Дiагностико - профорiэнтацiйна робота психолога з безробiтними

Усвідомлений підхід до вибору професії, поряд із знанням вимог конкретних професій та факторів суспільних умов, вимагає обговорення з окремою особистістю. Тому учням необхідно давати можливість проявляти свої професійні нахили, інтереси та очікування, щоб вони могли виявити свою концепцію вибору професії та вміти її сформувати.

Підготовка, проведення та аналіз виробничої практики.

Для того, щоб дати учням  можливість усвідомити власний досвід, який буде поштовхом для наступного процесу вибору професії, у межах  профорієнтації є доцільним провести довгострокову практику. Індивідуальні знання, надії та очікування від певної професії можуть бути порівняні з конкретним досвідом на виробництві.

Профосвіта та професійне планування.

Необхідно ознайомити учнів  з трудовим законодавством їх країни та навчити одержувати інформацію про порядок навчання та його переваг.

Прийняття заяв.

Необхідно ознайомити учнів  з різними аспектами прийняття  заяв, ознайомити з рядом необхідних даних для прийняття на роботу та підготувати до співбесіди, яка  проводиться з претендентами. Все  разом реалізує мету профорієнтації, розширюючи можливості адаптації школяра на ринку праці. [4, c. 16 ]

Профорієнтаційна робота, тобто виконання психологом профорієнтаційної  функції, сприяє вибору професії у відповідності  з індивідуальними можливостями та нахилами, а також можливостями, які надаються людині її „генетичною природою” та суспільством. [36, c.32 ]

Для того, щоб дати учням  можливість усвідомити власний досвід, який буде поштовхом для наступного процесу вибору професії, у межах  профорієнтації є доцільним провести довгострокову практику.

 

1.3. Психологічні  проблеми профорієнтації з старшокласниками

Професійне самовизначення старшокласників є найбільш значущим моментом в їх житті . Від ефективної і коректної допомоги в профорієнтації залежить успішність самореалізації старшокласника у майбутній професійній діяльності . У зв'язку з цим проблема дослідження професійного самовизначення старшокласників в даний час особливо актуальна. Це пов'язано, насамперед, з відсутністю в даний час повноцінної програми психологічної роботи в цьому напрямку, застарілими, не відповідаючи сучасним вимогам діагностичними методиками і, найголовніше, не розробленою моделлю професійного самовизначення та її зв'язок з особистісним самовизначенням. Ці недоліки ведуть до дезорієнтації при профконсультуванні старшокласників.

Сучасні проблеми профорієнтації акумулюються в наступних напрямках:

1) не розроблена модель  професійного самовизначення старшокласника  в сучасних соціально-економічних  умовах;

2) відсутня модель особистісного самовизначення сучасної молоді та її зв'язок з професійним самовизначенням;

3) існує проблема усвідомлення старшокласником особистісних мотивів вибору професії.

Орієнтуючись на дослідження  Е. Фромма, який вказував на прагнення  людської сутності до елітарності, ми можемо припустити, що в умовах сучасності молодь орієнтується саме на престиж обраної професії. Наші припущення знайшли своє підтвердження в проведеному нами пилотажному дослідженні першокурсників та аналізі інших досліджень, проведених соціологами (А.В.Юпітов, А.А.Зотов, В.І.Носков та ін.) Таким чином, ми можемо стверджувати, що професійна орієнтація молоді спрямована на реалізацію себе в добре оплачуваних і престижних професіях. Однак тут виникає проблема особистісної задоволеності в обраній професії. Те, що Е. Еріксон називає ідентичністю. Пряжников Н.С. зазначає, що задоволення в роботі може бути лише тоді, коли працівник ототожнює роботу з собою, коли робота стає частиною особистості.

На наш погляд, саме в даному аспекті найбільш гостро стоїть проблема сучасної молоді.

Вибираючи престижну  професію, старшокласник не задається  питанням, а чи здатний я самоактуалізуватися  в даній професії, чи зможу я  розкритися в ній. Досить часті ситуації, коли зовні благополучні люди страждають глибокими неврозами і депресіями, пов'язані з вибором нелюбимої, але добре оплачуваної професії.

Завданням психолога  на сучасному етапі профорієнтаційної  роботи є допомогти вибрати професію молодій людині з урахуванням  не тільки соціального компоненту (фактора  престижності, високої оплати і т.д.), але і особистісного компонента, здатності знайти роботу, в якій юнак може реалізувати себе повністю [51, c.178] .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРОФЕСІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

2.1. Психологічні  особливості формування особистості старшокласників

Вікова психологія – це одна з найбільш розвинених галузей сучасної психології, найтіснішим чином пов'язана із загальною психологією, яка розкриває природу і закономірності психологічного життя людини.

Вікова психологія вивчає особливості психологічного розвитку людини в онтогенезі. Предметом її дослідження є вікова динаміка, закономірності та провідні фактори розвитку психологічних процесів і властивостей особистості людини на різних етапах її життя. Основні характеристики галузей вікової психології: дитяча психологія, психологія молодшого школяра, психологія підлітка, психологія юності, психологія дорослої людини.

Ми вибрали для вивчення психологію юності. У цей період завершується підготовка до самостійного життя людини, формування цінностей, світогляду, вибір професійної діяльності та затвердження цивільної значущості особи. В результаті і під впливом цих соціально-особистісних чинників перебудовується вся система відносин юнака з оточуючими його людьми і змінюється його ставлення до самого себе. Через цю соціальну позицію змінюється його ставлення до школи, до суспільно корисної діяльності та навчання, встановлюється певний взаємозв'язок між інтересами майбутньої професії, навчальними інтересами і мотивами поведінки.

У результаті психологічних  досліджень встановлено, що індивідуальний розвиток людини і формування її особистості  відбувається в першу чергу в  результаті активної взаємодії з  навколишнім середовищем. У різні  періоди життя людини співвідношення між соціальним і біологічним неоднозначне. З віком вплив соціального фактора на психологічний розвиток людини посилюється.

У юнацтві виділяють  дві фази: одна на кордоні з дитинством-рання  юність (15-16років), інша – на кордоні зі зрілістю – старший юнацький вік (20-21год), яку можна розглядати в якості початкової ланки зрілості.

Для першої фази юності характерна підготовка до самостійного життєвого  шляху (накопичення необхідних знань, умінь пошуки, пов'язані з вибором  професії, придбання тих чи інших  якостей особистості і т.д.). Для другої – участь у продуктивній праці та використання придбаних професійних умінь і навичок, знань, прагнення до подальшого вдосконалення майстерності і моральних якостей своєї особистості [26, c. 49].

Зростання самосвідомості – це характерна особливість особистості старшого школяра. Рівень самосвідомості визначає і рівень вимоги старших школярів до оточуючих людей і до самих себе. Кон писав: «Зростання самосвідомості та інтересу до власного «Я» у юнаків пов'язаний не тільки з статевим дозріванням, як вважала біогенетична школа в психології. Дитина росте, міняється, набирається сил до перехідного віку, і тим не менше це не викликало у нього тяги до інтроспекції. Якщо це відбувається тепер, то, перш за все тому, що фізичне дозрівання є одночасно соціальним симптомом, знаком дорослішання, змужніння, на яке звертають увагу й за яким пильно стежать інші, дорослі й однолітки. Суперечливість становища підлітка, зміна його соціальних ролей і рівня домагань - ось що в першу чергу актуалізує питання: «Хто Я?»

В період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива  взаємодія двох потреб – у відособленні та в належності до певної групи, входженні до неї. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга - у взаєминах з однолітками.

Відчуття самітності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне  прагнення до об’ єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони надіються знайти так гостро потрібні емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значимості тощо.

Характерним для таких  компаній є дуже високий рівень конформізму. Захист своєї незалежності від старших у цьому віці поєднується з вкрай некритичним ставленням до уявлень і цінностей власної групи та її лідерів. Індивідуальність утверджують через однаковість (в рамках своєї групи), у спільному протистоянні комусь іншому.

