Кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем

Низку таких прикладів  можна продовжити, однак, узагальнюючи їх, зазначимо, що всі вони,  зазвичай, пов’язані з ситуаціями, коли службове підроблення виступає не як самостійний  злочин, а як спосіб вчинення або укриття зловживання владою. Якщо ж цей злочин проявляється тільки у службовому підробленні, то за відсутності суспільно ― небезпечних наслідків скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 366 КК. Коли ж шляхом службового підроблення службовою особою правоохоронного органу заподіюється шкода, яка оцінюється, як тяжкі наслідки, можлива також і кваліфікація виключно за частиною другою цієї статті КК, в т.ч. при недоведеності тих ознак суб’єктивної сторони складу злочину, які обов’язкові для зловживання владою: корисливих мотивів або інших особистих інтересів або інтересів третіх осіб. В цих випадках, як і за відсутності істотної шкоди охоронюваним правовідносинам, констатується відсутність складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК, а, отже, і конкуренції кримінально-правових норм. Чи може за наявності згаданої мотивації поряд з настанням тяжких наслідків мати місце конкуренція двох спеціальних норм?

За висновками О.К. Маріна, у разі відсутності зв’язків підпорядкування між нормами поряд з наявністю інших взаємозв’язків та ознак, які притаманні конкуренції кримінально-правових норм в цілому, можна констатувати конкуренцію спеціальних кримінально-правових норм за умови виділення їх з однієї загальної, спільної для них [113, с.179]. У нашому порівнянні за ознаками об’єктивної сторони,  меншою за обсягом є норма про службове підроблення. Враховуючи також спільність родового об’єкта цих злочинів, скоріш за все можна стверджувати, що більш істотними в цьому випадку будуть ознаки об’єктивної сторони досліджуваної норми. Отже, за такої ситуації наявні ознаки конкуренції загальної (ч. 3 ст. 364 КК) та спеціальної (ч. 2 ст. 366 КК) норми.

Між тим, А.Я. Асніс вважає, що тоді, коли нормою, яка передбачає кримінальну відповідальність за службове підроблення, не охоплюється вчинене, але повністю охоплюється нормою про зловживання владою або службовим становищем, то при кваліфікації слід застосувати правило конкуренції частини і цілого [83, с.332]. Видається, що такі рекомендації не прийнятні для порівнюваних нами норм через відсутність ознак підпорядкування за змістом. На думку В.М. Кудрявцева та інших дослідників проблем кримінально-правової кваліфікації, саме ці ознаки є характерним  для  конкуренції частини та цілого [114, с.225].

Наші висновки підтверджуються також правилом, виробленим В.О. Навроцьким, за яким: за відсутності в статті про спеціальну норму (в цьому випадку ст.366 КК) кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, передбачених статтею про загальну норму (в нашому випадку – вчинення злочину працівником правоохоронного органу), вчинене все одно кваліфікується за статтею про спеціальну норму, хоча б фактично вони й були наявні [62, с.424-428].

Це ж правило, щоправда з інших міркувань, слід використати  і при оцінці співвідношення зловживання владою, вчиненого службовою особою з одержанням цим же суб’єктом злочину хабара. На користь цього свідчать такі аргументи:

Насамперед, загальновизнаним у літературі є твердження, що за своєю сутністю одержання хабара ― це не що інше, як корисливе зловживання службовою особою владою або службовим становищем. Однак законодавець виділив цей вид службового зловживання в окремий, більш вузький склад злочину і передбачив підвищену відповідальність за його вчинення у спеціальній нормі. Продовжуючи порівняння ознак цих складів злочинів, відзначимо кілька найхарактерніших відмінностей між ними: склади злочину, що передбачені ст. 368 КК є формальними, тоді як досліджуваний – матеріальний; саме суспільно-небезпечне діяння є чітко конкретизованим – лише одержання хабара, тобто суттєво вужчим,  і, до того ж, може бути вчинено тільки шляхом активної дії; навпаки, коло спеціальних суб’єктів складів злочину тут більш широке, хоча окремі категорії службових осіб окремих органів, а саме: прокурори і слідчі, згадуються у п. 2 Примітки до ст.368 КК; мотив одержання хабара в диспозиції не визначений, а умисел також може бути виключно прямим. Щодо форми вини в складі одержання хабара варто вказати і на таку особливість, як «злочинна єдність злочинного умислу хабародавця і одержувача хабара».

