Дiагностико - профорiэнтацiйна робота психолога з безробiтними

І.С Кон пише про  цей період так: "Головний психологічний  здобуток ранньої юності – відкриття свого внутрішнього світу". До цього моменту дитина, "достатньо усвідомлюючи свої вчинки, ще не усвідомлює власних психічних станів", "єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ". Сам факт відкриття в себе внутрішнього світу, є з одного боку хвилюючою і радісною подією, але з іншого – приносить із собою тривожні переживання, пов'язані з неспівпаданням внутрішнього "Я" із зовнішньою поведінкою.

Разом з усвідомленням  своєї унікальності приходить почуття  самотності, а звідси зростає потреба в спілкуванні. Іншим складним і хвилюючим переживанням є усвідомлення своєї наступності, стійкості в часі. Відчуття особистого безсмертя, змінюється панічним страхом старості і смерті. В підлітковій і юнацькій самосвідомості тема смерті звучить гостро і неоднозначно. Розставання з ідеєю особистого безсмертя відбувається складно і болісно, іноді підмінюючись ідеєю безсмертної слави, але в результаті, часто саме сприйняття неминучості смерті спонукає серйозно задуматися про сенс життя, про те, як краще її прожити.

Таким чином, криза ідентичності протікає на тлі екзистенціальної кризи, пов'язаної з загостреним сприйняттям  і переживанням основних кінцевих "данностей" буття. Ця криза з'являється разом  з відкриттям свого внутрішнього світу.

Факт усвідомлення власної смертності вчить цінувати час і життя в цілому, насолоджуватися нею, спонукає знайти свій власний сенс цього життя. Саме ця криза дозволяє будувати по-справжньому інтимні, глибокі, осмислені стосунки з іншим, дозволяє поєднати свою ідентичність з ідентичністю іншого, без страху її втратити.

Усвідомлення ще однієї екзистенціальної "данності" – відповідальності є незаперечною цінністю. Це дуже важливо в період формування ідентичності, в період створення сім'ї і вибудовування стосунків у соціумі, коли відбувається ціла серія визначальних для життя, доленосних виборів особистісно-індивідуальних і соціальних.

Таким чином, екзистенціальна  криза юнацького віку створює  умови для глибокої, складної, творчої, і головне своєчасної переробки "екзистенціальних данностей", що дозволяє успішно розв'язувати задачу віку, навіть при несприятливому проходженні попередніх стадій розвитку. Чим успішніше індивід подолає цю першу кризу ідентичності, тим легше йому впоратися з подібними переживаннями в майбутньому [27, c. 177].

Сучасна психологія розглядає  розвиток на всіх вікових рівнях як виконання певних завдань. Ця концепція  змінила вчення про фази і щаблі, однак така точка зору не нова і детально обговорювалася вже Шпрангером в 1926.

Хавігхерст визначив наступні завдання розвитку в юнацькому віці:

1. Прийняття власної  зовнішності та ефективне використання  свого тіла: необхідно усвідомити  його особливості і навчитися  осмислено керувати своїм тілом  під час спортивних занять, на  дозвіллі, в роботі і повсякденному житті.

2. Засвоєння чоловічої  або жіночої ролі: молоді люди  повинні індивідуально обрати  структуру статевої поведінки  і «образ» своєї статевої ролі.

3. Встановлення нових і більш зрілих відносин з ровесниками обох статей. Важливим стає вплив групи.

4. Завоювання емоційної незалежності від батьків та інших дорослих. Батькам нелегко визнати за дітьми право на незалежність: як би не прагнули вони виховати дітей самостійними, їм хотілося б якомога довше зберегти сімейну структуру з взаємною залежністю дітей і батьків.

5. Подготовка до професійної кар'єри: навчання в юнацькому віці прямо (у працюючих молодих людей) або побічно (у вищій школі) націлене на освоєння професії.

6. Подготовка до шлюбу та сімейного життя: придбання знань і соціальної готовності, необхідних для виконання завдань, пов'язаних з партнерством та родиною. Подовження часу навчання часто до третього десятиліття життя у зв'язку з розвитком суспільства змушує шукати тут нові рішення.

