- необхідність виклику в судове
засідання експерта.
10. З урахуванням положень ст.
419 КПК, статей 3, 25 Закону N 1489-III, а
також п. 5 принципу 18 додатка до
Резолюції Генеральної Асамблеї
ООН від 18 лютого 1992 р. N 46/119 "Захист
осіб із психічними захворюваннями
та поліпшення психіатричної
допомоги" (далі - Резолюція), якими
передбачено, що пацієнт і його
представник мають право бути
присутніми на будь-якому слуханні,
брати в ньому участь та
бути вислуханими, суди повинні
забезпечувати участь у судовому
засіданні захисника та особи,
щодо якої вирішується питання
про застосування примусових
заходів медичного характеру
(за винятком випадків, коли цьому
перешкоджає характер її захворювання),
або ж отримувати письмову
відмову в разі її небажання
бути присутньою.
Виходячи з принципу презумпції
психічного здоров'я людини, закріпленого
у ст. 3 Закону N 1489-III, слід визнати, що
особі, щодо якої порушується питання
про застосування примусових заходів
медичного характеру, необхідно
вручати копію постанови слідчого
та роз'яснювати процесуальні права, передбачені
ст. 263 КПК.
У разі участі особи в судовому
засіданні при розгляді справи суду
належить опитувати її про обставини
вчинення суспільно небезпечного діяння
та давати відповідну оцінку цим показанням
з урахуванням інших зібраних
у справі доказів.
11. Оскільки відомості про стан
психічного здоров'я особи і
надання психіатричної допомоги
відповідно до ст. 6 Закону N 1489-III
та принципу 6 додатка до Резолюції
вважаються конфіденційними (їх
передання без згоди цієї особи
можливе лише при провадженні
дізнання, досудового слідства або
судового розгляду і тільки
за письмовим запитом особи,
яка провадить дізнання, слідчого,
прокурора та суду), рекомендувати
судам висновки судово-психіатричних
експертиз у справах про застосування
примусових заходів медичного
характеру заслуховувати в закритих
судових засіданнях, що відповідає
положенням ч. 1 ст. 20 КПК.
12. Судам належить суворо додержувати
вимоги ст. 419 КПК про обов'язкову
участь прокурора і захисника
в судовому засіданні не тільки
у справах про застосування
примусових заходів медичного
характеру, а й у справах
про їх продовження, зміну чи
скасування (припинення). При цьому
слід мати на увазі, що за змістом ст. 299
КПК застосування у справах такої категорії
скороченої процедури дослідження доказів
не передбачено.
13. Роз'яснити судам, що кримінальна
справа щодо осудної особи
(або особи, стосовно якої є
дані, що можуть свідчити про
її обмежену осудність), яка притягується
до кримінальної відповідальності,
і питання про застосування
примусових заходів медичного
характеру щодо особи, стосовно
якої є дані, що можуть свідчити
про її неосудність, якщо ці
особи разом вчинили суспільно
небезпечне діяння (злочин), можуть
бути розглянуті судом в одному
судовому засіданні з додержанням
вимог закону, передбачених главами
25 - 28 і 34 КПК. Після закінчення
в такій справі судового слідства
суд, заслухавши думку прокурора
і захисника з питань, зазначених
у ст. 420 КПК, виконує дії, передбачені
статтями 318, 319 КПК, і видаляється
до нарадчої кімнати для постановлення
вироку щодо підсудного - осудної
чи обмежено осудної особи
- та ухвали (постанови) про застосування
примусових заходів медичного
характеру щодо неосудної особи.
У такому ж порядку можуть розглядатися
справи, в яких окремі співучасники
захворіли на психічну хворобу після
вчинення злочинів.
14. Ухвала (постанова) у справі
про застосування примусових
заходів медичного характеру
має відповідати вимогам кримінально-процесуального
закону і крім вирішення питань,
передбачених ст. 420 КПК, містити
в собі як формулювання суспільно
небезпечного діяння, визнаного
судом установленим, так і посилання
на перевірені в судовому засіданні
докази, якими суд обґрунтовує свої
висновки, а також мотиви прийнятого ним
рішення по суті.