У теорії кримінального  права висловлені дві позиції  стосовно визначення сукупності порівнюваних норм. Перша з них зводиться  до того, що  незалежно від характеру  діяння, вчиненого в інтересах  хабародавця,  дії службової особи, яка одержала хабар, ні з теоретичного, ні з практичного погляду не можна додатково кваліфікувати, як зловживання владою або службовим становищем. Обґрунтовуючи це, О.Я. Свєтлов вказує, що «закон прямо не говорить про виконання тим, хто отримує хабар, законних дій, а передбачає можливість будь-яких дій з використанням службового становища винного. Законодавець головну небезпеку  одержання хабара бачить не в тих діях, які за хабар вчиняє службова особа, а в самому факті хабара» [2, с.109-111].

Інший погляд, що підтримується більшістю вітчизняних і закордонних вчених, полягає в тому, що одержання хабара не може охоплювати собою вчиненого за хабар будь-якого злочину в т.ч. зловживання владою або службовим становищем. Цілком слушними видаються такі аргументи на користь цього, що узагальнені В.О. Клименком, М.І. Мельником та М.І. Хавронюком: «Давання-одержання хабара в законі пов’язується з виконанням чи невиконанням службовою особою в інтересах хабародавця будь-якої дії з використанням наданої влади або службового становища. Однак саме виконання чи невиконання службовою особою відповідних дій перебувають за межами об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.168 КК (1960 р.). Отже, відповідальність за одержання хабара наступає незалежно від того, виконала чи не виконала службова особа обумовлені дії...» [7, с.72-73]. Підтримує цю позицію і вища судова інстанція держави, за роз’ясненнями якої: «Якщо виконані службовою особою у зв’язку з одержанням хабара дії є злочинними (службове підроблення, зловживання владою чи службовим становищем тощо), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів» [115, с.315-316].

Підсумовуючи сказане  варто відмітити таке.

1. Досліджуваний склад злочину є суміжним зі складами перевищення влади або службових повноважень і службової недбалості. Кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за службове підроблення, одержання хабара, провокацію хабара та ряд інших суспільно - небезпечних діянь, вчинених службовими особами з використанням влади та службового становища, є спеціальними щодо ч.1 ст.364 КК, а відтак і щодо її частини 3-ої, а тому при конкуренції повинні застосовуватись саме вони.

2. Порівняльний аналіз двох суміжних складів злочинів, передбачених ч.3 ст.364 та ч.1, 2, 3 ст.365 КК дає підстави приєднатись до думки науковців, які вважають недоцільним існування в теперішній редакції норми про перевищення влади або службових повноважень. Поряд з виключенням ст.365 КК слід запропонувати нову редакцію кримінально-правової норми про зловживання владою або службовим становищем, однією з кваліфікуючих ознак якого будуть, зокрема, ті, що тепер передбачені частиною другою вказаної статті КК: «насильство, застосування зброї або такі, що ображають особисту гідність потерпілого, дії».

3. Нормальна діяльність органів правосуддя - родовий об’єкт, за яким об’єднані злочини в розділі ХVІІІ Особливої частини КК, а також основний безпосередній об’єкт, складів злочинів, передбачених ст.371-374, ч.2 ст.376, ст.380, 381, ч.2 ст.387, ст.388 КК частково включає в себе і нормальну діяльність державних і зокрема правоохоронних органів, тобто безпосередній об’єкт складу злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК. Внаслідок взаємного проникнення (перехрещення) охоронюваних суспільних відносин утворюється безпосередній об’єкт, що включає в себе, як інтереси правосуддя, так і правоохоронної діяльності. З урахуванням цього слід внести зміни до чинного КК, перейменувавши ХVІІІ розділ його Особливої частини на «Злочини проти правоохоронної діяльності та правосуддя», та включивши до нього відповідні кримінально-правові норми на підставі спільності родового об’єкту. Безумовно, що при цьому зі ст.364 КК підлягає виключенню нинішня частина третя, яка введена в ст.364 КК із суттєвим порушенням правил законодавчої техніки.

