Педпгогічна психологія

 Діагностування вихованості  — це розпізнання і вивчення  істотних ознак вихованості, їх комбінацій, форм вираження як реалізованих цілей виховання. Діагноз встановлюється тоді, коли педагог ще не володіє повною інформацією про вихованість учня, а робить висновок на основі її суттєвих проявів з метою встановлення причин, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку якостей і властивостей особистості; визначення факторів, які сприяють успішній реалізації цілей виховання.

 Діагностика спрямована  на вивчення учнів, які удосконалюють  своє самостановлення, і педагогів, що організовують пізнавальну, трудову, художньо-естетичну та ін. діяльність вихованців, створюють умови для зміни позиції особистості у системі відносин, її всебічного формування.

 Знання вихованця  повинно прийти до вихователя  не у процесі байдужого його вивчення, а лише в процесі спільної з ним роботи і найактивнішої йому допомоги...

 А.С. Макаренко

 Отже, поняття «діагностика  виховання» ширше, ніж поняття  «вимірювання виховання». Вимірювання  проводиться з метою констатації  стану вихованості. У діагностиці ж оцінка

 вихованості є причиною  більш глибокого вивчення протікання  виховного процесу, визначення  шляхів його удосконалення на  основі знання про способи  й умови взаємодії його компонентів.

 Другою важливою  особливістю діагностики є прогностичний  характер її висновків. Прогноз потрібний для того, щоб внести необхідні корекції розвитку школяра: підсилити бажані і нейтралізувати небажані тенденції. У цьому розумінні діагностика є основою індивідуального підходу до вихованця. Проте, оскільки розрив між метою і досягнутими результатами спостерігається постійно, завдання діагностики вихованості актуальне для всіх вихованців. Ступінь вихованості колективу визначається на підставі своєрідного поєднання вихованості всіх його членів.

 Третьою особливістю  діагностики вихованості є те, що перевага в ній надається методам, які сприяють виявленню цілісної позиції особистості школяра. Вимірювання ж базується на узагальненні оцінок окремих актів поведінки вихованця. Будучи спрямованою на потреби організації виховного процесу, діагностика передбачає згорнуті рішення педагога і тому надає перевагу інтегративній діагностичній інформації. А це передбачає й інтегральну оцінку ступеня сформованості позиції особистості, а також її окремих позицій.

Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) достатньо високий, то йдеться про вихованість – сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра . Вихованість учнів – це своєрідний показник ефективності та якості навчально-виховного процесу. Розкрийте психологічні причини неуспішності і відставання учнів та взаємозв'язок між ними.

44. Розкрийте психологічні причини неуспішності і відставання учнів та взаємозв’язок між ними

   Загалом приблизно  12,5% учнів мають труднощі у  навчанні.

   На означення  цього явища вживають поняття “неуспішність” і “відставання”.  

   Неуспішність  — невідповідність підготовки  учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний  проміжок часу навчання (вивчення  розділу, наприкінці чверті, півріччя).

   Відставання —  невиконання учнями вимог або однієї з них, наявне на одному з проміжних етапів навчального процесу.

   Неуспішність  і відставання взаємозв'язані.  В неуспішності синтезовані окремі  відставання, вона є результатом  процесу відставання. Загалом  неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з багатьох предметів і тривалий час, частковому або стійкому відставанні з кількох складних предметів чи епізодичному відставанні з одного або кількох предметів.

   Відставання учня  у навчанні визначають на підставі його невміння усвідомити суть, трудність завдання, намітити план його вирішення, пасивності й неуважності на уроці, коли відбувається пошук рішення, байдужості до результатів своєї навчальної діяльності, нездатності адекватно оцінити свою роботу, відсутності самоконтролю у навчанні. Часто такий учень не може пояснити мету виконуваного ним завдання, хаотично, не дотримуючись правил, діє під час його виконання, не знає, як перевірити одержаний результат, не може відтворити визначення понять; не розуміє тексту.

   Причини відставання  у навчанні зводять до таких  груп:

— біопсихічні (спадкові особливості, задатки, здібності, особливості  характеру);

— недоліки фізичного  та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, нерозвинуті навички навчальної праці);

— недостатній рівень вихованості (немає інтересу до навчання, почуття обов'язку, слабка сила волі, недисциплінованість);

— недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери  поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

— негативний вплив сім'ї (погані матеріальні умови життя  сім'ї, негативне ставлення батьків  до школи і навчальної діяльності дітей, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

   Серед загальних  причин неуспішності навчання  виділяють: уніфікованість системи  навчання, однаковий для всіх  зміст освіти, що не задовольняє  потреби дітей; стереотипність  у методах і формах навчання, вербалізм, недооцінка емоцій  у навчанні; невміння визначити мету навчання, налагодити ефективний контроль за його результатами; зневажливе ставлення до розвитку учнів, практицизм, орієнтація на зубрячку. Загалом ці причини можна охарактеризувати як дидактичну, психологічну, методичну некомпетентність.

