Лекции по "Патопсихологія"

Звичайне патопсихологічне дослідження дітей з мінімальною мозковою дисфункцією при церебростенічних станах виявляє виснажуваність психічних процесів, порушення обсягу й концентрації уваги, недостатність механічного запам'ятовування. Спостерігається значна різниця в рівні досягнень при виконанні різноманітних інтелектуальних тестів. Саме рівень досягнень є критерієм відмінності органічних уражень ЦНС від олігофренії. Простежуються емоційна лабільність, висока чуттєвість до оцінки експериментатора.

При деяких формах органічного ураження більшою мірою порушуються психічні процеси (пам'ять, увага), а особистісний розвиток лишається в межах вікової норми. Такі діти важко переживають свою неспроможність, у них легко виникають вторинні порушення: заїкання, тики, страхи, розлад сну й апетиту. Самооцінка занижена, дитина чітко диференціює ставлення до себе з боку значущих для неї осіб.

При інших ураженнях відбуваються переважно порушення розвитку емоційно-вольових механізмів, формування психопатоподібного синдрому. Це виявляється в підвищеній збуджуваності, психічній неврівноваженості, вразливості. Такий тип порушень часто супроводжується посиленням або зміною потягів: схильністю до бродяжництва, агресивністю, сексуальною розгальмованістю і т. ін. Під час обстеження виявляються недостатня критичність щодо своїх досягнень, екстернальний локус контролю, часто завищена або недиференційована самооцінка. Від дітей і підлітків із психопатією цю групу відрізняють порушення психічних процесів, нерівномірне зниження інтелекту.

Результати нейропсихологічного обстеження дитини дають змогу встановити точну локалізацію органічного ураження головного мозку. Особливо бажаним є проведення такого обстеження в дітей після перенесених черепних травм, струсів головного мозку.

 

2. Міжпівкульова  дисфункція

Нерівномірність розвитку функцій півкуль головного мозку також можна віднести до ушкодженого психічного розвитку. Дитина з переважним розвитком функцій правої півкулі (в деяких випадках це супроводжується ліворукістю) відрізняється своєрідністю світосприйняття. У цих дітей переважає наочно-образний тип мислення і сприйняття; водночас логічні співвідношення, абстрактні схнми сприймаються значно гірше. В початкових класах це призводить до труднощів у засвоєнні математики, недостатнього розуміння лексико-граматичного аналізу речень.

При патопсихологічному обстеженні в дітей з домінуванням правої півкулі не виявляється порушень працездатності, уваги й пам'яті, можлива наявність ейдетичного зорового запам'ятовування (100 % відтворення картинки з усіма деталями). Показники під час виконання інтелектуальних тестів нерівноцінні: значні досягнення при виконанні «кубиків Кооса», «матриць Равена» сполучаються з утрудненнями у виконанні вербальних аналогій, у визначенні понять. Якщо розпитати дитину про її спосіб мислення, можна з'ясувати, що переважає не «промовляння», а «бачення картинок». Унаслідок цього пошук загальних закономірностей утруднений.

У дітей із домінуванням правої півкулі найважчим є навчання за звичайними програмами в початкових класах школи, для них бажані максимальне використання наочних засобів навчання, заохочення до малювання самостійних схем-ілюстрацій при розв'язанні математичних задач.

У разі домінування лівої півкулі спостерігаються утруднення при виконанні графічних проб, завдань, що потребують зорового аналізу й синтезу. Мова розвинута, порушень у читанні й писанні при легких формах не виявляється. Можливі певний недорозвиток емоційного сприйняття, слабкість емпатії. Логічність мислення не порушена. При більш тяжких ураженнях головного мозку виникають специфічні порушення мовлення, писання та читання, що перешкоджають шкільному навчанню.

3. Порушення мовлення

Алалія — відсутність або недорозвиненість мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутріутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Діагностика алалії має провадитись у віці 3-х років. При алалії відбувається затримка в дозріванні нервових клітин переважно в скронево-тім'яно-потиличних ділянках, у лобно-скроневій та скроневій ділянках домінантної півкулі. Ала дія являє собою системну недорозвиненість мовлення коли порушується фонетико-граматичний і лексико граматичний лад мови. Виділяються моторна й сенсорна форми алалії.

При моторній алалії утруднюється вимова окремих звуків та їх злиття під час промовляння в слова. Ц призводить до перестановки звуків та складів, спрощення та перекручування структури слова. В дитини з гарним слухом і достатнім розумінням мови не розвивається самостійне мовлення, протягом тривалого часу вона лишається на рівні окремих звуків та слів. Мова для неї не є повноцінним засобом спілкування, організації поведінки. Замість відсутнього мовлена використовуються міміка, жестикулювання, інтонація.

При патопсихологічному обстеженні дітей з алалією спостерігаються порушення координації рухів (особливо точної моторики кисті руки). Зазнає ураження слухо-мовна пам'ять; зорове запам'ятовування в межах норми. Фіксуються виснаженість, коливання уваги. В дітей з алалією інтелект первинно збережений; вони виявляють пізнавальну цікавість, з успіхом справляються з невербальними пробами, спроможні відтворювати зв'язки і послідовність подій, аналогій узагальнень. Але через недостатність спілкування, це призводить до випадання з дитячого колективу, формується вторинна затримка інтелектуального розвитку яка, у свою чергу, веде до недостатності вищих рівні спілкування, до проблем у поінформованості. Самооцінка в дітей з алалією занижена, спостерігаються емоційна лабільність, вторинні невротичні реакції.

За умов своєчасного лікування, логопедичної та педагогічної допомоги з 3 -4х років можливі формування зв'язного та діалогічного мовлення, розвиток пізнавальної активності. Важливим є своєчасне розрізнення алалії й дебільності, основні критерії тут наявність доброго розуміння зверненої мови, розвинутої ігрової діяльності, вираженої реакції на надання допомоги й заохочування при алалії.

Сенсорна алалія — порушення розуміння мови в результаті ураження скроневої частки домінантної півкулі. Слух у таких дітей без порушень, недостатнім є аналіз мовних звуків. У деяких випадках це супроводжується підвищеним реагуванням на немовні звуки: шурхотіння паперу, крапання води. Посилення гучності мови погіршує її розуміння в дітей з алалією і поліпшує в дітей з дефектами слуху.

Залежно від ступеня ураження дитина може взагалі не відрізняти мовлення від немовних шумів або відчувати утруднення в розумінні висловлювання поза ситуацією. При патопсихологічному обстеженні виявляються складність концентрації та переключення уваги, виснажуваність. Трапляється вибірковість у сприйнятті мови: дитина розуміє тільки матір і не розуміє мови сторонніх дорослих.

Діти користуються для спілкування жестами, мімікою, слухають музику й розрізняють мелодії. Якщо вони оволоділи мовленням, спостерігається підвищена мовна активність на фоні зниженої уваги до мови оточуючих і відсутності контролювання свого мовлення. Розуміння мовних інструкцій утруднене, але при показі можливе виконання достатньо складних вербальних завдань. Регулярні логопедичні заняття приводять до значного поліпшення.

Діти з алалією потребують раннього виявлення, навчання у спеціалізованих логопедичних дитсадках та школах.

Дислексія — часткове специфічне порушення засвоєння процесу читання, яке зумовлене несформованістю або порушенням вищих психічних функцій і виявляється у повторюванні стійких помилок на письмі. Спричинювати цей стан можуть найрізноманітніші фактори: генетична обтяженість, черепні травми в ранньому віці, мінімальна мозкова дисфункція. У деяких випадках дислексія може бути пов'язана із функціональними розладами: тривалими соматичними захворюваннями, порушеннями вимови в батьків і т. ін. За характером порушення функції читання виділяються такі види дислексій: фонематична, семантична, аграматична, мнестична й оптична. Обстеження провадиться наприкінці 1-го—на початку 2-го року навчання. При дислексії трапляються такі групи помилок:

1. Заміщення (Б — П, С — Ш) та змішування (наприклад, замість сполучення «СЧ» дитина пише «Щ») літер при читанні, а також заміщення графічно схожих літер (X — Ж, П — Н, 3 — В).

2. Політерне  читання.

3. Пропускання  голосних та приголосних, переставляння складів.

4. Порушення розуміння прочитаного.

5. Аграматизми  при читанні. Порушення узгодження слів.

При нескладних формах дислексії можлива самостійна компенсація розладу читання, але в дитини може закріпитися негативне ставлення до читання. При переході в середні класи залишкові явища дислексії перешкоджають ефективному засвоєнню інших дисциплін: дитина погано розуміє тексти в підручниках, задачі. При складніших формах дислексії необхідними є спеціальні заняття з логопедом або навчання у спеціалізованій школі-інтернаті.

Дисграфія — це часткове специфічне порушення процесу писання. Причинами дисграфії можуть бути недорозвиненість мови, порушення її граматичного ладу, недорозвиток зорового гнозису, порушення звукового аналізу та синтезу. Виявляється такий стан у вигляді стійких і повторюваних помилок у процесі писання: перекручення та заміщення літер, порушення звуко-складової будови слова, написання разом окремих слів, порушення узгодженості слів у реченні. Особливої уваги потребують такі відхилення, як дзеркальне написання літер, систематичні помилки в написанні літер та складів, їх заміщення. Дослідження провадиться на 2-му році навчання.

