Лекции по "Патопсихологія"

2. Ураження право-скроневих ділянок кори головного мозку спричинює порушення інтонаційної структури мови, недостатність у сприйнятті ритму, тональності. емоційного забарвлення.

3. Ураження потиличних ділянок призводить до недостатності зорового сприйняття. При нормальній гостроті зору в дитини порушується процес аналізу та синтезу зорових образів, особливо якщо ця діяльність не може бути підкріплена рухом (обмацуванням предмета, обведенням контуру).

4. Ураження передньотім'яних ділянок спричинює порушення мимовільних рухів дитини, уповільнення формування рухових стереотипів та навичок.

Таким чином, виявивши будь-які часткові порушення функцій, бажано або самостійно провести нейропсихологічне обстеження, або направити дитину до відповідного спеціаліста.

Загальні порушення функцій головного мозку пов'язані з діяльністю регуляторних систем. Порушення на підкірковому рівні призводять до зниження рівня бадьорості, постійного чи фазового зниження розумової працездатності, можуть викликати порушення простих потягів (посилення чи послаблення статевого, харчового рефлексів). На цьому рівні уражень трапляються порушення елементарних емоцій — безпричинні вибухи люті, відчуття загальної туги, тривоги і т. д.

При порушенні на рівні кори головного мозку виникає специфічна зміна інтелектуальної діяльності:

недостатність функцій цілепокладання та контролю.

Ураження лобних відділів головного мозку веде до порушення довільності, цілеспрямованості діяльності (особливо інтелектуальної). Дитина відчуває труднощі при плануванні виконання ряду завдань, спостерігається несталість довільної уваги, втрачається функція контролю та критичної оцінки результатів діяльності.

Загальні й часткові порушення виявляють певну ієрархію. Недостатність регуляторних систем тією чи іншою мірою впливає на всі сторони психічного розвитку і, залежно від ступеня ураження, знижує здатність дитини вести цілеспрямовану інтелектуальну ДІЯЛЬНІСТЬ.

Порушення часткових функцій є більш парціальними, за сприятливих умов можуть компенсуватися діяльністю інших збережених аналізаторів та регуляторної системи. Так, при недостатності фонематичного аналізу й синтезу багато дітей навчаються письма та читання за рахунок синтетичного зорового та моторного запам'ятовування правильного написання слів.

При вивчення будь-яких відхилень у розвитку дитини необхідно встановити наявність часткових та загальних порушень, а також з’ясувати механізми їхньої компенсації та по можливості причини й час виникнення. При виявленні порушення бажане повторне дослідження для уточнення органічного або функціонального характеру розладів.

При функціональних розладах кори головного мозку можливе значне поліпшення результатів при повторних дослідженнях. Швидке ж погіршення показників свідчить про необхідність екстреного направлення дитини до лікаря.

За відсутності порушень функцій головного мозку в дитини може спостерігатися нерівномірність розвитку різних функцій та систем. Наприклад, дитина вже наприкінці першого року життя досить успішно сприймає навколишній світ. Її аналізаторні системи розвиваються з певним випередженням. Проте регуляторні системи дозрівають значно пізніше і продовжують формуватися в молодшому шкільному віці.

Успішне, своєчасне дозрівання кіркових аналізаторів сприяє розвитку лобних регуляторних систем. Водночас слабкість підкіркових, активуючих структур може значною мірою загальмувати або спотворити розвиток часткових функцій.

Наступний параметр порушень психічного розвитку пов'язаний з часом ураження. Оскільки дитина перебуває в процесі розвитку, то однакові ушкоджуючі фактори виявляють різний вплив, якщо вони рознесені в часі. Чим раніше сталось ураження, тим вірогіднішими будуть прояви недорозвитку психіки. При пізніших ураженнях відбуваються порушення та розпад раніше сформованих функцій.

Кожна функція в ході свого розвитку проходить сенситивний період з найбільшою інтенсивністю розвитку, але в цей самий період ця функція є найуразливішою для шкідливих впливів. Так, періодом формування фразового мовлення є вік від 2 до 3 років. У цей час відбуваються бурхливе нагромадження словникового запасу, засвоєння основних лексико-граматичних конструкцій. Водночас психічні травми, а іноді й соматичні захворювання, які дитина перенесла в цей період, можуть викликати заїкання.

У віці від 5 до 7 років відбувається формування основних морально-етичних орієнтацій (див. праці П. Якобсона). Дитина протягом цього періоду засвоює навички довільної регуляції емоцій, і впливи шкідливих факторів у цей період можуть сприяти виникненню органічної психопатії. Тоді в дитини проявляються психопатичні особливості характеру: злостивість, дратівливість, схильність до раптових коливань настрою.

