Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти  потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував  чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він  фактично вчинив.

У разі, коли виконавець погодився  позбавити потерпілого життя, але  з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно  від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

16. Вчиненим за попередньою змовою  групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) умисне  вбивство вважається тоді, коли  в позбавленні потерпілого життя  брали участь декілька осіб (дві  і більше), які заздалегідь, тобто  до початку злочину, домовилися  про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали  дій, якими безпосередньо була заподіяна  смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення  потерпілого життя, виконали хоча б  частину того обсягу дій, який група  вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного  умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою  змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись  таким станом, заподіяв потерпілому  смерть; подолання опору потерпілого  з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти  потерпілому смерть або істотно  ускладнюють це надання особі, яка  згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під  час учинення вбивства (у вигляді  порад, передачі зброї тощо); ведення  спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо  перед убивством або під час  його вчинення з метою забезпечити  реалізацію спільного умислу тощо.

Якщо учасники групи діяли узгоджено  щодо декількох осіб, хоча кожен  із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників  розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою  змовою, і кваліфікується за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене організованою  групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група  осіб, яка вчинила за попередньою  змовою умисне вбивство, являла собою  злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом  воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою  тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3 або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.

17. За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікуються  дії особи, яка раніше вчинила  умисне вбивство, за винятком  убивства, передбаченого статтями 116 - 118 цього Кодексу. Відповідальність  за повторне умисне вбивство  настає незалежно від того, чи  була винна особа раніше засуджена  за перший злочин, вчинила вона  закінчене вбивство чи готування  до нього або замах на нього,  була вона виконавцем чи іншим  співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування  до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній  кваліфікації, а повторно вчинене  вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й  у випадках, коли спочатку було вчинено  закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину  чи замах на нього.

При вчиненні декількох умисних  убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії  винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням  повторності.

Вбивство не може кваліфікуватися  за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом  порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення  до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, - коли особа була звільнена  судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків  давності.

Під раніше вчиненим умисним вбивством  розуміються не тільки вбивства, кваліфіковані  за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 94 і 93 КК 1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

Судам слід мати на увазі, що при співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього злочину, як вчинення його особою, що раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується.

18. При засудженні особи за  декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК  покарання за кожним пунктом  цієї статті окремо не призначається.  Проте при його призначенні  необхідно враховувати наявність  у діях винного декількох кваліфікуючих  ознак умисного вбивства як  обставин, що впливають на ступінь  тяжкості вчиненого злочину.

19. У випадках, коли винна особа,  вчинюючи умисне вбивство, керувалась  не одним, а декількома мотивами, судам належить з'ясовувати, який  із них був домінуючим, і кваліфікувати  злочинні дії за тим пунктом  ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність  за вчинення вбивства з такого  мотиву. Разом з тим в окремих  випадках залежно від конкретних  обставин справи можлива кваліфікація  дій винної особи і за кількома  пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде  встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.

20. Умисне вбивство без кваліфікуючих  ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, а також без ознак, передбачених  статтями 116 - 118 КК, зокрема в обопільній  сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних  особистими стосунками винного  з потерпілим, підлягає кваліфікації  за ч. 1 ст. 115 КК.

21. Умисне вбивство матір'ю своєї  новонародженої дитини слід кваліфікувати  за ст. 117 КК, якщо воно вчинене  під час пологів або одразу  ж після них. Вчинення цих  дій через деякий час після  пологів за відсутності кваліфікуючих  ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті.

22. Для відмежування умисного  вбивства від умисного заподіяння  тяжкого тілесного ушкодження, яке  спричинило смерть потерпілого  (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно  досліджувати докази, що мають  значення для з'ясування змісту  і спрямованості умислу винного.  Питання про умисел необхідно  вирішувати виходячи із сукупності  всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя  злочину, кількість, характер  і локалізацію поранень та  інших тілесних ушкоджень, причини  припинення злочинних дій, поведінку  винного і потерпілого, що передувала  події, їх стосунки. Визначальним  при цьому є суб'єктивне ставлення  винного до наслідків своїх  дій: при умисному вбивстві  настання смерті охоплюється  умислом винного, а в разі  заподіяння тяжкого тілесного  ушкодження, яке спричинило смерть  потерпілого, ставлення винного  до її настання характеризується  необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув  з моменту заподіяння ушкоджень  до настання смерті потерпілого, для  кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