15. Визначаючи відповідно до
частин 3 - 5 ст. 94 КК тип психіатричного
закладу, до якого слід госпіталізувати
неосудного, необхідно виходити
як з його психічного стану,
так і з характеру вчиненого
ним суспільно небезпечного діяння.
Для об'єктивної оцінки ступеня небезпечності
психічно хворого для себе або
інших осіб (ч. 1 ст. 94 КК) суд має
спочатку з'ясувати думку експертів-психіатрів
стосовно виду примусових заходів медичного
характеру, які можуть бути призначені
психічно хворій особі в разі визнання
її неосудною, а потім, з урахуванням
висновків експертів і характеру
вчиненого цією особою суспільно
небезпечного діяння, ухвалити рішення
про вибраний ним вид примусових
заходів медичного характеру (тип
психіатричного закладу, який його здійснюватиме).
При цьому в ухвалі (постанові)
суду не треба наводити назву конкретного
психіатричного закладу, до якого має
бути госпіталізована неосудна особа,
і вказувати строк застосування
примусового заходу медичного характеру,
проте необхідно зазначити про
скасування з часу доставки (прийому)
неосудного до цього закладу запобіжного
заходу (якщо останній був застосований).
Копії ухвал (постанов) суду про застосування
примусових заходів медичного характеру
після набрання законної сили надсилаються
судом на виконання:
- у разі призначення амбулаторної
допомоги - до закладу охорони
здоров'я, який надає психіатричну
допомогу за місцем проживання
неосудної чи обмежено осудної
особи, або до органу, в якому
тримається засуджена до позбавлення
волі обмежено осудна особа;
- у разі примусової госпіталізації
неосудної особи до психіатричного
закладу зі звичайним наглядом
- до закладу охорони здоров'я,
в якому лікується ця особа,
а при її перебуванні вдома
- до закладу охорони здоров'я
за місцем її проживання і
в обох випадках, за потреби, -
до органів внутрішніх справ;
- у разі примусової госпіталізації
неосудної особи до психіатричного
закладу з посиленим чи суворим
наглядом або тримання її під
вартою - до органу внутрішніх
справ, на який покладається
виконання рішення суду про
госпіталізацію.
В усіх цих випадках копії судових
рішень направляються також в
експертну установу, де особа перебувала
на обстеженні.
16. Справи, що надійшли до суду
з постановою слідчого для
вирішення питання про застосування
до неосудних примусових заходів
медичного характеру, підлягають
закриттю: за наявності обставин,
передбачених ст. 6 КПК (крім п.
4 ч. 1); у разі недоведеності участі
цих осіб у вчиненні суспільно
небезпечного діяння, якщо суд
визнає, що немає потреби застосовувати
примусові заходи медичного характеру.
Роз'яснити судам, що закриття таких
справ щодо неосудних осіб з підстав,
передбачених п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК, не допускається,
оскільки згідно зі ст. 86 КК застосування
амністії передбачає звільнення від
кримінальної відповідальності чи від
покарання осіб, які вчинили злочини,
а неосудні до таких осіб не належать.
Не можна застосовувати примусові
заходи медичного характеру, якщо особа,
яка вчинила суспільно небезпечне
діяння в стані неосудності або
обмеженої осудності чи захворіла
на психічну хворобу після вчинення
злочину, до винесення судом ухвали
(постанови) одужала або її психічний
стан змінився настільки, що вона перестала
бути небезпечною для себе чи інших
осіб.
У разі закриття справи щодо особи, визнаної
судом неосудною або обмежено
осудною, суду необхідно повідомити
про це органи охорони здоров'я
для взяття її на облік і здійснення
необхідного лікарського нагляду
за нею.
