Дiагностико - профорiэнтацiйна робота психолога з безробiтними

Працюючі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ підлягають обов'язковим медичним оглядам: попереднім - при влаштуванні на роботу і періодичним - протягом трудової діяльності відповідно до наказу МОЗ України № 45 від 31.03.94 р. Періодичні медичні огляди мають проводитися раз на два роки комісією в складі терапевта, невропатолога та офтальмолога.

Жінки, що працюють в ВДТ  ЕОМ та ПЕОМ, обов'язково оглядаються  лікарем акушером-гінекологом один раз на два роки. Жінки з часу встановлення вагітності та в період годування дитини грудьми до виконання всіх робіт, пов'язаних з використанням ВДТ ЕОМ та ПЕОМ, не допускаються.

Протипоказання  з боку органів зору:

- гострота зору з  корекцією не нижча ніж 0,5 на  одному оці і 0,2 - на другому;

- рефракція: міопія  вище 6,0 Д, гіперметропія вище 4,0 Д,  астигматизм (будь-якого виду) вище 3,0 Д;

- відсутності бінокулярного  зору;

- лагофтальм;

- хронічні захворювання  переднього відрізку очей;

- захворювання зорового  нерва і сітки;

- глаукома.

Загальні (соматичні) протипоказання:

- вроджені аномалії  органів з вираженою недостатністю їхніх функцій;

- органічні захворювання  центральної нервової системи  з вираженими порушеннями функцій;

- хронічні форми психічних  захворювань.

Від правильної організації  робочого місця залежать умови його ефективності і безпеки. Такі аспекти наукової організації праці, як пристосування умов праці до людини, аналіз системи «людина-машина-середовище», метеорологічні та мікрокліматичні умови робочого середовища, рівень освітлення на робочому місці та відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших чинників забезпечують необхідну ефективність праці при мінімальних затратах біологічних ресурсів і створюють безпечні умови праці [38].

Здоров'я людини —  це не тільки відсутність хвороб, а  й певний рівень фізичної тренованості та психічного благополуччя. У праці важливу роль відіграють властивості й особливості психіки і свідомості. Характер трудової діяльності людини визначається не тільки фізичним навантаженням, а й величиною нервового та емоційного напруження, ритмом і темпом роботи, її монотонності, об'єму сприймання і перероблення Інформації. Від цього залежить встановлення раціонального режиму праці і відпочинку, організація робочого місця, проведення професійного добору, професійної орієнтації тощо.

ВИСНОВКИ

Основною метою діяльності психолога є професійне сприяння саморозвитку особистості досліджуваного й, одночасно, захист психічного та фізичного здоров'я всіх учасників психодіагностичної роботи

Приорітетним напрямом нашої роботи було підвищення обізнаності  в сфері охорони праці всіх учасників психодіагностичного  процесу.

На безпеку праці  людини впливає її психічний стан: наявність конфліктів, втома, захворювання, залежність від наркотичних засобів, алкоголю, нікотину, особливості психіки  людини. При наявності небезпечних  чинників (рухомі деталі ми шин, захаращення проходів, погане освітлення тощо) та пригніченому стані психіки людини можуть виникати нещасні випадки.

Аналіз виробничого  травматизму показує, що основна  причина травм і загибелі людей  на робочих місцях — це поганий  психічний стан працівників під час виконання трудових обов'язків. У таких випадках не допомагає ні інстинкт самозбереження, ні знання небезпек виконуваної роботи. На це вили вас також надмірна самовпевненість і переоцінка власних можливостей, які знижують увагу людини й призводять до нехтування правилами безпеки. Наприкінці робочого дня і тижня в організмі людини нагромаджується втома та дратівливість. Тому в ці періоди треба бути дуже уважним і розсудливим при виконанні робіт.

 

 

РОЗДІЛ 4. РОБОТА ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З ПРОФЕСІЙНИМ САМОВИЗНАЧЕННЯМ У ЦЕНТРІ ЗАЙНЯТОСТІ

4.1. Формування професійного самовизначення учнів в умовах профорієнтаційної роботи

Оптимальне вирішення  питання «ким бути», Пошуком якого неминуче доводиться займатися кожній людині на певному етапі вікового і соціального розвитку, є життєво важливим не тільки для нього особисто, а й для суспільства в цілому. Допомогти молодому поколінню в його професійному самовизначенні покликана професійна орієнтація.

Профорієнтаційна робота є природним продовженням всієї  педагогічної роботи з учнями і в якомусь сенсі є її логічним завершенням . Повноцінна допомогу школяру у виборі професії не тільки допомагає йому організувати саму навчальну діяльність (коли він усвідомлено вивчає шкільні предмети, які можуть йому знадобитися в майбутньому дорослому, трудовому житті), а й приносить елементи спокою в ставлення школяра до свого майбутнього (коли оптимістична життєва і професійна перспектива вберігає підлітка від спокус сьогоднішнього життя).

Профорієнтація передбачає широкий, що виходить за рамки тільки педагогіки та психології, комплекс заходів з надання у виборі професії. Класичні дослідження в області профорієнтації належать Є. А. Климову, І. С. Кону, А. Є. Голомштоку, Н. С. Пряжнікову, Н.Н.Чистякову, А. Д. Сазонову .

Є. А Клімов підкреслював важливість профорієнтаційної роботи: « Треба всіляко допомагати підлітку отримати широке орієнтування у світі професії . Він повинен стати автором проекту і будівельником свого життєвого шляху » [7, c. 150 ] . Вчений, розглядаючи співвідношення понять «профорієнтація і професійне самовизначення», говорить «профорієнтація – це «орієнтування» школяра, тоді як професійне самовизначення більше співвідноситься з «самоорієнтування» учня, який виступає в ролі суб'єкта самовизначення».

Н. С. Пряжников вважає, що профорієнтаційна робота є стрижнем всього освітнього процесу [20, c. 12]. Саме профорієнтація, що розуміється як спеціально організований супровід професійного та особистісного самовизначення, повинна допомогти школяру відповісти на питання, навіщо він взагалі вчиться.

Зауважимо, що в законі Російської Федерації «Про освіту» (1992 р.), у статті 14, говориться про зміст освіти , який є одним з факторів економічного і соціального прогресу суспільства і має бути спрямова на забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її самореалізації ... » [15, c. 486 ] .

Термін « професійна орієнтація » вперше увійшов до вживання на початку ХХ століття у Франції  та Бельгії. Ідея профорієнтації отримала широке визнання у світі, стала важливим елементом державної політики розвинених країн. Проте спроби знайти найбільш оптимальне вирішення питань розподілу людей з різних сфер діяльності виникли задовго до цього. Платон писав: «Кожен окремий індивід повинен займатися чимось одним з того , що потрібно державі , і притому саме тим , до чого він по своїх природних задатках найбільше здатний » [16, c. 57]. Таким чином, майже за 2,5 тисячоліття до наших днів, Платон вірно помітив неминучість поділу праці, якісної диференціації діяльності людей у процесі розвитку суспільства

Використання індивідуальних особливостей кожної людини.

У нашій країні професійна орієнтація як наукова проблема і  певна сукупність практичних заходів  має глибокі історичні корені. Вона привертала увагу багатьох поколінь вчених і викликала живий інтерес у психологів і педагогів.У 1918 році завідувач педологічним Музеєм Н. А. Рибников в книзі «Психологія і вибір професії » , оцінюючи стан профорієнтаційної роботи в Росії на той період, зазначає: «Вибір заняття, професії в сучасному суспільстві виключно справа випадку. У цій області панує цілковитий хаос, пояснюється тим, що необхідність заробітку змушує братися за першу справу, яка підвернеться під руку. При такому стані речей суспільство не отримує і частки того, що могла б дати особистість при більш правильної організації розподілу праці. Ще більше терпить збитки сама особистість, ... бо праця без творчості є рабство. Людина стає невдахою найчастіше лише тому, що їй свого часу не допомогли знайти його місце, на якому він зміг би творчо проявити себе, випробувати радість і свободу від праці за покликанням» [23, c. 53-54 ].

Профорієнтація в СРСР отримала розвиток лише з середини 20-х років у структурі відомств з праці . У ній брали участь і органи народної освіти. У цей  час за західним зразком І. Н. Шпільрейн була створена психотехніка, що включає і профорієнтацію. Однак, не проіснувавши й десяти років, вона була заборонена. Ця заборона, безсумнівно, позначилася і на розвитку вітчизняної психології і педагогіки як науки. І тільки в 70-х роках професійна орієнтація в нашій країні була реабілітована . Вона відновлена завдяки працям знаменитого психолога Е. А. Клімова. Саме він всерйоз зайнявся теоретичними та методичними основами профессіографіі і вибору професії. Климовська класифікація професій до цих пір служить фактичним стандартом (типи професій за предметом праці: «людина», «техніка», «знакова система», «художній образ», «природа»; популярна методика ДДО для виявлення професійних інтересів та ін) [17, c. 569 ] .

Вісімдесяті роки ознаменувалися появою центрів профорієнтації молоді в більшості великих міст СРСР . Це були спеціалізовані міжгалузеві науково-методичні центри, які управлялися і фінансувалися Міністерством освіти і Міністерством праці. Центри профорієнтації об'єднували висококваліфікованих фахівців, що вирішували практичні завдання.

