Педпгогічна психологія

 • усвідомлення  представниками цієї науки рівня  її розвитку і стану досліджень;

 • встановлення  її місця в системі інших  наук, визначення предмета і об'єктів  її досліджень;

 • виокремлення  основних категорій і закономірностей соціальної психології;

 • підготовку спеціалістів, публікації праць, підручників;

 • організацію  конференцій, симпозіумів і т.  п.

 Відродження соціальної  психології завершується другою  половиною 70-х років і логічно  переходить у подальший її розвиток на основі соціалістичної орієнтації. У ці роки в Україні створюються кафедра соціальної та педагогічної психології в Київському університеті імені Тараса Шевченка, відділи соціальної психології в Науково-дослідному інституті філософії АН України та Науково-дослідному інституті психології України. У цих закладах, а також у вузах Харкова, Одеси та інших міст України здійснюються перші соціально-психологічні дослідження й читання лекцій з проблем соціальної психології.

 Розвиток сучасної  вітчизняної соціальної психології на основі нової соціально-економічної парадигми, суверенності, незалежності України характеризується уточненням та конкретизацією предмета і об'єктів соціальної психології, розширенням підготовки спеціалістів, виходом у світ посібників та підручників, організацією та проведенням конференцій із соціальної психології, кристалізацією соціально-психологічної проблематики, відкриттям наукових закладів, лабораторій та кафедр соціальної психології, якими, зокрема, є Інститут соціальної та політичної психології АПН України, кафедра соціальної психології (заснована в 1993 р.) у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника та ін. Соціальні психологи України ведуть дослідницький пошук у галузі методології, теорії і методів соціальної психології, проводять емпіричні дослідження в різних сферах суспільного життя. їхні дослідження спрямовані на вивчення не лише традиційних проблем взаємодії, спілкування людей у різних соціальних спільнотах, особливостей регуляції поведінки людей у соціальних групах, механізмів їхніх взаємостосунків, взаємовпливу тощо. Пошуки визначаються сучасними потребами, зумовленими змінами в житті країни після проголошення нею державного суверенітету, виокремленням тих особливостей у поведінці людей, які завжди з'являються на переломних етапах розвитку суспільства. Завдяки розширенню міжнародних зв'язків, ознайомленню вітчизняних соціальних психологів із надбаннями західної (передусім європейської та американської) соціальної психології, а також сучасному розвиткові соціуму і його запитів, соціальна психологія України може досягти успіху на етапі її дедалі більшої соціологізації, тобто розгляду в контексті реальних

 проблем суспільства.  Подальшого розвитку набуває  проблема соціальної психології  особистості, її комунікативного потенціалу. Пожвавилися дослідження в галузі історії соціальної психології, міжгрупової взаємодії, лідерства й керівництва, психології спілкування, соціальної психології управління, соціальної психології організацій, масової комунікації, масових явищ, соціально-психологічного тренінгу, соціально-психологічного прогнозування. Все це є підставою сподіватися подальшої активізації соціально-психологічної думки в найближчому майбутньому.

25. Охарактеризуйте особливості процесу научіння в початковій ланці освіти.

Соціалізація відбувається чеpез научіння через спостеpеження, імітацію (наслідування) та ідентифікацію. Центpальні компоненти научіння: залежність, очікування і підкpіплення. В діадичній  системі діяльність дитини завжди залежить від контакту з доpослими і визначається очікуванням, тобто безпосеpедньою внутpішньою pеакцією на сигнали від доpослих, які мають суттєве значення для зміни pеакцій дитини, пеpетвоpення їх в цілеспpямовані одиниці дії; ідентифікацією, коли дитина шляхом пpоб і помилок та pольових ігоp ідентифікує себе з доpослими, наслідує їх і підкpіпленням. Підкpіплення - це стимуляція дії для виникнення бажання її виконувати, або не виконувати. В pолі підкpіплення виступають позитивні і негативні емоції, нагоpода і покаpання. Інший важливий компонент научіння - мотивація. Джеpелом мотивації діяльності дитини є ститмулюючий вплив навколишнього сеpедовища і научіння на основі підкpіплення.

НАУЧІННЯ - процес і результат придбання  індивідуального досвіду. Сам термін «научіння» прийшов із зоопсихології, в яку його ввів Е. Торндайк.

Шляхом научіння можна придбати будь-як досвід: людина опановує знання, уміння й навички; у тварин з'являються  нові форми поведінки.

Научіння включає неусвідомлене  з'ясування, що протікає, зміст матеріалу  та його закріплення (мимовільне запам'ятовування).

У шкільному віці розвиток навчальної діяльності йде в контексті визначених базових відносин учня:

початкова школа - це стосунки з учителем; неповна середня школа - стосунки з групою однолітків;

старші класи - це взаємодія з  окремими вчителями, які виступають у ролі фахівців-консультантів, також значущими є взаємини з окремими друзями різної статі.

Особливості цих етапів дають учителю орієнтир у пошуку різних способів організації навчальної діяльності.

Отже, першими елементами навчальної діяльності, які опановує молодший школяр, є виконавські, технічні дії. Потім поступово йому передається дія контролю, що має три рівні:

зовнішній контроль діяльності учня, що здійснюється дорослим;

взаємний контроль діяльності один одного (особливо ефективний для  підлітків);

самоконтроль, коли зовнішній  контроль не потрібний.

У початковій школі доцільно застосовувати 1-й і 3-й рівні, а  в підліткових класах - 2-й рівень.

Після того як діти проконтролювали  свою роботу, вони можуть поставити  собі оцінку. Відмітимо, що контроль відноситься до процесу виконання завдання та фіксує поточні відхилення від способу рішення, а отже, він пов'язаний зі способом здійснення діяльності, оцінка ж відноситься до підсумку, результату всієї діяльності і, значить, пов'язана з її метою.

Паралельно йдуть оволодіння оцінюванням та усвідомлення різних способів досягнення навчальної мети. Так поступово всі елементи навчальної діяльності передаються учневі.

Цілі навчання можуть виникати не тільки у старших школярів, а раніше чи пізніше, але можуть взагалі не виникати. Рання поява навчальної мети - сприятлива ознака: учень за рівнем своєї особистісної зрілості готовий до самостійного навчання (екстернату) та до самостійного планування темпу свого просування в навчанні.

26. Визначте сутність психологічної проникливості вихователя та її ролі у формуванні особистості молодшого школяра.

В.М.Аллахвердов, досліджуючи  „психологічну проникливість" як певну складову психологічної культури, зауважує, що відсутність психологічної  проникливості це відсутність ефективного інструменту в побудові поведінки людини [1, с.53]. Також вчений відзначає, що „психологічна некультурність" людей, яка нерідко зустрічається, проявляється звичайно не у вигляді поганих манер і неерудованості, а як не володіння особливим культурним кодом, який забезпечує адекватну інтерпретацію процесу психологічної взаємодії, а також не володіння культурними моделями поведінки, закріпленими в різноманітних формах спілкування і способах комунікації.

Спілкування у роботі педагога завжди означало багато, бо поза його навчально-вихователь-ний процес не мислимо. Нова концепція загальної середньої освіти, головним принципом якої є гуманізація освіти, припускає підйом спілкування на більш високий рівень. Вчителі-новатори, які прийшли до ідеї педагогіки співробітництва, своєю практикою показали, що однією з головних вимог, яким повинен відповідати педагогічний процес, є відповідна атмосфера спілкування. Вона повинна бути сприятливою для плекання почуття власної гідності, самоповаги школяра, свідомості, що з ним не тільки вважаються, а й мають потребу в ньому, не тільки помічають його, але і цінують [12]. Виховання людини доброчесного і добродеятельного академік В. Д. Шадріков вважає головною метою освіти і надзавданням школи [13]. В якійсь мірі це завдання вже вирішується творчими вчителями, такими як Е.Н. Ільїн. Він переконаний, що аналіз літературного твору повинен виростати в етичну проблему, а не в огляд всього, що було до і після книги. Метод душевного контакту (МДК), винайдений Ільїним, за своєю суттю є спілкуванням, піднятим до рівня мистецтва [9]. Цей рівень набуває особливого значення, якщо під мистецтвом розуміти міру майстерності в будь-якій справі [13]. Одна з обов'язкових умов для спілкування на високому рівні: людина, на наш погляд, повинен мати психологічної проникливістю [1]. Модель проникливості як функціональної системи була піддана експериментальної перевірки. Метою даної публікації є подання деякої частини емпіричного матеріалу, який збирався нами протягом кількох років. Перша стаття на тему проникливості опублікована в 1979 році.

Молодший шкільний вік - це особливий період у житті  дитини. Коли дитина приходить до школи, відбувається перебудова всієї системи  його відносин з дійсністю. У дошкільника  є дві сфери соціальних відносин: "дитина - дорослий" та "дитина - діти". Ці системи пов'язані ігровою діяльністю. Результати гри не впливають на відносини дитини з батьками, стосунки всередині дитячого колективу також не визначають взаємини з дорослими. Ці відносини існують паралельно. У школі виникає нова структура цих відносин. Дитина потрапляє в нову, для нього, соціальну ситуацію розвитку, яка вимагає від дитини особливої ​​діяльності. Ця діяльність називається навчальної. Початок навчальної діяльності по-новому визначає відносини дитини з дорослими і однолітками.

