Розвиток споживчого кредитування в Україні

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов’язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання «великих» кредитів та періодичне списання безнадійних позик. 

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціонерів не правомочні затвердити баланс [10].

 

Система взаємовідносин банків з банками та страховими компаніями, з бюджетом та державними цільовими фондами.

Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам.

Розвиток світової економіки значною мірою відображається на ринках фінансових послуг. Із середини 80-х рр. ХХ ст. у Європі активізувався процес злиття й поглинання фінансових організацій, у який у середині 90-х включилася й Україна. Компанії стали створювати фінансові союзи й об’єднання, зокрема об’єднання банків і страхових компаній, що зумовило виникнення на ринках фінансових послуг такого явища, як консолідація банків і страхових компаній. Банки і страхові компанії, що входять до спільних груп банкострахування, вирішують проблеми з капіталізацією за рахунок перерозподілу коштів у групах.

Банківські послуги й послуги із страхування доповнюють себе в пропонованому єдиному продуктовому ряду. Банки і страхові компанії в умовах розвитку фінансового ринку акумулюють величезні кошти, які інвестуються за допомогою взаємних інвестиційних і пенсійних фондів. У цілому ці фінансові групи працюють згідно з концепцією «фінансового супермаркету», тобто клієнти одержують повний пакет високоякісних фінансових послуг в підрозділі однієї групи, який відповідає міжнародним стандартам і практиці створення інтегрованого простору для ділових операцій. У страхової компанії, у свою чергу, при реалізації концепції «фінансових супермаркетів» з’являється можливість використати базу даних про клієнтів банків, зменшити витрати на розповсюдження страхового продукту, розширити мережу розподілу фінансових послуг.

Тенденції, які склалися на фінансовому ринку, породжують нові сфери конкуренції і суперництво на національних ринках.

Тимчасово вільні коштів місцевих бюджетів розміщуються на вкладних (депозитних) рахунках в установах банків, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Останнім часом з'явилися нові форми взаємовідносин банків з бюджетними установами, пов'язані з розрахунками. Прикладом можуть слугувати лізингові операції, за яких бюджетні установи можуть укладати лізингові угоди з лізингодавцями (іншими підприємствами, банками) і брати в оренду на певний період об'єкти невиробничих основних фондів. Лізингова угода (договір), яка укладається між лізингодавцем і лізингоотримувачем, передбачає предмет договору і виникнення права власності на нього в лізингодавця, безперервний термін оренди, суму орендних платежів і періодичність їх виплати, умови страхування обладнання, можливі варіанти володіння майном після закінчення терміну оренди та ін[11].

Статут банку.

Статут банку — це юридичний акт, яким оформляється утворення банку, визначаються його структура, функції, правовий статус, взаємовідносини з іншими банками, організаціями, установами, фірмами чи фізичними особами тощо.

Статут після затвердження повноважним органом передають на реєстрацію до відповідних державних органів, де банку видається свідоцтво про реєстрацію із зазначенням реєстраційного номера та юридичної адреси.

Лише після реєстрації банк має право розпочати свою діяльність.

Для чіткого викладення змісту статуту й кращого сприйняття тексту його поділяють на розділи (статті), підрозділи, пункти, підпункти, котрі нумерують арабськими цифрами.

Реквізити статуту:

- назва банку (може поєднуватися  з назвою виду документа);

- назва виду документа (СТАТУТ);

- гриф затвердження;

- позначка про реєстрацію;

- місце складання чи видання, рік.

Усі зазначені вище реквізити, як правило, оформляють на окремому аркуші паперу — титульній сторінці.

На подальших аркушах оформляють текст статуту, який може мати такі розділи:

1. Загальні положення;
2. Мета й предмет діяльності;
3. Юридичний статус та повноваження банку;
4. Статутний капітал та акції;
5. Права та обов'язки акціонерів;
6. Органи управління та контролю;
7. Загальні збори акціонерів;
8. Спостережна рада;
9. Правління;
10. Ревізійна комісія, зовнішній та внутрішній аудит;
11. Дивіденди, прибутки та збитки та ін.

Зміст статуту має бути постійно істинним, тобто в разі потреби в нього слід уносити доповнення та зміни. Мета створення й діяльність банку, зазначені в статуті, не повинні суперечити чинним законам України та іншим державним нормативно-правовим актам.

Статути оформляють на аркушах паперу формату A4 друкарським способом. Усі аркуші зшивають, прошнуровують і скріплюють печатками.

Статут не належить до секретних документів і не містить таємної інформації. Його повинні надавати на вимогу ревізійним комісіям, Державним контролюючим органам, представникам судових і слідчих органів, податкової інспекції, партнерам по бізнесу та ін.

Статути слугують підставою для розробки положень, правил та інших документів, що створюються на підприємствах [4]..

 

Фінансові ресурси банку.

Фінансові ресурси банку – це залучені та запозичені банком кошти від суб’єктів економічної діяльності та фізичних осіб, а також власні банківські кошти(власний капітал), які перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для кредитних, інвестиційних та інших активних операцій, а також для надання послуг(гарантійних, посередницьких, консультаційних, інформаційних, трастових тощо) з метою отримання достатнього прибутку [5].

 

Функціональні обов’язки служб, які займаються управлінням фінансами;

Ефективне управління комерційним банком — це ефективне управління його фінансовими, трудовими та матеріальними ресурсами.

