Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

Перелік видів покарань, визначений у ст. 98 КК, є вичерпним. Інші основні  та додаткові покарання до неповнолітніх  не застосовуються, навіть якщо на час  розгляду справи судом вони досягли повноліття. Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має виходити з відповідних положень статей 99 - 102 КК.

12. Судам слід мати на увазі,  що згідно зі ст. 99 КК штраф  застосовується лише до тих  неповнолітніх, які мають самостійний  дохід, власні кошти або майно,  на яке може бути звернено  стягнення. З урахуванням цього  суди повинні досліджувати докази  щодо наявності у неповнолітнього  достатнього для сплати штрафу  доходу, коштів або майна та  наводити у вироку відповідні  мотиви прийнятого рішення.

Суд визначає розмір штрафу неповнолітньому  в межах від 30 (ч. 2 ст. 53 КК) до 500 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 99 КК).

13. Громадські роботи згідно  з ч. 1 ст. 100 КК призначаються неповнолітньому  у віці від 16 до 18 років на  строк від 30 до 120 годин (не більше  ніж дві години на день) і  полягають у виконанні ним  у вільний від навчання чи  основної роботи час безоплатних  суспільно корисних робіт, вид  яких визначають органи місцевого  самоврядування.

14. Виправні роботи відповідно  до ч. 2 ст. 100 КК призначаються  неповнолітнім у віці від 16 до 18 років, які мають постійну  чи тимчасову роботу, на строк  від двох місяців до одного  року за місцем роботи. Суд  у вироку визначає розмір відрахувань  у дохід держави із заробітку  неповнолітнього засудженого в  межах 5 - 10 %.

15. Арешт застосовується до неповнолітнього,  який на момент постановлення  вироку досяг 16 років, на строк  від 15 до 45 діб (ст. 101 КК).

16. Позбавлення волі на певний  строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам, яким на момент вчинення злочину  не виповнилося 18 років. Це  покарання має застосовуватися  до таких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання,  що застосування більш м'якого  покарання не сприятиме виправленню  засудженого. Висновок суду про  необхідність застосування до  неповнолітнього позбавлення волі, якщо санкцією статті, за якою  він засуджується, передбачені й  інші види покарань, повинен бути  мотивованим у вироку.

Судам треба мати на увазі, що ст. 102 КК встановлено ряд особливостей призначення неповнолітнім покарання  у виді позбавлення волі. За вчинення вперше злочину невеликої тяжкості позбавлення волі до неповнолітнього  не застосовується; за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості таке покарання  не може перевищувати двох років; за злочин середньої тяжкості - чотирьох років; за тяжкий злочин - семи років; за особливо тяжкий - 10 років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя, - 15 років. При призначенні  покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне  покарання у виді позбавлення  волі не може перевищувати 15 років (ч. 2 ст. 103 КК).

Відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення  волі до особи, котра вчинила злочин у віці до 18 років, не застосовується.

17. Звільнення неповнолітніх від  покарання з випробуванням застосовується  на тих же підставах, що й  дорослих (статті 75 - 78 КК), з урахуванням  особливостей, визначених у ст. 104 КК. Таке звільнення допускається лише в разі засудження неповнолітнього до позбавлення волі (ч. 2 ст. 104 КК).

Тривалість іспитового строку встановлюється в межах від одного до двох років (ч. 3 ст. 104 КК) з урахуванням визначеного  судом строку позбавлення волі, а  також даних про особу засудженого  й інших обставин справи.

Звільняючи неповнолітнього від  відбування покарання з випробуванням, суди в кожній справі мають обговорювати питання про покладення на засудженого  обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК, маючи  при цьому на увазі, що їх перелік  є вичерпним.