У молодшому шкільному віці відбувається становлення логічного мислення. У дитини формуються поняття про збереження числа, маси, об'єму, автоматизуються навички читання та письма (Л. Виготський, Ж. Піаже, Л. Венгер та ін.).

Недорозвиток якої-небудь часткової функції, що унеможливлює засвоєння даного обсягу знань, соціальна та педагогічна занедбаність тощо можуть призвести до недостатності або затримки формування логічного мислення, функції прогнозування.

У підлітковому віці відбувається складна гормональна перебудова організму і разом з тим розвивається ряд досить істотних функцій. У сфері мислення — розвиток логічно-абстрактного мислення, здатність установлювати віддалені зв'язки. У сфері емоцій — проходження стадії платонічного кохання, розширення кола почуттів та емоцій. У сфері мотивації — зміна головних мотивів діяльності, формування самостійної оцінки, шкали цінностей, вирішення проблем спілкування з ровесниками та встановлення дорослого стереотипу стосунків з батьками.

У фізіологічному плані підлітковий вік характеризується більшою інтенсивністю потягів, сильним впливом гормонального фону на діяльність головного мозку.

Внаслідок значної різноманітності функцій, що бурхливо розвиваються в підлітковому віці, несприятливі соціальні впливи та соматичні захворювання в Цей період призводять до різноманітних відхилень. Це можуть бути значні зміни та викривлення мислення, що виступають як початок шизофренічного процесу. Порушення емоцій та потягів закладають фундамент майбутніх сексуальних девіації. Недостатня допомога від дорослих при формуванні світоглядних установок може призвести до тяжких особистісних криз утрати сенсу життя, „метафізичної інтоксикації” (О. Лічко). Труднощі у спілкуванні з ровесниками чи надлишкові реакції групування теж можуть накласти свій відбиток на подальше життя людини в суспільстві. Можлива поява характерних для підліткового віку невротичних реакцій у вигляді нервової анорексії, дисморфоманії (див. розд. 7).

Корисними для нормального розвитку особистості є певний розрив зв'язків з батьками, перегляд їх цінностей, установлення індивідуальних стереотипів стосунків з оточуючими. Затримки чи порушення цього етапу ведуть до формування інфантильної, недостатньо соціальне адаптованої особистості.

Слід ураховувати також, що, крім сенситивних періодів розвитку окремих функцій, існують етапи, які мають велике значення для розвитку дитини в цілому. В ці моменти більшість психофізичних систем перебувають у сенситивному стані й загальний баланс функцій організму нестійкий.

До таких основних сенситивних періодів дитинства належить вік 0—3 роки та 11—15 років. У ці періоди особливо великою є вірогідність прояву психічних порушень, які до цього були приховані. Необхідно знати, що виявлення психічного порушення в якомусь віковому періоді не завжди означає, що цей розлад з'явився щойно. Це може бути і реалізація генетичних програм при деяких генетичне детермінованих психічних аномаліях, і виявлення в умовах нової діяльності недорозвитку якого-небудь психічного процесу, котрий існував з моменту народження.

Класичним прикладом є дискалькулія (порушення здатності до лічби). Найчастіше вона пов'язана з уродженим недорозвитком певних ділянок кори головного мозку, але діагностувати її можна тільки після марних намагань навчити дитину рахувати (тобто у 8— 9 років).

Шкільному психологу необхідно знати сенситивні періоди розвитку різних функцій для забезпечення їх прогресування під час навчальних занять та спеціальних тренінгів, ураховувати це при відборі в спеціалізовані класи й т. д. Бажано також інформувати педагогів та батьків про особливості вікових криз і необхідність максимально дбайливого ставлення до дитини в цей період.

Зазначимо, що в дитячому віці психічні функції ще не стабільні. Недостатня стабільність психічних функцій може зумовити явища регресу — поверненні функцій на більш ранній віковий рівень. Можливі явища тимчасового регресу. Різного роду чинники, ще викликають стрес та мобілізацію зусиль організму на боротьбу за виживання, призводять до явищ регресу тимчасової втрати сформованих раніше навичок. Так при деяких тяжких соматичних захворюваннях діти перших років життя можуть утратити навички ходьби. охайності, перестають вимовляти слова. Аналогічний вплив справляє і психологічний стрес, особливо розрив з матір'ю (при влаштуванні в ясла, в лікарню тощо).

У дітей старшого віку, школярів, явища тимчасового регресу насамперед зачіпають інтелектуальну та мотиваційну сферу особистості. Так, у дітей, що зазнали шокових психічних травм (після землетрусів, транспортних катастроф), спостерігалися повернення до більш примітивних форм малювання, втрата потреб та інтересів, властивих їхньому віку, та поява емоційних форм реагування, характерних для більш молодшого віку: боязнь темноти, самотності, гіпертрофована потреба у фізичному контакті з матір'ю тощо.

