Психологічні чинники виникнення особистісних конфліктів у майбутніх фахівців професій типу «людина-людина»

Типи конфлікту К.Левіна, описані ним у поняттях силового болю, були піддані експериментальному вивченню і переведені в терміни градієнта мети. Результати цього аналізу підсумовані Н. Міллером у наступних принципах, які він вважає фундаментальними для розуміння конфліктів між тенденціями наближення і запобігання:

1. Тенденція до досягнення цілей тим сильніша, чим ближче до неї людина.
2. Тенденція до запобігання небажаного об’єкта тим сильніша, чим сильніше до неї людина.
3. По мірі наближення об’єкта сила запобігання збільшується сильніше, ніж сила наближення.
4. Сила тенденцій досягнень чи запобігання варіює залежно від сили мотиву, на якому вони базуються (Н. Міллер, 1997).

Таблиця 2

Класифікація внутрішніх особистісних конфліктів по К.Левіну

 

Тип конфлікту	Причина	Модель подолання
Еквівалентний (наближення- наближення)	Вибір двох чи більш в однаковій мірі привабливих і взаємовиключних об'єктів	Компроміс
Вітальний (запобігання-запобігання)	Вибір між двома рівною мірою	Компроміс
Амбівалентний (наближення-запобігання)	непривабливими об'єктами Вибір об'єкта, у якому одночасно присутні приваблива і неприваблива сторона	Примирення

 

Виділяють й інші види внутрішніх особистісних конфліктів. Так, В.Дружинін запропонував таку класифікацію:

1. Істеричний - характеризується завищеними претензіями особистості в сполученні з недооцінкою об'єктивних умов чи вимог навколишніх.

2. Об‘єктивно-психостенічний - характеризується суперечливими  власними потребами, боротьбою між  бажанням і обов’язком, між моральними  принципами й особистим поводженням.

3. Неврастенічний - характеризується протиріччям між можливостями особистості і її завищених вимог до себе (В. Дружининым, 1998).

Наслідки внутрішніх особистісних конфліктів:

Як і будь-які інші конфлікти, внутрішні особистісні конфлікти можуть бути конструктивними і деструктивними. Конструктивним є конфлікт, що характеризується максимальним розвитком конфліктуючих структур і мінімальних витрат на його подолання. За допомогою подолання таких конфліктів ми рухаємося вперед. Деструктивним вважається конфлікт, що збільшує роздвоєння особистості, переростає в життєву кризу чи веде до розвитку невротичних реакцій. Одним із серйозних наслідків конфлікту є суїцид. Дослідження психологів і психіатрів виявили наявність зв'язку між характерологічними рисами особистості і схильністю до суїцидальних дій у кризових ситуаціях. Більш гнучкою пояснювальною моделлю суїцидальної поведінки є концепція, відповідно якої така поведінка розглядається як наслідок дезадаптації особистості в умовах пережитого нею мікросоціального конфлікту (А.Анцупов, 1999). Даний підхід продуктивно розвивається в останні роки.

У цілому можна затверджувати, що суїцидальна поведінка залежить від ряду факторів, що можуть бути розділені на внутрішні і зовнішні.

Внутрішніми факторами суїцидальної поведінки є індивідуальні особливості особистості (характер, психофізичний, емоційний стан і ін.), що підвищують ризик суїциду, який утворює внутрішнє середовище для відображення зовнішніх факторів, а також є побудниками такого поводження в суїцидогенній ситуації.

До зовнішніх факторів відносяться: мікросоціальні умови біографічного характеру, насамперед сімейного виховання; міжособистісні відносини в референтній групі — сімейній, дружній, професійній; чи дезадаптуючі об'єктивні фактори діяльності (екстримальність, відповідальність, різке підвищення навантаження і т.д.). Деякі зовнішні фактори є причинами суїциду, тому що мають для людини особливий кризовий психологічний зміст. Суїцидальна поведінка включає різні форми активності, що служать деструктивним засобом подолання особистісних проблем в умовах конфліктної ситуації. Змістом суїцидальної кризи виступає гострий емоційний стан, що виникає в критичній ситуації зіткнення особистості з перешкодами на шляху задоволення її найважливіших життєвих потреб (О.Громова, 1998). Центральну роль у виникненні такої ситуації грають наступні конфлікти:

