Розвиток споживчого кредитування в Україні

1. Анкету позичальника (стислі відомості  про позичальника) за формою, визначеною  банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що  підтверджують правоздатність (для  юридичних осіб) і дієздатність (для  фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених  законодавством.

6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших  документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та  реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією  бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових  коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення  кредиту:

· застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

· застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію; 

· гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

· страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого  банку про наявність рахунків  позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами  та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору. Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту.

Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

П'ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами. 

 

Порядок  встановлення ціни кредиту.

Основним видом плати за користування банківським кредитом (ціною кредиту) є процент. Поряд з процентом банки можуть установлювати комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Комісія встановлюється, як правило, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує додаткову роботу, пов’язану з оформленням позички і контролем, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися до процента. 
   Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:

— облікова ставка центрального банку;

— рівень інфляції;

— строк позички;

— ціна сформованих ресурсів;

— ризик;

— розмір позички;

— попит на банківські позички;

— якість застави;

— зміст заходів, що кредитуються;

— витрати на оформлення позички і контроль;

— ставка банку-конкурента;

— характер відносин між банком і клієнтом;

— норма прибутку від інших активних операцій.

Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківськими позичками є взаємозв’язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати їх у сукупності доцільно [21].

 

Динаміка,  обсяги кредитного портфелю банку.

Аналіз кредитної діяльності банку доцільно починати з визначення місця, яке посідають кредитні операції в загальному обсязі активів банку, тобто необхідно дати загальну оцінку масштабів кредитної діяльності. Для цього розраховується коефіцієнт частки кредитів у загальних активах банку за формулою:

Цей показник може бути розрахований як у цілому за аналізований період, так і на якусь певну дату, тобто на початок, чи кінець періоду. Він показує частку кредитних операцій у загальних активах банку і характеризує кредитну активність банку. Якщо даний коефіцієнт занадто високий, то це означає, що діяльність банку, можливо, недостатньо диверсифікована, що, у свою чергу, підвищує ризик у разі погіршення кредитного портфеля. Навпаки, коефіцієнт низький свідчитиме про те, що банк недостатньо використовує джерела фінансування у процесі формування прибуткових активів і тим самим обмежує свій прибутковий потенціал.

Банк, який занадто перевантажений позиками, має високий коефіцієнт частки позик у загальних активах. Показник понад 65 % вважається високим. Ліквідні банки мають нижчий рівень цього коефіцієнта, але більшу частку коштів у короткострокових коштах грошового ринку та в інвестиційних цінних паперах, які, у свою чергу, можуть легко конвертуватися в грошові кошти, що потім можуть бути видані у формі позик.

Наступним етапом аналізу кредитних операцій є визначення темпів зростання та приросту. Темп зростання визначається як співвідношення суми кредитних вкладень на кінець звітного періоду та суми на початок періоду:

Темп приросту кредитних вкладень розраховується за формулою:

Наведені коефіцієнти свідчать про темпи зростання (приросту) чи зниження позикової діяльності банку. При цьому необхідно визначити та проаналізувати будь-які джерела (тобто сегменти портфеля) змін, а також їх впливу на ризик діяльності. Крім цього, важливо виявити, чи є ці зміни типовими для всієї банківської системи, чи тільки для даного банку.

Аналіз руху кредитів банку передбачає вивчення фінансової звітності, з якої можна визначити питому вагу нових кредитів відносно залишку позикової заборгованості на кінець звітного періоду, відсоток погашення кредитів за звітний період, співвідношення дебетових та кредитових оборотів, достатність резерву на можливі втрати за позиками, розмір прострочених процентів.

За цим показником можна дізнатися, скільки кредитів залишилося непогашеними з виданих у минулому звітному періоді. У наведеному прикладі залишок позикової заборгованості не перевищує розміру щойно виданих кредитів. Це позитивно характеризує діяльність банку щодо аналізу руху кредитів. Той самий показник можна розрахувати за короткостроковими та довгостроковими позиками

Даний показник, навіть у разі несвоєчасного відображення банком фактів простроченої заборгованості, наявності значної частки пролонгованих позик у кредитному портфелі банку, допомагає побачити, яка сума залишків позикової заборгованості банку не має руху та переходить з кварталу в квартал.

Так само можна розрахувати відсоток погашення кредитів (Кпог). Цей показник визначається як відношення суми погашених у звітному періоді позик до загальної суми залишку позикової заборгованості на початок періоду та суми щойно виданих кредитів:

Другий показник доповнює перший і дає змогу по-новому трактувати отримані результати. Якщо перший показник свідчить про обмеження комерційним банком розміру щойно виданих кредитів, то другий — про низьку частку погашення раніше виданих кредитів до звітного періоду [22].

 

Структура  кредитного портфелю банку.

Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.

Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для від- 
шкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб’єктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.

Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).

З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

оцінка фінансового стану позичальника;

погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Для оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи використовуються такі показники:

• коефіцієнт абсолютної ліквідності;
• проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);
• коефіцієнт загальної ліквідності;
• коефіцієнт автономії;
• коефіцієнт фінансового важеля;
• коефіцієнт маневреності;
• коефіцієнт фінансової стійкості;
• коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;
• обсяг реалізації та прибутку;
• показники прибутковості;
• склад та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості;
• грошові потоки позичальника.

Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру:

• ефективність управління позичальника;
• ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;
• наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;
• погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;
• професіоналізм керівництва.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв (рис. 2.12.).