Лекции по "Патопсихологія"

  ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИТЯЧОЇ ПАТОПСИХОЛОГІЇ

План

1. Історія розвитку патопсихології як науки.

2. Предмет і завдання дитячої патопсихології.

3. Місце дитячої патопсихології в системі психологічних і медичних наук.

4. Принципи побудови патопсихологічного обстеження дітей.

5. Роль даних про порушення розвитку дитини в оптимізації навчально-виховного процесу.

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Блейхер В. М.   Патопсихологическая   диагностика.—К. 1986.

Волков Б. С. Задачи й упражнения по детской психологии.—М., 1991.

Гарбузов В. Й. Нервные дети.—Л.; М., 1990. Диагностическая и коррекционная работа школьного психолога / Под ред. Й. В. Дубровиной й др.—М., 1987. Зейгарник Б. В. Патопсихология.—М., 1986.

Захаров А. Й. Психотерапия неврозов у детей й подростков.— М., 1982.

Рабочая книга школьного психолога / Под ред М В Дубровиной.—М., 1991.

Раттер М. Помощь трудным детям.— М., 1987.

Рубинштейн С. Я. Экспериментальные методики патопсихологии.—М., 1970.

 

1. Історія розвитку патопсихології як науки

Історія патопсихології пов’язана з розвитком психіатрії, неврології, експериментальної психології. В кінці ХІХ століття психологія стала поступово втрачати характер „єдиної” всеохоплюючої науки, в її дослідження вносяться  методи природовідповідності.

Експериментальні методи В.Вундта та його учнів проникли в психіатричні клініки — клініку Є.Крепеліна (1879), в найбільшу психіатричну клініку Франції В Сальпетрієрі (1890), де посаду завідуючого лабораторією більше 50 років займав П.Жане; експериментально – психологічні лабораторії були відкриті і в психіатричних клініках Росії – лабораторія В.М.Бертерєва в Казані (1885), С.С.Корсакова В Москві (1886), потім лабораторії В.Ф.Чижа в Юрьєві, І.А.Сікорського в Києві та ін.

На рубежі ХХ століття вчені говорять про  виникнення нової галузі психологічної науки. Так В.М. Бехтерєв пише у 1904 році:”Найновіші успіхи психіатрії, що зобов’язані в значній мірі клінічному вивченню психічних розладів  у ліжка хворого, слугували основою особливого відділу знань, відомому під назвою патологічної психології, яка призвела вже до вирішення досить багатьох психологічних проблем і від якої, без сумніву ще більше можна очікувати в майбутньому”- (Психика и жизнь, М. 1904). Послідовник В.М. Бехтерєва А.Ф.Лазурський відноситься до тих дослідників, які були на шляху перетворення психології емпіричної в наукову.

Розробляючи основним чином питання індивідуальної і педагогічної психології, А.Ф.Лазурський надавав великого значення патопсихології:”...Дані, здобуті патологією душі, заставили переглянути, а в багатьох випадках і піддати ґрунтовній переробці багато чисельні важливі відділи нормальної психології”; патологія дає „можливість розглядати душевні властивості людини як би скрізь збільшуване скло, що робить для нас ясним такі подробиці, про існування яких у нормальних суб’єктів можна тільки здогадуватися” – (А.Ф.Лазурський. Влияние естествознания на развитие психологи .)

Зростання дослідницької та практичної роботи в галузі експериментальної патопсихології проявляє себе в тому, що при наукових спілках психологів, психіатрів, невропатологів існують секції, що об’єднують і координують дослідження в галузі патопсихології. На всесоюзних з’їздах психологів 1959, 1963, 1971 р.р. були широко представлені доповіді патопсихологів, які концентрувались навколо проблем:

1. Значення патопсихології  для теорії загальної психології;

2.  проблеми компенсації

3. проблема патології  мислення і особистості.

Також проходили Міжнародні конгреси психологів Москва -1966, Лондон – 1969, Токіо – 1972.

 

 

2. Предмет і завдання дитячої патопсихології

Предметом дитячої патопсихології є відхилення в розвитку психічної діяльності дитини.

За відсутності правильної психолого-педагогічної допомоги розвиток дитини, якій властиві порушення в психічній діяльності, призводить до соціальної дезадаптації. Добір адекватних прийомів коригуючого впливу, в свою чергу, можливий лише на базі виявлення глибинних, дійсних причин аномальної поведінки дітей. Спеціальне патопсихологічне дослідження допомагає визначити ці причини, виявити приховані для простого спостереження ознаки порушень вищих психічних функцій та особистісних утворень, визначити їхні структуру та взаємозв'язок.

Таким чином, одним із головних завдань дитячої патопсихології є одержання даних про психічний стан дитини з аномальною поведінкою; про стан її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та особистості загалом. Оскільки в патопсихології вже накопичено достатньо даних про особливості порушень психічної діяльності при різних захворюваннях, результати обстеження допомагають поставити правильний діагноз.

У роботі шкільного психолога патопсихологічне обстеження дитини необхідне для відмежування відхилень у поведінці, що виникли під впливом соціальної ситуації розвитку, від тих, які зумовлені порушенням психічної діяльності. Наприклад, неуважність учня на уроці, невиконання ним завдань учителя, вкрай низька успішність, що доходить до неможливості оволодіння шкільними навичками та знаннями, можна пояснити відсутністю навчальної мотивації, знеціненням навчання для дитини у зв'язку з наявністю в неї інших інтересів та ціннісних орієнтацій, інших сфер самоствердження. Проте така сама картина поведінки спостерігається і при церебрастенічних станах, що характеризуються виснаженням уваги, низькою чи нерівномірною працездатністю, інертністю психічних процесів, які часто пов'язані з порушенням аналізу та синтезу просторових відношень, тонкої моторики. Якщо дитині властиві вказані особливості, то, незважаючи на її намагання заслужити звання «гарного учня», вчитель сприйматиме її як ледачу, несумлінну, байдужу до навчання.

Важливим завданням патопсихологічного обстеження дитини є раннє виявлення симптомів психічного недорозвитку, а також викривленого, дисгармонійного розвитку, дебюту психічних захворювань, невропатії, неврозів і т.п. Виявивши загрозливі симптоми, шкільний психолог повинен направити дитину на консультацію до відповідного спеціаліста для уточнення діагнозу та лікування.

Специфічні завдання постають перед дитячим патопсихологом, коли він працює з підлітками. Цей віковий період, що є складним етапом розвитку для всіх дітей, провокує різкі відхилення в поведінці підлітків з порушенням їхньої психічної діяльності. Це часто буває навіть за мінімальних, компенсованих (тобто непомітних при простому спостереженні) раніше порушеннях. Так, при деяких типах психопатій та акцентуацій характеру в підлітків виявляються ознаки соціальної дезадаптації: відмова виконувати вимоги дорослих, негативізм стосовно соціальне схвалених норм поведінки, підвищення роздратованості, конфліктність та ін. Такі самі, на перший погляд, прояви поведінки властиві й звичайному підлітку у взаєминах з батьками, якщо ті не хочуть змінити стиль стосунків із сином або дочкою, намагаючись утримати їх у рамках дитячої «моралі слухняності». В цьому випадку поведінка підлітка є не патологією, а реакцією емансипації, гіпертрофованою у відповідь на неправильну поведінку батьків.

Наступне завдання, що його розв'язує дитяча патопсихологія,— використання даних_патопсихологічного обстеження при здійсненні коригування. Так, виявлення особливостей особистості дитини, її інтересів інтелектуального рівня допомагає встановити контакт із нею, прогнозувати особливості емоційного реагування на психотерапевтичний вплив, гнучко будувати тактику спілкування. Іноді сам патопсихологічний експеримент може стати інструментом психотерапевтичного впливу. Наприклад, діти із заниженою самооцінкою, невпевненістю в собі, патологічною соромливістю при успішному розв'язанні завдань переконуються у слушності висловлених психотерапевтом міркувань про наявність у них потенційних можливостей для високих досягнень. Психологічні виміри динаміки психічних порушень у зв’язку проведенням психокорекції також є завданням патопсихології. Дані цих вимірів є об'єктивними показниками впливу психотерапії та інших коригуючих впливів (навчаючий експеримент, розвиваючі ігри) на лікування. Поліпшення, виявлене в експерименті, у свою чергу, треба використати для вироблення в дитини оптимістичного настрою.

Дуже важливим у практичному відношенні завданням дитячої патопсихології є одержання даних про психічну діяльність дитини для проведення різного роду експертиз. Насамперед це необхідно для вирішення питання про те, де треба навчатися дитині: в масовій чи спеціальній школі. Направлення дитини в спеціальну школу дається медико-педагогічною комісією. Проте батьки не завжди вчасно звертаються по допомогу до спеціалістів. Це пояснюється, по-перше, тим, що багато різновидів відхилень у психічному розвитку в побутовому спілкуванні не помітні. Більше того, такі порушення, як дисграфія, дискалькулія, дислексія взагалі не пов'язані зі зниженням інтелекту. Тому вчителі сприймають відставання дитини в навчанні як наслідок небажання її вчитися та переконують у цьому батьків.

Шкільний психолог повинен володіти методами патопсихологічного обстеження, щоб мати можливість прогнозувати успішність навчання дитини, зорієнтуватися в можливій наявності того чи іншого порушення та переконати батьків у необхідності проконсультувати дитину у відповідного спеціаліста. Природно, що припущення наявності в дитини психічного недорозвитку глибоко травмує батьків, вони не хочуть погоджуватися з тим, що син чи дочка підлягає навчанню в спеціальній школі. Тому експертна оцінка тут необхідна, і від її точності залежить подальша доля дитини. Якщо дебільна дитина навчається в масовій школі, то вона постійно відчуває свою неспроможність порівняно з іншими дітьми. Це призводить до появи вторинних порушень — невротичних реакцій або відхилень у розвитку особистості. Не меншої шкоди психічному розвитку завдає і такий варіант, коли педагогічно занедбану дитину направляють у спеціальну школу, розцінивши непідготовленість до школи як розумову відсталість.

Під час профорієнтації та трудової експертизи патопсихолог виявляє ступінь порушення психічної діяльності та його вплив на працездатність обстежуваного.   Спираючися на збережені психічні функції, психолог допомагає обрати таку професію, де можлива максимальна компенсація дефекту. Водночас старшокласник має знати перелік професій, які йому протипоказані в силу його психічних особливостей. Наприклад, для епілептичних осіб не підходять професії, які потребують швидкого переключення уваги, пов'язані з пересуванням; їм не рекомендується робота з механізмами, що обертаються, з відкритим полум'ям. Проте такі особи добре справляються з тими видами діяльності, що вимагають усидливості, старанності, постійності та монотонності рухів.

Дуже важливою є роль патопсихологічного дослідження при визначенні придатності особи для служби в армії. Це стосується тих випадків, коли в дитини раніше була діагностована нечітко виражена форма олігофренії або психопатія, невроз або резидуально-органічні ураження головного мозку і т. п. До компетенції психолога належить з'ясування і таких питань військової експертизи, коли допризовник, що не мав раніше (в анамнезі) психічних порушень, виявляє ознаки соціальної дезадаптації.

Патопсихологічне обстеження дедалі частіше використовується в ході судово-психіатричної експертизи. Якщо тут завдання психіатра полягає у виявленні та діагностуванні психічного захворювання, то патопсихолог здійснює структурно-динамічний аналіз особи обстежуваного. Це особливо важливо тоді, коли психічне захворювання виражене нечітко, коли його прояви стерті або атипові.

Під час розгляду кримінальних справ, де проходять неповнолітні, психологічна експертиза проводиться і в тих випадках, коли сумнівів у психічному здоров'ї обстежуваного не виникає. Це пояснюється необхідністю з'ясування здатності неповнолітнього усвідомлювати суть та значення своїх дій та керувати ними. Патопсихологічне обстеження тут спрямоване на визначення рівня інтелектуального розвитку, пізнавальної, емоційно-вольової сфери, структури мотивів та потреб, системи відносин, установок, ціннісних орієнтацій підлітка або юнака. Важливо також з'ясувати питання про стан неповнолітнього в момент скоєння злочину, що вплинув на його дії (страх, відчай, голод, перевтома), в тому числі наявність патологічного чи фізіологічного афекту.

Психологічна експертиза проводиться не тільки щодо обвинуваченого, а також для з'ясування особистісних особливостей та психологічного стану потерпілих, свідків. Отримані дані дають змогу судити про достовірність їхніх показань, а також допомагають установити ступінь вірогідності виникнення у неповнолітнього в певній ситуації таких станів, як розгубленість, втрата орієнтації, неможливість протистояти психічному тискові злочинця. Наприклад, підвищена навіюваність дівчинки, сформована в неї (в результаті виховання за типом домінуючої гіперпротекції) установка на беззаперечне виконання вимог дорослого значною мірою збільшують ризик того, що вона стане жертвою статевого злочину.

Розглянуті вище завдання дитячої патопсихології — це лише стислий конспективний перелік проблем, які розв'язує клінічний патопсихолог. Нагадаємо, що шкільний психолог не повинен виходити за межі своєї компетенції та брати на себе функції поставлення діагнозу або, тим більше, лікування. Діагностувати психічне захворювання може тільки лікар-психіатр, завдання клінічного психолога — подати результати дослідження особистості та психічних процесів у дитини, що допоможе лікарю точніше визначити вид захворювання, ступінь його вираження, прогнозувати ефективність лікування. Завдання практичного психолога в системі освіти — своєчасно виявити дітей, поведінка яких зумовлена порушенням психічної діяльності. Саме для цього шкільному психологу необхідно знати основи дитячої патопсихології.

2. Місце дитячої  патопсихології в системі психологічних  і медичних наук

Дитяча патопсихологія — наука, предмет якої належить до міждисциплінарної, суміжної галузі досліджень. З одного боку, вона є розділом патопсихології, яка, в свою чергу, тісно пов'язана з медичною психологією та психіатрією. З іншого — дитяча патопсихологія спирається на знання, отримані з ряду суміжних дисциплін: вікової та педагогічної психології, загальної психології та психології особистості. При вирішенні питань про навчання необхідно враховувати дослідження в галузі дефектології та логопедії.

Розглядаючи проблеми коригуючих впливів на дитину з порушеннями в психічній діяльності, ми зачіпаємо галузь психотерапії та педагогіки.

Слід розрізняти поняття патопсихології та психопатології. Незважаючи на те, що ці слова схожі, оскільки мають однакові словотворчі корені, значення їх різне. Предмет патопсихології — структура порушень психічної діяльності в їхньому зіставленні з нормою.

Предметом психопатології є ознаки психічних захворювань та їхня динаміка при перебігу хвороби. Психопатологія—розділ психіатрії, тобто, по суті, медична наука. Тому тут використовується медична термінологія: симптом, синдром, етіологія, патогенез та ін. Патопсихологія є галуззю психології, точніше одного з й розділів — медичної психології — науки, що виникла на стику медицини та психології. Тому патопсихологія користується в основному психологічною термінологією, хоча при співвіднесенні патопсихологічних даних із психічним статусом хворого, із стадією перебігу захворювання, з його динамікою вживаються й клінічні поняття.