Кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем

Структура роботи зумовлена завданнями та метою і включає у себе 3 розділи 4 підрозділи висновки та список використаних джерел (115 найменувань). Обсяг роботи 105 сторінок.

Розділ 1

Загальні засади кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим  становищем

1.1. Стан дослідження питань про  службові зловживання в науці  кримінального права

Питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової  діяльності постійно були предметом  ґрунтовних наукових досліджень. Слід відзначити неоціненний внесок у  розвиток кримінально-правових знань  про службові злочини вчених В.А. Владімірова, Р.А. Гельфанда, А. Гюнтера, Ю.П. Касаткіна, В.Ф. Кириченка, М.Й. Коржанського, М.Д. Лисова, Г.Р. Смоліцького, Б.С. Утєвского та ін. Чимало цих відомих вчених у своїх працях, присвячених загальній характеристиці злочинів у сфері службової діяльності і, зокрема, зловживанню владою або службовим становищем, тією, чи іншою мірою торкались проблем кримінальної відповідальності працівників міліції. Здебільшого це були приклади із судової практики, що ілюстрували ознаки об’єктивної сторони даного злочину, а також проблеми відмежування зловживання владою або службовим становищем від інших злочинів у сфері службової діяльності. Для прикладу можна навести лекцію В.А. Владімірова та В.Ф. Кириченка «Службові злочини» (1965 р.) [1; с.14-16], монографії О.Я. Свєтлова «Боротьба з службовими зловживаннями» (1976 р.) [2; с.51], В.І. Соловйова «Боротьба зі службовими злочинами, обманом держави і приписками за радянським кримінальним правом» (1963 р.) [3; с.74-75], М.Д. Лисова «Відповідальність службових осіб за радянським кримінальним правом» (1972 р.) [4; с.104], А.Б. Сахарова «Відповідальність за службові зловживання за радянським кримінальним правом» (1956 р.) [5; с.46-48], М.Й. Коржанського «Кваліфікація слідчим службових злочинів» (1986 р.) [6; с.24-25] та ін.

В такому, а можливо й дещо ширшому ракурсі ця проблема розглядається і в сучасних наукових дослідженнях українських вчених, предметом яких є кримінальна відповідальність службових осіб. Насамперед слід згадати видану в 1996 році книгу М.А. Клименка, М.І. Мельника та М.І. Хавронюка «Кримінальна відповідальність за службові злочини» [7; с.33-37], монографії М.І .Мельника «Корупція: сутність, поняття, заходи протидії» (2001 р.) та Р.Л. Максимовича «Поняття службової особи в кримінальному праві України» (2008 р.) [8, с.47; 9, с. 114-12], навчальні посібники О.Ф. Бантишева «Службові злочини (питання кваліфікації)» (1996 р.) та «Злочини у сфері службової діяльності» (2002 р.), а також П.П. Андрушка і А.А. Стрижевської «Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика» (2006 р.) [10, с.22-23; 210] та ін.

Перші спроби більш ґрунтовного вивчення специфіки складу злочину, були зроблені ще наприкінці 80-х років минулого століття в стінах навчальних закладів системи МВС СРСР. Цим започаткована відомча традиція розробки вивчення цієї проблеми, чого дотепер не можна відзначити ні про будь-який інший правоохоронний орган, ні про всю їхню систему загалом.

Отже, у 1988 році в м. Хабаровську  та м. Москві побачили світ навчальні  посібники з грифом «для службового користування» Ю.І. Кулєшова «Кримінальна відповідальність службових осіб органів внутрішніх справ за злочини проти правосуддя» [11] та А.В. Галахової «Кримінальна відповідальність за службові злочини співробітників органів внутрішніх справ» [12]. Зазначений гриф першої з них в бібліотеках м. Москви та м. Санкт-Петербурга, як і в українських бібліотеках, на превеликий жаль, не знятий до цього часу. Це стосується також інших наукових праць Ю.І. Кулєшова про злочини працівників міліції. З доцільністю такого штампу важко погодитись, проте він свідчить про існування ореолу таємничості навколо злочинів, вчинюваних працівниками правоохоронних органів. Щодо роботи А.В. Галахової зауважимо, що по суті вона мало чим відрізняється від згаданих досліджень, де дається кримінально-правова характеристика службових злочинів, хіба що в ній дещо рясніше прикладів вчинення їх працівниками міліції. Будь-які теоретичні узагальнення, на які можна було сподіватись бодай виходячи з назви посібника, автором не зроблені.