• обумовлені специфікою сімейних взаємин: нерозділена любов, зрада коханої людини, розлучення, важка хвороба чи смерть близьких; обумовлені специфікою трудової діяльності і міжособистісної взаємодії: невдачі у виконанні конкретних задач, міжособистісні конфлікти з колегами по роботі, службові конфлікти з начальниками чи підлеглими;
• пов'язані з антисоціальним поводженням людини: страх кримінальної відповідальності; страх ганьби;
• обумовлені станом здоров'я: психічні захворювання; хронічні соматичні захворювання; фізичні недоліки (дефекти мови, особливості зовнішності, сприймані як недолік), статева неспроможність;
• обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Описані різновиди внутрішніх особистісних конфліктів відображають реальний розподіл інтересів дослідників. Кожний з цих видів конфліктів має свій зміст, який відображає характер протиріч, які лежать в його основі, свою специфіку в реальній життєвій ситуації. Аналіз літературний джерел показує, що в прагненні наблизитися до складного світу внутрішнього особистісного конфлікту, дослідники намагаються, з одного боку, описувати конфлікт мовою переживання його людиною. А з іншого, оперувати більш цілісними одиницями аналізу.

 

 

 

 

 

 

1.2.1. Конфлікт. Першопричини конфліктів

Конфлікт ( лат. conflictus – зіткнення ) – процес різкого зіткнення, загострення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів чи суб’єктів взаємодії; сприйнята несумісність дій або цілей; серйозне непорозуміння, суперечка.

Класифікація конфліктів

      Залежно  від особливості конфліктуючих  сторін прийнято виділяти:

•   внутрішньоособистісний конфлікт —  зіткнення між приблизно рівними по силі, але протилежно направленими інтересами, потребами, потягами однієї людини ;
•   міжособистісний конфлікт —  два  або більш члена однієї групи переслідує несумісна мета і реалізують суперечливі цінності, або одночасно в конфліктній боротьбі прагнуть досягнення однієї і тієї ж мети, яка може бути досягнутий лише одній із сторін:
•    між особистістю і групою— зіткнення суперечливих інтересів, потреб, цінностей, мети між окремою особою і групою людей;
• міжгруповий конфлікт — коли конфліктуючими сторонами виступають соціальні групи, переслідуюча несумісна мета і перешкоджаючі один одному на шляху їх здійснення.[3, с.14-15]

 

Першопричини конфліктів.

     Типи  конфліктів

Два перші правила безконфліктного спілкування легше виконати, коли знаєш, що може послужити конфліктогеном. Цьому сприяє їх класифікація.

Більшість конфліктогенів можна віднести до одного з трьох типів:

1. прагнення до переваги;    
2. проявлення агресивності;.
3. проявлення егоїзму.

Загальним для всіх цих типів є те, що конфліктогени є прояви, направлені на рішення психологічних проблем або на досягнення якоїсь мети (психологічних або прагматичних).

    Розглянемо  найбільш  поширені конфліктогени кожного з типів.

  1  Прагнення до переваги

• Прямі прояви переваги: наказ, загроза, зауваження або будь-яка інша негативна оцінка, критика, звинувачення,  насмішка,  знущання, сарказм.
• Поблажливе відношення, тобто прояв переваги,   але   з   відтінком доброзичливості:      Не «ображайтеся»,    «Заспокойтеся»,    «Як можна    цього  не знати?»,   «Невже   Ви      не розумієте?»,   «Вам   же   російською мовою сказано»,  «Ви розумна людина, а поступаєте...».   Одним словом   —   забуття   відомої   мудрості: «Якщо ти розумніше інших, то нікому не говори про це» .Конфліктогеном є і поблажливий тон.
• Хвастощі, тобто захоплена розповідь про свої успіхи,   істинні   або   уявні,   викликає   роздратування. бажання «поставити на місце» хвалька.
• Категоричність, безапеляційність — прояв  зайвої упевненості  в своїй  правоті,  самовпевненості; припускає свою перевагу і підкорення співбесідника.   Сюди  відносяться  будь-які   вислови   категоричним тоном,  зокрема такі, як «Я вважаю»,  «Я впевнений». Замість них безпечніше вживати вислови, відмінні  меншим  натиском:  «Я думаю»,  «Мені здається»,  «У мене склалося враження, що...».

• Нав'язування своїх порад.  Є правило: давай порада лише тоді, коли тебе про це просять. Що радить, по суті, займає позицію переваги.

• Перебиття співрозмовника, підвищення голосу або коли один  поправляє іншого. Тим самим  показується, що його думки більш цінні, ніж думки інших, саме його треба слухати.

Джерелом перерахованих конфліктогенів може бути також і спроба самостверджуватися за рахунок позиції переваги, простіше кажучи — за чужий рахунок.

• Приховування  інформації.   Інформація   —   це  необхідний   елемент   життєдіяльності.   Відсутність   інформації викликає стан тривоги. 

