Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

Тобто, виконавцем (співвиконавцем) є  співучасник, що повністю або частково виконує те діяння, яке є ознакою  об’єктивної сторони складу злочину.

 

Без виконавця немає співучасті, оскільки тільки він здійснює задумане, реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець є визначальною, центральною фігурою  в співучасті.

Організатор (ч. 3 ст. 27 КК) — це особа, що організувала вчинення злочину або  керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатор виконує особливу роль у співучасті, він немов би стоїть над всіма співучасниками, регулюючи  і направляючи всю їхню діяльність. Це співучасник, що об’єднує інших  співучасників, розподіляє ролі між  ними, намічає план вчинення злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкти  злочину.

Організатором є також особа, що керує підготовкою чи вчиненням  злочину (розпоряджається на місці  його вчинення, дає завдання, орієнтує на вжиття яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо).

Крім того, організатором визнають особу, яка створила організовану групу  чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати  одну злочинну групу або ж навіть керувати об’єднанням із двох чи більш  груп.

Також ця особа забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації (наприклад, фінансує виробництво або  транспортування заборонених предметів  — наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо).

Підбурювач (ч. 4 ст. 27 КК) — це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тобто викликала  у виконавця чи у інших співучасників  рішучість, бажання, умисел вчинити  злочин.

Способи схилення можуть бути різними. Закон дає орієнтовний, невичерпний  перелік: домовленість, підкуп, погрози, фізичний примус чи інші подібні дії  — наприклад наказ тощо.

З суб’єктивної сторони у підбурювача  є тільки прямий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного злочину: не схиляння взагалі, а до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування).

Пособник (ч. 5 ст. 27 КК) — це особа, яка  порадами, вказівками, наданням засобів  чи знарядь, усуненням перешкод сприяла  вчиненню злочину іншими співучасниками, а також та, що заздалегідь обіцяла  переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину  чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або  іншим чином сприяти приховуванню злочину.

З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника полягає  в тому, що, зміцнюючи своїми діями  чи бездіяльністю рішучість на вчинення злочину, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок із тим  злочином, що його вчинює виконавець.

З суб’єктивної сторони пособник обов’язково має бути обізнаний  про злочинні наміри співучасників (принаймні про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, який саме конкретний злочин буде вчинено (крадіжку, зґвалтування, вбивство тощо) і бажає  або свідомо допускає його вчинення.

У частині 5 ст. 27 КК законодавець дає  загальну характеристику пособництва  і перелічує його види, а саме: фізичне та інтелектуальне пособництво.

До фізичного пособництва належать такі дії:

надання засобів чи знарядь —  пособник передає в розпорядження  виконавця чи інших співучасників  різні предмети матеріального світу, що забезпечують досягнення співучасниками їх злочинних намірів;

усунення перешкод, що заважають  здійсненню злочинних намірів співучасників;

підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину, наприклад, пособник залучає до участі в злочині інших  осіб;

сприяння приховуванню злочину.

Щодо інтелектуального пособництва, то це такі дії:

надання порад, вказівок — пособник пояснює, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки, або рекомендує, як можна втягнути у вчинення злочину  інших осіб, яким шляхом слідувати  після вчинення злочину, щоб уникнути затримання, як подолати з найменшими втратами опір потерпілого, тощо;

заздалегідь обіцяне приховування злочину — це заздалегідь дана обіцянка приховати злочинця, засоби і знаряддя вчинення злочину, сліди  злочину або предмети, здобуті  злочинним шляхом;

приховування предметів, здобутих злочинним шляхом (купівля або  збут предметів тощо).

Інтелектуальне пособництво слід відмежовувати від підбурювання.

В обох випадках є можливим надання  порад і вказівок, однак за підбурювання шляхом надання порад, вказівок у  виконавця створюється рішучість  вчинити злочин, а за інтелектуального пособництва ця рішучість вже  має місце, вона лише зміцнюється  такими порадами, вказівками, які дає  пособник.

У реальному житті цілком можливий збіг у діяльності конкретного співучасника одразу кількох ролей. Тобто, особа  може бути одночасно виконавцем та організатором, підбурювачем та пособником. Об’єднання кількох ролей у поведінці  одного співучасника суд враховує, призначаючи покарання.

Слід зауважити, що в літературі науковці виділяли таку фігуру, як ініціатор  злочину. Однак таким є підбурювач або організатор, тому законодавець не виокремлює такого співучасника.

Відмежування    співучасті    від    приховування    та неповідомлення    про підготовлений  або вчинений злочин

Причетність до злочину — це дія  чи бездіяльність особи, які хоча і пов’язані з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень ч. ч. 6 і 7 ст. 27 КК, враховуючи теорію і сформовану практику, можна визначити такі види причетності до злочину:

заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне  до закінчення злочину) приховування злочину;

заздалегідь не обіцяне придбання  чи збут майна, здобутого злочинним  шляхом;

заздалегідь не обіцяне потурання  злочину;

заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне  до закінчення злочину) неповідомлення про злочин.

Перші три види причетності є  самостійними злочинами і тому за них передбачено кримінальну  відповідальність. Що ж до недонесення, то воно за законом злочином не є.