Тим не менше, новий напрямок наукових розвідок у науці кримінального права був означений, проте зацікавив він небагатьох дослідників. У 1992 році в м. Москва В.І. Дінека захистив кандидатську дисертацію на тему «Кримінальна відповідальність працівників органів внутрішніх справ за перевищення влади чи службових повноважень» [13]. Його ж перу належить і навчальний посібник, за традицією, виданий в юридичному інституті МВС Російської Федерації, ― «Кримінальна відповідальність за службові злочини за кримінальним правом Росії» [14]. Значна увага в ньому приділена кримінально-правовій характеристиці цієї категорії злочинів, вчинюваних співробітниками міліції. І хоча основний акцент тут зроблений на складі злочину ― перевищення влади або службових повноважень, все ж автором виведені певні загальнотеоретичні висновки, зокрема, стосовно спеціального суб’єкта злочину ― працівника органу внутрішніх справ, а також специфічних рис об’єктивної сторони складу службового злочину, вчиненого цим суб’єктом.

В Україні до згаданої проблематики найближче підходить дослідження С.А. Шалгунової на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук «Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутрішніх справ» (1999 р.). Не дивлячись на те, що в першому розділі дисертації частково розглядаються питання кримінально-правової характеристики складу злочину ― одержання хабара службовими особами підрозділів МВС України, в цілому робота, на наш погляд, має винятково кримінологічне значення [15].

Проблемам попередження злочинів серед працівників міліції  присвячена і ґрунтовна праця авторського колективу Національного університету внутрішніх справ на чолі з професором О.М. Бандуркою «Соціально-психологічний аналіз дисципліни в адміністративній службі міліції» [16].

Під аналогічну характеристику підпадають також наукові доробки  щодо злочинів у сфері службової діяльності таких закордонних вчених, як О.А. Аксенов, С.А. Алтухов, Ю.П. Гармаєв, В.М. Коршунов, А.А. Куплєнський, Т.Н. Москалькова, С.І. Мухортов, Ю.А. Мерзлов, Д. Сміт, А.В. Сухінін, Т. Паркер та інші [17-27]. Усі ці опубліковані наукові праці в галузі кримінології та криміналістики різною мірою стосуються теми нашого дослідження в частині вивчення соціальної та юридичної зумовленості кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем. В роботі Ю.П. Гармаєва «Службові злочини в митних органах», де йдеться про методику та тактику розслідування відповідних злочинів, окрім цього, зустрічається характеристика окремих способів їх вчинення. Це, до речі, чи не єдина, на сьогоднішній день, монографія, що стосується злочинів у сфері службової діяльності, які вчиняються співробітниками спеціалізованих правоохоронних органів (у цьому випадку – митних) [19].

Окремо потрібно виділити монографію С.А. Алтухова «Злочини працівників міліції (поняття, види і особливості профілактики)», в якій проведено комплексний кримінально-правовий і кримінологічний аналіз злочинності співробітників органів внутрішніх справ. Як уже зазначалось, ця робота має переважно кримінологічне спрямування, однак в ній дається і коротка загальна кримінально-правова характеристика складів злочинів, в т.ч. і службових, суб’єктами яких є працівники міліції [28; с.11-44].

Частково проблеми кримінальної відповідальності службових осіб, а саме: прокурорів, працівників органів дізнання та досудового слідства розглядались в навчальних посібниках, монографіях, дисертаціях, текстах лекцій та інших наукових публікаціях щодо злочинів проти правосуддя. В аспекті цього дослідження вони цінні для розгляду питання про відмежування складу злочину, передбаченого ст. 364 КК від низки складів злочинів з розділу ХVІІІ ОЧ КК. Тут слід згадати, видані в Україні та за кордоном,                           праці І.С. Власова та І.М. Тяжкової, А.В. Воронцова, Я.М. Кульберга, В.О. Навроцького, П.Л. Суріхіна, І.М. Черних та ін. [29-34].

Наведене твердження треба віднести й до численних  навчальних посібників кримінального  права та науково-практичних коментарів Кримінального Кодексу України, що побачили світ після 5 квітня 2001 року. Новий же склад злочину ― зловживання владою або службовим становищем, вчинене працівником правоохоронного органу, згадується в них одним-двома реченнями.

Також тут варто згадати  окремі матеріали науково-практичних конференцій з кримінального права, наприклад, опубліковані тези виступів М.І. Мельника «Нові аспекти кримінальної відповідальності за посадові (службові) злочини» [36; с.199-202] і В.Г. Хашева «Проблеми кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів за службові злочини» [37; с.164-165], в яких частково піднімались проблеми визначення спеціального суб’єкта цього складу злочину та співвідношення санкцій ч. 3 ст. 364 КК України і суміжних кримінально-правових норм.

