно конвертованій валюті - дані у тисячах доларів США та тисячах ЄВРО.

Для здійснення належного контролю стану виконання платіжного календаря, банк повинен надавати звіти про його виконання, які мають містити заплановані та фактичні показники.

Звіти про виконання платіжного календаря надаються банками у строки:

- щоденний звіт - у строк до 11 години дня, наступного за звітним;

- щомісячний звіт - у строк до 17 години дня, наступного за звітним місяцем.

Відповідальність за своєчасність та достовірність подання банком інформації по платіжному календарю покладається безпосередньо на керівників банку.

 

Тема 4. Розрахунково-касові операції банків

 

Характеристика способів та  форм розрахунків, що проводяться банком, сферу  їх використання, порядок проведення

Грошові розрахунки є необхідним елементом розширеного відтворення, завершальною ланкою у процесі реалізації суспільного продукту. Вони здійснюються за допомогою готівкових грошей і в безготівковому порядку.

Готівкові розрахунки застосовуються в основному у взаємовідносинах підприємств і організацій з населенням, тобто обслуговують рух грошових доходів і витрат населення. У розрахунках між підприємствами й організаціями майже всі платежі (крім Дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань. Сукупність усіх грошових розрахунків незалежно від форми їх здійснення являє собою грошовий обіг.

Основну частину сукупного грошового обігу (понад 80 %) становить безготівковий обіг. Сфери застосування готівкових грошей і безготівкових розрахунків розмежовані між собою, але в той же час вони органічно взаємопов'язані.

Отже, безготівкові розрахунки обслуговують господарські взаємовідносини підприємств, організацій, установ, фінансово-кредитних органів. Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності і надані послуги. При здійсненні розрахунків у народному господарстві може застосовуватися банківський кредит.