Справу, закриту у зв'язку з недоведеністю
участі такої особи у вчиненні
суспільно небезпечного діяння (злочину),
суд після набрання ухвалою (постановою)
законної сили надсилає прокуророві
для вжиття заходів щодо встановлення
особи, яка вчинила це діяння (злочин).
17. Якщо в судовому засіданні
під час розгляду кримінальної
справи, яка надійшла до суду
з обвинувальним висновком, буде
встановлено дані, які викликають
сумнів щодо осудності підсудного,
суд після проведення судово-психіатричної
експертизи відповідно до ст.
316 КПК повинен винести ухвалу
(постанову) і в її мотивувальній
частині навести мотиви, з яких
він вважає неможливим продовжувати
розгляд справи у звичайному
порядку, з посиланням на докази,
що свідчать про виявлення
у підсудного психічної хвороби,
а в резолютивній частині -
зазначити про продовження розгляду
справи за правилами, передбаченими
гл. 34 КПК.
18. Статтею 95 КК введено положення
про можливість продовження застосування
примусових заходів медичного
характеру, яке, як і зміна
або скасування (припинення) їх застосування,
здійснюється за заявою представника
психіатричного закладу, що надає особі
психіатричну допомогу, з долученням до
цієї заяви висновку комісії лікарів-психіатрів.
Судам слід розглядати такі справи в порядку,
передбаченому статтями 419, 422, 424 КПК. При
цьому необхідно мати на увазі, що продовжувати
застосування примусових заходів медичного
характеру можна кожного разу на строк,
який не перевищує шість місяців. Це правило
поширюється і на випадки надання особі
амбулаторної психіатричної допомоги
у примусовому порядку.
19. За змістом ст. 95 КК, ст. 19 Закону
N 1489-III зміна примусового заходу
медичного характеру може полягати
лише в його пом'якшенні у
зв'язку з поліпшенням психічного
стану особи (наприклад, у переведенні
її з психіатричного закладу
з посиленим наглядом до закладу
зі звичайним наглядом) чи у
скороченні строку перебування
у психіатричному закладі.
20. Як випливає зі статей 94, 95
КК, примусові заходи медичного
характеру скасовуються (припиняються)
в порядку, передбаченому статтями
419, 422 КПК, у зв'язку з одужанням
особи чи зміною її психічного
стану на такий, що не становить
очевидної небезпеки для неї
або інших осіб. В останньому
випадку постановлення рішення
про передачу такої особи на
піклування родичам або опікунам
з обов'язковим лікарським наглядом
(ч. 6 ст. 94 КК) є правом, а не обов'язком
суду.
Оскільки в законодавстві про
психіатричну допомогу не передбачено
такого виду діяльності психіатричних
закладів охорони здоров'я, як обов'язковий
лікарський нагляд за особами, переданими
судом на піклування родичам або
опікунам, а піклування охоплює обов'язок
лікування підопічного (статті 55, 67
Цивільного кодексу України), слід вважати,
що у випадку, передбаченому ч. 6 ст.
94 КК, обов'язок забезпечити такій
особі психіатричний лікарський
нагляд (амбулаторний чи в умовах стаціонару)
покладається не на психіатричний заклад,
а безпосередньо на родичів чи
опікунів, а тому не є примусовим
наданням психіатричної допомоги чи
примусовим лікуванням.
21. Враховуючи специфіку справ
про застосування примусових
заходів медичного характеру,
їх продовження, зміну чи скасування
(припинення), зумовлену станом психічного
здоров'я людини, судам належить
без зволікання вирішувати питання
про призначення цих справ
до розгляду й оперативно їх
розглядати.
При розгляді справи про продовження,
зміну або скасування (припинення)
застосування примусових заходів медичного
характеру суд, за наявності сумніву
в правильності висновків комісії
лікарів-психіатрів, може викликати
в судове засідання представника
психіатричного закладу (лікаря-психіатра),
який надавав особі психіатричну
допомогу, а за потреби - призначити
судово-психіатричну експертизу.