У 2001 році в Національній Академії внутрішніх справ України вийшов друком навчальний посібник «Кримінально-правовий захист і відповідальність працівників правоохоронних органів». Його автори В.І. Осадчий, В.С. Плугатир, А.В. Савченко та ін. основну увагу приділили кримінально-правовій характеристиці злочинів, потерпілими від яких є співробітники правоохоронних органів, і провели короткий екскурс по статтях КК України, де вони виступають, як спеціальні суб’єкти злочинів. У цьому посібнику вкрай стисло (очевидно, наскільки дозволяли завдання і межі роботи) викладена загальна кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем [38].

У вересні 2004 р. відбувся захист дисертації В.І. Осадчого на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук «Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності» [39].

Поряд з цими науковими  працями високої оцінки заслуговують глибокі розробки проблем детермінації та попередження злочинності серед рядових службових осіб О.А. Мартиненка, а також О.М. Ігнатова. І хоча вони більше торкаються кримінологічної сфери, а в кримінально-правовому полі сконцентровані на особливостях здебільшого загальнокримінальних злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, та їх кваліфікації, у них міститься цінна інформація щодо кількісних та якісних показників відповідного виду злочинності та оригінальні ідеї, що використані для відмежування злочину, передбаченого ст.364 КК України від перевищення влади, вчиненого працівником правоохоронного органу [41-46].

Отже, на базі наведеного огляду літератури можна зробити висновок про те, що проблема кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем є доволі поширеною темою наукових досліджень і на сьогодні у цій сфері є доволі багато напрацювань, які дозволяють повно, глибоко та усесторонньо дослідити дану тематику на рівні дипломного дослідження.

1.2. Світоглядні засади кримінальної  відповідальності за зловживання  владою або службовим становищем  та її соціальна зумовленість

Розгляд тієї, чи іншої  проблеми в юриспруденції традиційно розпочинається аналізом відповідних загальнофілософських і соціальних положень. Це видається цілком виправданим, оскільки філософське трактування проблеми не лише дозволяє комплексно її розглянути, але є водночас наріжним каменем системного аналізу відповідного явища. Тим паче, це актуально в питанні дослідження проблеми кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем, коріння якої в філософії, і ось чому.

По-перше, попри різноманітні точки зору вчених-криміналістів на сутність та ознаки кримінальної відповідальності все ж практично безспірним є визнання того, що її соціальне призначення полягає в гарантуванні захисту найбільш важливих суспільних відносин від злочинних посягань. Саме ж поняття кримінальної відповідальності, як стверджує А.А. Чістяков, ― включає в себе обов’язок перетерпіти негативні наслідки як результат вчиненого злочинного діяння, і в подальшому не порушувати заборон кримінального закону. Ці обов’язки можуть бути реалізовані у формі добровільної нормослухняної поведінки, а також у примусовій формі при порушенні кримінально-правової заборони. Перша форма реалізації, що уявляється найбільш бажаною для суспільства та держави, є одним із основних завдань кримінального закону і метою існування кримінального права [47, с.219].

По-друге, в найбільш загальному розумінні зміст службової діяльності складає діяльність, яка здійснюється державою і від імені держави, насамперед шляхом реалізації владного впливу на суспільні відносини.

По-третє, діяльність державних органів в суспільстві має свою специфіку, детерміновану характером суспільних відносин рівня «влада-особистість», «держава-громадянин», які набувають філософського змісту в сенсі стрижневої ідеї, висловленої російським філософом В.С. Соловйовим, про те, що «ступінь підлеглості особи суспільству повинна відповідати ступеню підлеглості самого суспільства моральному добру, без зв’язку з яким суспільне середовище жодних прав на людину не має» [48, с.4].

По-четверте, звернувшись  до семантики слова «зловживання», нескладно з’ясувати його зміст, а відтак і суть ― вживання на зло, а в контексті розглядуваного словосполучення ― використання влади для чинення зла.

У всіх розглядуваних  площинах, як і в повсякденному  житті людини з найдревніших часів  центральне місце займають категорії добра і зла. «І доки існують суспільні системи, життя проявляється у двох завжди традиційних іпостасях: добра і зла в їх гострому протиборстві ...» [49, с.31].

Перш за все, спробуємо  відповісти на запитання: чи можливо  протидіяти злу, а відповідно і злочинності, застосовуючи похідні від них же методи, точніше такі, що складають сутність цих понять?