Розвиток споживчого кредитування в Україні

 

Поняття грошових фондів і фінансових ресурсів банку

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.

Грошові фонди банку поділяються на:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу. 
Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу". Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

2. Резервний фонд комерційного  банку. Це грошові ресурси, що  резервуються банком для забезпечення  непередбачених витрат, покриття  збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

3. Спеціальні фонди (фонд основних  коштів, фонд переоцінки основних  засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. 

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток - джерело  внутрішнього походження. За своїм  змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Фінансові ресурси банку – це залучені та запозичені банком кошти від суб’єктів економічної діяльності та фізичних осіб, а також власні банківські кошти(власний капітал), які перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для кредитних, інвестиційних та інших активних операцій, а також для надання послуг (гарантійних, посередницьких, консультаційних, інформаційних, трастових тощо) з метою отримання достатнього прибутку.

Розглядаючи економічний зміст ресурсів комерційних банків зазначимо, що їх перелив здійснюється на кредитній основі що вони є своєрідним товаром. Споживча вартість банківських ресурсів полягає у спроможності функціонувати як капітал і приносити дохід у вигляді позикового прибутку, який є складовою банківських прибутків. З огляду на це вважається, що поняття „ресурси комерційних банків” може мати два аспекти.

По-перше, традиційні банківські ресурси являють собою акумульовані банком тимчасово вільні кошти господарства й населення на умовах забезпечення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення на ринку з метою вилучення прибутку. Ці кошти, по суті, - вільна частина пасиву балансу комерційного банку, і ми пропонуємо вважати їх банківськими ресурсами у вузькому розумінні.

По-друге, у зв’язку з тим, що поняття „ресурс” (від французького „resources”) трактується не лише як „засоби” і „запаси”, а й як „можливості”, це дає право застосовувати його й до поняття банківських ресурсів у широкому розумінні. У цьому разі, окрім традиційних банківських ресурсів у дане поняття можна включити й реальні можливості банку не лише акумулювати кошти в зобов’язання боргу та зобов’язання власності, а й можливості вилучати прибуток від проведення дохідних банківських операцій (дохідних активних, комісійних і посередницьких операцій). Розмір же прибутку має бути достатнім для окупності залучених та запозичених ресурсів і поступового зростання капіталу банку. Саме розуміння банківських ресурсів у широкому аспекті ставить на центральне місце проблему управління активами/пасивами [6,8]..

На рисунку 2.1. показано схему ресурсної бази комерційних банків, яка притаманна вітчизняним банкам в умовах ринкових відносин в Україні.

 

Рис. 2.1. Схема ресурсної бази комерційних банків України.

 
Основи організації фінансів банків.

Функціонування фінансів комерційного банку здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів комерційного банку розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. В основу організації фінансів комерційного банку покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів комерційного банку. Він передбачає, що фінансові відносини комерційних банків регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнав комерційний банк внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Комерційний банк має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як зробити, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед клієнтами та контрагентами. За своїми зобов'язаннями банк відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань застосовуються система фінансових санкцій.

Джерелом формування фінансових ресурсів комерційного банку є реально зароблені доходи від різного виду банківської діяльності [10].

 

Система показників оцінки фінансового стану банку.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

1. оцінки фінансової стійкості;
2. оцінки ділової активності;
3. оцінки ліквідності;
4. оцінки ефективності управління.

Оціночні показники являють собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу комерційного банку та звіту про прибутки і збитки. Національний банк України рекомендує при визначенні узагальнюючої оцінки фінансового стану банку використовувати загальновідому систему «САМЕL».

Основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

• коефіцієнт надійності;
• коефіцієнт фінансового важеля;
• коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;
• коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;
• коефіцієнт мультиплікатора капіталу.

Ділову активність банку в методичній літературі рекомендують визначити через аналіз взаємозв'язку оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) і його використання як у цілому в активах, так і його окремих вкладень в інвестиції, в кредитний портфель, у матеріально-технічне забезпечення.

Проаналізувавши системи коефіцієнтів, що їх рекомендує методична література для аналізу ділової активності банку, ми відібрали такі з них, які найбільшою мірою і прямо, а не побічно розкривають рівень використання пасивів і активів.

У частині пасивів це:

• коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів;
• коефіцієнт активності залучення строкових коштів;
• коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;
• коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи;
• коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель.

У частині активів це такі коефіцієнти:

• коефіцієнт рівня дохідних активів;
• коефіцієнт кредитної активності;
• коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери, асоційовані і дочірні підприємства (через пайову участь);
• коефіцієнт (частка) інвестицій у цінні папери і пайову участь у дохідні активи;
• коефіцієнт проблемних кредитів.

Ліквідність комерційного банку — це можливість і здатність банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами і різними контрагентами в аналізованих періодах. Ліквідність балансу як ступінь покриття зобов'язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням насамперед обов'язкових економічних нормативів Національного банку України.

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (у тому числі дохідних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарської фінансової діяльності банку, а під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за масою невисокий, не може характеризувати рівень окупності. Тому рівень ефективності управління банком необхідно визначати поряд з віддачею прибутком ще і доходом.

За цим принципом і сформована на підставі даних наведеного вище балансу система основних алгоритмізованих показників, які детально характеризують ефективність управління банком, здійснено їх розрахунок для аналізу досягнутого рівня і тенденції в часі — як за дохідністю, так і прибутковістю.

Це такі показники як:

1. рентабельність за доходом;
2. рентабельність по чистому прибутку.

Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здійснення активних операцій із банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості й ризику, суб'єкти господарської діяльності, приватні особи й самі банки потребують об'єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-парт-нерів. Для задоволення саме цієї потреби і слугують публічні рейтинги, що присвоюються банкам рейтинговими агенціями. Такі рейтинги дають можливість будь-якому користувачеві рейтингу здійснювати порівняльну оцінку різноманітних банків без проведення детального аналізу їх фінансового стану.

Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відбити стан учасника ринку серед йому подібних за допомогою у певний спосіб обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг — це насамперед інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку.

Банки аналізуються з трьох позицій:

1. з позиції кредитоспроможності або надійності комерційних паперів, термінових боргів, значних депозитних сертифікатів, кредитних угод, документарних акредитивів та інше;
2. інвестиційної надійності для потенційних покупців акцій банку;
3. страхової надійності для корпорацій зі страхування депозитів та ризиків банку.

Система рейтингу банків CAMEL отримала назву відповідно до назви її компонентів:

«С» (Capital adequaey) — адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

«А» (Asset quaJity) — якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

«М» (Management) —- менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю і виконання встановлених законів і правил;

«Е» (Earnings) — надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

«L» (Liquidity) — ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань.

Складовими системи CAMEL є:

1. аналіз капіталу банку;
2. аналіз якості активів банку;
3. аналіз ефективності роботи банку;
4. аналіз ліквідності банку;
5. аналіз менеджменту банку;
6. оцінка чутливості до ринкового ризику[1].