Управління банківськими фінансами, так само як і корпоративними, ставить одну основну мету — максимізацію ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Основними функціями фінансового менеджера банку, як і менеджера корпорації, є: залучення коштів на найбільш вигідній основі (управління пасивами) та їх ефективне використання (управління активами), що полягає у вкладенні в активи, які забезпечують банку необхідний рівень ліквідності та прибутковості при задовільному ступені ризику. При цьому окремими напрямами фінансового менеджменту залишаються управління капіталом банку, а також заохочення акціонерів та керівництва банку, тобто формування та реалізація продуманої дивідендної та кадрової політики. Загальна схема управління фінансами в банках наведена на рис. 2.3.

Управління активами концентрується переважно на управлінні кредитним портфелем та портфелем цінних паперів, управлінні ліквідністю та резервами, а також основним капіталом банку. При ефективному управлінні активами повністю розкривається їх здатність збільшувати акціонерний капітал банку. Оскільки основною причиною банкрутств банків є незадовільне управління кредитним портфелем, ефективне управління кредитами є основою успішної діяльності банку.

Управління зобов'язаннями полягає в забезпеченні банку ресурсами на стабільній та вигідній основі, а також у забезпеченні невисокої вартості ресурсів та оптимальному співвідношенні між залученими коштами та власним капіталом банку. Оптимальне для банку співвідношення залучених та власних коштів визначається стратегією банку, прагненням прийняти на себе певні рівні ризику та отримати відповідний ризикам дохід. Управління власним капіталом банку зосереджується на підтримці показників достатності капіталу на належному рівні та забезпеченні необхідних темпів зростання капіталу.

Управління пасивами в цілому полягає в управлінні структурою капіталу, вартістю капіталу та податковою політикою. При управлінні структурою капіталу потрібно мати на увазі, що позикові кошти, як правило, мають меншу вартість, ніж власний капітал. Для них завжди існує визначена процентна ставка, а процентні платежі за борговими зобов'язаннями не входять до бази оподаткування. Банк, що проводить обережну політику, спрямовану на невисокий рівень ризику та невелику прибутковість, зменшуватиме частку боргу (фінансовий леверидж). Агресивна політика банку, націлена на прийняття банком значних ризиків та отримання значних прибутків, буде виражатись у збільшенні зобов'язань банку та ризику структури капіталу. Низький рівень капіталу значно підвищує ризик банкрутства банку при несприятливих змінах у ринковій кон'юнктурі [4].

Рис. 2.3. Схема управління фінансами в банку

 

Форми безготівкових розрахунків банку.

Безготівкові розрахунки банку здійснюються за допомогою платіжних інструментів.

Всі платіжні документи повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і мати в обов'язковому порядку наступні реквізити:

• найменування розрахункового документа;

• номер, дата, місяць і рік виписки;

• найменування та номери банків платника і одержувача коштів;

• номери рахунків платника і одержувача коштів (в банку);

• найменування платника і одержувача;

• призначення платежу (крім чеків);

• сума платежу цифрами та прописом;

• на першому примірнику розрахункового документа повинні бути підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, відбиток печатки.

Відповідно до існуючої в нашій країні практики встановлені такі форми безготівкових розрахунків: платіжними вимогами, платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, акредитивами, чеками, векселями.

Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором між платником і одержувачем коштів.

Платіжна вимога – це документ, який містить вимогу одержувача коштів платнику про сплату певної суми грошей через банк.

Платіжне доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об'єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу "платіжна вимога" заповнює одержувач, а другу частину – "доручення" – заповнює платник при згоді на оплату.

Акредитив – це розрахунковий документ, який містить доручення банка платника банку одержувача оплатити товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, вказаних в акредитиві. Акредитив вигідно використовувати у відносинах з неакуратними платниками.

Розрахунковий чек – документ, який містить доручення чекодавця (платника) банку про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок чекодержателя (одержувача) при здачі ним чека в банк.

Одним з методів платежу с залік взаємних (зустрічних) вимог. Сутність його полягає в тому, що взаємні вимоги та зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівновеликих сумах і лише на різницю між ними виконується платіж.

Вексель є формою оформлення комерційного кредиту, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

В зв'язку з введенням в господарський обіг векселів банки можуть здійснювати з ними наступні операції:

• прийняття векселів на інкасо;
• облік векселів;
• видачу кредитів під вексельне забезпечення.

Факторинг – різновид торгово-комісійних операцій, який поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, що пов'язаний з переуступкою постачальником банку-фактору права на отримання грошей за товари, роботи, послуги [4]..

 

  Види банківських рахунків, які відкриті банками.

Згідно з чинним законодавством України всі вільні грошові кошти підприємства повинні в обов'язковому порядку зберігатися в банку, причому підприємства можуть самостійно обирати установу банку, в якій зберігатимуться кошти.

Безготівкові розрахунки передбачають рух коштів по рахунках в банках юридичних чи фізичних осіб. Тому доцільно розглянути питання щодо видів рахунків та порядку їх відкриття.

Банки можуть відкривати поточні, депозитні, бюджетні, позикові рахунки, субрахунки для філій, представництв тощо. Найбільш поширене сьогодні використання поточних та депозитних рахунків.