Розвиток споживчого кредитування в Україні

Комерційні банки встановлюють плату за касове обслуговування бюджетних установ та організацій згідно з правилами, установленими Національним банком України.

Комісійні винагороди за розрахунково-касове обслуговування клієнтів викладені в тарифах, які затверджуються керівником установи банку та додаються до договорів на розрахунково-касове обслуговування. До комісійних винагород за розрахунково-касове обслуговування належать:

плата за відкриття, закриття поточних рахунків, переоформлення поточних рахунків у зв’язку з перереєстрацією;

плата за видачу довідок клієнтам;

плата за обслуговування в системі «Клієнт-Банк»;

плата за розрахункове обслуговування;

плата за видачу дублікатів виписок;

плата за відправлення спецзв’язком платіжних документів на інкасо;

плата за видачу готівки;

плата за оформлення чекових книжок;

плата за перерахування на рахунок торговельної виручки клієнтам інших банків;

продаж векселів;

продаж різної бланкової продукції.

Аналіз тарифів банку здійснюється з метою з’ясування конкурентоспроможності банку щодо їх рівня та можливості підвищення доходів банку через цінову політику.

Аналіз тарифів включає такі етапи:

визначення видів тарифів банку і банків-конкурентів;

порівняльний аналіз рівня тарифів банку з рівнем тарифів банків-конкурентів;

висновки щодо рівня тарифів банку: перебувають вони на верхньому, середньому чи нижчому рівні відносно конкурентів.

У банках діють окремі тарифи за банківські послуги, що надаються юридичним особам, і окремо за банківські послуги, що надаються фізичним особам. Тому аналіз рівня тарифів здійснюється в розрізі цих двох груп клієнтів.

Розмір плати банку юридичним особам за тимчасове користування коштів установлюється залежно від суми середньоденних залишків коштів на поточних рахунках клієнтів.

Тарифи на кожну послугу встановлюються відповідно до різних ознак операцій. Тарифи на розрахунково-касове обслуговування юридичних осіб у національній валюті враховують такі ознаки операції:

відкриття рахунків — тип рахунка, вид валюти;

закриття рахунка — причина закриття;

переоформлення поточних рахунків — причина переоформлення;

касове обслуговування — напрям руху грошей (прийняття, видача готівки); умови замовлення суми готівки на видачу (в межах замовленої суми, без попереднього замовлення або за рахунок коштів, які надійшли в день видачі); суб’єкт операції (клієнт, не клієнт банку);

перерахування коштів із рахунків — від банку-контрагента (в межах однієї системи, за межами системи), вид розрахункових документів (на паперових носіях, в електронному вигляді), момент надання розрахункових документів у банк (протягом операційного часу, після операційного часу), характер коштів на рахунку платника (залишок на початок операційного дня, поточне зарахування коштів);

акредитиви в національній валюті — вид послуги (відкриття акредитиву, авізування акредитиву, за відмову від акредитива, закриття акредитива, перевірку документів за акредитивом, внесення змін до умов акредитива); місце депонування акредитива (в банку бенефіціара, в банку заявника акредитива).

Аналіз тарифів на надання послуг юридичним особам на переказування коштів у національній валюті проводиться детальніше, оскільки вони мають головне значення для клієнтів і банків.

Тарифи на переказування коштів можуть установлюватися у вигляді абсолютної плати за один документ або у вигляді відсотка від суми платежу. Банками перекази в межах однієї системи здійснюються, як правило, безоплатно. Перекази, документи на які надані в банк за межами операційного часу, так як і платежі за рахунок поточних надходжень, здійснюються за підвищеними тарифами. Тарифи на перекази можуть бути однаковими для всіх документів, а можуть відрізнятися для документів на паперових носіях і платежів через систему «Клієнт-Банк». Надання послуг через систему «Клієнт-Банк» здійснюється на підставі окремого договору.

Порівняння тарифів банку з тарифами банків-конкурентів проводиться за однаковими умовами переказів.

Тарифи на касове обслуговування юридичних осіб включають тарифи на видачу готівки з рахунків юридичних осіб; внесення та перерахунок готівки, що доставлена в банк; повторне перерахування інкасованої виручки у разі розходження фактичної суми з сумою, вказаною у супровідній відомості; інкасація торговельної та іншої виручки; супроводження касира з цінностями, доставка клієнтам розмінної монети та ін.