Розпад держави і зміна політики на початку 90-х років призвело до того, що проблема профорієнтації молоді стала ігноруватися. У зв'язку з переходом на ринкову економіку держава відмовилася від планування і гарантій у сфері освіти та працевлаштування своїх громадян, з'явилася безробіття, була створена державна служба зайнятості. Основний акцент був спрямований не на профорієнтаційну роботу, а на сприяння у працевлаштуванні. У середині 90-х років у школах стали з'являтися профільні класи. У профорієнтаційну роботу в школі стали все більш активно включатися середні та вищі професійні навчальні заклади, зацікавлені в отриманні гідного поповнення студентських лав. Однак потрібно, разом з тим, визнати, що діяльність з активізації профорієнтаційної роботи в школі в даних умовах перебуває лише в початковій стадії. Все ще немає єдиної системи – є тільки окремі її ланки і в багатьох випадках спонтанно виникають певні елементи .

Психологічний словник  визначає, «професійну орієнтацію (профорієнтацію) як систему заходів, спрямовану на надання допомоги молоді у виборі професії» [ 22, c. 297 ]. Вона за своєю суттю представляє собою систему заходів, спрямованих на формування у молоді професійного самовизначення, готовності до свідомого і обгрунтованого вибору професії у відповідності зі своїми інтересами, бажаннями, схильностями, здібностями та з урахуванням наявних суспільних потреб у фахівцях різного профілю.

У цьому зв'язку важливе  значення приймають визначення основних понять: «професія» і «спеціальність».

Професія (від лат. Professio. - Оголошую своєю справою), рід трудової діяльності людини, занять, що вимагає певної підготовки і служить джерелом існування [1, c. 164 ]. У кожному конкретному випадку найменування професії визначається характером і змістом роботи, застосовуваними знаряддями або предметами праці. Поряд з родовим поняттям «професія» існує видове поняття «спеціальність».

Спеціальність (лат. specialis - особливий) – це комплекс набутих шляхом спеціальної підготовки та досвіду роботи знань, умінь і навичок, необхідних для певного виду діяльності в рамках тієї чи іншої професії. Таким чином, поняття спеціальність характеризує диференціацію трудової діяльності в межах професії.

В даний час система  профорієнтаційної роботи включає в себе діяльність за такими напрямами:

1. Професійне просвітництво,  що включає проінформацію, профпропаганду  і профагітацію.

2. Професійна діагностика – вивчення особистості школяра з метою профорієнтації. У процесі профдіагностики вивчають характерні особливості особистості: потреби, ціннісні орієнтації, інтереси, здібності, схильності, мотиви, професійну спрямованість.

3. Професійна консультація  має на меті встановлення відповідності  індивідуальних особистісних особливостей  специфічним вимогам тієї чи іншої професії.

4. Професійний відбір, як правило, здійснюється поза  школою у спеціальних лабораторіях  і переважно до тих професій, які пов'язані з умовами максимальної напруги. Мета професійного відбору – виявлення придатності людини до конкретної праці.

Слід розрізняти профвідбір від профпідбору. При проведенні профвідбору підбирають найбільш відповідну даній професії особистість, тобто йдуть від професії до особистості, а при профпідборі підбирають відповідну даній особистості професію, тобто йдуть від особистості до професії.

5. Соціально-професійна  адаптація являє собою активний  процес пристосування молодої  людини до нового соціального  оточення, умов праці та особливостями  конкретної спеціалізації. Успішність  професійної адаптації – одна з головних критеріїв правильного вибору професії, оцінка ефективності всієї профорієнтаційної роботи.

6. Професійне виховання,  яке ставить своєю метою формування  в учнів почуття обов'язку, відповідальності, професійної честі та гідності.

Перш ніж приступати до розгляду професійного самовизначення як результату профорієнтаційної роботи, необхідно зрозуміти взаємозв'язки основних компонентів професійного самовизначення.

Професійне самовизначення є предметом багатьох досліджень. Вітчизняні психологи і педагоги розглядають потреби людини як функцію її діяльності, вважають потреби спонукальною силою діяльності. А. Н. Леонтьєв зазначає, що «... потреба як внутрішня сила може реалізуватися тільки в діяльності» [11, c. 133].

Потреби в найзагальнішому значенні визначаються як прагнення в будь-якій цінності, як тяжіння до певного об'єкту або процесу діяльності, як переживання незадоволеності і нестачі, як прагнення заповнити цей недолік [8, c. 102].

На думку ряду дослідників (Ф. Н. Гоноболіна, Г. І. Щукіна, О. В. Єрьомкіна), одним із значущих компонентів професійного самовизначення є розвиток інтересів учнів у різних сферах професійної діяльності. Інтерес до професії займає центральне місце в процесі професійного самовизначення особистості. Існує безліч психолого-педагогічних підходів до розгляду інтересу.