Лекции по "Патопсихологія"

4. Порушення потягів 

5. Допомога в  кризових станах

 СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бубер М. Два образа веры.—М., 1995.

Жутикова Н. Учителю о практико психологической помощи.—М., 1988.

Завилянский Й. и др. Психиатрический диагноз.—К., 1989.

Леонгард К. Акцентуированные личности.—К., 1981.

Личко А. Подростковая психиатрия.—М., 1991.

Налимов Н. В поисках иных смыслов.—М., 1993.

Трубецкоч Н. Смысл жизни.—М., 1994.

Франкл В. Человек в поисках смысла.—М., 1990.

Эриксон М. Мой голос остается с вами.—СПб., 1995.

 Підлітковий вік охоплює період з 11 до 14 років (± 2 роки). В цей час проходить багаторівнева перебудова організму, завершується формування особистості. На гормональному рівні відбувається активація роботи гіпофізу, статевих залоз, щитовидної залози. Це приводить до значного збільшення росту й маси тіла, появи вторинних статевих ознак.

У цьому віці відбувається подальший розвиток пам'яті (особливо смислової) довільної уваги, моторики. Активно розвивається логічне й абстрактне мислення. Підліток уже цілком здатний сприймати математичні, фізичні та філософські поняття.

Відбуваються зміни й у мотиваційній сфері особистості — замість навчальної мотивації на передній план починає виступати потреба в спілкуванні з однолітками, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища. У ставленні до батьків проявляються ознаки реакції емансипації в діапазоні від відстоювання своєї точки зору з тих чи інших питань до втеч із дому. В цей період водночас із інтенсивним формуванням особистості загострюються особливості характеру, його акцентуації.

Для підліткового віку характерні деякі специфічні відхилення в розвитку. Якщо яке-небудь порушення психічного розвитку було наявне ще в молодшому віці, то до підліткового воно може дещо змінитися. Наприклад, у дітей з дебільністю в підлітковому віці поліпшується життєва орієнтованість, формуються навички самообслуговування та праці. Водночас може бути й декомпенсація — сексуальна розгальмованість, агресивність. Це може привести підлітка до участі як виконавця в групах делінквентних неповнолітніх.

Затримки психічного розвитку до підліткового віку майже завжди компенсуються; може зменшуватися деяка незрілість особистості та мотивації при інфантилізмі; у підлітків з психофізичним інфантилізмом може бути затримка статевого дозрівання.

У підлітків з органічним ураженням ЦНС наступає відносна компенсація інтелектуальних порушень, але можуть посилюватись явища астенії й порушення поведінки. Якщо дитина хвора з раннього дитинства на епілепсію, то (при несвоєчасному лікуванні) до підліткового віку в неї посилюються інтелектуальний дефект, зміни особистості, прояви жорстокості.

При патопсихологічному обстеженні підлітків слід приділяти велику увагу визначенню рівня розвитку інтелекту, особливостям структури мислення, особис-тісним особливостям. Зокрема, це стосується випадків, коли перед психологом, що обстежує підлітка, будуть поставлені питання судово-психологічної експертизи, військової та трудової експертиз.

При патопсихологічному обстеженні підлітків з акцентуаціями та психопатіями слід приділити увагу діагностиці типу акцентуації, визначенню ймовірності її переростання в психопатію, а також схильності підлітка до делінквентності та адиктивної поведінки. Необхідне також вивчення самооцінки обстежуваного, його рівня домагань, особливостей прогнозу дальшого розвитку своєї особи та свого життєвого шляху. Бажано виявити особливості реакцій в ситуації фрустрації, наявність ознак тривожності й агресії. В бесіді з батьками уточнюються тип сімейного виховання, наявність психотравмуючих факторів. Це дає змогу провести диференційну діагностику акцентуації та психопатії й накреслити шляхи подальшої коригуючої роботи.

7.1. Акцентуації  та психопатії

Акцентуації  характеру — це   крайні   варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені. У підлітків наявна підвищена чутливість до певних психотравмуючих дій при достатній стійкості до інших. Кожний тип акцентуацій має властиві тільки йому, на відміну від інших типів, «слабкі місця».

