Психологічні чинники виникнення особистісних конфліктів у майбутніх фахівців професій типу «людина-людина»

Але люди в переважній більшості випадків так чи інакше "проживають" свої конфлікти чи кризи і якось справляються з ними. Чи не перебільшує психологія значення їх "правильного" переживання?

На думку фахівців, є принципові розходження між конструктивними і неконструктивними стратегіями співволодіння зі своїми психологічними труднощами і проблемами пов'язаними з їхньою спрямованістю, цілями.

Ефективні стратегії спрямовані на "роботу" із самою проблемою, зі змістом виниклого протиріччя і мають своєю метою подолання тих перешкод, які створює дана проблема на шляху можливості самоактуалізації особистості, її самореалізації і повноцінного життя. Інакше кажучи, ми можемо оцінювати вихід людини з конфлікту чи кризи як продуктивний, якщо в результаті вона дійсно "звільняється" від його проблеми, що породила, таким чином, що її проживання робить людину більш зрілою, психологічно адекватною і інтегрованою.

Навпроти, ті стратегії, що у сутності є психологічно неефективними, як би їх не оцінював сам індивід, реально виявляються спрямованими на ослаблення, пом'якшення гостроти пережитої кризи, що супроводжують емоційні стани. Якщо скористатися медичною аналогією, то можна сказати, що в першому випадку, відчувши біль, людина намагається з'ясувати її причину і справитися з нею, вилікувавши хворобу, а в другому випадку вона просто приймає таблетки, намагаючись заглушити неприємні відчуття.

При переживанні критичної чи кризової ситуації можливі три принципові стратегії.

Одним з деструктивних способів поведінки стосовно криз чи конфліктів є невизнання наявності проблеми, неприйняття реальності, її перекручування, відхід від неї. Наприклад, відганяючи від себе неспокійні думки, людина умовляє себе, що в неї "все нормально", нема про що турбуватися, а депресивні настрої і відчуття безглуздості занять є просто результат перевтоми. Роблячи вид, що нічого не відбувається, що все в порядку, людина придушує в собі всілякі сумніви і тривожні думки про власне життя, намагається "поменше забивати собі голову всякою дурницею і побільше займатися "справою" (роботою, будинком, родиною, кар'єрою, захопленнями і т.д., і т.п.), тому що так життя швидше проходить.

Інша ситуація виникає, коли, визнаючи свої проблеми і необхідність їхнього вирішення, людина не бачить можливості їхнього рішення чи не знаходить у собі мужності, готовності зробити якісь кроки. Примітивний спосіб впоратися з такою ситуацією — це заглушити у собі відповідні переживання, тугу безглуздого існування тими чи іншими відволіканнями (випивкою, комп'ютерними іграми, наркотиками і т.д.). Визнаючи наявність проблеми, можна йти від її вирішення, знижуючи значимість, гостроту і, тим самим, заперечуючи необхідність щось робити. Наприклад, переживаючи якісь сімейні, часом досить важкі, проблеми, людина говорить собі: "усі так живуть", "життя таке" чи "в інших ще гірше" і т.д. Ще одним способом відходу є "відкладання" проблеми чи перекладання її на інші ("у мене голова зараз зайнята зовсім іншим").

Загальною ознакою цих деструктивних стратегій є фактичне небажання людини чи її нездатність "працювати" зі своєю проблемою. Вона не готова до прийняття рішень, до відповідальності за них, боїться їхніх наслідків і тому сподівається, що "все як-небудь улаштується саме собою".

Можливо, якась частина пережитих людиною критичних життєвих ситуацій, дійсно, поступово утратить свою гострогу, однак підспудно в людини починає накопичуватися негативний досвід нерозв'язання своїх проблем.

Життя людини так улаштоване, що ймовірність обставин, які загрожують порушенням оптимального процесу розвитку особистості, її внутрішнього світу, велика, і погано, якщо людина до них не підготовлена. Від внутрішніх особистісних конфліктів ніхто не застрахований. Їхній арсенал воістину невичерпний.

При конструктивному подоланні внутрішнього особистісного конфлікту досягається психологічна рівновага, поглиблюється розуміння життя, виникає нова ціннісна свідомість. Подолання внутрішнього особистісного конфлікту усвідомлюється через: відсутність хворобливих станів, пов'язаних з конфліктом; зниження проявів негативних психологічних і соціально-психологічних факторів внутрішнього особистісного конфлікту; підвищення якості й ефективності професійної діяльності.