Якщо виникає підозра наявності дисграфії чи дислексії, необхідне логопедичне обстеження дитини з порушеннями процесу читання. Бажано провести також психологічне та нейропсихологічне обстеження.

Під час психологічного обстеження дитини з відхиленнями в читанні й писанні треба звернути увагу на працездатність (наявність виснажуваності, фазових коливань уваги), вербальну і невербальну пам'ять, рівень інтелекту. Якщо дисграфія чи дислексія є типовою, інтелект обстежуваних перебуває в межах норми. Порушення в читанні, писанні та мовленні при інших захворюваннях (олігофренії, дитячому церебральному паралічі, розладах слуху) є вторинними і потребують посиленої корекції наслідків основного захворювання. Необхідна їх диференційована діагностика з метою навчання таких дітей у школах різного типу.

Дискалькулія — специфічне порушення у формуванні навичок лічби, пов'язане з недостатністю просторового гнозису. Визначається наприкінці 1-го класу.

Розлад виявляється в нерозумінні структури числа;

діти не можуть засвоїти систему розміщення цифр, розрядність числа, плутають «537»—«357», «І07» і «І007». Інші сторони інтелекту можуть бути не уражені. При патопсихологічному обстеженні спостерігаються порушення розпізнавання геометричних фігур, недостатність зорового аналізу і синтезу (за методикою «кубики Кооса»), утруднення в розумінні лексико-граматичних конструкцій («материна сестра» і «мати сестри»). Характерні також незграбність дрібної моторики, ускладнення під час виконання графічних проб. У старших класах діти з дискалькулією важко засвоюють точні дисципліни. Якщо дискалькулія виявлена, бажане навчання у спеціальних класах логопедичної школи.

У ході спеціального навчання в логопедичних школах або за умови систематичних занять із логопедом у дітей з дисграфією та дислексією вдається досягти значної компенсації дефекту за рахунок більш збережених механізмів.

4. Епілепсія

Наступним типом ураженого психічного розвитку є розвиток дітей, що хворіють на епілепсію.

Епілепсія—хронічне, тяжіюче до поступового погіршання стану нервово-психічне захворювання, що характеризується судомними розладами та специфічними психічними відхиленнями.

При власне епілепсії її виникнення буває пов'язане зі спадковою схильністю, а також із перенесеними органічними ураженнями головного мозку. Епілепсія, особливо в дитячому та підлітковому віці, не завжди виявляється у вигляді сильних судомних приступів, нерідко трапляються атипові розлади.

Епілепсія в дітей набирає різноманітних форм. О. Болдирєв пропонує відрізняти від епілепсії стани, як епілептична реакція — реакція організму, виражається епілептичним припадком, який виникає в незвичних умовах у відповідь на дію шкідливого екзогенного фактору (високої температури тіла, інтоксикації, інфекційного захворювання), та епілептичні синдроми — епілептичні припадки, що розвиваються при осередкових ураженнях головного мозку (пухлинах, запаленнях і т. ін.).

Під час патопсихологічного обстеження в таких випадках виявляються зміни, типові для основного захворювання: виснажуваність психічних процесів, падіння або регрес окремих функцій (при пухлинах) відсутність специфічних для епілепсії особистісних змін.

Завданням шкільного психолога є своєчасне виявлення хворих на епілепсію та з епісиндромом і направлення їх до психіатра або невропатолога за наявності бодай деяких із перелічених нижче ознак.

Ознаки епілепсії:

наявність судом із втратою свідомості;

зомління, не зумовлені зовнішніми обставинами;

 короткочасні (на декілька секунд) виключення свідомості;

     судоми окремих груп м'язів: кисті рук, обличчя, тимчасові розлади мовлення;

     мимовільні жувальні та смоктальні рухи, відвернення очей;

 мимовільні сміх, плач, раптовий біль у череві, відчуття нагального жару або          холоду;

раптові, безпричинні зміни настрою;

    порушення сну: нічні страхи, сноговоріння, сноходіння (лунатизм);

відчуття різкої зміни навколишнього простору;

здригання усього тіла вдень та уві сні;

     відчуття мінливості частин тіла (товщини й довжи  ни рук та ніг);

порушення свідомості, коли дитина виконує різноманітні дії (іде, не знаючи навіщо, зі школи чи з дому, вириває волосся і т. ін.).

При епілепсії спостерігаються також специфічні порушення психічних процесів, зміни особистості хворого. Інтелект при епілепсії може не зазнати порушень. Проте в деяких випадках епілептичний синдром трапляється в дітей із затримкою психічного розвитку або з олігофренією.