Акцентуації, як правило, проявляються в підлітковому віці, в період становлення характеру й дещо згладжуються в міру дорослішання. Частота акцентуа-цій, які спостерігаються у підлітків, різна: серед учнів масових шкіл вона коливається від 42 до 62 %, серед підлітків із соціальне дезадаптованою поведінкою становить 66 %, а в підлітків, що здійснили правопорушення,— 87 % випадків.

На відміну від психопатій, акцентуації не є захворюваннями, вони належать до варіантів норми. Акцентуацію від психопатії можна відрізнити за такими ознаками: 1) акцентуації виявляються здебільшого в підлітковому віці, а психопатії — протягом усього життя; 2) прояви особливостей характеру при акцен-туаціях бувають у певних ситуаціях; при психопатії — незалежно від ситуацій; 3) при акцентуації рідко виникає соціальна дезадаптація й можливе повернення до норми; при психопатії соціальна дезадаптація буває значно частіше; 4) при акцентуації порушення поведінки, тобто декомпенсації, виникають як відповідь на чітко визначений тип психотравмуючої ситуації; при психопатії — при будь-яких психотравмах, а іноді й без видимих причин.

Для діагностики акцентуацій у підлітковому віці бажане використання методики ПДО (О. Лічко), але можливе й застосування методики Шмішека*.

Типи підліткових акцентуацій за методикою О. Лічко:

гіпертимний;

циклоїдний;

лабільний;

сенситивний;

психастенічний;

астеноневротичний;

шизоїдний;

епілептоїдний;

істероїдний;

нестійкий;

конформний.

Розроблена на основі концепції К. Леонгарда.

Типи акцентуйованих особистостей за К. Леонгардом:

гіпертимний;

афективне -лабільний;

афективне - екзальтований;

емотивний;

тривожний;

педантичний;

інтровертивний;

збуджуваний;

демонстративний;

екстравертивний;

ригідний;

дистимічний.

Можливе існування змішаних типів акцентуац гіпертимно-циклоїдний, лабільно-сенситивний, ас' но-істероїдний і т. д. У О. Лічко виокремлюється варіантів таких змішаних типів. Наведемо короткі :

рактеристики кожного з основних типів акцентуаці

Гіпертимний тип. Підлітки з цією акцентуацією і різняються хорошим настроєм, високим життєвим ' нусом, нестримною активністю. У цих підлітків ви] жена екстраверсія, прагнення до неформального дерства в компанії однолітків. Висока рухливість н< вових процесів приводить до того, що вони ле] адаптуються до нової і такої, що швидко змінюєте обстановки. Самооцінка дещо завищена, плани майбутнє оптимістичні й мінливі.

Порушення адаптації виникають при спробі ввеї таких підлітків в строго регламентований режим, і межити їх активність, а також при виконанні мої тонної діяльності на самоті, вони виявляються у в чах, порушеннях поведінки.

Циклоїдний тип. Характеризується, як правило, :

роткочасними (1—2 тижні) коливаннями настрою підвищеного до депресивного. У фазі пригнічен Настрою помічається зниження працездатності, втр інтересу до школи, захоплень, компанії. Невдач:

Дрібні конфлікти важко переживаються й можуть п] вести до думок про свою провину, неповноцінністї

цій фазі погано переноситься зміна життєвих стереотипів (переїзд, зміна школи й т. ін.). В гіпертимній фазі циклоїдні підлітки схожі на підлітків гіпертимно-го типу. Самооцінка може здатися на перший погляд суперечливою: підліток оцінює себе як активного й пасивного, товариського й замкненого одночасно. При більш пильному опитуванні з'ясовується тривалість перепадів настрою.