Нерідким наслідком "загнаних усередину" чи знецінених проблем стають невротичні стани або неврози особистості. Іноді людина йде шляхом "найменшого опору", намагаючись залишити "все як є" і відмовляється від рішень, що вимагають мужності. При цьому вона може почувати полегшення, однак реально виникає регрес особистості, уповільнення чи припинення особистісного росту, обмеження можливостей її самореалізації.

Нарешті, третя — і єдино конструктивна можливість полягає в тому, щоб змінити щось у собі чи своєму житті таким чином, щоб, дійсно, одержати можливість "жити своїм життям".

Конструктивне подолання особистісних конфліктів і криз припускає прийняття реальності, готовність до чесного аналізу сформованої ситуації, здатність розрізняти головне і другорядне, виділяти складові частини у виниклій проблемі і вирішувати її поетапно.

Типові принципи і способи дозволу внутрішніх особистісних конфліктів

Однак, незважаючи на необхідність індивідуального підходу до подолання внутрішніх особистісних конфліктів, можна сформулювати найбільш загальні і типові принципи і способи, що з урахуванням індивідуальної специфіки можуть використовувати всі. Перелічимо найбільш важливі з них.

1. Адекватне оцінювання ситуації. Пропонується взяти ситуацію  під контроль, спробувати виявити  ті протиріччя, що послужили причиною  конфлікту і викликали почуття  тривоги, чи страху гніву.

2. Усвідомлення екзистенціального  змісту конфлікту. Пропонується проаналізувати ступінь важливості його , оцінити з погляду місця і ролі у житті його наслідку. Причину, що викликала конфлікт, відразу ж варто відсунути на задній план у системі цінностей чи забути зовсім.

3. Локалізувати причину конфлікту. Виявити саму сутність його, відкинувши всі другорядні моменти і супровідні обставини.

4. Проявити сміливість в аналізі  причин внутрішнього особистісного  конфлікту. Навчитися подивитися  правді в очі, відкинути всі  пом'якшувальні обставини і безжалісно  розглянути причину вашого занепокоєння.

5. «Випустити пар». Дати вихід  гніву, що нагромадився, чи тривозі. Для цього можна використовувати  як фізичні вправи, так і творчі  заняття, кіно, театр, книжку.

6. Розслаблюючий тренінг.

7. Змінити умови чи стиль роботи. Це варто зробити в тому випадку, якщо внутрішній особистісний конфлікт виникає постійно через несприятливі умови діяльності.

8. Зниження рівня домагань.

Як підсумок до цього параграфу, слід підкреслити, що повноцінно функціонуючий", "самореалізований", "актуалізований", "адаптивний" індивід, як його називають у своїх описах психологи, - це людина, яку відрізняють свобода (спонтанність, самовираження, реалізації свого потенціалу), довіра (віра в себе й інших, у свою здатність справлятися з труднощами і т.д.), чесність ( щирість, автентичність, усвідомленість).

Ф.Василюк відзначає, що емоційне переживання кризової ситуації, яким би сильним воно не було, саме по собі не веде до її подолання; так само аналіз ситуації, її обмірковування приводить лише до її кращого усвідомлення. Справжня ж проблема полягає у творенні нового змісту, смислу, коли результатом внутрішньої роботи особистості по подоланню, проживанню критичних життєвих ситуацій стають зміни в її внутрішньому суб'єктивному світі - знаходження нового змісту, нове ціннісне відношення, відновлення душевної рівноваги і т.д.

Відомо, що саме внутрішні протиріччя є основою усякого руху і життєдіяльності. Як образно зазначає Ф.Тайсон, від народження до смерті людині постійно кидають виклик дисонанс і несумісність, і вона намагається відповісти на них, «стимулюючи психічне функціонування [6]. «Позбавте людину цієї внутрішньої роботи й боротьби й ви позбавите її повноцінного життя й розвитку, тому що саме життя і є постійне вирішення протиріч» - у свою чергу писав В. Франкл [7]. Саме через внутрішньоособистісний конфлікт відбувається становлення характеру, волі й всього психічного життя особистості.

Однак конструктивну роль в позитивних самозмінах особистості конфлікти відіграють лише тоді, коли не досягають станів виснажливої застійності. Унеможливлення конструктивного вирішення, нездатність механізмів психологічного захисту забезпечити переробку негативних афектів гальмують розвиток і самореалізацію особистості, знижують якість її життя. Тому достатньо актуальними для вивчення постають питання ефективності подолання внутрішніх конфліктів.

Подолання означає переборювання різних труднощів. Подолання внутрішньоособистісних конфліктів – дії, спрямовані на зниження гостроти суперечностей, відновлення узгодженості внутрішнього світу особистості, досягнення внутрішньої рівноваги і стабільності.

