Розвиток споживчого кредитування в Україні

Результати цього аналізу оформляються графічно у формі стовпчикових діаграм та лінійних графіків, що полегшує визначення лінії тренду.

Вертикальний та горизонтальний аналіз під час загального вивчення активів зазвичай здійснюється одночасно.

Основою узагальнюючої комплексної оцінки є методи середньої геометричної та коефіцієнтів.

Метод середньої геометричної базується на визначенні коефіцієнтів за окремими показниками, коли за одиницю береться найвище значення даного індикатора. Інтегральна оцінка розраховується за формулою середньої геометричної.

Метод коефіцієнтів базується на отриманні інтегрального показника через перемноження існуючих коефіцієнтів і по суті своїй аналогічний методу середньої геометричної.

Вищеназвані методи є основними при з’ясуванні якості активів банку. Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітності банку.

Аналіз пасиву банку проводиться по капіталу банку та по депозитам.

Аналізуючи капітал банку можна оцінити платоспроможність банку та дотримання економічних нормативів.

Розрізняють три види оцінки власного капіталу: книжкову (балансову), ринкову; регулятивну.

Книжкова оцінка власного капіталу — це балансова вартість капіталу, вирахувана методами бухгалтерського обліку. З іншого боку — це різниця між статтями активів і зобов'язаннями, що оцінені методами фінансового обліку.

Ринкова оцінка власного капіталу — розкриває цінність банку на фінансовому ринку. Вона вивчається аналітиками банку для внутрішніх потреб. Статутний капітал визначають так:

К = кількість акцій в обігу * ринкова ціна акцій

Регулятивна оцінка власного капіталу — це вирахування капіталу за методикою НБУ. Регулятивний капітал банку показує його здатність поглинути ризики і забезпечити захист інтересів вкладників, кредиторів і акціонерів та фінансову активність банку в цілому. Загальний розмір основного капіталу визначають з урахуванням очікуваних збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшують на суму:

— несформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями, за цінними паперами, за дебіторською заборгованістю, простроченими понад ЗО днів та сумнівними до отримання доходами за активними операціями, коштами, що розміщені на коррахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідовуються, або розміщені в офшорних зонах;

• нематеріальних активів за мінусом зносу;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків минулих років, що очікують затвердження;
• збитків поточного року.

Аналіз нормативів капіталу.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2), який ще називають платоспроможністю, відображає здатність банку в повному обсязі та своєчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних і кредитних операцій. Чим вище значення Н2, тим більша частка ризику, що її приймають власники банку, і, навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, який приймають на себе кредитори і вкладники банку. Н2 встановлюється для запобігання надмірного перекладання менеджерами банку кредитного ризику та інших ризиків на кредиторів і вкладників банку. Він визначається так:

Н2 = Н1 /(К х [А + П - Р]),

де НІ— регулятивний капітал банку; К — коефіцієнт ризику відповідного активне; А — активи; П — позабалансові інструменти; Р — резерви за активними операціями.

Відповідно до коефіцієнтів кредитного ризику розрізняють п'ять груп активів:

1)0% ризику;

2. 10 % ризику;
3. 20 % ризику;
4. 50 % ризику;
5. 100 % ризику.

Н2 має бути не меншим за 8 %. Якщо це перший рік роботи банку, то відповідно 15 %, якщо другий — 12 %, якщо третій — 8 %.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) встановлюють з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і платників від непередбачених збитків фінансово-господарської діяльності. НЗ розраховують так:

НЗ = Кос/(А-Р),

де Кос — капітал основний; А — активи; Р — резерви.

Крім того, активи зменшуються на суму неамортизова-ного дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів. НЗ має бути не менше 4 %.

Якщо активи поділити на основний капітал, то отримаємо мультиплікатор капіталу:

Мк = А/ Кас,

де А — активи;     Кас — капітал основний.

Це означає, що банк, наприклад, на 1 грн залучає 10 грн коштів з фінансового ринку. За нормативом НЗ, який має бути не менше 4 %, банк може залучити коштів не більше як на 25 грн на одиницю основного капіталу (100 : 4 = 25). У цьому випадку банк використовує потужності із залучення коштів фінансового ринку тільки на 40 % (10: 25 х 100).

Оцінка категорії капіталу банку

Усі вітчизняні банки за рівнем достатності капіталу можна поділити на п'ять категорій (табл. 2.7.).

Таблиця № 2.7.

