Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

 

Обставини, які пом'якшують покарання

При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире  каяття або активне сприяння  розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого  збитку або усунення заподіяної  шкоди;

2-1) надання медичної або іншої  допомоги потерпілому безпосередньо  після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в  стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок  збігу тяжких особистих, сімейних  чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом  погрози, примусу або через  матеріальну, службову чи іншу  залежність;

7) вчинення злочину під впливом  сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або  аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням  меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання  з попередження чи розкриття  злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації,  поєднане з вчиненням злочину  у випадках, передбачених цим  Кодексом.

При призначенні покарання суд  може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в  частині першій цієї статті.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена  в статті Особливої частини цього  Кодексу як ознака злочину, що впливає  на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні  покарання як таку, що його пом'якшує.

 

Обставини, які обтяжують покарання

1. При призначенні покарання  обставинами, які його обтяжують,  визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно  та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб  за попередньою змовою (частина  друга або третя статті 28);

3) вчинення злочину на ґрунті  расової, національної чи релігійної  ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку  з виконанням потерпілим службового  або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи,  що перебуває в безпорадному  стані;

7) вчинення злочину щодо жінки,  яка завідомо для винного перебувала  у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи,  яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності  від винного;

9) вчинення злочину з використанням  малолітнього або особи, що  страждає психічним захворюванням  чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою  жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням  умов воєнного або надзвичайного  стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним  способом;

13) вчинення злочину особою, що  перебуває у стані алкогольного  сп'яніння або у стані, викликаному  вживанням наркотичних або інших  одурманюючих засобів.

Суд має право, залежно від характеру  вчиненого злочину, не визнати будь-яку  із зазначених у частині першій обставин, за винятком обставин, зазначених у  пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує  покарання, навівши мотиви свого  рішення у вироку.

При призначенні покарання суд  не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині  першій.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена  в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз  враховувати її при призначенні  покарання як таку, що його обтяжує.

 

 

11. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Пленум Верховного Суду України про судову практику застосування законодавства в справах про злочини неповнолітніх 

 

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний  злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без  застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього  примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК.

Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого  може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого  Особливою частиною КК.

 

У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного  характеру ці заходи скасовуються і  він притягується до кримінальної відповідальності.

 

Види покарань

До неповнолітніх, визнаних винними  у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний  строк.

До неповнолітніх можуть бути застосовані  додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні  посади або займатися певною діяльністю.

 

Штраф

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Розмір штрафу встановлюється судом  залежно від тяжкості вчиненого  злочину та з урахуванням майнового  стану неповнолітнього в межах  до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян.

 

Громадські та виправні роботи

 

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають  у виконанні неповнолітнім робіт  у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк  від двох місяців до одного року.

Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход  держави в розмірі, встановленому  вироком суду, в межах від п'яти  до десяти відсотків.

 

Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих  установах на строк від п'ятнадцяти  до сорока п'яти діб.

Позбавлення волі на певний строк

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від  шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини  третьої цього питання. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

 

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

 

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин  невеликої тяжкості - на строк  не більше одного року шести  місяців;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох  років;

3) за тяжкий злочин - на строк  не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти  років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням  життя людини, - на строк до  п'ятнадцяти років.

Призначення покарання

При призначенні покарання неповнолітньому  суд, крім обставин, передбачених у  статтях 65-67 КК, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості  особи неповнолітнього.

При призначенні покарання неповнолітньому  за сукупністю злочинів або вироків  остаточне покарання у виді позбавлення  волі не може перевищувати п'ятнадцяти  років.

Звільнення від відбування покарання  з випробуванням

Звільнення від відбування покарання  з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 КК, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

Звільнення від відбування покарання  з випробуванням може бути застосоване  до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення  волі.

Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

У разі звільнення неповнолітнього  від відбування покарання з випробуванням  суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів  виховного характеру

 

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої  або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної  поведінки він на момент постановлення  вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові  заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення  особливих вимог до поведінки  неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під  нагляд батьків чи осіб, які  їх заміняють, чи під нагляд  педагогічного або трудового  колективу за його згодою, а  також окремих громадян на  їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього,  який досяг п'ятнадцятирічного  віку і має майно, кошти або  заробіток, обов'язку відшкодування  заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього  до спеціальної навчально-виховної  установи для дітей і підлітків  до його виправлення, але на  строк, що не перевищує трьох  років. Умови перебування в  цих установах неповнолітніх  та порядок їх залишення визначаються  законом.

До неповнолітнього може бути застосовано  кілька примусових заходів виховного  характеру, що передбачені у частині  другій цієї статті. Тривалість заходів  виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цього  питання, встановлюється судом, який їх призначає.

Суд може також визнати за необхідне  призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у  віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 КК з урахуванням  положень, передбачених цією статтею.

 

Щодо осіб, зазначених у частині  першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки - у разі вчинення  злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення  злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення  тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення  особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частині  першій цієї статті, встановлюються  такі строки виконання обвинувального  вироку:

1) два роки - у разі засудження  до покарання, не пов'язаного  з позбавленням волі, а також  при засудженні до покарання  у виді позбавлення волі за  злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі засудження  до покарання у виді позбавлення  волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до  покарання у виді позбавлення  волі на строк не більше  п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження  до покарання у виді позбавлення  волі на строк більше п'яти  років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження  до покарання у виді позбавлення  волі за особливо тяжкий злочин.

Умовно-дострокове звільнення від  відбування покарання

До осіб, які відбувають покарання  у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання  незалежно від тяжкості вчиненого  злочину.

Умовно-дострокове звільнення від  відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від  відбування покарання може бути застосоване  до засуджених за злочин, вчинений у  віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного  строку покарання у виді позбавлення  волі за злочин невеликої або  середньої тяжкості і за необережний  тяжкий злочин;

2) не менше половини строку  покарання у виді позбавлення  волі, призначеного судом за умисний  тяжкий злочин чи необережний  особливо тяжкий злочин, а також,  якщо особа раніше відбувала  покарання у виді позбавлення  волі за умисний злочин і  до погашення або зняття судимості  знову вчинила у віці до  вісімнадцяти років новий умисний  злочин, за який вона засуджена  до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку  покарання у виді позбавлення  волі, призначеного судом за умисний  особливо тяжкий злочин, а також,  якщо особа раніше відбувала  покарання у виді позбавлення  волі і була умовно-достроково  звільнена від відбування покарання,  але до закінчення невідбутої  частини покарання та до досягнення  вісімнадцятирічного віку знову  вчинила умисний злочин, за який  вона засуджена до позбавлення  волі.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

У разі вчинення особою, щодо якої застосоване  умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини  покарання нового злочину суд  призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК.