Лекции по "Патопсихологія"

Під час патопсихологічного обстеження діти зі збудливою психопатією важко втягуються в дослідження, виконують тільки ті завдання, що привабливі для них, у яких розраховують на успіх. Виражені реакції перенасичуваності. Настійні вимоги виконати якесь завдання або перешкода у виконанні бажаної дії можуть викликати збудливу реакцію: крик, малодиференційовану агресію.

Працездатність нерівномірна.

Достатній обсяг та переключуваність уваги можуть поєднуватися зі слабкістю довільної концентрації уваги.

Механічне запам'ятовування звичайно успішне, однак можлива наявність «оберненої кривої» запам'ятовування: 7, 9, 7, 3 — в результаті падіння інтересу до діяльності, швидкої перенасичуваності. Мислення у звичайному або дещо прискореному темпі, логічне, послідовне. «Вилучення» й «узагальнення» робляться за суттєвими ознаками. В цілому рівень досягнень, особливо в невербальних тестах, відповідає віковій нормі.

При описуванні картин ТАТ нерідко трапляється проекція переживань гніву, агресії, сприйняття дій оточуючих як таких, що обмежують прагнення основного персонажа. Завершення оповідання — перемога персонажа, подолання труднощів.

У мові, навіть за згоди зі співрозмовником, часто лунає слово «ні»: «Ні, ти правильно говориш...» Зображення «Неіснуючої тварини» насичене ознаками агресії й захисту: пазурі, ікла, шипи, панцирі.

При самооцінці досліджуваний відзначає свою збудливість, дратівливість, неможливість утриматись у гніві від незважених агресивних дій. Самооцінка поляризована.

До дисгармонійного розвитку особистості можна віднести й так звану невропатію — порушення емоційно-вольової сфери, зумовлене нестійкістю регуляції вегетативних функцій (Г. Сухарєва, 1955; В. Ковальов, 1979 та ш.). Ці порушення вегетативної нервової системи нерідко мають природжений, конституціональний характер, але можуть виникати і внаслідок захворювань, перенесених у перші місяці життя.

Невропатія виявляється вже в ранньому дитячому віці у вигляді порушень сну, апетиту, нестійкості температури, чутливості до погодних змін. Таке нестійке самопочуття спричинює вторинні емоційно-вольові зміни, на базі яких або формуються психопатії гальмованого кола (шизоїдна, психастенічна та ін.), або, при відповідній психологічній травматизації, виникає невроз та невротичний розвиток особистості, або прояви обмежуються неврастенією за несприятливих умов виховання. Можливе згасання явищ невропатії в молодшому шкільному віці.

Неврастенія формується на базі невропатії або в результаті астенізуючих впливів (частих соматичних захворювань, хронічних осередків інфекції й т. ін.). Виявляється неврастенія у вигляді підвищеної втомлюваності, дратівливості, порушень сну, головного болю. Нерідко неврастенія стає помітною в молодшому шкільному віці. Вирізняються (О. Лічко, 1985; Г. Сухарєва, 1955) два типи неврастенії —гіперстенічний та астеноіпохондричний. Переважання того чи іншого типу пов'язане зі слабкістю процесу гальмування (гіперстенічний) або збудження (астеноіпохондричний).

Вихідна суперечність між вимогами батьків і можливостями дітей призводить до страху не виправдати їх сподівань, «бути не тим», кого сприймають і поважають. Цей внутрішньоособистісний конфлікт лежить в основі розвитку неврастенії.

Гіперстенічний тип виявляється у вигляді дратівливості, яка посилюється при втомі, напруженості. Спалахи роздратування можуть бути спрямовані на всіх оточуючих і швидко закінчуються сльозами та каяттям.

Діти цього типу гостро реагують на сильний шум, яскраве світло, різкі запахи. При хвилюванні посилюється потовиділення, може підвищуватися температура, виражене почервоніння або блідість.

Нерідко дитина важко засинає, бачить тривожні сни, прокидається протягом ночі. В таких дітей часто болить голова, причому головний біль відчутніший у вранішні години. Діти погано зосереджуються на уроці (особливо після бурхливої перерви або уроку фізкультури), скаржаться на погану пам'ять.

Під час патопсихологічного обстеження спостерігається виснажуваність психічних процесів за гіперстенічним типом: при коригувальній пробі, лічбі (за Крєпєліним та ін.) підвищується швидкість виконання завдань з одночасним різким збільшенням кількості помилок. Діти важко переносять монотонну діяльність. Обсяг і довільна концентрація уваги недостатні. В результаті цього утруднене механічне запам'ятовування при достатньо успішному смисловому.

Мислення відповідає віковій нормі.

Виражені явища зниження рівня домагань. Самооцінка часто занижена. При згадці про «образи» з боку оточуючих дитина легко плаче, але й швидко заспокоюється. Малюнок «Неіснуючої тварини» такі діти виконують нерідко зі зміщенням до краю аркуша, зменшенням розміру, іноді із зображенням ознак вербальної агресії.

Період продуктивної діяльності обмежений, іноді до 15—25 хвилин, після цього в дитини зростає збудження, вона відмовляється від виконання завдань, з'являються примітивні польові орієнтувальні реакції.

Таким чином, при обстеженні на перший план виступають виснажуваність, порушення уваги, емоційна лабільність.

Астеноіпохондричний тип виявляється в підвищеній втомлюваності, млявості, слізливості. Поряд із труднощами засинання виражена сонливість протягом дня. Численні соматичні скарги: біль у серці, шлунку, різних частинах тіла. Ці болі посилюються при хвилюванні (перед контрольними, іспитами), при зміні оточення, втомі. Швидка втомлюваність часто поєднується з недостатньою концентрацією уваги і невмінням продуктивно організувати діяльність.

Діти приступають до виконання домашніх завдань тільки ввечері, в присутності батьків, швидко втомлюються і різко уповільнюють темп роботи. Неуспішність у навчанні викликає слізливість, головний біль та ін. В результаті при достатніх можливостях інтелекту в цих дітей виникають труднощі з навчанням уже в молодших класах.

Під час патопсихологічного обстеження в дітей цього типу виявляється виснажуваність за гіпостенічним типом: уповільнення темпу діяльності з незначним збільшенням кількості помилок. Недостатні обсяг та переключання уваги. Механічне запам'ятовування дещо утруднене. При вираженій виснажуваності можлива «обернена крива» запам'ятовування: 4, 6, 8, 6, 5.

Смислове запам'ятовування успішне. Мислення не порушене.

Самооцінка занижена, особливо за факторами «здоров'я», «працездатність». Рівень вимог низький. Емоційні реакції лабільні. Довільна регуляція діяльності недостатня, при труднощах переважає пасивна відмова від тієї чи іншої діяльності. При виконанні завдань за методикою «Неіснуюча тварина» — зменшення розміру та кількості деталей, переважання елементів захисту.

3. Психологічні  особливості та внутрішньоособистісний конфлікт при неврозах

Наступною групою дисгармонійного психічного розвитку особистості є неврози.

При всій багатоманітності у визначенні неврозів більшість авторів вважають їх психогенними вегетосоматичними розладами непсихотичного рівня, усвідомлюваними самим суб'єктом.

Дослідженню неврозів як окремого стилю особистісного реагування на ситуації присвячені праці В. Мясищева; як психогенне захворювання особистості невроз розглядається В. Карвасарським (1980). У зарубіжних концепціях неврозу він постає як патологічна форма компенсації невідповідності рівня домагань і досягнень, загальмований процес самореалізації. Дослідження неврозів у дитячому та підлітковому віці відображені в працях О. Захарова (1988), Д. Ісаєва.

О. Захаров пропонує таку схему формування неврозів у дітей та підлітків (див. схему).

Біологічними особливостями дитини, що збільшують вірогідність формування неврозу, є наявність невропатії, виражена домінанта однієї з півкуль та ін. Якщо обсяг батьківських вимог та вимог мікросоціального оточення (дитсадок, школа) не перевищує реальних можливостей дитини, якщо її сприймають такою, якою вона є, прояви невропатії зникають до 9—10 років. Однак часто батьки не враховують особливостей дитини, в сім'ї переважає нераціональний

 

Схема формування неврозів

Схильність

(конституціональний фактор)

 

Преморбідні відмінності

Особистості

 

Психічна травматизація

              Гостра                                                                                                              хронічна

Несприятливі життєві

Обставини

 

Критичне наростання

психічного напруження

 

Місце найменшого

опору організму

 

       Клініка неврозів

стиль виховання: підвищена емоційність, гіперсоціалізація (несприйняття вікових відмінностей, пустощів дітей), надмірні надії, що покладаються на дитину, гіперопіка, особливо в поєднанні з вимогами самостійності, завищена тривога в батьків, подружні конфлікти й суперечності в підходах до виховання.

Дитина несвідомо сприймає норми та ідеали своїх батьків і намагається їм відповідати. Якщо ж це суперечить особливостям її нервової системи, темпераменту, інтелектуальним можливостям, виникає неузгодження між бажаними досягненнями та реальним результатом. У дитини в цій ситуації назріває внутрішньоособистісний конфлікт між ззовні нав'язаними батьками цілями та власними потребами й мотивами.

Істеричний невроз у дитячому віці виявляється вельми різноманітне. Найчастіше трапляються емоційні порушення, фобії, астенії, іпохондричні прояви, рухові розлади. Психологічним механізмом виникнення цього стану є суперечність між загостреною потребою в емоційному визнанні з боку батьків та неможливістю його задоволення. Це викликає острах «бути не тим», бути нелюбим для значущих людей.

Страхи та емоційні реакції у вигляді слізливості, дратівливості завжди тісно пов'язані із ситуацією, розраховані на певного «глядача», демонстративні. Страхи не мають великої стійкості, їх зміст легко змінюється.

До рухових розладів при істеричному неврозі належать судомні припадки, паралічі, порушення ходи та чутливості. Істеричні судомні припадки ситуаційно зумовлені, без «глядачів» трапляються рідко. Дитина падає на підлогу, кричить, плаче, розмахує руками та ногами. Спостерігаються почервоніння обличчя, шиї, посилене потовиділення, іноді спазм гортані з тимчасовим перериванням дихання. Тривалість цього стану може становити від декількох хвилин до двох — трьох годин. До шкільного віку ці припадки часто змінюють свій характер і проявляються у вигляді непритомності або нагадують напади бронхіальної астми.

Трапляється такий прояв, як істеричне блювання, що не пов'язане з прийманням їжі й виникає при значному емоційному напруженні, наприклад уранці перед школою, і не має місця на канікулах та у вихідні дні.

Можливі також порушення рухів кінцівок — істеричний параліч, спазм при писанні. Іноді, після значної психотравмуючої ситуації, виникає істеричний мутизм — неможливість говорити. При цьому діти охоче пишуть або повідомляють про свої бажання жестами.

Прояви істеричних симптомів пов'язані з прагненням привернення до себе уваги, бажаністю для дитини наявності порушення, яке робить можливим позбавлення її від неприємної ситуації.

Одним із найчастіших проявів неврозу в дитячому віці є фобічний невроз. Він характеризується тривким страхом перед будь-чим, що може зашкодити життю й здоров'ю дитини (страх зараження, гострих предметів, смерті). Іншою формою страхів є страх діяльності в певних обставинах (відповідати біля дошки, спілкуватися з незнайомими людьми та ін.). У дітей страхи вирізняються конкретністю, образністю уявлення відчуттів. При неврозі страху наявна психологічна суперечність між вираженим інстинктом самозбереження і слабкістю захисних механізмів, яка проявляється в страху «бути ніким», не існувати. Такий острах супроводжується почервонінням або збліднінням обличчя, тремтінням, потовиділенням, припиненням діяльності. Виникає він після конкретної психотравмуючої ситуації й чітко усвідомлюється саме дитиною. Емоційна реакція на цей стан виклик «острах страху»; прагнення позбутися його в поєднані з примітивними, символічними формами мислення породжує ритуали.

Ритуали — певні дії, виконувані дитиною з метою уникнути переживань страху. Часто важко зрозуміти яким чином ритуальна дія може вплинути на ситуацію виникнення страху, але вона заспокоює дитину, знижує напруженість фобії.

Так, дівчинка 10 років боялася поганих оцінок щоб «усе в школі було добре», вона стукала по батареях у всіх під'їздах по дорозі до школи. Після цих ритуальних дій вона могла успішно відповідати в школі. Якщо ж дівчинка утримувалась від них, то вона відчувала сильний страх, який заважав відповідати на уроках. Ритуали можуть видозмінюватися і з часом самі ставати джерелом тривоги й побоювань.

Наступну групу неврозів становлять неврози нав'язливих станів. Вони можуть виявлятися у вигляді нав'язливих рухів, дій, іноді думок, лічби, сумнівів.

Суперечність між почуттям і обов'язком, емоційними та раціональними страхами викликає центральний страх зміни, страх «бути не собою» і виявляється вигляді нав'язливих станів, обсесивного неврозу.

Нав'язливі дії та рухи, на відміну від ритуалів, і пов'язані з якимось усвідомлюваним страхом, дитина відчуває неясне напруження, тривогу, яка слабшає після виконання дії й посилюється, якщо певний час утримуватися від неї. Дитина розуміє незвичність цих дій та іноді намагається утримуватися від них або виконувати їх непомітно для оточуючих. Дії можу бути різноманітними: доторкання до предметів, постукування, багаторазове вдягання й роздягання та ін.

У молодшому шкільному віці можлива поява нав'язливих думок та уявлень. Дитина намагається позбутися їх, «переробити», усвідомити їхні причини.

Нав'язливі думки та дії перешкоджають нормальному розвиткові дитини, звужують коло її інтересів. Усі сили дитини розтрачуються на боротьбу з нав'язливими станами.