Тарифи банку встановлюються за стандартними умовами обслуговування. Для клієнтів зі значними залишками коштів на поточних рахунках банки встановлюють пільгові тарифи на розрахунково-касове обслуговування і підвищені процентні ставки за залишками на рахунках [29].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема № 5. Формування ресурсів комерційного банку

 

Нормативно–правова база, яка регламентує порядок нарахування та сплати ресурсних платежів;

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи - юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

Центральним банком України, особливим центральним органом державного управління є Національний банк України. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" від 1999 р.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України [28].

 

 

Склад і структуру ресурсів комерційного банку;

Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов'язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність. 
Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. 
Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів. 

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.  
Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій).

На рис. подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

 

Рис.5.1. Класифікація ресурсів комерційного банку.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

· залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

· недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків [29]. 

 

 

 

 

Діючий порядок планування сум по залучених ресурсах і видатків на їх оплату;

Ресурсна база банку має найважливіше значення і є  основним  чинником успішної його діяльності, тому що формування  ресурсів  і  надання  кредитів знаходяться в тісному взаємозв'язку.

       Значення власних  ресурсів банка складається  насамперед  у  тім,  щоб підтримувати його  стійкість.  На  початковому  етапі  створення  банку  саме власні засоби покривають першочергові витрати, без яких банк не може  почати свою діяльність. За рахунок власних  коштів  банки  створюють  необхідні  їм резерви.  Нарешті,  власні  ресурси   є   головним   джерелом   вкладень   у довгострокові активи.

       Структура   акціонерного   капіталу   різних   банків    неоднорідна. Акціонерний  капітал  підрозділяється  на  власне  акціонерний  капітал,  що складається з грошей отриманих від емісії простих  і  привілейованих  акцій, надлишкового капіталу і нерозподіленого  прибутку;  банківські  резерви,  що

складаються з резерву на випадок непередбачених витрат, резерву  на  виплату дивідендів,  резерву  на  покриття  непогашених   боргів   ;   довгострокові зобов'язання банку.

       Перед комерційним  банком  коштує  важлива  задача  -  вибрати  такий порядок  формування  власного  капіталу,   що   при   мінімумі   витрат   на устаткування і функціонування забезпечував би виплату  достатніх  дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого  розвитку  комерційного банку.

     Притягнуті засоби  банків  покривають  понад  90  %  усієї  потреби  в грошових  ресурсах  для  здійснення  активних  операцій.  Роль  їх  виняткова  велика. Мобілізуючи тимчасово вільні  засоби юридичних  і  фізичних  осіб  на ринку кредитних ресурсів, комерційні банки з їхньою допомогою  задовольняють потреба народного  господарства  в  додаткових  оборотних  коштах,  сприяють перетворенню грошей у капітал [30].

 

Порядок розподілу залучених депозитів всередині банку;

Комерційні банки в умовах конкурентної боротьби  на  ринку  кредитних ресурсів повинні постійно піклується як про кількісний,  так  і  про  якісне поліпшення своїх депозитів. Вони використовують для цього різні методи.  При цьому усі банки дотримують кілька основних принципів організації  депозитних операцій. Вони полягають у наступному:

       - депозитні операції  повинні сприяти одержанню прибутку  чи створювати умови для одержання  прибутку в майбутньому ;

       - депозитні операції  повинні бути різноманітними  і вестися з  різними

суб'єктами ;

       - особлива увага  в  процесі  організації  депозитних  операцій  варто

приділяти строковим вкладам ;

       -  повинна   забезпечуватися   взаємозв'язок   і   погодженість   між депозитними  і кредитними операціями по  термінах і сумам ;

       - організувати  депозитні і кредитні операції, банк повинний  прагнути до  мінімізації своїх вільних ресурсів ;

       - банку варто  вживати заходів  до  розвитку  банківських  послуг,  що сприяють  залученню депозитів.

       Динамічний розвиток сфери банківських послуг,  а  також  підсилюється конкуренція комерційних банків за клієнта вже  сьогодні  з  усією  гостротою ставить  проблему  розширення  операцій  комерційних  банків  по   відкриттю різного роду депозитних внесків.  У  цьому  зв'язку  цікавий  досвід  банків індустріально розвитих країн у проведенні депозитної політики.

       Найважливішим  інструментом депозитної політики  є  відсоток,  що  банк

сплачує вкладникам за приваблювані ресурси. Сплата відсотків  по  депозитних рахунках  -  основна  стаття  операційних  витрат  банку.   Отже   банк   не зацікавлений у занадто  високому  рівні  процентної  ставки.  Одночасно  він змушений підтримувати такий її рівень, що був би привабливий  для  клієнтів. Ніж надійніше пасиви, тобто чим більше термін і сума депозити,  тим  більший відсоток гарантує банк.