Суди повинні мати на увазі, що у
справах про продовження, зміну
або скасування (припинення) примусових
заходів медичного характеру
повідомлення про день і місце
судового розгляду представника адміністрації
психіатричного закладу і самої
особи, щодо якої вирішується таке питання,
є обов'язковим.
22. Одночасно зі скасуванням
(припиненням) примусових заходів
медичного характеру щодо особи,
яка захворіла на психічну
хворобу після вчинення злочину,
а потім одужала, суд має
вирішити питання про відновлення
кримінальної справи. При цьому
у випадках закінчення строку
давності притягнення особи до
кримінальної відповідальності, скасування
кримінального закону, наявності
акта амністії, помилування та
інших передбачених законом підстав
кримінальна справа підлягає
закриттю за згодою особи, щодо
якої вона розглядається (коли
така згода необхідна). За відсутності
таких підстав кримінальну справу
щодо особи, психічна хвороба
якої була встановлена судом
при розгляді справи з обвинувальним
висновком і яка в подальшому
одужала, необхідно надіслати
за підсудністю суду першої
інстанції для розгляду по
суті, а в усіх інших випадках
- прокуророві для проведення
досудового слідства.
У разі постановлення обвинувального
вироку щодо особи, яка одужала, строк
застосування до неї примусових заходів
медичного характеру виходячи з
положень ст. 84 КК необхідно зараховувати
до строку покарання у такому співвідношенні:
один день застосування примусових заходів
медичного характеру дорівнює одному
дню позбавлення волі.
23. Роз'яснити судам, що на
ухвалу (постанову), винесену судом
у порядку, передбаченому гл. 34
КПК, учасниками процесу може
бути подано апеляції і касаційні
скарги, а прокурором - апеляції і
касаційні подання. Такі скарги
обмежено осудна особа може
подавати у будь-якому випадку,
а неосудна особа, до якої
застосовано примусові заходи
медичного характеру, - лише у
разі, коли щодо неї не постановлено
судом у порядку цивільного
судочинства рішення про визнання
її недієздатною.
24. Виходячи з комплексного аналізу
норм законодавства України (зокрема,
ст. 76 КК, ст. 53 Закону N 2801-XII) і положень
міжнародно-правових актів примусовому
лікуванню на підставі ст. 96 КК
підлягають незалежно від виду
призначеного покарання лише
особи, які вчинили злочини
та страждають на хвороби, що
становлять небезпеку для здоров'я
інших осіб (алкоголізм та наркоманія
до цих хвороб не належать,
оскільки вони є соціально
небезпечними захворюваннями).
Підставою для застосування примусового
лікування, передбаченого ст. 96 КК, є
сукупність юридичного і медичного
критеріїв - встановлення у діянні винного
складу злочину та наявність у
нього хвороби, що становить небезпеку
для здоров'я інших осіб, а умовами
- висновок судово-медичної експертизи
про наявність у суб'єкта злочину
такої хвороби, його потребу в
лікуванні та засудження такої особи
до покарання будь-якого виду.
25. Відповідно до ст. 76 КК лікування
від алкоголізму і наркоманії
може бути застосоване судом
у порядку покладення обов'язку
на особу, звільнену від відбування
покарання з випробуванням. Таке
лікування не вважається примусовим,
оскільки обов'язок його пройти
покладається безпосередньо на
засуджену особу, а не на
орган охорони здоров'я.
26. Звернути увагу судів на
те, що надання в примусовому
порядку невідкладної амбулаторної
чи стаціонарної допомоги у
психіатричних закладах охорони
здоров'я особам, які мають психічні
розлади, але не вчинили жодного суспільно
небезпечного діяння, відповідальність
за яке передбачена КК, за відсутності
усвідомленої згоди таких осіб або згоди
їхніх законних представників здійснюється
на підставі статей 12, 14 Закону N 1489-III за
рішенням суду, яке постановляється в
порядку цивільного судочинства. На такі
рішення може бути подано апеляції, касаційні
скарги або подання у порядку, передбаченому
Цивільним процесуальним кодексом України.