Лекции по "Патопсихологія"

зображень. У малюнках, що виконані за методикою «Неіснуюча тварина», наявні елементи захисту, агресії повторення стереотипних деталей, часті зображення вимерлих тварин.

У мові досліджуваних з епілептоїдною психопатіє виявляються обґрунтованість, численні довідкові ремарки. Голос слабко інтонований, але достатньо гучний. Типовими оцінками оточуючого є «правильно -неправильно», «справедливо —несправедливо».

При виконанні тесту фрустрації Розенцвейга переважає екстрапунітивний, перешкодно-домінуючий тип реакції. Самооцінка звичайно дещо завищена, підкреслюється збіг своєї поведінки з вимогами мікросоціального оточення. Можлива наявність у самої дитини скарг на «періоди люті».

При описуванні картин ТАТ виявляються інертність, ґрунтовність; у хлопчиків — проекції суперменного ідеалу: мотивів боротьби, досягнень, агресії. У дівчаток частіше орієнтація на загальноприйняті норми поведінки, відносно незалежно від реальних емоцій персонажів.

Вольова активність не порушена, вирізняються дуже незначні коливання рівня вимог залежно від успіхів та невдач.

Циклоїдний тип психопатії характеризується невмотивованими коливаннями настрою від зниженого (суб-депресивного) до підвищеного (маніакального). Циклоїдний тип психопатії рідко фіксується в дитячому віці. Звичайно він проявляється в середньому шкільному. Частіше буває гіпертимний варіант із переважанням підвищеного фону настрою. В дітей цього типу спостерігається посилення функцій другого рівня базальної емоційної регуляції, що забезпечує задоволення соматичних потреб і адаптацію до оточуючого. Збільшений діапазон приємних зовнішніх сенсорних вражень, задоволення викликають голосні, ритмічно повторювані звуки, яскраві кольори, нові смакові враження. Ці діти схильні до жартів, пустощів, ризику. Через певне прискорення темпу психічних процесів виникає прагнення отримати задоволення «тут і зараз», непереносність обмежень та заборон. Дитина цього типу не висловлює відверто свій протест проти обмежень, а спокійно ігнорує їх, займаючися більш привабливою діяльністю. Спілкування дає їй велике задоволення, але глибока емоційна прихильність виникає рідко. Однолітки сприймаються переважно як партнери по спільній грі та розвагах. У 10—12-річному віці в дітей з циклоїдною психопатією можуть виникати досить тривалі періоди (днями та тижнями), протягом яких вони відчувають спади настрою, лінощі, іноді безпідставну сльозливість та роздратованість. Такі стани лякають дитину, вона гостро переживає зміни свого настрою. Нерівномірність емоційного тонусу позначається і на успіхах у навчанні, й на стосунках з батьками та однолітками. В дітей з циклоїдним типом психопатії часто трапляється підвищений травматизм через високу схильність до ризику в періоди підвищення настрою й підсвідомих прагнень до самопокарання при депресії. Самостійна компенсація циклоїдної психопатії в дитячому віці неможлива, в підлітковому — усвідомлення тимчасовості депресивних фаз дещо поліпшує стан.

Під час патопсихологічного обстеження слід пам'ятати, що поведінка і ставлення до обстеження тісно пов'язані зі станом дитини в момент дослідження. Якщо вона перебуває в даний момент у гіпоманіакальній фазі, то в неї підвищений фон настрою, прискорений темп мовлення, мислення, простих сенсо-моторних реакцій. Характерна виснажуваність психічних процесів за гіперстенічним типом (прискорення діяльності зі збільшенням кількості помилок). Механічне запам'ятовування звичайно успішне, але може бути нерівномірним унаслідок коливань уваги. Рівень «узагальнення» й «вилучення» не знижений, однак наявні поквапливі рішення, які легко піддаються корекції коли звертається увага. При описуванні картин ТАТ — оптимістичне завершення сюжетів, нерідко декілька варіантів відповіді з однієї картини.

Самооцінка завищена, як основну властивість особистості досліджувані демонструють енергійність. У цілому, якщо дитину цього типу вдається втягнути у виконання завдань, вона показує достатньо високий рівень досягнень, але при цьому потребує організуючої допомоги.

У разі депресивної фази циклоїдної психопатії контакт із дитиною утруднений внаслідок значно зниженого фону настрою. Найменші, навіть уявні невдачі у виконанні завдань або згадки про власні проблеми викликають сльози. Темп простих сенсомоторних реакцій уповільнений. Виснажуваність за гіпостенічним типом (уповільнення темпу виконання завдань). Пам'ять та мислення — у межах норми, однак самі обстежувані оцінюють їх як украй погані.

Самооцінка занижена, досліджувані приписують собі лінощі, пасивність, замкненість, іноді холодність. При описуванні картин ТАТ трапляються сюжети з вираженою проекцією туги, збентеження, іноді суїцидальні висловлювання. У дітей дошкільного та молодшого шкільного віку депресивні фази можуть проявлятися переважно скаргами на свої фізичні відчуття: «Болять очі, живіт, руки та ін.», зниженням рухової активності, втратою значущості попередніх інтересів.