23. Потрібно мати на увазі,  що суб'єктивна сторона вбивства  або заподіяння тяжкого тілесного  ушкодження, відповідальність за  які передбачено статтями 116 і  123 КК, характеризується не лише  умислом, а й таким емоційним  станом винного, який значною  мірою знижував його здатність  усвідомлювати свої дії або  керувати ними. Необхідною умовою  кваліфікації дій винного за  зазначеними статтями є сильне  душевне хвилювання, що раптово  виникло внаслідок протизаконного  насильства, систематичного знущання  чи тяжкої образи з боку  потерпілого. Насильство може  бути як фізичним (заподіяння  тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад,  погроза завдати фізичної, моральної  чи майнової шкоди). До тяжкої  образи слід відносити явно  непристойну поведінку потерпілого,  що особливо принижує гідність  чи ганьбить честь винного  або близьких йому осіб.

У випадках, коли вбивство вчинено  або тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії  винного потрібно кваліфікувати  за статтями КК, що передбачають відповідальність за вчинення зазначених злочинів без  пом'якшуючих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання винного.

24. Відповідальність за ст. 118 або  ст. 124 КК за вбивство чи заподіяння  тяжкого тілесного ушкодження  в разі перевищення меж необхідної  оборони або перевищення заходів,  необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що  здійснений винним захист явно  не відповідав небезпечності  посягання чи обстановці, яка  склалася.

25. За заподіяння (умисно або  через необережність) середньої  тяжкості чи легкого тілесного  ушкодження у стані сильного  душевного хвилювання, викликаного  неправомірною поведінкою потерпілого,  або в разі перевищення меж  необхідної оборони чи перевищення  заходів, необхідних для затримання  злочинця, кримінальної відповідальності  чинним КК не встановлено.

26. У випадках, коли особа, яка  позбавила потерпілого життя  чи заподіяла йому тяжке або  середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання  шкідливих наслідків своїх дій  чи бездіяльності, але легковажно  розраховувала на їх відвернення  (злочинна самовпевненість), або  ж не передбачала можливості  настання таких наслідків, хоча  повинна була й могла їх  передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як  убивство через необережність  чи заподіяння необережного тяжкого  або середньої тяжкості тілесного  ушкодження і кваліфікувати відповідно  за ст. 119 чи ст. 128 КК.

Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого  настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо  не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись  як убивство через необережність  чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула  з вікна будинку або із транспортного  засобу під час руху останнього і  одержала смертельні ушкодження), його дії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК (як зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки) і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують.

Вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень  внаслідок злочинної самовпевненості  необхідно відмежовувати від  учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала  і свідомо припускала настання відповідних  наслідків, не розраховуючи при цьому  на якісь конкретні обставини, які  могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок  злочинної недбалості - від невинного  заподіяння шкоди (коли особа не передбачала  настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).

27. Звернути увагу судів на  те, що відповідно до ст. 76 КПК  для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних  ушкоджень призначення експертизи  є обов'язковим. При цьому слід  враховувати, що визначення наявності  ознак особливої жорстокості,  мучення, мордування, катування, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи.

Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз  містять лише медичну оцінку наслідків  злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися  судами при вирішенні питання  про доведеність винуватості  особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову  кваліфікацію.

Для з'ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричну експертизу.

28. Відповідальність за ч. 1 ст. 120 КК за доведення особи до  самогубства або до замаху  на самогубство настає за умови,  що потерпілий вчинив відповідні  дії внаслідок жорстокого поводження  з ним, шантажу, примушування  до вчинення протиправних дій  або систематичного приниження  його людської гідності винним.

Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень  чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним приниженням  людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо).

29. Вирішуючи цивільний позов  у кримінальній справі про  відшкодування матеріальної чи  моральної шкоди, заподіяної внаслідок  смерті, каліцтва або іншого ушкодження  здоров'я потерпілого (витрат  на лікування, посилене харчування, протезування, сторонній догляд, поховання  тощо), суди повинні керуватися  відповідним цивільним законодавством  і виходити з роз'яснень із  цих питань, які містяться в  постановах Пленуму Верховного  Суду України від 27 березня  1992 р. N 6 "Про практику розгляду  судами цивільних справ за  позовами про відшкодування шкоди"  та від 31 березня 1995 р. N 4 "Про  судову практику в справах  про відшкодування моральної  (немайнової) шкоди" з наступними  змінами.