Відповідно до ч. 4 ст. 104 КК у разі звільнення неповнолітнього від  відбування покарання з випробуванням  суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок наглядати за засудженим та провадити  з ним виховну роботу. У зв'язку з цим при розгляді справ зазначеної категорії суди мають з'ясовувати, чи є серед осіб, які можуть позитивно  впливати на засудженого (батьки, близькі  родичі, вчителі, співробітники тощо), такі, що бажають здійснювати нагляд і виховну роботу. За змістом закону названий обов'язок може бути покладено  й на декількох осіб.

Засудженим та їхнім законним представникам  мають бути роз'яснені правові наслідки застосування положень статей 75, 76, 104 КК, що записується в протоколі судового засідання.

18. Якщо санкцією закону, за яким  засуджується неповнолітній, передбачено  лише такі види покарань, які  з огляду на вік підсудного  чи його стан не можуть до  нього застосовуватися, суд звільняє  його від кримінальної відповідальності  із застосуванням примусових  заходів виховного характеру,  або відповідно до ст. 7 КПК  закриває справу і звільняє  його від кримінальної відповідальності, або постановляє обвинувальний  вирок і звільняє засудженого  від покарання.

19. Вирішуючи питання про звільнення  неповнолітніх від кримінальної  відповідальності із застосуванням  до них примусових заходів  виховного характеру, суди мають  виходити з вимог статей 97 і  105 КК, статей 9 і 447 КПК, а також  враховувати відповідні роз'яснення  Пленуму Верховного Суду України,  які містяться в його постанові  від 31 травня 2002 р. N 6 "Про практику  розгляду судами справ про  застосування примусових заходів  виховного характеру".

20. При вирішенні питань про  відшкодування збитків, заподіяних  злочинними діями неповнолітніх,  вчиненими до 1 січня 2004 р., суди  повинні керуватися відповідними  положеннями Цивільного кодексу  (далі - ЦК) УРСР, а після 1 січня  2004 р. - чинного ЦК України.

При цьому треба мати на увазі, що згідно зі статтями 446 і 447 ЦК УРСР за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг  п'ятнадцятирічного віку, відповідають його батьки (усиновителі) чи опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася  не з їхньої вини. Неповнолітній  віком від 15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних  підставах. Лише в разі, коли у нього  немає на праві власності майна  або заробітку, достатнього для  відшкодування заподіяної ним шкоди, вона повністю або у відповідній  частині відшкодовується його батьками (усиновителями) чи піклувальниками.

Відповідно до ст. 1179 ЦК України  неповнолітній у віці від 14 до 18 років  відповідає за завдану ним шкоду  на загальних підставах; лише в разі відсутності у нього майна, достатнього  для відшкодування завданої шкоди, остання відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному  обсязі його батьками (усиновлювачами), піклувальником чи закладом, який за законом  здійснює функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано  не з їхньої вини.

В таких випадках зазначені особи  можуть визнаватися цивільними відповідачами.

Шкода, завдана спільними діями  кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується  ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст. 1182 ЦК).

На правовідносини, які виникають  у зв'язку із заподіянням моральної  шкоди злочинними діями неповнолітніх, поширюються загальні правила цивільного законодавства України.

У разі повного відшкодування неповнолітнім  завданої шкоди і примирення з  потерпілим суди мають обговорювати питання про звільнення неповнолітнього  від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК або враховувати  цю обставину як таку, що пом'якшує  покарання.

21. Суди повинні активніше залучати  громадськість до вирішення питань, які виникають при розгляді  справ стосовно неповнолітніх  та при виконанні вироків чи  інших судових рішень щодо  них.

Рекомендувати судам всіляко підтримувати діяльність тих громадських організацій, які ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирення між  неповнолітнім, котрий вчинив злочин, і потерпілим, - надавати таким організаціям відповідну інформацію, інформувати  підсудних та їхніх законних представників  про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих організацій для вирішення  конфлікту та досягнення примирення.

Досягнення за допомогою таких  громадських організацій примирення між потерпілим і обвинуваченим (підсудним), відшкодування потерпілому  матеріальної та моральної шкоди  можуть бути підставами для закриття справи або враховані як обставини, що пом'якшують покарання.