      Інформація може приховуватися з різних причин: наприклад, керівником від підлеглих з благих спонук,  щоб    не турбувати  поганими  новинами.

Але природа не терпить порожнечі, і виниклий вакуум заповнюється домислами, чутками, плітками, які бувають ще гіршої властивості. Хоча набагато небезпечно, що виникає недовіра до того, що приховало інформацію, бо його дія викликала стан тривоги.

• Порушення етики, навмисні чи ненавмисні.

 Скористався чужою  думкою, але не послався на автора.  Доставив   незручність  (ненавмисно штовхнув,   наступив на ногу і т.п.), але не вибачився; не запросив сісти; не поздоровався   або   поздоровався  з  одним   і  тим  же кілька разів  протягом дня.  «Вліз»  без  черги,  використовуючи знайомого або своє начальницьке положення.

       Жартування.   Його   об'єктом   звичайно   стає   той, хто чого-небудь не може дати гідну відсіч. 

     Обман   або   спроба  обману  є  засіб  добитися мети нечесним шляхом  і є найсильнішим  конфліктогеном

Нагадування   (можливо,   і   ненавмисне)   про   якусь програшної для співрозмовника ситуацію.

• Перекладання відповідальності на іншу людину.

• Прохання позичити гроші

Відмова викликає неприємне відчуття у просячого. Але і задоволення прохання нерідко приводить до конфлікту: віддають не завжди вчасно, доводиться нагадувати і т.д. Не дарма народилося прислів'я: «Хочеш втратити друга — позич йому грошей».

  2   Прояви агресивності.

В латинській мові слово «аggression» означає «напад». Агресія може виявлятися як межа особи і ситуативний,  як реакція  на обставини, що склалися.

    1.Природна агресивність.                                                                                      Один мій знайомий — неабиякий учений — одного разу признався, що якщо він з ранку не посвариться, то не може день працювати. На жаль, він не самотній, деяким людям дійсно властива природна агресивність.

Проте, на щастя, людей агресивних від природи — меншина. У переважної більшості природна агресивність в нормі, а виявляється лише ситуативна агресивність.

• Людина з   підвищеною  агресивністю  конфліктна, є «ходячим

конфліктогеном», оскільки випліскує роздратування, що   нагромадилося, на оточуючих. Іншими словами, він вирішує свої внутрішні проблеми за рахунок оточуючих. В цьому сенсі він є як би «вампіром»,  поглинаючим  позитивну  енергію  (і емоції) оточуючих.

• Людина з  агресивністю нижче за середню ризикує добитися в житті  набагато менше ніж він гідний.
• Повна відсутність агресивності граничить з апатією або з безхарактерністю, бо означає відмова від боротьби.

   2.Ситуативна агресивність                  Виникає як відповідь на внутрішні конфлікти, викликані обставинами, що склалися. Це можуть бути неприємності (особисті або по роботі), поганий настрій і самопочуття, а також у відповідь реакція на отриманий конфліктоген.

В   психології   цей   стан   називається     фрустрація. Воно виникає унаслідок реальної або уявної перешкоди,  перешкоджаючої  досягненню  мети.  Захисні  реакції при фрустрації    виявляються в агресивності.  Фрустрація нерідко стає причиною неврозів.

Слід зазначити, що конфліктогени типу «прагнення до переваги» і «прояв егоїзму» можна також віднести до якоїсь форми агресії — прихованої агресії. Бо вони є посяганням, хоча і завуальоване, на гідність людини, його інтереси.

 3.  Прояви егоїзму.

Коренем слова «егоїзм» є латинське «его», позначаюче  «я».

   Всі прояви егоїзму є конфліктогенами, бо егоїст добивається чогось для себе (звичайно за рахунок інших), і ця несправедливість, звичайно, служить грунтом для конфліктів.

Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особи пояснюється серйозними дефектами виховання. Завищена самооцінка і егоцентризм особи закріплюються ще в дитячому віці, внаслідок чого враховуються лінь власні інтереси, потреби, переживання і ін. В зрілому віці подібна концентрація на власному Я, себелюбство і повна байдужість до внутрішнього світу інших людей приводить до відчуження. «Егоїзм ненависний, — говорив Паскаль, — і ті, які не пригнічують його, а тільки прикривають,  завжди гідні  ненависті».[77, c.18-26]

 

Як Уникнути конфліктогенів.      

Перше — це постійно пам'ятати, що всякий наш необережний вислів через ескалацію конфліктогенів може привести до конфлікту. Чи хочете Ви його? Якщо ні, то пам'ятаєте, як висока платня за слово, яке, як відомо, не «горобець, вилетить —  не піймаєш».