Педпгогічна психологія

 У мотиваційній  сфері свідомості молодших школярів  з'являється орієнтація на процес, його головне значення у привласненні  знань і досвіду поведінки,  починається своєрідна "закладка" мотивів самовдосконалення і самовизначення, позначається ще слабо виражене прагнення до усвідомлення причин, смислів, їх пошук в навчальному матеріалі й у виховній діяльності вчителя, виникає потреба в самооцінці, як в основі формування самопізнання і внутрішньої позиції особистості, правда, ще з орієнтацією на авторитет зовнішньої оцінки, триває прийняття цілей вчителя, але вже з тенденцією до самостійності, як ще недостатньо усвідомлюваної потреби.

 У сфері спілкування  (в комунікативній сфері), зберігається потреба в спілкуванні з учителем, як з незаперечним авторитетом, орієнтація на ігрову діяльність як основний засіб спілкування, можливість реалізувати потребу в спілкуванні з іншою людиною за допомогою гри.

 Також наголошується,  що специфіку цього віку становить так звана "криза 7 років", пов'язаний з феноменом "узагальнення переживань" (Л. С. Виготський). Ланцюг невдач чи успіхів призводить до формування стійкого комплексу - почуття неповноцінності через зірваних очікувань, пов'язаних з невдачами в новому виді діяльності - навчанні, спілкуванні з новими людьми, або почуття власної винятковості, пов'язаного із завищеною оцінкою оточуючими успіхів дитини. Це призводить до ускладнення емоційно-мотиваційної сфери і виникненню внутрішнього життя, що спричиняє появу смислової орієнтовної основи вчинку - ланки між бажанням щось зробити і що розгортаються діями.

 Вченими визнається, що такий конфлікт - це й момент  емоційний, оскільки визначається  особистісний сенс вчинку. Смислова  орієнтування стає важливою стороною внутрішнього життя, одночасно виключаючи імпульсивність поведінки дитини. Завдяки цьому механізму втрачається і дитяча безпосередність: дитина починає думати, перш ніж діяти, починає приховувати свої переживання і коливання, намагається не показати іншим, що йому погано. Часто кризовим проявом поділу зовнішнього і внутрішнього життя дітей зазвичай стають кривляння, манірність, штучність поведінки, схильність до капризів, конфліктів і т.п. (І. Ю. Кулагіна).

 Сьогодні педагогічний  підхід до вирішення цих конфліктних особливостей вимагає нового осмислення. Характеристика особистісних якостей дитини у молодшому шкільному віці і специфіка підготовки до їх розвитку вчителя початкових класів, пропонована в більшості підручників з педагогіки та вікової психології, орієнтована на зовні задаються впливу. Як правило, такі впливи блокують механізми саморозвитку і гальмують процеси становлення особистості вже в цьому віці.

 Одним з показників  рівня розвитку такої особистісної  структури, як самосвідомість, розглядається той чи інший рівень потреб в самооцінці, пов'язаний з виникненням особливого особистісного новоутворення - внутрішньої позиції дитини.

 Однак, в підручниках  це положення, що становить  передумову й основу особистісно  орієнтованої освіти, розглядається з позицій незаперечною моносуб'єктні, пріоритету оцінки вчителем поведінки і успішності молодшого школяра як основного засобу розвитку його особистісних структур свідомості - критичності, рефлексії, мотивації.

 Чітко і однозначно  встановлюється необхідність відходу від ігрової діяльності на користь навчальної, яка, на думку більшості авторів підручників, є більш результативною, цілеспрямованої, обов'язковою; шляху переходу від зовнішніх мотивацій вчення і поведінки до внутрішньої визначаються за допомогою зростання потреб в отриманні більш високих оцінок, як самоцілі. У цілому розвиток структур самосвідомості молодших школярів визначається тільки зовнішніми чинниками. Те, що позначається як механізм саморозвитку особистості, а саме - особистісні структури свідомості, опосередковані внутрішнім світом кожного окремо взятого учня, виявляється об'єктом прямого (непрямого) втручання з боку вчителя, якому пропонується абсолютне знання цих особливостей і право на їх корекцію.

 Але виховання (навіть  у початковій школі) стає особистісним тільки тоді, коли учні намагаються виробляти власні смисли в запропонованих ним заходах, коли вони доповнюють їх зміст особистими переживаннями і розуміннями, навчаються підкорятися не тільки об'єктивним законам, але і моральним велінням.

 Поєднання цих цінностей,  як орієнтирів для розвитку  особистісного начала в учні  початкових класів з їх віковими  особливостями, на перший погляд, здається неможливим. Пошук сенсу  учнями цього віку розглядається  більшістю вчених як передчасне дію, оскільки особистість молодшого школяра, на їхню думку, не володіє достатніми можливостями і потребами проникати в сутність явищ, розкривати їх причини.

 Відзначимо, що повне  оволодіння такими вміннями і  не повинно виступати метою  виховної роботи в початковій школі. Проте, в цьому періоді необхідно починати ту саму "закладку" цих умінь на доступному та відповідному можливостям дітей рівні організації виховної роботи.

 Разом з тим,  у дослідженнях молодшого шкільного  віку немає і повного заперечення  наявності потреб у смисло-пошуковій діяльності. Розглядаючи психологічні умови початкової освіти, Д.Б. Ельконін зазначав, що більшість дітей, приходячи до школи, знаходяться на рівні наочного мислення. Здавалося б, це твердження повинне спричинити орієнтацію вчителя на дії по прямій передачі учням знань і досвіду поведінки. Проте вчений приходить до висновку, що просте зазначення на те чи інше властивість явища, просте повідомлення готового знання не призводить до розвитку мислення дитини (і вже звичайно не призводить до розвитку свідомості). Передавальний спосіб, репродуктивне виховання, які як би логічно і закономірно випливають з особливостей молодшого шкільного віку, не можуть розглядатися як нормальний засіб виховання, розвиваючого особистість.

 Можливості для організації особистісно орієнтованого виховання у молодших класах виявляються в трактуваннях мотивації, самосвідомості, самооцінки, потребностной сторони особистості молодшого школяра (І. Ю. Кулагіна).  Тенденцію становлення мотивів самовдосконалення і самовизначення в молодшому шкільному віці відзначає Л.І. Божович. Разом з тим вона вважає, що соціальні мотиви займають настільки велике місце, що здатні визначити позитивне ставлення дітей до діяльності, навіть позбавленої для них безпосереднього інтересу.

  До найбільш складної  задачі особистісно орієнтованого  виховання відноситься вироблення  в учнів молодших класів розуміння  сенсу того, що відбувається, прагнення  до висловлення власної точки  зору, вироблення вміння співвідносити  властиву дітям мотивацію самоствердження з визначенням життєвих перспектив, творчим самовоплощению, внутрішньою свободою (Г. Г. Лаптієва).

32. Обгрунтуйте роль пізнавального інтересу у навчанні молодших школярів.

  Психічний і особистісний  розвиток дитини у молодшому  шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку — навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

  Молодший шкільний  вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6—7 до 10—11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах.

   Нижня межа  цього вікового періоду (6—7  років) пов'язана з переходом  до навчання як систематичної  та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків.

   Дошкільний і  молодший шкільний вік розділяє “симптом утрати безпосередності”, який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент — з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.

   Пізнавальний  інтерес школярів — виразна  інтелектуальна спрямованість на  пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій.

   Цей інтерес  завжди є емоційно забарвленим  (здивування, захоплення, радість від  пошуку, переживання успіху, розчарування від невдачі), виявляється у вольових діях, спрямуванні зусиль на пізнання нових сторін навколишньої дійсності.

   Отже, діти молодшого  шкільного віку спершу надають  перевагу навчанню як суспільно-корисній  діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

   Педагогові важливо  зберегти та зміцнити інтерес дітей до навчання. Він повинен знати, які мотиви є найзначущішими для молодшого школяра, організовувати з урахуванням цього навчання. Воно не може здійснюватися у формі тиску на дитину чи “витіснення” із її свідомості дитячих понять поняттями дорослих. Навчальна діяльність передбачає перебудову під дією педагогічного впливу ставлення дитини до навколишньої дійсності.