7. Формування соціально-відповідальної  поведінки: йдеться про підготовку до участі у діяльності на користь суспільства і засвоєнні політичної та суспільної відповідальності громадянина.

8. Будування системи  цінностей і етичної свідомості  як орієнтирів власної поведінки:  критичний аналіз цінностей навколишнього  культури повинен привести до формування самостійної «інтерналізованої» структури цінностей як керівництва до дій.

Завдання розвитку формулюються подібним чином і іншими авторами. Деякі розрізняють на основі їх специфіки  ранній і пізній періоди дорослішання з поступовим переходом від одного до іншого, не носять характеру якісного стрибка. З точки зору самих молодих людей також існують помітні відмінності в суб'єктивному значенні завдань розвитку залежно від віку і статі.

Завдання розвитку тісно  взаємопов'язані з прийняттям ролей. Вростання в соціальні ролі – виключно важливий компонент дорослішання. Під роллю розуміється послідовність взаємозалежних форм поведінки, узгоджена з аналогічною послідовністю в інших осіб [20, c. 554].

Роль характеризується трьома ознаками:

- Структурованість, тобто відміну від інших ролей;

- Настройка на ролі інших осіб і залежність від них;

- Незалежність від даного виконавця: дану роль, не змінюючи її структури, може виконувати і хтось інший.

Психологічною особливістю  раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Важливим чинником розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план – широке поняття, яке охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень прибутків тощо). У старшокласників життєві плани часто ще досить розпливчасті і не вичленяються мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнюючи міру їх привабливості, але ще не може остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого.

Про життєві плани  у власному сенсі слова можна  говорити лише тоді, коли до них включені не тільки цілі, а й способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л.С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними "цільову" регуляцію принципово нового типу. Попереднє самовизначення, побудова життєвих планів на майбутнє – центральне психологічне новоутворення юнацького віку.

Основою для планування, суб'єктом власного майбутнього  є існуюча в суспільстві модель "типового життєвого шляху" члена  даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, в її основу покладено принцип своєчасності: в який час суб'єкт повинний вкластися, щоб соціально "встигнути", в потрібний час зробити наступний крок.

Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття підлягали істотному перегляду. Молоді люди часто змушені самостійно розробляти життєві цілі і знаходити способи їх виконання. У результаті цього багато аспектів свого майбутнього життя юнаки і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х років чекали на своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х років переживали своє майбутнє як проблему.

В західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як усвідомлення тотожності суб'єкта самому собі, неперервності власної особистості в часі вимагає відповіді на запитання: "Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?" В період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій та нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, тендерними, професійними ролями, в несуперечливу цілісність (яка я дочка й онучка, спортсменка і студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), узгодити внутрішню оцінку себе та оцінку, що дається іншими.

Звичайно, існують індивідуальні варіанти вступу до дорослого самостійного життя. Це виявляється в першу чергу у виборі різних форм прояву дорослості. Наприклад, у деяких юнаків функцію зовнішнього відособлення відіграє зовнішній вигляд, стиль мови, пози під час розмови, інші за атрибути дорослості, обирають куріння тощо. Коли соціальна зрілість (дорослість) відстає від фізіологічної, спостерігаємо явище інфантилізму: юнак з зовнішнього погляду дорослий, але зберігає риси поведінки попереднього віку. Іноді "дитяча поведінка" стає у декого рисою пристосування до життя: нічого самому не вирішувати, ні за що не відповідати.

Юнацький  вік – це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В. Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л.І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я – яким він бажає стати в дорослому житті.

Змінює  юнак і свій характер і спілкування  з ровесниками. Зменшується кількість  друзів за рахунок зміни якості дружби, вона набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Посилюється потреба у зустрічному розумінні з боку оточуючих ровесників, спілкування з якими залишається сповідальним. З кращим другом або подругою обговорюються найбільш гострі переживання, які пов'язані з різними життєвими подіями. Дружні стосунки вимагають взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вони засновані на ставленні до іншого, як до самого себе й підтримують самоповагу, самосприйнятгя. Напруга у взаєминах виникає лише тоді, коли товариськість буває егоцентричною, коли не виявляється інтерес до почуттів та думок друга. Дружба заснована на свободі, але на взаємних почуттях та дотриманні моральних законів. Дружба - це процес здійснення соціальної рівності ("Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти"). Дружба має моральну природу: головне - чесність та вимогливість, розум та здатність оцінювати своє "Я" в його власній сутності. Рання юність-це повторний критичний період розвитку який характеризується значним зростанням потенціалу особистості щодо самовизначення (аналогічне поняття "соціальна ідентичність") [17, c. 55].

2.2. Я-концепція  як фактор особистісного та  професійного самовизначення старшокласників

Зростання самосвідомості та інтересу до власного "я" у підлітків  випливає безпосередньо з процесів статевого дозрівання, фізичного  розвитку, що є одночасно соціальними  символам, знаками дорослішання і  змужніння, на які звертають увагу  і за якими пильно стежать інші, дорослі й однолітки. Суперечливість становища юнака, зміна структури його соціальних ролей і рівня домагань – ці чинники актуалізують питання: "Хто я?"

Постановка цього питання – закономірний результат всього попереднього розвитку психіки. Зростання самостійності означає ні що інше, як перехід від системи зовнішнього управління до самоуправління. Проте всяке самоврядування вимагає інформації про об'єкт. При самоврядуванні це повинна бути інформація об'єкта про самого себе, тобто самосвідомість.

Найцінніше психологічне придбання ранньої юності-відкриття свого внутрішнього світу. Для дитини єдиною свідомою реальністю є зовнішній світ, куди вона проектує і свою фантазію. Цілком усвідомлюючи свої вчинки, дитина зазвичай ще не усвідомлює власних психічних станів. Навпаки, для юнака, зовнішній, фізичний світ тільки одна з можливостей суб'єктивного досвіду, зосередженням якого є він сам. Юнак 14-15 років починає сприймати і осмислювати свої емоції вже не як похідні від якихось зовнішніх подій, а як стану свого власного "я". Навіть об'єктивна, безособова інформація нерідко стимулює молоду людину до інтроспекції, роздумів про себе і свої проблеми.

Юність особливо чутлива  до "внутрішніх", психологічних  проблем. Відкриття свого внутрішнього світу дуже важлива, радісна і хвилююча подія, але це викликає також багато тривожних і драматичних переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить відчуття самотності.  Юнацьке "я" ще не визначене, розпливчасте, дифузне, воно нерідко переживається як невиразне занепокоєння або відчуття внутрішньої порожнечі, яку чимось необхідно заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і одночасно підвищується вибірковість спілкування, потреба в самоті.

Розвиток самосвідомості, як і будь-якого складного психічного новоутворення, проходить ряд змінюючих один одного стадій. З цієї точки зору ранній юнацький вік можна охарактеризувати як початок формування нового рівня самосвідомості, як період розвитку та поглиблення інтеграційних якостей. Інтенсивний розвиток того рівня самосвідомості буде здійснюватися в юнацькому віці. Його специфічні риси – підвищення значущості для формування Я-концепції системи власних цінностей і посилення особистісного, психологічного, динамічного аспекту сприйняття – дозволяють оцінювати його як рівень, характерний для зрілої особистості [4, c. 234].

Одним з основних механізмів самопізнання юнаків самих себе, свого  внутрішнього світу є особистісна  рефлексія, яка, на відміну від логічної рефлексії, спрямованої на вирішення завдань, розуміється як діяльність особистого самопізнання, як особливий дослідницький акт, при якому людина не просто досліджує свій внутрішній світ, але при цьому ще досліджує і себе як дослідника. Феноменом особистісної рефлексії є рефлексивні очікування, які розуміються як уявлення людини про те, що про нього думають люди.