Лабільний тип. Головна риса цього типу — крайня мінливість настрою, який може змінюватися декілька разів протягом дня з незначних і непомітних для оточуючих причин. Підлітки цього типу точно відчувають ставлення до себе з боку інших людей та гостро на нього реагують. У них висока потреба в співчутті, співпереживанні з боку близьких. До лідерства ці підлітки не прагнуть, віддають перевагу теплим емоційним контактам з невеликою групою друзів. До декомпенсації можуть призвести емоційне відторгнення з боку значущих осіб, втрата рідних. Декомпенсація виявляється в посиленні емоційної лабільності, нападах плачу, спадах настрою, можливі спроби самогубства, втечі з дому.

Сенситивний тип. У цього типу дві основні риси — висока вразливість та занижена самооцінка. Серед сторонніх, в незвичній обстановці проявляються замкнутість, тривожність. З незнайомими важкі навіть поверхові, формальні контакти. Зі знайомими бувають досить товариськими й відвертими. При самооцінці підлітки цього типу знаходять у собі різні недоліки, особливо серед вольових якостей. Декомпенсацію може викликати ситуація несправедливого звинувачення, недоброзичливої уваги оточуючих. Це призводить до депресивних переживань, іноді до порушень поведінки.

Психастенічний тип. Підліткам цього типу властиві нерішучість, схильність до роздумування, побоювання за майбутнє своїх близьких, схильність до самоаналізу. Нерішучість виявляється особливо сильно, коли треба зробити самостійний вибір. До декомпенсації призводить необхідність швидко приймати рішення, відповідати за інших (призначення старостою, керівником групи ровесників). При посиленні тривоги виникають нав'язливості й ритуали (див. розд. 7). Самооцінка дещо занижена, іноді суперечлива — підліток називає не тільки реальні риси, а й бажані.

Астеноневротичний тип. Головними рисами є підвищені втомлюваність, дратівливість, тривога за стан свого здоров'я. Втомлюваність особливо виявляється при розумових заняттях та в обстановці змагань. До декомпенсації призводить необхідність змагань (навчання в престижних ліцеях, гімназіях). При втомі наступають спалахи роздратованості, з незначного приводу посилюється турбота про стан свого здоров'я, може виникнути невроз у вигляді неврастенії.

Шизоїдний тип. Визначається замкнутістю та недостатністю інтуїції. В процесі спілкування важко встановити неформальний емоційний контакт, особливо з однолітками. Емпатія розвинута недостатньо. Внутрішній світ підлітка майже завжди закритий для інших і заповнений фантазіями, захопленнями.

Найважче переносяться ситуації, пов'язані з необхідністю встановлення емоційних неформальних контактів (перебування в оздоровчому таборі, санаторії), бажанням батьків втрутитися у внутрішній світ підлітка або обмежити його захоплення. Самооцінка адекватна, на відміну від психопатії, ніколи не помічаються розлади мислення.

Епілептоїдний тип. Головною рисою є схильність до поступової концентрації роздратованості та пошуку об'єкта, на якому можна було б зігнати злість. Бувають напади злобно-тужливого настрою. Емоційні спалахи часті й тривалі. Лідерство виявляється в бажанні влади над однолітками. Інертність психічних процесів виявляється в усіх видах діяльності. Як компенсація інертності може виникати педантичність, схильність до надмірної акуратності. До декомпенсації можуть призвести зміна обстановки (зміна місця проживання, школи), народження молодших дітей у сім'ї. Декомпенсація проявляється здебільшого в посиленні жорстокості, ревнивості до молодших членів сім'ї.

Істероїдний тип. Головними рисами є жадоба до уваги та захоплення оточуючих, егоцентризм. Зовнішня виразність, театральність переживань не завжди відповідає реальній інтенсивності почуттів. У підлітків з істерощною акцентуацією часто буває надмірне фантазування, як спроба привернути до себе увагу. Декомпенсація виникає при ігноруванні підлітка дорослими, ровесниками й виявляється у вигляді порушень поведінки, іноді наклепів на самого себе, демонстративних втеч з дому.

Нестійкий тип. Головна риса цього типу — постійне бажання розваг, задоволень, зміни вражень. У н