Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

обставини, що характеризують поведінку  винної особи після вчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота  про його близьких тощо;

індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров’я, наявність  на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживання  спиртними напоями тощо.

Беруть також до уваги інші дані, що пом’якшують покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом  примусу, погрози або внаслідок  матеріальної, службової або іншої  залежності; незначний ступінь участі особи в злочині; щире каяття та ін.

Всі ці обставини, що утворюють у  своїй єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, повинен обов’язково враховувати  суд в їх конкретному вираженні  та у своїй сукупності. Тільки це може забезпечити його обґрунтований  висновок щодо можливості виправлення  засудженого без реального відбування покарання.

 

Пленум Верховного Суду України  в п. 9 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7 роз’яснив, що рішення суду про  звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має  бути належним чином мотивовано.

Таке звільнення завжди пов’язано  зі встановленням у вироку іспитового строку, що є його невід’ємною ознакою.

Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки  та інші умови випробування.

Значення іспитового строку полягає  у тому, що тільки протягом нього  особу визнають судимою і за нею  здійснюють контроль органи виконання  покарання.

Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його додержуватися законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від  результату якого залежить його подальше життя — звільнення від відбування призначеної основної міри покарання  або реальне її відбування.

Слід зазначити, що звільнення від  відбування покарання з випробуванням  може бути пов’язано з покладанням  судом на такого засудженого певних обов’язків, передбачених законом.

Ст. 76 КК дає вичерпний перелік  таких обов’язків:

перепросити публічно або в іншій  формі у потерпілого;

не виїжджати за межі України  на постійне місце проживання без  дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

періодично з’являтися для реєстрації до цих органів;

пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить  небезпеку для здоров’я інших  осіб. За необхідності суд може покласти на засудженого один або декілька обов’язків. Контроль за виконанням таких  обов’язків значно посилює запобіжний вплив на засудженого і тим  самим підвищує ефективність звільнення з випробуванням.

 

Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

Відповідь на це питання міститься  в ст. 77 КК, яка допускає можливість не тільки призначення, а й реального  застосування таких покарань, як штраф, за умови, що його передбачено санкцією закону, за якою засуджують особу, позбавлення  права обіймати певні посади або  займатися певною діяльністю та позбавлення  військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Закон  виключає можливість призначення в  таких випадках лише одного додаткового  покарання — конфіскації майна.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням

Відповідно до ст. 78 КК України, правові  наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням залежать від поведінки засудженого протягом іспитового строку, відповідно можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливими наслідками є:

остаточне звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному  основного покарання;

пільгове погашення у зв’язку  з цим судимості.

До несприятливих наслідків  належать:

направлення засудженого для реального  відбування призначеного покарання;

призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто  звільнення від відбування призначеного покарання. Таке рішення ухвалює  суд, встановивши, що іспитовий строк  пройшов благополучно, засуджений виконав  покладені на нього обов’язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому  разі, як уже було зазначено, закон  передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку — звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно  з ним у день ухвалення рішення  судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК).

есприятливі наслідки настають для  засудженого в двох випадках. Перший — кол и засудженого суд  направляє для реального відбування призначеної міри покарання через  те, що він не виконав покладених на нього обов’язків або систематично (три і більше разів) вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні  стягнення (див. п. 10 названої постанови  від 24 жовтня 2003 р. № 7). При невиконанні  покладених на засудженого обов’язків суд у кожному випадку повинен  з’ясувати причини цього. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з  випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання  за сукупністю вироків, установлені  ст.ст. 71–72 КК.

 

 

 

 

 

10. Поняття покарання. Види покарань. Основні та додаткові покарання. Призначення покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків. Правила складання покарань. Зарахування строку попереднього ув’язнення. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання 

 

Поняття покарання та його мета

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави  за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає  в передбаченому законом обмеженні  прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а  також запобігання вчиненню нових  злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати  фізичних страждань або принизити  людську гідність.

Види покарань

 

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані  такі види покарань:

 

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального  звання, рангу, чину або кваліфікаційного  класу;

3) позбавлення права обіймати  певні посади або займатися  певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний  строк;

12) довічне позбавлення волі.

Основні та додаткові покарання

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження  для військовослужбовців, арешт, обмеження  волі, тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців, позбавлення  волі на певний строк, довічне позбавлення  волі.

 

Додатковими покараннями є позбавлення  військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу  та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися  як основні, так і як додаткові  покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене  в санкції статті (санкції частини  статті) Особливої частини цього  Кодексу. До основного покарання  може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 КК.

 

Призначення покарання за сукупністю злочинів

При сукупності злочинів суд, призначивши  покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне  покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або  шляхом повного чи часткового складання  призначених покарань.

При складанні покарань остаточне  покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої  КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне  покарання за сукупністю злочинів у  межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані  додаткові покарання, призначені судом  за злочини, у вчиненні яких особу  було визнано винною.

За правилами, передбаченими в  частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після  постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому  ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк  покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується  покарання, відбуте повністю або  частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК.

 

Призначення покарання за сукупністю вироків

Якщо засуджений після постановлення  вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд  до покарання, призначеного за новим  вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання  за попереднім вироком.

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання  не може перевищувати максимального  строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині  цього Кодексу. При складанні  покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно  призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти  років, а у випадку, якщо хоча б  один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення  волі може бути більшим п'ятнадцяти  років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні  покарань у виді довічного позбавлення  волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно  призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання  або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно  призначеного за сукупністю вироків.

Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання  іншим, призначеним у максимальному  розмірі, має бути більшим від  покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини  покарання за попереднім вироком.

Якщо засуджений після постановлення  вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання  за ці нові злочини за правилами, передбаченими  у статті 70 цього Кодексу, а потім  до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї відповіді.

 

Правила складання покарань та зарахування  строку попереднього ув'язнення

При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення:

 

1) одному дню позбавлення волі  відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців або  арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження  для військовослужбовців або  три дні виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців  або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження  для військовослужбовців або  три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі  відповідають три дні службового  обмеження для військовослужбовців  або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі  або арешту відповідають вісім  годин громадських робіт.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних  робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню  підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку  засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком  самостійно.

Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні  посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків  складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Додаткові покарання різних видів  у всіх випадках виконуються самостійно.

Попереднє ув'язнення зараховується  судом у строк покарання у  разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими  у частині першій цієї статті. При  призначенні покарань, не зазначених в частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Встановлені в частині першій цієї статті правила співвідношення видів  покарань можуть застосовуватись і  в інших випадках, передбачених Загальною  частиною КК.