4. Зловживання владою, вчинене військовою службовою особою правоохоронного органу, за своєю сутністю та усіма об’єктивними й суб’єктивними ознаками повинно бути кваліфіковано за ч.3 ст.364 КК. Оскільки основний безпосередній об’єкт військового службового злочину є похідним від родового об’єкта злочинів у сфері службової діяльності, тому задля усунення зайвої та неоднозначної конкуренції кримінально-правових норм варто запозичити позитивний досвід російського законодавця, назвавши військових службових осіб суб’єктами злочинів у сфері службової діяльності, а не проти військової служби, паралельно виключивши відповідні статті з ХІХ розділу Особливої частини КК України.

5. Із системного тлумачення кримінально правових норм та аналізу судової практики випливає невідповідність санкції ч.3 ст.364 КК суспільній небезпеці та характеру відповідного злочину, що, зокрема, полягає у «завищенні» її нижньої межі.

висновки

Актуальність теми, зазначена  у вступі, повністю підтвердилася  проведеним науковим дослідженням. Виконана робота дає підставу констатувати соціально-політичну масштабність і важливість, а також злободенність питань, що вирішуються в дипломній роботі. Основний висновок соціально-політичного характеру полягає в тому, що кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем на сучасному етапі розвитку української правової системи, є обов’язковою умовою переходу до стандартів правової держави.

 Проблеми, які стосуються  інституту кримінальної відповідальності  за зловживання владою або  службовим становищем, мають багато дискусійних чи й узагалі недосліджених теоретичних аспектів, вони подекуди не чітко регламентовані в нормах чинного законодавства, або ж правове регулювання відповідних положень не відповідає сучасним вимогам в частині відповідальності окремих категорій службовців. Водночас виявлено, що більшість теоретичних, законотворчих та правозастосовних проблем кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем має варіанти вирішення, які й запропоновані в роботі.

Дипломна робота та здійснене  у ній дослідження зловживання владою або службовим становищем дає підстави для низки висновків теоретичного і практичного характеру. Проведений аналіз як чинного законодавства, практики його застосування, так і висловлених у літературі поглядів, дозволив обґрунтувати такі висновки:

1. Застосування кримінально-правових заходів щодо зловживання працівниками органів державної влади є життєво необхідним. Крім цього, слід зробити висновок, що зловживання владою або службовим становищем, - це соціально зумовлене суспільно-небезпечне діяння, яке має негативний вплив на соціальні процеси, деформує суспільні відносини, претендуючи на роль соціального зв’язку в суспільстві. Це і становить соціальну сутність цього виду злочинів.
2. Найбільш негативні соціальні наслідки мають місце в тих випадках, коли шкоду інтересам держави і громадян заподіюють представники органів влади, чиїм основним завданням є охорона цих інтересів від будь-яких посягань. У такий спосіб викривляється сутність особливо правоохоронної діяльності, що при цьому втрачає своє природне соціальне призначення – охороняти і відроджувати соціальні цінності; змінюється її спрямованість з протидії соціальному злу, на його примноження.
3. Соціальна зумовленість кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем, вчинені працівниками правоохоронних органів (ч.3 ст. 364), визначається тим, що ці злочини мають чи не найвищий ступінь суспільної небезпеки, оскільки заподіюють істотну шкоду у всіх сферах суспільного життя, руйнують конституційні права і свободи громадян, несуть загрозу національній безпеці України; вони мають тенденцію до поширення, а також характеризуються високим рівнем латентності. Тому питання протидії цьому виду злочинності в Україні повинно розглядатися на рівні проблеми існування державності. Кримінальна відповідальність за вчинення досліджуваного суспільно-небезпечного діяння встановлена також тому, що в силу специфіки сфери суспільного життя, де вони вчиняються, рівно як і суб’єкта злочину, його важко попередити.
4. Призначення кримінальної відповідальності за вчинення злочину шляхом зловживання владою або службовим становищем полягає в необхідності реалізації об’єктивно зумовленої потреби у відновленні суспільних відносин шляхом застосування до службових осіб державних органів, що їх порушили, найбільш суворих заходів державного примусу.
5. Основний безпосередній об’єкт складу злочину, передбаченого ст.364 КК ― це суспільні відносини, що виникають з обов’язку працівника державного органу використовувати владні повноваження виключно в інтересах служби, чим забезпечується правильна владно-розпорядча діяльність. Охоронювані законом права, свободи та інтереси окремих громадян, державні, громадські інтереси, а також інтереси юридичних осіб є обов’язковим додатковим об’єктом в досліджуваному складі злочину.
6. Злочин, передбачений ст.364 КК, спрямовується проти суспільних відносин, які виникають з обов’язку працівника правоохоронного органу використовувати владні повноваження виключно в інтересах служби, внаслідок чого порушується нормальна діяльність, а відтак заподіюється шкода предмету охоронюваних відносин ― державній владі, її авторитету, і вже внаслідок цього - іншим соціальним цінностям, які передбачені в диспозиції аналізованої кримінально-правової норми. У цьому полягає механізм заподіяння шкоди охоронюваним правовідносинам.
7. Суспільно-небезпечне діяння у складі злочину, передбаченому ст.364 КК, виявляється у формі використання влади у сфері службової діяльності всупереч інтересам служби. Зловживання владою може бути вчинено працівником державного органу як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності, а тому термін «дія», що вживається законодавцем у диспозиції цієї кримінально-правової норми підлягає поширювальному тлумаченню, що й здійснюється у правозастосуванні.
8. Суспільно-небезпечні наслідки у складі злочину, передбаченому ст.364 КК є негативними змінами в основному та додатковому безпосередньому об’єкті цього складу злочину. Основні наслідки, тобто шкода основному об’єкту складу злочину, настають у кожному разі вчинення злочину. Отже, саме правильній, нормальній діяльності органу їх працівники, зловживаючи владою, заподіюють основну шкоду. Оцінка істотності такої шкоди, через неможливість визначити її з допомогою кількісних критеріїв, цілком залежить від істотної шкоди, яка складає зміст додаткових наслідків, що названі в диспозиції ч. 1 ст. 364 КК.
9. Суб’єкт складу злочину, передбаченого ст.364 КК, ― осудний громадянин України, який досяг повноліття і перебуває на державній службі в одному з органів України.
10. Законодавча конструкція диспозиції ч. 1 ст. 364 КК однозначно свідчить про те, що мотив є його обов’язковою ознакою, а мета ― факультативною. При цьому мотив може бути троякого роду - виступати у вигляді користі, інших особистих інтересів або інтересів третіх осіб, що в силу своєї невизначеності та неоднозначності не можуть служити орієнтирами чітких меж кримінально-правового регулювання, а відтак можуть стояти на перешкоді правильній кваліфікації злочину. Тому потрібно запропонувати виключення вказівки в цій диспозиції на мотиви вчинення зловживання владою або службовим становищем.
11. Досліджуваний склад злочину є суміжним зі складами перевищення влади або службових повноважень і службової недбалості. Кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за службове підроблення, одержання хабара, провокацію хабара та ряд інших суспільно - небезпечних діянь, вчинених службовими особами з використанням влади та службового становища, є спеціальними щодо ч. 1 ст. 364 КК, а відтак і щодо її частини 3-ої, а тому при конкуренції повинні застосовуватись саме вони.
12. Порівняльний аналіз двох суміжних складів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 та ч. 1, 2, 3 ст. 365 КК дає підстави приєднатись до думки науковців, які вважають недоцільним існування в теперішній редакції норми про перевищення влади або службових повноважень. Поряд з виключенням ст.365 КК слід запропонувати нову редакцію кримінально-правової н<span class="