22. Звернути увагу судів на  те, що вони в кожній справі  про злочини неповнолітніх мають  з'ясовувати причини й умови,  які сприяли вчиненню злочину,  і за наявності до того підстав  відповідно до статей 23, 232, 433 КПК  реагувати на них окремими  постановами (ухвалами). Такі рішення  суд постановляє і в разі  виявлення порушень прав громадян  чи порушень закону при провадженні  досудового слідства або при  розгляді справи судом нижчої  ланки.

23. Зважаючи на істотні особливості  провадження у справах про  злочини неповнолітніх, рекомендувати  головам місцевих та апеляційних  судів відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону "Про судоустрій України"  запроваджувати спеціалізацію суддів  із розгляду справ цієї категорії,  а також забезпечувати таких  суддів необхідною методичною  літературою, провадити з ними  постійні заняття з метою вдосконалення професійного рівня і набуття знань у галузі дитячої та юнацької психології.

24. Судам необхідно систематично  вивчати та узагальнювати практику  розгляду справ про злочини  неповнолітніх і за наявності  до того підстав інформувати  відповідні організації чи посадових  осіб з метою вжиття заходів  до попередження злочинності  неповнолітніх і усунення причин  та умов, що її породжують.

 

 

 

 

 

 

12. Умисне вбивство. Погроза вбивством. Пленум Верховного Суду України про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи

 

 Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне  заподіяння смерті іншій людині, -

карається позбавленням волі на строк  від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки,  яка завідомо для винного перебувала  у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним  для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича  у зв'язку з виконанням цією  особою службового або громадського  обов'язку;

9) з метою приховати інший  злочин або полегшити його  вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням  або насильницьким задоволенням  статевої пристрасті неприродним  способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою  групою осіб;

3) вчинене особою, яка раніше  вчинила умисне вбивство, за винятком  вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу, -

карається позбавленням волі на строк  від десяти до п'ятнадцяти років  або довічним позбавленням волі, з  конфіскацією майна у випадку, передбаченому  пунктом 6 частини другої цієї статті;

14) з мотивів расової, національної  чи релігійної нетерпимості. { Стаття 115 із змінами, внесеними згідно  із Законами N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008, N 1707-VI ( 1707-17 ) від 05.11.2009 }

 

1. Вбивство - це винне, протиправне  заподіяння смерті іншій людині. Залежно від вини суб'єкта злочину  вбивство може бути умисним  (статті 115 - 118) або необережним (ст. 119). Протиправність вбивства означає,  що таке діяння заборонене  кримінальним законом під загрозою  кримінального покарання. Не є  протиправним позбавлення життя  іншої особи за наявності обставин, що виключають злочинність діяння.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства  та замах на самогубство, не є кримінально  караними діяннями. Проте наявність  прохання або згоди потерпілого  на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам  забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або  умертвіння невиліковно хворого  з метою припинення його страждань.

2. Стаття 115 передбачає відповідальність  за:

1) умисне вбивство без кваліфікуючих  ознак (ч. 1 ст. 115);

2) умисне вбивство з кваліфікуючими  ознаками (ч. 2 ст. 115).

Безпосереднім об'єктом будь-якого  вбивства є життя особи (людини). КК захищає життя кожної людини незалежно  від її соціального стану, національності, громадянства, віку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.

Життя - динамічний стан організму  людини, який полягає у неперервності  процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини, зокрема, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, розмноження, ріст. Початком життя людини є час фізіологічних  пологів, а кінцевим моментом життя - час настання незворотної смерті.

3. Об'єктивна сторона злочину,  передбаченого ст. 115, характеризується: 1) діянням - посяганням на життя  іншої особи; 2) наслідками у вигляді  незворотної смерті потерпілого; 3) причиновим зв'язком між вказаними  діянням та наслідками; 4) факультативними  ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).