Лекции по "Патопсихологія"

Виділяються такі типи затримки психічного розвитку: гармонійний психофізичний інфантилізм, органічний інфантилізм, церебрально-органічна затримка, соматогенна затримка, педагогічна та мікросоціальна занедбаність.

Гармонійний психофізичний інфантилізм — затримка психічного розвитку конституціонального походження. Часто інфантилізм властивий і іншим членам сім'ї, але не досягає патологічного рівня. В деяких випадках затримка зачіпає не тільки психіку, а й фізичний розвиток дитини. При гармонійному психофізичному інфантилізмі дитина дещо відстає в рості й у вазі від своїх ровесників, відрізняється жвавістю моторики та емоцій. Коло інтересів обмежується ігровою діяльністю. Гра розвинута, сюжетно-рольова; під час гри дитина виявляє багато витримки і творчості.

Водночас навчально-пізнавальна діяльність для цих дітей малоприваблива, при виконанні навчальних завдань настає швидка пересиченість. Емоції й мотивація відповідають молодшому вікові. Самооцінка слабо диференційована. При цьому не спостерігається істотних порушень психічних процесів. Затримка зачіпає здебільшого емоційно-вольову сферу особистості, призводить до недостатності довільної регуляції діяльності, мислення, запам’ятовування, зосереджування уваги. При наданні організуючої допомоги та постійному заохоченні ці діти під час обстеження показують достатні досягнення в інтелектуальній сфері. В подальшому можливе постійне вирівнювання до норми дітей з інфантилізмом, переведення їх у масову школу зі школи для дітей із ЗПР.

Органічний інфантилізм виникає внаслідок перенесених у ранньому дитинстві органічних ушкоджень (травм, інфекцій). При цьому відхиленні наявні ознаки незрілості емоційно-вольової сфери: нездатність до довільного зосередження під час інтелектуальної діяльності, переважання ігрової мотивації.

Але в дітей цього типу спостерігаються й риси органічного ураження ЦНС: інертність психічних процесів, незграбність моторики. При психопатологічному обстеженні в них спостерігаються висока орієнтація на реакцію дорослого, прагнення заслужити похвалу експериментатора. При цьому дитина мало зацікавлена змістом завдання, не може самостійно оцінити успішність своєї діяльності.

Виражені такі особливості емоційно-вольової сфери: при переважанні підвищеного фону настрою спостерігаються непосидючість, рухова розгальмованість. Дитина нездатна на вольове зусилля та самоорганізацію під час діяльності. Батьки та вчителі скаржаться на таких дітей як на розгальмованих та недисциплінованих.

При дослідженні, інтелекту, як правило, визначається нижня межа вікової норми.

Самооцінка звичайно висока, ставлення до навчання негативне («нудно», «важко», «краще погратися»). В дітей з переважанням рис гальмування та тривожності легко виникає шкільна тривожність. Вони важко переживають свої невдачі в навчанні, хоч у них і переважають ігрові інтереси. На уроках ці діти підкоряються вимогам дисципліни, але бояться відповідати біля дошки, перед класом. Інертність і повільний темп сенсомоторики призводять до того, що дитина не може зрозуміти і виконати завдання одночасно з іншими учнями. Усвідомлення своїх недоліків ще більше гальмує особистісний розвиток дитини. Причиною звернення до лікаря часто служить неуспішність у навчанні.

В дітей з органічним інфантилізмом можливе значне поліпшення поведінки та успішності завдяки регулярним лікуванню та оздоровленню. Крім консультацій із психіатром, для дітей цього типу рекомендуються заняття з розвитку пам'яті, довільної уваги, абстрактного мислення, які проводяться в ігровій формі. Це дає змогу зменшити наслідки органічного інфантилізму.           . .

У підлітковому віці можливі порушення соціальної адаптації, втечі з дому та зі школи. Тому необхідне обов'язкове динамічне спостереження цих дітей психологом протягом усього навчання в школі.

Церебрально-органічна затримка психічного розвитку сильніше зачіпає пізнавальну діяльність, а не емоційно-вольову сферу.

При патопсихологічному дослідженні спостерігаються рухова розгальмованість, недостатнє розуміння інструкцій. Працездатність знижена, виражена виснажуваність психічних процесів за гіпостенічним або гіперстенічним типом.

Обсяг і довільна концентрація уваги недостатні, різко знижена здатність до розподілу уваги. Пам'ять також розвинена слабо, особливо це стосується запам'ятовування вербального матеріалу. Темп сенсомоторики уповільнений, порушена точна координація рухів.

Спостерігаються затримка мовного розвитку, бідність словникового запасу. В дітей часто трапляються дефекти вимови, недостатність звуко-літерного аналізу та синтезу. Мова меншою мірою, порівняно з нормою, виконує функцію регуляції діяльності.

Трапляються й часткові ураження мозку: порушення зорового та слухового сприйняття, стереотипи і повтори в ході діяльності, труднощі просторової орієнтації.

При дослідженні інтелекту в дітей цієї групи фіксуються  низькі показники за вербальними та невербальними  субтестами. Загальний рівень інтелекту є проміжним між нормою та розумовою відсталістю. Характерною є конкретність мислення. Проте на відміну від хворих з дебільністю, спостерігається нерівномірність рівня досягнень. З наданням допомоги в дитини поліпшуються досягнення. Можливі засвоєння та перенесення нового досвіду при неодноразових навчаючих спробах.

Емоційна сфера особистості також страждає. Можливі прояви грубості, імпульсивності, розгальмованості потягів. Вольова регуляція діяльності розвинена вкрай недостатньо.

Самооцінка і критичність щодо результатів діяльності в дітей цієї групи утруднені. Наявна реакція на заохочення з боку експериментатора. Гра стереотипна, ігри з правилами відсутні. До початку шкільного віку доступні досить прості сюжетно-рольові ігри. При ранній діагностиці, регулярному лікуванні та навчанні за спеціальною програмою можливе досягнення хорошої соціальної адаптації дітей з органічною затримкою психічного розвитку.

У зв'язку з органічним характером порушень бажано навчання спочатку в школі з програмою ЗПР, а потім у школі санаторного типу.

При частих соматичних захворюваннях у дітей можлива поява соматогенної затримки психічного розвитку.

Як уже зазначалося вище, при тяжких соматичних захворюваннях (пневмонії, захворюваннях, що потребують хірургічних операцій) у дітей дошкільного віку можуть виникнути явища ретардації психічного розвитку. Нагадаємо, що при цьому дитина втрачає недавно засвоєні навички, повертається до більш ранніх форм поведінки. Якщо ці захворювання повторюються часто, то до шкільного віку дитина не засвоює необхідних умінь та навичок. Крім того, соматичні захворювання, звичайно, впливають і на нервову систему, призводячи до емоційної лабільності, виснажуваності, коливань активної уваги.

Тут слід зупинитися на явищі госпіталізму. Якщо дитина потрапляє в стаціонар без матері або перебуває в умовах дитячого будинку, на неї впливає ряд несприятливих факторів. При розриві з матір'ю дитина зазнає почуття страху, самотності. Активні реакції протесту через певний час змінюються пасивним, апатичним станом. За відсутності емоційних стимулів розвиваючого та навчаючого впливу в дитини розвивається явище сенсорної депривації. Як наслідок цього в дітей молодшого віку виникає потреба аутостимуляції: вони стереотипно розгойдуються, смокчуть палець чи ковдру; можлива поява мастурбації". Ці прояви значною мірою гальмують психічний, а іноді й фізичний розвиток дитини. В подальшому, при поверненні дитини в більш сприятливі умови, засвоєні навички аутостимуляції можуть залишатися ще тривалий час.

Перед проведенням патопсихологічного обстеження дитини бажано з'ясувати в батьків, як часто хворіє дитина, як довго триває гострий період хвороби й чи перебуває дитина в цей час у лікарні; чи наявні хронічні соматичні захворювання у їхніх сина чи доньки.

Під час обстеження в дитини спостерігається виснажуваність, частіше за гіпостенічним типом. Порушені концентрація та розподіл уваги. Пам'ять та інтелектуальні здібності значно не порушені. Виражена емоційна лабільність: при найменших невдачах у виконанні завдань діти плачуть, довго не можуть приступити до виконання наступного завдання. Самооцінка занижена. Переважають ігрові інтереси, деякі ігри можуть бути стереотипними, служити захистом від страху. Легко формується шкільна тривожність.

Затримка психічного розвитку може виникати в зв'язку з педагогічною та мікросоціальною занедбаністю. Внаслідок несприятливих обставин виховання цей тип ЗПР формується і в дітей зі здоровою нервовою системою, нормальними передумовами інтелектуального розвитку. Насамперед це відбувається з дітьми, які виховуються в сім'ях розумово відсталих, психічно хворих батьків; в умовах бездоглядності та гіпоопіки, що часто трапляється у випадках, коли батьки зловживають алкоголем або/та наркотиками.

Результатом розвитку дитини в таких умовах є соціальна незрілість особистості, порушення системи інтересів та ідеалів, недостатність почуття обов'язку. Крім того в дитини   не вистачає запасу знань, спостерігається бідність словникового запасу.

При патопсихологічному обстеженні виявляються нормальні працездатність, увага, пам’ять. Дитина орієнтується в побутових питаннях, у деяких з них поінформованість навіть більша, ніж у її ровесників. Проте відстають знання  необхідні в школі: 7-річна дитина не знає літер, геометричних форм, не вміє рахувати. При наданні допомоги діти з мікросоціальною занедбаністю здатні до нормального для свого віку рівня узагальнення. Показники невербального інтелекту також у межах норми.

Надалі у цих дітей можуть виникати порушення поведінки: відмова відвідувати школу, небажання вчитися, прагнення до негайного задоволення потреб. При правильному навчанні та вихованні дитина здатна засвоїти необхідні навички і нормально справлятися з шкільними завданнями.

У цілому для дітей із затримкою психічного розвитку характерна особистісна та емоційно-вольова незрілість, що поєднується з вираженою залежністю від думки дорослих та ровесників. Через затримку розвитку, недостатність умінь та навичок ці діти з перших місяців навчання потрапляють до розряду невстигаю-чих. Це призводить до негативної оцінки дитини вчителем та однокласниками. Вони сприймають її як дурну, ліниву. Ситуація систематичного неуспіху, в яку потрапляють діти в школі, не тільки негативно впливає на подальший розвиток інтелектуальної сфери, але й сприяє аномальному розвитку особистості. У дитини формується занижений рівень вимог до себе як у сфері навчання, так і щодо будь-яких завдань, що містять оцінні моменти. Прагнучи гіперкомпенсації, діти із ЗПР ще дужче фіксуються на більш ранніх етапах розвитку, зокрема на грі. Таким чином виникають вторинні порушення поведінки та невротичні розлади. Завдання шкільного психолога насамперед полягає у виявленні дітей із затримкою психічного розвитку, визначенні типу затримки і постановці питання про раціональні методи навчання такої дитини.

Питання щодо специфіки навчання тісно пов'язане з типом затримки. При гармонійному інфантилізмі; мікросоціальній занедбаності та соматичній затримці психічного розвитку оптимальним є навчання в так званих «класах вирівнювання» (в класах підвищеної педагогічної уваги) з програмою, що передбачає ігрові методи навчання, з меншою наповненістю класів.

Робота психолога з учнями цих класів має включати ігри, спрямовані на формування вольової регуляції, здатності планування діяльності, регуляції емоцій.

Для дітей з органічним інфантилізмом та церебрально-органічною затримкою психічного розвитку доцільнішим може бути навчання в школах-інтернатах дітей із ЗПР. У цих школах менша наповненість класів; програма 3-х років засвоюється за 4 роки, передбачаються додаткові заняття з логопедом, ЛФК, ретельний медичний нагляд. Якщо протягом навчання в цій школі дитина успішно засвоює програму, то її переводять до звичайної масової школи.

Діти із ЗПР протягом усього навчання в школі повинні бути під контролем шкільного психолога, бажано навіть лікаря (невропатолога або психіатра). В підлітковому віці в цих дітей можливі порушення поведінки, формування нестійкої акцентуації, неврозоподібних проявів. Якщо затримка психічного розвитку супроводжується недорозвитком мови, обов'язкові консультація та допомога логопеда.

3.2. Розумова відсталість

Олігофренія — це стан загального недорозвитку психіки в результаті спадкової зумовленості або внутріутробного ураження головного мозку. Залежно від ступеня порушення вирізняють дебільність, імбецильність та ідіотію.

Олігофренія проявляється в тотальному нервово-психічному недорозвитку. Недорозвиток зачіпає не тільки інтелект дитини, а й усі інші функції та психічні

процеси. В дітей з олігофренією спостерігається уповільнення формування рухових навичок порівняно з нормою вони пізніше починають сидіти, ходити. В подальшому часто спостерігається неточність зорово-моторної координації уповільнення швидкості реакцій. Порушена довільна увага, в деяких випадках недостатні обсяг уваги, її розподіл та переключення. Сприйняття в цих дітей характеризується бідністю і недостатністю: меншим порівняно з нормою обсягом, утрудненнями в сприйнятті зорово-просторових співвідношень, матеріалу та форми предметів.

Специфічним для олігофренії є порушення пам'яті. Механічне запам'ятовування порушене незначно або взагалі не порушене (при олігофренії на рівні дебільності). При деяких формах олігофренії, пов'язаних з гідроцефалією або хворобою Дауна, трапляється хороше механічне запам'ятовування цілих речень без розуміння смислу. Опосередковане асоціативне запам'ятовування розвинене значно гірше.

Порушення функції мови проявляються по-різному залежно від ступеня тяжкості та причин олігофренії. Трапляються порушення мовної моторики, що призводять до неправильної вимови звуків. Низька змістовність мови: недостатній словниковий запас, порушення граматичної будови мови. Пасивний словниковий запас дещо більший за активний, проте характерним є звужене розуміння слів та виразів, які виходять за межі повсякденного життя.

Порушена регулююча функція мови, її використання для саморегуляції (самоорганізації) діяльності дитини утруднене.

Інтелект при олігофренії теж уражений тотально й рівномірно. Спостерігаються недостатність формування понять, нездатність до самостійного узагальнення та відокремлення. Порушена також функція предметного аналізу. При дослідженні вербального та невербального інтелекту не виявляється істотної різниці в рівні досягнень.

Емоційно-вольова регуляція також недостатня. Актуальними є тільки безпосередні подразники, низька здатність до вольового отримання і контролю емоційних імпульсів.