Серед причин шкільної неуспішності А. Леонтьєв, О. Лурія й А. Смирнов  виділили об'єктивні (непосильний обсяг  знань, недосконалість методів навчання тощо) та суб'єктивні, обумовлені індивідуальними  особливостями учнів. Серед невстигаючих дітей автори виділили такі групи:

1. Педагогічно запущені  діти - це діти, з якими мало  займаються. У них не сформовані  мотиви навчання. Немає навичок  і вмінь учитись. Розумова сфера  таких дітей, як правило, не  деформована, але відносини з  навчанням не складаються саме в силу перерахованих вище причин.

2. Розумово відсталі  діти - це діти, які в дитячому  або ранньому дитячому віці  перенесли яке-небудь захворювання, що зупинило нормальний розвиток  мозку. Такі діти здатні засвоювати  елементарні навчальні знання  й навички, але зовсім не здатні до узагальнення й абстрагування. Власне, таким дітям необхідне навчання, організоване спеціальним чином.

3. Ослаблені діти (церебро-астенічного  типу). Головна проблема таких  людей - слабка нервова система  й обумовлена нею низька працездатність. Ослаблені діти не можуть відповідати обсягу тих навантажень, які мають місце в сучасній школі. Ці діти практично не можуть (не у змозі) повноцінно працювати на останніх уроках. Загальна ж працездатність зберігається в них протягом 20-30-ти хвилин уроку, коли матеріал може засвоюватись якісно. Потім різко наростає стомлення й відкривається все, що вимагає сприйняття та переробки.

Відповідно, у залежності від того, до якої групи відноситься  невстигаюча у школі дитина, необхідно  приймати адекватні заходи допомоги. У сучасній школі перша група невстигаючих дітей найчисленніша.

Серед причин неуспішності дітей у школі М. Мурачковський  виділяє додатково: несформовані відносини  дитини з учителем і неуспіх (наприклад, негативна оцінка), що породжує страх невдачі.

Цей автор виділив кілька типів і підтипів невстигаючих дітей:

1-й тип. Діти, в яких  низька якість розумової діяльності  поєднується з позитивним ставленням  до навчання та збереженням  «позиції учня».

1-й підтип. Діти, в яких  неуспіх у навчанні компенсується успіхом у практичній діяльності.

2-й підтип Діти, в  яких такої компенсації немає,  а отже, важче виробити адекватну  самооцінку.

Корекційна робота: необхідно  розвивати розумову діяльність, якості розуму та самостійність.

2-й тип. Діти, в яких висока якість розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання та частковою або повною втратою «позиції учня».

1-й підтип. Діти, які компенсують неуспіх у школі якоюсь інтелектуальною діяльністю (читанням, наприклад);

2-й підтип. Діти, неуспіх  яких обумовлений негативними  установками, які сформувалися  стосовно вчителів і школи.  Як правило, компенсацією в  даному випадку служить зв'язок  з іншим колективом (вуличною компанією, наприклад).

Корекційна робота дуже складна, тому що необхідно змінити  внутрішню позицію дитини, сформувати нове ставлення до навчання. Додаткові  заняття успіху не дають.

3-й тип. Діти, в яких  низький рівень розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання. основні труднощі тут полягають у тому, що викликати інтерес до навчання можна тільки за допомогою «легеньких» завдань, які дитина у стані виконати, але для розвитку інтелекту необхідні «важкі» завдання.

Корекційна робота поетапна: спочатку треба зацікавити дитину, а потім переходити до більш складних задач, тому що найбільш лабільна мотиваційна  сфера.

Стосовно шкільної неуспішності варто зробити ще одне зауваження: необхідно розділити поняття  «невстигаючі діти» та «діти зі зниженою здатністю до навчання», тому що корекційна робота з ними буде різною.

Також варто пам'ятати, що найвищий рівень навченості людини приходиться саме на дошкільний і  молодший шкільний вік, тому необхідно  як можна повніше використовувати можливості цього періоду.

45. Охарактеризуйте основні методи педагогічної психології.

Існує декілька точок  зору на сутність і класифікацію методів  педагогічної психології. Іноді під  методом розуміють засіб одержання  емпіричних даних, або сукупність організаційних, емпіричних та інтерпретаційних способів обробки даних, або шлях реалізації психологічної теорії, на основі якої