Діти із психастенічним типом психопатії схильні до тривожності, що часто виявляється вже в 3—4 роки. В дошкільному віці в цих дітей спостерігаються страхи за життя та здоров'я своє та близьких, тривожні побоювання, острах перед новим, незнайомим. Внаслідок недорозвитку другого рівня емоційної регуляції виникає підвищена чутливість суб'єкта до зовнішніх вражень. Нові подразники сприймаються як занадто сильні, загрозливі, легко виникає стан тривоги. Порушення порядку та режиму викликають емоції жаху та тривожності. На вступ до школи, переведення до нового класу діти цього типу часто реагують звичною рвотою, підвищенням температури тіла. В підлітковому віці нерідко виникають нав'язливі сумніви щодо стану свого здоров'я, привабливості зовнішності, завершеності дії: «чи вимкнув світло, газ...». Як захисні механізми розвивається система стереотипних дій, ритуалів, педантична схильність до порядку й режиму.

Під час патопсихологічного дослідження діти цього типу важко вступають у контакт, неодноразово цікавляться метою дослідження, чому обстежують саме їх, але відмови від роботи практично не буває. Темп мовно-розумової діяльності дещо уповільнений; темп простих сенсомоторних реакцій — у межах норми. Недостатній обсяг та переключуваність уваги. Працездатність рівномірна, механічне запам'ятовування переважно успішне, але можливі деякі труднощі через високу тривожність досліджуваного. Якщо спитати його про причини поганого відтворення в цій пробі, часто можна почути: «Ой, я в цей час про інше думав».

Мислення не порушене, рівень «узагальнення» й «вилучення» не знижений, можливі утруднення в поясненні рішень через сумніви в їхній правильності. Описування картин ТАТ можуть бути або насичені переживаннями тривоги, або мати захисно-формальний характер (украй лаконічні, односкладові).

Діти із психастенічним типом психопатії зображують «Неіснуючу тварину» різко зменшеного розміру в лівому верхньому куті аркуша, іноді з витиранням або закреслюванням частин. Під час виконання тесту фрустрації Розенцвейга в таких дітей переважають імпунітивно-самозахисні реакції. В характерних мовних особливостях таких дітей відбиваються нав'язливі сумніви досліджуваних: «з одного боку..., з іншого боку...», «водночас...». Самооцінка, як правило, адекватна, іноді дещо занижена, спостерігаються сором'язливість, нерішучість, часто низька самооцінка за фактором «здоров'я». Вольова регуляція діяльності на етапі прийняття рішення недостатня, але якщо рішення вже прийняте, діти й підлітки цього типу демонструють значну дисциплінованість і наполегливість.

Істероїдна психопатія дещо частіше трапляється в дівчаток, ніж у хлопчиків. Характерною для таких дітей є «жадоба визнання». В дошкільному віці це виявляється у вигляді капризування, вигадок, підвищеного фантазування. У своїх фантазіях Істероїдна дитина завжди виступає в ролі героя або жертви (але ніколи — стороннього спостерігача). У шкільному віці додається своєрідність одягу, зачіски. Наявна поведінка, що спрямована на привернення уваги оточуючих. Виражений конфлікт між високим рівнем домагань, жадобою визнання та нездатністю до тривалого вольового зусилля. В цілому світ сприймається як зал для глядачів і головне прагнення — домогтися його реакції.

Підвищення тонусу третього рівня емоційної регуляції приводить до потреби в активній адаптації до нових, нестабільних ситуацій. Для дитини велику цінність становить зіткнення з перешкодами, орієнтування в межах своїх можливостей. У дитини диференціюються бажання «хочу — не хочу» та можливості «можу—не можу». За неможливості реального досягнення бажання воно легко реалізується у плані фантазії та гри. Висока активність дитини спрямована на самоствердження. Одним із найголовніших джерел насолоди для дитини цього типу може стати емоційна реакція інших людей: при цьому важливою є сама інтенсивність реакції, а не її характер.

У ході декомпенсації в дітей цього типу можуть виникнути патологічні нахили: звичне блювання, істеричні паралічі, мутизм та ін. При вираженій схильності до фантазування їх фантазії часто сприймаються як наслідок галюцинацій. Як механізм компенсації виступає можливість творчої самореалізації (в театральних і художніх студіях та ін.).

Під час патопсихологічного обстеження діти цього типу охоче, часто самостійно, вступають у контакт, із задоволенням повідомляють про свої успіхи, іноді скаржаться на невдачі, перекладаючи провину за них на оточуючих.

Темп процесів мислення звичайно швидкий, легка переключуваність та хороше розподілення уваги іноді поєднуються із недостатньою концентрацією. Характерні явища перенасичуваності. Механічне запам'ятовування успішне, іноді використовуються мнемічні засоби. Мислення з достатнім, відповідним вікові рівнем «узагальнення» й «вилучення», але можуть траплятися суб'єктивно значущі рішення: «Зрозуміло, електролампочка не підходить: сонце, свічка та керосинова лампа — це живий, приємний вогонь, а лампочка — звичайнісінький електроприлад». Можлива легка корекція рішень завдань цього типу в разі привернення уваги. В мові частим є вживання оцінних категорій: «приємно — неприємно», «красиво — потворно» і т. ін.

При описуванні картин ТАТ легко виникають розгорнуті сюжети з проекцією власних переживань — прагнення до досягнень, схвалення. Герої нерідко стають великими музикантами, артистами, гімнастами.

У малюнку за методикою «Неіснуюча тварина» багато декоративних елементів: пір'я, довгі вії, бантики, квіточки.

Емоційний стан обстежуваних цього типу під час дослідження часто пов'язаний з оцінкою експериментатора. При серії невдач можлива демонстративна відмова від діяльності та контакту.

Спостерігається високий, але нестійкий рівень домагань. Самооцінка звичайно дещо завищена, диференційована. Реакції в стані фрустрації переважно екстрапунітивно-самозахисні.

Нестійка психопатія виявляється частіше в молодшому шкільному віці, пов'язана з підвищенням тонусу першого рівня емоційної регуляції (рівня комфорту —дискомфорту). При цьому знижується вимогливість до зовнішніх умов, виражене прагнення до нових відчуттів та вражень. Задоволення досягається від швидкої їзди в транспорті. Це нерідко є причиною втеч із дому, школи, схильності до бродяжництва. Незважаючи на збережений інтелект, вираженими є прояви польової поведінки — предмети навколишнього світу викликають імпульсивне тяжіння чи відштовхування, що призводить до імпульсивних, нерозважливих дій.

Для дітей цього типу характерні незрілість інтересів, поверховість мислення, легка навіюваність, через що вони можуть бути втягнутими в асоціальні угруповання.

У цілому діти з нестійкою психопатією сприймають світ як джерело розваг та насолоди. Для успішної компенсації потрібні багатство вражень та спілкування з позитивно орієнтованими однолітками.

Під час патопсихологічного обстеження діти цього типу охоче вступають у контакт, беруться за виконання завдань (особливо якщо інструкція має форму гри). При виконанні завдань спостерігаються виражені явища перенасичуваності. Обсяг і переключуваність уваги звичайно в межах норми, довільна концентрація уваги дещо утруднена. Механічне й смислове запам'ятовування успішне. Мислення, як правило, послідовне, вилучення та узагальнення робляться за суттєвими ознаками, можливі поспішні рішення за конкретно-ситуативними та конкретно-наочними ознаками, які легко піддаються корекції. Коло інтересів дещо примітивне, відповідає інтересам, що переважають у мікрооточенні дитини. При описуванні картин ТАТ — точне сприйняття емоційних станів, побудова сюжету, нерідко пов'язаного з якимись діями, спрямованими на здобуття насолоди або уникнення небезпеки, поєднується з суттєвими труднощами в прогнозі розвитку й завершення ситуації. Така само недостатня здатність до прогнозування своїх дій виявляється й у житті дитини, що можна з'ясувати при опитуванні її самої та батьків.

Самооцінка часто непевна, слабо диференційована, при з'ясуванні в обстежуваного якихось особливостей його самооцінки часті посилання на думку оточуючих: «Я лінивий, тому що мама так завжди говорить».

Настрій у процесі обстеження звичайно радісний, з певною роздратованістю при невдачах, обмеженнях, монотонних завданнях. Звертає на себе увагу сила емоційних та орієнтувальних реакцій на яскраві нові предмети в кабінеті, звуки, що долинають із вулиці, та ін.

Збудливу психопатію відносять до групи органічних психопатій (Г. Сухарєва, 1989; О. Кербіков, 1971; В. Лебединський, 1985) і пов'язують її з раннім ураженням нервової системи у внутріутробному періоді, під час пологів, у перші роки життя. Це призводить до зміни функції ВНД, посилення процесів збудження при недостатності процесу гальмування.

Вже в 2—3 роки ці діти привертають до себе увагу легкістю виникнення емоційних реакцій люті, агресії. Обмеження дитини, неможливість негайного задоволення її потреби провокують ці спалахи, що є характерними для гіперфункції другого рівня емоційної регуляції.

Такі стани збудження настають раптово, відразу ж із відчуттям незадоволення потреби або внаслідок виснаження психічних процесів. Не відбувається нагромадження емоційного стану, відстрочення реакції.

У деяких випадках у дітей цього типу під час збудливих реакцій змінюються сприйняття, пороги чутливості: вони (буквально!) не чують зверненої мови, через силу бачать (скарги на «червону пелену перед очима»); дещо успішніше сприймається безпосередній дотичний контакт. Іноді вдається на самому початку припинити збудливу реакцію різким переключенням уваги. Часто збудлива реакція розвивається за механізмом самонакручування: при виникненні гніву дитина обвинувачує оточуючих у провокуванні цього стану, що посилює емоцію; зовнішні її прояви (крики, стискування кулаків тощо) також посилюють гнів. Для компенсації можна сформувати механізм фіксації збудливої реакції та поступової релаксації.