 Система "дитина - дорослий" диференціюється, і  відносини "дитина - вчитель"  починає визначати ставлення  дитини до батьків і відносини  дитини до дітей. Система "дитина - вчитель" стає центром життя  дитини, пронизує все його життя,  від неї залежить сукупність всіх сприятливих для життя умов. Учитель стає для дитини головною людиною, у вчителя втілюються всі нормативні вимоги з більшою визначеністю, ніж в сім'ї, - адже в первинних умовах спілкування дитині важко виділити себе і досить точно оцінити характер своєї поведінки.

 Учитель стає для  дитини фігурою, що визначає  його психічний стан не тільки  в класі, на уроці й у спілкуванні  з однокласниками, його вплив  простягаються і на стосунки  в родині. Дуже важливо, що особистість  учителя, його стан, включеність у навчання молодшого школяра повністю відбиваються на стані, поведінці, особистісних проявах дітей не тільки в період навчання, але і в наступні роки.

 З усього вищесказаного  стає ясно, чому особистість вчителя  початкової школи та її спілкування з молодшими школярами викликає пильний інтерес дослідників.

 Отже, як вже говорилося  вище, серед різноманітних зв'язків,  що впливають на розвиток особистості  молодшого школяра, особливе місце  займають його стосунки з першим  вчителем. Вчитель і учень взаємодіють один з одним у досить відповідальний період розвитку особистості школяра. І ця взаємодія здійснюється в процесі спілкування.

Тому особливої значимості набуває така перцептивна здібність  вихователя як - психологічна проникливість.

27. Проаналізуйте методологічні засади педагогічної психології Г.С. Костюка.

Навчання повинно спиратись  на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зону найближчого  розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвитком  існує діалектичний взаємозв'язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитини тим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвиток психіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвиток зводити до тих надбань які виникають під впливом навчання. Гуманістична психологія як один із провідних і перспективних напрямів сучасної психології зародилася, як відомо, в 50-х роках XX століття і пов'язується насамперед з іменами А.Маслоу, К.Роджерса, В.Франкла, Ш.Бюлера та ін. Однак всупереч ідеологічним нашаруванням і українським психологам було притаманне гуманістичне спрямування, яке визначається як культурно-гуманістична психологія (3). Вагомим науково-теоретичним її доробком є психологічна спадщина і практично-наукова діяльність видатного українського вченого психолога, педагога і організатора психологічної науки Григорія Силовича Костюка (1899—1982).

Ще задовго до оформлення гуманістичного напряму в західній психологічній науці Г.Костюк в  одній із ранніх своїх праць («Про індивідуальний підхід до учнів у навчальній роботі», 1937) висловив низку гуманістичних ідей щодо розуміння унікальності особистості, прийняття неповторної індивідуальності кожної дитини, переконливої віри в можливість її ефективного розвитку, виховання і навчання. Завдання індивідуального підходу, писав він, полягає в тому, щоб «впливати на формування індивідуальних особливостей учнів, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей, талантів кожного» (2, 449). У трагічний період масових репресій, геноциду саме проти індивідуальності, самоцінності окремої людини як особистості, коли людина поставала в образі «гвинтика» державної авторитарної машини, така психолого-педагогічна позиція вченого була прогресивно-гуманістичною.

Проблема індивідуального  підходу, забезпечення рівневої диференціації навчання особливо актуальна для сучасної загальноосвітньої школи. Нехтування індивідуальними особливостями кожної дитини, фронтальна орієнтація навчання, наприклад, при вивченні математики без врахування наявності особливих математичних здібностей, призводить, як засвідчили наші дослідження, до невтішних результатів: спостерігається стійка тенденція зниження інтересу до вивчення математики з 1 по 11 класи, 39% старшокласників висловлюють негативне ставлення до неї, 52% учнів середніх і старших класів на уроках математики мають високий рівень реактивної тривожності, 41,4% — систематично списують домашні завдання. Все це породжує низку особистісних проблем у школярів. Г.Костюк постійно наголошував на «індивідуальній своєрідності розумового розвитку кожної дитини» (2, 420), яку слід враховувати при організації" навчально-виховного процесу.

Ідея індивідуалізації варіації розвитку є однією із провідних  у всій психологічній системі  Г.Костюка. У процесі психічного розвитку виробляється неповторна індивідуальна своєрідність особистості, яка виявляється у «функціональних особливостях нервової системи, у розумових, емоційних, моральних, вольових якостях, у потребах, інтересах, здібностях і характерологічних рисах дітей та молодих людей», які є результатом індивідуальної історії розвитку, спричиненої як природними якостями, так і суспільними обставинами і діяльністю самої дитини. При цьому особливо наголошується, що саме через активно-діяльне ставлення до свого життя і самої себе людина творить із себе неповторну індивідуальність. Навіть особливості нейродинаміки, що відіграють суттєву роль у становленні індивідуальної своєрідності особистості, «остання, усвідомлюючи свої слабкі сторони, може до певної міри їх компенсувати (наприклад, стримуючи афективність, невтримність свого темпераменту тощо) за рахунок сильних сторін» (4, 79).