Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

Умисним вбивством, вчиненим на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115), є умисне позбавлення  життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також  угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого  життя, а замовник - вчинити або  не вчинити в інтересах виконавця  певні дії матеріального чи нематеріального  характеру. В останньому випадку, коли доручення має форму угоди, умисне вбивство кваліфікується за п. 11 ч. 2 ст. 115 незалежно від того, коли було вчинено обіцяні виконавцеві  дії матеріального чи нематеріального  характеру - до чи після вбивства, виконав  чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. Під діями  матеріального характеру слід, зокрема, розуміти: сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо, а під діями  нематеріального характеру - будь-які  дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо  не пов'язане з матеріальними  інтересами виконавця вбивства (наприклад, допомога у працевлаштуванні, вирішенні  певних життєвих проблем, звільнення від  кримінальної відповідальності, залучення  до вчинення інших злочинів, якщо цього  бажає виконавець, тощо).

Замовник умисного вбивства залежно  від конкретних обставин справи є  або підбурювачем, або організатором (якщо він не є співвиконавцем цього  вбивства), і його дії слід кваліфікувати  за частинами 3 або 4 ст. 27 і п. 11 ч. 2 ст. 115. Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за п. 11 і 12 ч. 2 ст. 115 як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 12 ч. 2 ст. 115, коли вбивство було замовлене  групі осіб). Якщо ж замовник умисного вбивства, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливими, а  виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника необхідно кваліфікувати  за ч. 3 чи 4 ст. 27 і п. 6 та 11 ч. 2 ст. 115. Дії  виконавця умисного вбивства на замовлення, якщо він також вчинив злочин з  корисливих мотивів, кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115. Але п. 11 ч. 2 ст. 115 не може застосовуватися, коли замовлено  не умисне вбивство, а будь-який інший  насильницький злочин. Якщо, наприклад, замовник доручив виконавцеві заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого, то замовник підлягає кримінальній відповідальності за співучасть у злочині, який він організував або до вчинення якого підбурював, а виконавець - за той злочин, який фактично вчинив, окрім передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115.

У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого  життя, але з незалежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця  не реалізував, дії замовника залежно  від конкретних обставин справи повинні  розглядатись як співучасть у готуванні  до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину  і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 27, 14 (15) і п. 11 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні  життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці  дві і більше особи, які заздалегідь (до початку цього злочину) домовилися про його спільне вчинення.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні  визнаватися також ті особи, котрі  хоча й не вчинювали дій, якими  безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з  іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення  потерпілого життя, здійснили частину  того обсягу дій, який група вважала  за необхідне виконати для реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою  змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку  нападу насильства щодо потерпілого  з метою приведення його у безпорадний  стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання  опору потерпілого з метою  полегшити заподіяння йому смерті іншим  співучасником (застосування до потерпілого  фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання, в той  час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають  іншій особі заподіяти потерпілому  смерть або істотно ускладнюють  це (тримання чи ізоляція особи, яка  намагається або може допомогти  жертві, відвернення уваги такої  особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з  домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання  порад тощо; д) ведення спостереження  за потерпілим, іншими особами чи обстановкою  безпосередньо перед убивством  або під час його вчинення з  метою забезпечити реалізацію спільного  умислу на вбивство.

Якщо учасники групи осіб діяли  узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя  одного потерпілого, дії кожного  із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене  за попередньою змовою групою осіб (пункти 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У випадку, коли умисне вбивство вчинене за попередньою  змовою організованою групою, дії  її членів також слід кваліфікувати  за п. 12 ч. 2 ст. 115. Якщо ж умисне вбивство вчинене злочинною організацією, озброєною бандою, терористичною групою чи терористичною організацією, не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням, організованою групою, створеною з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, воно підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115 та, відповідно, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ст. 2583, ч. 5 ст. 260, ст. 392.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого  статтями 116 - 118 КК, не підлягає кваліфікації за п. 13 ч. 2 ст. 115, якщо судимість особи  за раніше вчинене умисне вбивство знята чи погашена в установленому  порядку та на момент вчинення наступного умисного вбивства не спливли строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності за раніше вчинене  умисне вбивство, а у випадку, передбаченому  ч. 4 ст. 49, коли особа була звільнена  судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків  давності.

Підставою для кваліфікації діяння за п. 13 ч. 2 ст. 115 є вчинення особою не лише вбивства, передбаченого ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 93, 94 КК 1960 р., а й  умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, відповідальність за яке передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинила  особа раніше умисне вбивство або  замах на нього, чи була вона виконавцем або іншим співучасником умисного вбивства. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене умисне вбивство або замах на нього, такі його дії  підлягають самостійній кваліфікації, а наступне умисне вбивство слід кваліфікувати  за п. 13 ч. 2 ст. 115. Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках, коли: а) спочатку вчинюється замах на умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), а потім умисне вбивство (ч. 1 ст. 115); б) коли спочатку вчинюється вбивство за обтяжуючих обставин, а  потім замах на умисне вбивство.