Категорії банків за рівнем достатності капіталу

Назва показника	Н1	Н2	НЗ	Примггки
1	2	3	4	5
Добре капіталізовані	мінімальні вимоги	не менше 7 %	не менше 8%	—
Достатньо капіталізовані	мінімальні вимоги	не менше 8%	не менше 4%	—
Недокапіталізовані	мінімальні вимоги	не менше 6%	не менше 3 %	—
Значно недокапіталізовані	Втрачено 20%Н1	не менше 2%	не менше 1,3%	*
Критично недокапіталізовані	більше 20% Н1 втрачено	менше 2%	менше 1,3%	**

 

Залежно від рівня капіталізації НБУ вживає такі заходи: — до банків, що порушили вимоги до Н1, Н2, НЗ, — винести на розгляд правління та ради банку програму капіталізації або питання про його реорганізацію шляхом злиття чи приєднання;

— у недокапіталізованих банках — припинити видачу дивідендів (окрім власними акціями) та викуп власних паїв, розробити програму фінансового оздоровлення, встановити такі обмеження: припинити залучення коштів юридичних та фізичних осіб, обмежити активні операції з акціонерами та інсайдерами, припинити вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб, припинити надання бланкових і пільгових кредитів, припинити нарахування і сплату відсотків за міжфілійними кредитами;

• у значно недокапіталізованих — припинити будь-яку виплату дивідендів, відкриття депозитів й поповнення діючих, проведення емісії цінних паперів та розширення числа клієнтів з обслуговування їх операцій на ринку цінних паперів і ведення депозитарного обліку;
• у критично недокапіталізованих — припинити виплату відсотків за субординованим боргом, подати програму санації банку його акціонерами чи засновниками.

Оцінка ефективності банківської діяльності є одним із найважливіших завдань економічного аналізу, вирішення якого ґрунтується на застосуванні методу коефіцієнтів. Сутність методу коефіцієнтів полягає у побудові системи взаємозв’язаних показників, які всебічно характеризують стан і динаміку об’єкта дослідження. Розраховані коефіцієнти дають змогу фінансовому аналітику поглибити висновки про фінансовий стан банку, оскільки абсолютні значення дають повну картину лише у виняткових випадках.

Показники ефективності розраховують за результатами діяльності банку за рік. При розрахунках за квартал чи півріччя показники необхідно приводити до річного рівня.

Основними показниками, які характеризують прибутковість банку, є такі:

• норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу);
• рентабельність (прибутковість) активів;
• рентабельність витрат;
• чистий спред;
• чиста процентна маржа;
• рівень іншого операційного доходу.

Ці показники та розглянуті вище коефіцієнти загальної дохідності активів та дохідності процентних активів дають змогу досить повно охарактеризувати діяльність банку з погляду її ефективності [3]..

 

 

Тема 3. Кредитні та інвестиційні операції банків

 

Методику оцінки забезпечення за наданими кредитами.

Основна умова надання кредиту — висока ймовірність його погашення з відповідними процентами. Цієї умови можна досягти шляхом забезпечення суми наданого кредиту.

Основні форми забезпечення кредитів подано на  Рис. 4.6.     

Більшість кредитів надається під забезпечення; незабезпеченими (бланковими) кредитами користуються клієнти з високими прибутками, ліквідні, з чудовою репутацією.

До матеріального забезпечення банки ставлять такі вимоги:

■   можливість оцінки забезпечення;

■   високоліквідність;

■   невелика затратність банків за зберігання чи реалізацію майна [16]..

 

Порядок роботи з проблемною заборгованістю;

Роботу із проблемною заборгованістю в банку можна розділити на наступні етапи:

• попередній етап (профілактичний) - заходи спрямовані на запобігання шахрайських дій відносно  банку, відсікання груп свідомо слабких позичальників;
• поточний моніторинг - робота з поточною проблемною заборгованістю згідно діючих кредитних процедур (дзвінки, листи, виїзди до позичальників)
• спеціальний моніторинг - робота з великими позичальниками по простроченій заборгованості, спільні заходи зі СБ, блокування пластикових карт, реалізація заставного майна, робота з родичами [17]..

 

Нові види кредиту, формування кредитного портфелю та здійснення управління ним

До нових видів кредиту відносять:

Трансферабельні кредити – це кредити, які можуть бути послідовно продані іншим банкам. У міжнародній практиці цей вид кредитів набув поширення, оскільки не тільки дозволяє кредитним організаціям ефективно рефінансувати свої активні операції, але й відкриває для багатьох банків доступ до високоякісних активів, мінімізуючи при цьому операційні витрати.