   У молодших  школярів урок повинен складатися  з кількох об'єднаних спільною  метою частин, їх діяльність має  бути різноманітною. Значне місце в ній відводиться діям із предметами. Важливо, щоб заняття містили в собі елементи гри. З допомогою дидактичної гри дитина засвоює програму значно легше та успішніше, особливо якщо вона недостатньо готова до навчання.

   Важливе завдання педагога полягає у забезпеченні розвитку творчої особистості в процесі навчання. Цього можна досягти, стимулюючи школярів до експериментування, якому властиві перетворення уявлень, образів, понять, реальних предметів; розкриття нових властивостей об'єктів; породження новими знаннями, отриманими під час експерименту, нових запитань, складніших перетворень. Дбаючи про ефективність навчання, учитель повинен ознайомити школярів з основними компонентами навчальної діяльності, стимулювати самостійне їх виконання; продемонструвати їм послідовність виконання навчальних дій, чітко розмежувавши ті, що мають здійснюватися у предметному плані, і ті, що в розумовому. Важливо при цьому подбати про опанування школярами загальних способів розв'язування конкретно-практичних завдань, перетворення їх на навчально-теоретичні.

   У 1 класі учні  діють у навчальних ситуаціях  під керівництвом учителя. У  2—4 класах окремі компоненти  навчальної діяльності вони виконують  самостійно, усвідомлюючи свої можливості  при розв'язуванні завдань, маючи певне уявлення про те, яку оцінку отримають.

   Керівництво процесом  навчання полягає у спонуканні  зовнішньої і внутрішньої активності  учня, в результаті чого він  засвоює знання, виробляє вміння  і навички, розвивається як  особистість.

  На розвиток особистості молодшого школяра впливають й інші види діяльності. Його інтерес, наприклад, до різних видів художньої діяльності (мовлення, малювання, заняття музикою, ліплення, виготовлення аплікацій) зумовлений не тільки доступністю і привабливістю цих занять, а й віковими особливостями дітей.

   Одним з найулюбленіших  видів художньо-мовленнєвої діяльності  учнів є розповідь (за картиною, іграшками, словесним зразком). Особливо  охоче вони вигадують історії,  казки. Із задоволенням діти  початкових класів займаються музичною діяльністю. Не менше люблять вони малювати, виражаючи у малюнках своє емоційне ставлення до світу. Однак їх малюнки є схематичними, важко їм дається і зображення динаміки предметів. На якість малюнків впливає загальний фізичний та психічний стан дітей. Ліплення дає змогу зобразити явище, предмет у тривимірному просторі, відтворити форму всього, що оточує дитину. Виготовлення аплікацій передбачає вміння вирізати з паперу різноманітні сюжети, орнаменти. Усі види художньої діяльності сприяють розвитку уяви, інтелекту, засвоєнню рухів, виробленню відповідних навичок, формуванню здібностей та особистісних якостей.

   З неабияким  зацікавленням займаються молодші  школярі конструюванням, що потребує  оволодіння специфічними прийомами,  способами побудови конструкцій.

   Важливою умовою  гармонійного розвитку молодшого  школяра є прилучення його  до праці. Найчастіше нею є  самообслуговування і виготовлення  іграшок-саморобок. Самообслуговування, наприклад, сприяє вихованню поваги  до праці дорослих, розумінню значення праці у житті людини, готовності до фізичного напруження. За правильно організованих психолого-педагогічних умов дитина усвідомлюватиме важливість відповідального ставлення до своїх обов'язків із самообслуговування, намагатиметься бути чистою, охайною, підтримуватиме порядок на робочому місці, поважатиме працю дорослих, допомагатиме літнім людям. Педагог повинен постійно стимулювати її самостійність, ініціативу, творчість, використовуючи з цією метою педагогічно обґрунтовану оцінку, схвальне, доброзичливе слово. Молодші школярі мають виконувати і корисні для всіх завдання: прибирати у приміщенні, поливати квіти, доглядати молодших тощо. Це привчатиме їх не тільки разом працювати, використовувати необхідні засоби, оцінювати себе, долати труднощі, а й запобігатиме формуванню егоїзму, виникненню лінощів.

33. Назвіть та охарактеризуйте методологічні принципи педагогічної психології.