Якщо винний в різний час вчинив два замахи на умисне вбивство за обтяжуючих обставин і за перший з них не був засуджений, вчинене загалом  потрібно кваліфікувати за частинами 2 або 3 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 та відповідними пунктами ч. 2 ст. 115, що передбачають обтяжуючі  обставини обох замахів на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Коли особа у різний час вчинила  декілька умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 (реальна сукупність злочинів), її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених цими пунктами та за п. 13 ч. 2 ст. 115.

Вчинення умисного вбивства особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (за винятком умисних вбивств, передбачених статтями 116 - 118), як кваліфікуюча ознака, передбачена в п. 13 ч. 2 ст. 115, повинна  застосовуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується.

* * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (п. 11 ст. 32).

Основи законодавства України  про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 52).

Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних  матеріалів людині" від 16 липня 1999 р. (ст. 15).

Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджена  наказом Міністерства охорони здоров'я  України N 226 від 25 вересня 2000 р.

Інструкція з визначення критеріїв  перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості. Затверджена  наказом Міністерства охорони здоров'я  України N 179 від 29 березня 2006 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про  судову практику в справах про  злочини проти життя та здоров'я  особи".

 Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене  в стані сильного душевного  хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані  сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, -

карається обмеженням волі на строк  до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю  своєї новонародженої дитини

Умисне вбивство матір'ю своєї  новонародженої дитини під час пологів  або відразу після пологів -

карається обмеженням волі на строк  до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 Стаття 118. Умисне вбивство при  перевищенні меж необхідної оборони  або у разі перевищення заходів,  необхідних для затримання злочинця

Умисне вбивство, вчинене при  перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення  заходів, необхідних для затримання злочинця, -

карається виправними роботами на строк  до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

 Стаття 129. Погроза вбивством

1. Погроза вбивством, якщо були  реальні підстави побоюватися  здійснення цієї погрози, -

карається арештом на строк до шести  місяців або обмеженням волі на строк  до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом  організованої групи або з  мотивів расової, національної  чи релігійної нетерпимості, -

карається позбавленням волі на строк  від трьох до п'яти років.

 Доречно  відмітити ключові моменти судової  практики, зокрема згідно Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи від 7 лютого 2003 року N 2, а саме:

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції  України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним  правом людини. Ніхто не може бути свавільно  позбавлений життя.

Суди України в цілому додержують вимог законодавства, яке регулює  відповідальність за злочини проти  життя та здоров'я особи. Разом  з тим є випадки, коли під час  судового розгляду справ цієї категорії  допускаються порушення як матеріального, так і процесуального закону.

З метою забезпечення правильного  й однакового застосування законодавства  при розгляді справ про злочини  проти життя та здоров'я особи  Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на  необхідність суворого додержання  вимог законодавства, що передбачає  відповідальність за злочини  проти життя та здоров'я особи.

Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції  права людини на життя і здоров'я  є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.

У справах про злочини даного виду суди зобов'язані як установлювати  вину підсудних та призначати їм необхідне  й достатнє для їх виправлення  та попередження нових злочинів покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування  заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.

2. При призначенні покарання  відповідно до статей 65 - 69 Кримінального  кодексу України (далі - КК) суди  мають ураховувати ступінь тяжкості  вчиненого злочину, сукупність  усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер  вчиненого діяння, ступінь здійснення  злочинного наміру, тяжкість наслідків  тощо), особу винного й обставини,  що пом'якшують та обтяжують  покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК довічне  позбавлення волі призначається  лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, і за умови, що суд  не вважає за можливе застосувати  позбавлення волі на певний строк. Призначення  цього покарання повинне мотивуватись у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які, на думку суду, перешкоджають  застосуванню позбавлення волі на певний строк. Якщо винуватими у вчиненні злочину  визнано кількох осіб, яким призначається  довічне позбавлення волі, у вироку мають бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожної з них.

3. У разі, коли до кримінальної  відповідальності притягнуто кількох  осіб, які діяли спільно з умислом,  спрямованим на позбавлення життя  потерпілого чи заподіяння шкоди  його здоров'ю, належить з'ясовувати  і зазначати у вироку характер  їхніх дій, ступінь участі у  вчиненні злочину кожної з  них. Дії осіб, які безпосередньо  брали участь у позбавленні  життя потерпілого або заподіянні  шкоди його здоров'ю, потрібно  кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність  за умисне вбивство чи умисне  заподіяння шкоди здоров'ю, а  дії організаторів, підбурювачів  і пособників, які не були співвиконавцями  злочинів, - за тими ж статтями  з посиланням на відповідну  частину ст. 27 КК.