Серед робіт присвячених питанням подолання внутрішньоосбистісних конфліктів достатньо вагомими є роботи В.С.Василюка, в яких подолання конфлікту пов’язується із процесом його переживання [2]. Саме у переживанні внутрішньоособистісного конфлікту, як специфічній формі активності, усвідомлюються суперечності і йде процес їх вирішення на суб’єктивному рівні. В.С.Василюк виділяє декілька напрямів діяльності людини у подоланні внутрішньоособистісного конфлікту.

У гедоністичному типі ігноруються факти наявності критичної ситуації. Людина внутрішньо викривлює і заперечує її. В подальшому людина формує і підтримує ілюзію благополуччя і збереження порушеної сутності життя. За суттю – це захисна реакція інфантильної свідомості.

Реалістичне переживання, або реалістичний тип подолання базується на принципі реальності. В його основі лежить механізм терпіння, тверезого ставлення до того, що відбувається. Людина в кінцевому рахунку приймає реальність того, що трапилось, пристосовує свої потреби і інтереси до нового сенсу життя. При цьому попередній зміст життя, яке стало неможливим, відкидається. Людина в такому випадку має минуле, але втрачає історію.

Ціннісний тип переживання критичних ситуацій визнає наявність критичної ситуації, яка порушує перебіг і сенс життя, але відхиляє пасивне прийняття удару долі. Насправді будується новий зміст життя, досягається більш високе розуміння сенсу життя. Людина при цьому осмислює життя, розпізнає то, що дійсно значимо, набуває життєвої мудрості. Саме вона дає змогу людині зберегти вірність цінності всупереч абсурдності і безнадійності такої позиції. Прикладом ціннісного типу подолання критичних ситуацій може слугувати власні моральні принципи, а не зовнішні обставини, якими б жорсткими вони не були.

Іншим типом подолання є творчий, або поведінка вольової особистості, яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо і самостійно шукати вихід з критичної ситуації, завдяки соціальному досвіду. Результатами такої поведінки може бути відновлення перерваного кризою життя, її відродження, або переродження її в інше по суті життя. У будь-якому випадку це переродження власного дієвого життя, самобудування.

Усі описані типи подолання критичних ситуацій по суті є ідеальними, і в звичайному житті у чистому вигляді трапляються рідко. Реальний процес подолання найчастіше включає у себе декілька типів чи варіантів. При цьому ступінь збереження особистості залежить від того, який із них домінує. Таким чином, В.С.Василюк пов’язує подолання внутрішньоособистісних конфліктів із специфікою особистісного розвитку, ціннісними пріоритетами особистості і її можливостями. Воно може бути спрямоване як на ефективне вирішення, слугувати подальшому розвитку особистості, так і обмежуватися захисним характером, консервуванням внутрішніх проблем задля відновлення внутрішньої гармонії. Подолання у процесі переживання відбувається за рахунок ціннісно-мотиваційних перетворень, яка може означати як зміну ієрархії цінностей, так і зміну самої системи цінностей.

Ґрунтовний аналіз проблеми подолання внутрішніх конфліктів знаходимо у роботах К.Хорні [8]. К.Хорні наголошує на передумовах, які визначають ефективність даного процесу. До таких вона відносить:

• усвідомлення об’єкту наших бажань і почуттів;
• наявність власної, критично осмисленої системи цінностей;
• здатність робити вибір і нести за нього відповідальність.

По-перше, більшість людей, як зазначає К.Хорні, не можуть відповісти на прості питання, наприклад, чи дійсно подобається їм людина, чи вони тільки вважають, що вона їм подобається? Чи дійсно людина хоче оволодіти саме тією професією, якою хоче, чи просто її притягує статус та високі доходи? Складність відповіді на такі прості питання часто випливає із незнання людей щодо своїх істинних відчуттів чи бажань.

По-друге, оскільки конфлікти найчастіше стосуються переконань, віри чи моральних цінностей, їх наявність передбачає, що людина має свою власну систему цінностей. Адже некритично залучені переконання, які не є частиною «Я», навряд чи мають достатню силу, аби слугувати ведучим критерієм для прийняття рішення.

По-третє, навіть, якщо людина і визнає існування конфлікту, вона повинна бути здатна і готова відмовитися від одного із суперечливих переконань. Але здатність до ясної і усвідомленої відмови зустрічається надзвичайно рідко. Це від того, що почуття людини пов’язані між собою, а також внаслідок того, що більшість людей не почуває себе захищеними і щасливими, аби взагалі від чогось відмовитися. Також прийняття рішення передбачає готовність нести за нього відповідальність. Останнє включає ризик прийняття неефективного рішення і готовність розділити його наслідки без обвинувачення інших. Воно передбачає велику внутрішню силу і незалежність.