Подібні явища тимчасового регресу можливі також у дітей, які перенесли тяжкі соматичні захворювання, особливо якщо лікування було пов'язане з тривалим перебуванням у лікарні та ізоляцією від ровесників. У результаті цього можливі тимчасова втрата інтелектуальних інтересів, сформованих раніше навичок, повернення до примітивніших ігор та форм прояву емоцій. У такого стану бажані поступове, повільне збільшення її інтелектуального навантаження, роз'яснення педагогам і батькам ситуації, що склалася. Психологу необхідно проводити повторні дослідження функцій мислення в такої дитини з метою спостереження за процесом відновлення. Можливі також тимчасові, функціональні зниження результативності окремих психічних процесів передовсім уваги та пам'яті.

Стійкий регрес – це тривале повернення до більш раннього вікового рівня, пов'язане з істотним ураженням  функції. Такий стан найчастіше пов'язаний з тяжким психічним захворюванням на ранню дитячу шизофренію. Частіше регресу зазнають функції менш дозрілі, ті, що недавно з'явилися. Так, вірогіднішою є втрата навичок читання та письма, ніж навичок ходьби чи приймання їжі.

Явища регресу слід відрізняти від явища розпаду психічних функцій — грубої їх дезорганізації та випадання. Розпад психічних функцій часто призводить до нерівномірної глибокої втрати раніше сформованих навичок. Трапляється цей стан при органічних ураженнях головного мозку (пухлинах, дистрофічних процесах). У ході патопсихологічної діагностики одним із завдань може бути розрізнення явищ розпаду і регресу психічних функцій. Діагностичними критеріями в даному випадку є параметри:

1) вікової відповідності даної функції. Якщо те, що в даний момент спостерігається в дитини, було властиве їй у більш ранньому віці,—ймовірніше регрес. Якщо зараз дана функція не справляється зі своїм завданням на жодному рівні — ймовірніше розпад;

2) рівномірності порушення: регресу зазнають більш чи менш рівномірно всі недавно засвоєні функції, а при розпаді можливе цілковите руйнування однієї-двох функцій при збереженні всіх інших. При патопсихологічному дослідженні ми вкрай рідко спостерігаємо рівномірне, однорідне відставання в розвитку. При загальному ураженні нервової системи передусім зазнають змін ті функції, що перебувають у цей час у сенситивному періоді розвитку. Можливі також явища регресу та розпаду психічних функцій.

Тому результати патопсихологічного дослідження дитини з відхиленнями у психічному розвитку будуть відображати збережені, уражені та різною мірою затримані функції психічних процесів.

2.4. Порушення міжфункціональної взаємодії

Наступний параметр порушеного розвитку пов'язаний з міжфункціональними взаємодіями. В нормі трапляються такі типи міжфункціональних відношень: явища тимчасової незалежності функцій, асоціативні, ієрархічні зв'язки.

Явища тимчасової незалежності функцій спостерігаються в ранньому віці (до 2 років). Так, на ранньому етапі становлення мови можливий незалежний розвиток фонетичної та смислової функцій, що має відносний характер і досить швидко припиняється.

В патології тимчасова незалежність перетворюється в ізоляцію. Ізольована функція не реагує на вплив інших, стереотипізується. Ізоляції може зазнавати як порушена, так і збережена функція. Наприклад, при деяких видах олігофренії можлива добре розвинена механічна пам'ять, але використання цієї функції неефективне внаслідок недорозвитку мислення. Трапляються також ізольовані здібності в дітей з вираженими формами олігофренії — музичний слух, іноді здібності до швидкої лічби. Тому при патопсихологічному обстеженні необхідним є комплексний аналіз функцій психічних процесів, оскільки хороший розвиток механічної пам'яті й наслідувального мовлення можуть приховати інтелектуальний дефект при короткочасному спілкуванні з дитиною.

Другий тип нормальних зв'язків — асоціативний (Н. Бернштейн). Як провідний він також зустрічається в перші роки життя. При цьому типі взаємодії розрізнені чуттєві враження об'єднуються на основі часово-просторової близькості. Ці асоціативні комплекси можуть бути різного ступеня складності, але відрізняються вони малою диференційованістю критеріїв зв'язку між властивостями предметів.

Асоціативні зв’язки при органічному ураженні нервової системи  характеризуються підвищеною інертністю. Виникають патологічний  механізм фіксації, труднощі переходу до інших типів зв'язку. В пізнавальній сфері це проявляється у формуванні нових інтелектуальних навичок. Спостерігається також фіксація в емоційній сфері: фіксація страхів, почуття гніву тощо.