Надзвичайно серйозною  є потреба не просто входити до групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність для групи, мати в ній певний авторитет. Низький статус в групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Стрімко зростає число  груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема, число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки і ціннісні орієнтації.

Юнацькому спілкуванню  притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація (І.С. Кон, В.О. Лосенков). Перша проявляється, приміром, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3 - 4 години в будні, 7 - 9 годин у вихідні та святкові дні), невпинному зростанні географії та соціального простору такого спілкування, постійному пошуку та готовності до міжособових контактів.

Стосовно індивідуалізації стосунків, то насамперед вкажемо на чітке розмежування характеру взаємин  з різними людьми, високу вибірковість і максималістську вимогливість до друзів.

Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, послуговує причиною напруженості взаємин та невдоволення ними.

Різко посилюється потреба  в індивідуальній інтимній дружбі. Помітно активізуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається настійна потреба в коханні, появляються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя.

Юнацькі мрії про кохання  відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні. Як правило, вони не співпадають (особливо в юнаків) з чуттєвістю, зумовленою статевим дозріванням.

Для розуміння специфіки  цього періоду слід згадати епігенетичну теорію розвитку особистості Еріка  Еріксона. Центральним для його теорії є положення про те, що людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства психосоціальних стадій, всього їх вісім. Ці стадії є результатом закономірного розгортання "плану особистості", який успадковується генетично.

Кожна стадія життєвого  циклу настає в певний для неї  час - "критичний період". Крім того, кожна стадія супроводжується  кризою – деяким психосоціальним конфліктом, що виникає в результаті невідповідності між досягнутим рівнем психологічної зрілості особистості, що розвивається, і вимогами соціуму. Кожна така психосоціальна криза містить позитивний і негативний компоненти. Якщо криза розв'язується успішно, то его-ідентичність вбирає в себе новий позитивний компонент, а якщо конфлікт залишається нерозв'язаним, то его-ідентичності наноситься шкода, і в ній з'являється негативний компонент [26, c. 122].

Юнацький вік, згідно Е.Еріксону, позначений найбільш глибшою  кризою – "кризою ідентичності". Дитинство підходить до кінця і перед особистістю постає задача формування першої цілісної форми его-ідентичності. Підлітку слід зробити цілу серію соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Все це відбувається на тлі бурхливого фізичного зростання і статевого дозрівання.

Позитивним компонентом  кризи ідентичності цього періоду  є формування цілісної ідентичності. Негативний компонент – рольове змішування, в цьому випадку криза розв'язується незадовільно, відбувається "дифузія ідентичності", що, у свою чергу, призводить до утворення "синдрому патології ідентичності".

Інтервал між юністю і дорослістю, коли молода людина прагне шляхом спроб і помилок знайти своє місце в суспільстві Е.Еріксон  назвав "психологічним мораторієм". Це означає, що соціум, усвідомлюючи складність і важливість задачі цього періоду, дає молодій людині деякий час на завершення процесу формування зрілої его-ідентичності.

Наступна стадія розвитку – стадія ранньої зрілості. Це період раннього шлюбу і початку сімейного життя, а також час набуття професії і початку трудової діяльності. Е.Еріксон вважає, що тепер людина по-справжньому готова до інтимних стосунків з іншою людиною, як у соціальному, так і в сексуальному плані. Головна криза цієї стадії – це "криза інтимності". Позитивний компонент цієї кризи – "інтимність", а негативний – "ізоляція". Термін "інтимність" Е.Еріксон використовує як багатоплановий: як за значенням, так і за широтою охоплення. Насамперед, він розуміє інтимність як глибоке почуття, яке ми відчуваємо до чоловіка чи дружини, друзів, батьків тощо. Але він говорить про інтимність як про здатність до глибокої близькості, що є необхідною умовою міцного шлюбу. Негативним розв'язанням задачі цієї стадії, проходження "кризи інтимності" є самотність, уникнення контактів, що вимагають близькості, ізоляція. Якщо процес формування зрілої его-ідентичності незавершений, то замість прагнення до встановлення близьких стосунків, виникає страх "втратити себе", прагнення зберегти дистанцію.