Приховування злочину — це активна  діяльність особи з приховання злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним  шляхом. Причому йдеться тільки про  заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне  до закінчення злочину.

Приховування злочинів середньої  чи невеликої тяжкості кримінальної відповідальності не тягне. Згідно з  ч. 2 ст. 396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени  родини особи, що вчинила злочин, а  також її близькі родичі (відповідно до п. 11 ст. 32 КПК України це батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, бабка й онуки).

У статті 256 КК передбачено відповідальність за найнебезпечніший вид заздалегідь  не обіцяного приховування злочину  — заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації  чи приховування їх діяльності.

Якщо ж таке приховування було обіцяно  до початку чи в процесі вчинення злочину, але до його закінчення, то його розглядають як співучасть у  злочині.

Повідомлення полягає в неповідомленні органам влади про злочин, що готується, або вже вчинений. На відміну від  приховування, повідомлення — це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Незалежно  від того, чи було його заздалегідь  обіцяно, чи ні, за чинним КК це не є  злочином. Лише у разі, якщо в діях такої особи мають місце ознаки іншого самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності. Наприклад, якщо особа незаконно  зберігала вогнепальну зброю, викрадену  іншими особами, вона підлягає відповідальності за ст. 263 КК, але за незаявлення про  викрадення цієї зброї іншими особами  вона не відповідає (ч. 7 ст. 27 КК).

Кримінальна відповідальність співучасників

Відповідальність співучасників, що діють в організованій групі  чи злочинній організації, визначають таким чином:

а)  організатор організованої  групи чи злочинної організації  несе відповідальність за всі злочини, вчинені цими угрупованнями, за умови, що вони охоплювалися його умислом (ч. 1 ст. 30);

б)  інші учасники несуть відповідальність за ті злочини, у підготовці чи у  вчиненні яких вони брали участь, незалежно  від тієї ролі, що виконував у  злочині кожний із них (ч. 2 ст. 30);

в)  кваліфікація дій усіх цих  співучасників настає за тією статтею  Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення певного  злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від  тієї ролі, яку вони виконували в  злочині, несуть відповідальність безпосередньо  за ст. 257; всі учасники організованої  групи, яка вчинила вимагання, —  за ч. 4 ст. 189 КК).

За простої співучасті, тобто  співвиконавства, відповідно до ч. 1 ст. 29 КК всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини  КК, що передбачає вчинений ними злочин. За співучасті з виконанням різних ролей питання про відповідальність вирішують таким чином:

а)  відповідно до ч. 1 ст. 29 КК виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин;

б)  всі інші співучасники (організатор, підбурювач, пособник), згідно з ч. 2 ст. 29 КК, відповідають за співучасть у  тому злочині, який вчинив виконавець (співвиконавці). В цьому випадку дії цих співучасників кваліфікують за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

Отже, кваліфікація діяння співучасників  завжди визначається діями виконавця, за винятком певних випадків. При вирішенні  питання про відповідальність співучасників  виникає проблема щодо ставлення  їм у провину об’єктивних і  суб’єктивних ознак злочину, що характеризують підвищену чи, навпаки, зменшену відповідальність виконавця, відповідно до ч. 3 ст. 29 КК ці питання треба вирішувати за такими правилами:

Об’єктивні обставини, що характеризують об’єктивну сторону складу злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, спосіб) можуть бути поставлені у провину  іншим співучасникам лише за умови, якщо вони заздалегідь знали про  ці обставини, тобто були поінформовані  про них. Якщо ж співучасники не знали  про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть, а  тому ці обставини не можуть визначати  кваліфікацію діянь співучасників.

Суб’єктивні ознаки, що визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад  мотив), можуть бути поставлені у провину  іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали  про них, були поінформовані про  їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь  відомі не були, вони поставлені їм у  провину бути не можуть.

Обставини, що обтяжують чи пом’якшують  відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у провину лише тому співучасникові, на боці якого вони мали місце. Іншими словами, “особисті” обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників.

 

 

 

 

7. Повторність, сукупність та рецидив злочинів

 

Повторність злочинів

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається  з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього  Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій  частині КК.

Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено  від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Сукупність злочинів

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними  частинами однієї статті Особливої  частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено  від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

При сукупності злочинів кожен з  них підлягає кваліфікації за відповідною  статтею або частиною статті Особливої  частини КК.

Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка  має судимість за умисний злочин.

Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Повторність, сукупність та рецидив  злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених КК.

 

 

 

 

 

 

8. Необхідна оборона та крайня необхідність. Перевищення меж необхідної оборони. Уявна оборона. Захист у таких справах Необхідна оборона 

 

Відповідно до ст. 36 КК необхідна  оборона — це правомірний захист охоронюваних законом прав та інтересів  особи, яка захищається, або іншої  особи, а також суспільних інтересів  та інтересів держави від суспільно  небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.

Право на необхідну оборону є  природним і невідчужуваним, а  також абсолютним правом людини. Це означає, що всі інші особи, в тому числі представники влади, не можуть перешкоджати громадянинові в законному  здійсненні цього права. Кожний громадянин має право на необхідну оборону  незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади  або посадових осіб для відвернення  або припинення посягання.