Мультивалютні кредити – будь-які з перелічених вище форм кредитів, які містять мультивалютну складову (наприклад, не збігаються валюти, в якій номінований кредит, в якій він наданий і в якій він погашатиметься).

Кредитна діяльність - основна сфера бізнесу більшості банків України. Вона забезпечує фінансовими ресурсами усі галузі й сфери народного господарства, які відчувають брак вільних грошових ресурсів. Здійснення кредитних операцій має суттєве значення для фінансового забезпечення нормального економічного розвитку. Збалансоване зростання об’ємів наданих кредитів та поліпшення якості кредитного портфеля є необхідною умовою досягнення і підтримання стабільного функціонування й розвитку комерційних банків, їхнього позитивного впливу на розвиток економіки України.

Основою кредитної діяльності є формування кредитного портфелю.

Кредитний портфель - це сукупність всіх кредитів чи позик, виданих банком з метою одержання доходу.

Кредитний портфель - це характеристика структури і якості наданих кредитів, класифікованих за певними критеріями (сукупність вимог банку щодо наданих позик)

Формування оптимальної структури кредитного портфеля – це побудова регресійних економетричних моделей кредитного портфеля: 1) коштів на кореспондентських рахунках «Ностро»; 2) вкладень в ОВДП; 3) міжбанківських кредитів; 4) кредитів юридичних осіб; 5) кредитів фізичних осіб; 6) кредитів міжнародних фінансових організацій; а також формування оптимальної структури кредитного портфеля, яке полягає в визначенні доходу кожної складової кредитного портфеля та інтервалів в межах, яких кожна складова повинна входити в кредитний портфель, також вирішується оптимізаційна задача, завданням якої є максимізація отриманого прибутку всього кредитного портфеля [3].

Загальна модель формування кредитного портфеля має вигляд:

де Y1(t) - Кошти на кореспондентських рахунках «Ностро»; Y2(t) -  кошти вкладені в ОВДП; Y3(t) -  міжбанківські кредити; Y4(t) -  кредити юридичним особам; Y5(t) -  кредити фізичним особам; Y6(t) - кредити міжнародних фінансових організацій.

Таким чином можна зробити висновок, що загальний об’єм кредитного портфеля буде постійно збільшуватись, не зважаючи на постійне зменшення коштів вкладених в ОВДП, всі інші складові кредитного портфеля мають тенденції до збільшення.

Управління портфелем

Однією з найважливіших задач управління кредитною діяльністю є формування та аналіз кредитного портфеля комерційного банку.

Службовці кредитного департаменту комерційного банку проводять систематичний аналіз кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) за різними критеріями (напрямками). На основі аналізу кредитного портфеля за цими критеріями (напрямками) робиться висновок щодо ступеня його диверсифікації в цілому та за кожним напрямком зокрема. Аналіз питомої ваги пролонгованих та прострочених кредитів, які разом утворюють групу проблемних кредитів, у загальній сумі кредитного портфеля дозволяє зробити висновок щодо якості кредитного портфеля, а аналіз питомої ваги позик під контролем, субстандартних, сумнівних і безнадійних кредитів у загальній сумі проблемних кредитів дає змогу оцінити якість проблемних кредитів комерційного банку.

Завданням службовців ділянки управління ризиками кредитного департаменту при проведенні аналізу кредитного портфеля комерційного банку є визначення ступеня його ризикованості. Даний показник характеризує надійність та ліквідність комерційного банку, тобто його спроможність виконати свої зобов'язання перед вкладниками. Найпростішим способом визначення ступеня ризикованості кредитного портфеля є визначення середньозваженої величини ризиків за кожною кредитною угодою, де мірою виступають питомі ваги сум кредитних угод у загальній сумі кредитного портфеля. Але для того, щоб отримати об'єктивну оцінку ступеня ризикованості кредитного портфеля, необхідно при її визначенні також враховувати корельованість окремих кредитних угод, а точніше позичальників. Це означає, що слід визначати взаємопов'язаність галузей позичальників (наприклад, вугільна промисловість та електроенергетика тісно пов'язані між собою) й самих позичальників (чи існують між ними господарські зв'язки і відносини, які відображаються у фінансових розрахунках). Результатом такої роботи має стати коефіцієнт корельованості кожної кредитної угоди з іншими кредитними угодами, який має враховуватися при визначенні ступеня ризикованості кредитного портфеля комерційного банку.