Педпгогічна психологія

 Критерії вихованості умовно поділяють на «тверді» і «м'які». До «твердих» критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихованості молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за скоєні злочини; кількість розлучень і сімей, які розпалися; темпи

 поширення пияцтва,  наркомани, куріння, проституції  серед молоді та багато інших  показників. У педагогіці ці критерії  використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв.

 Для характеристики  шкільного виховання застосовуються  «м'які» критерії, що допомагають  педагогам одержати загальне  уявлення про хід і результати  виховного процесу.

 У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і програм діагностики вихованості, які звертаються до різних критеріїв. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов'язані з проявом результатів виховання у зовнішній формі — судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості (провідні якості особистості, основні відношення особистості, віддалений результат виховання, суспільна спрямованість, поведінка у проблемній ситуації та ін.) і 2) пов'язані з явищами, прихованими від очей вихователя — мотивами, переконаннями, планами, орієнтаціями.

 Більшість з наявних  методик і програм вивчення  вихованості школяра громіздкі,  недостатньо враховують реальні  можливості класного керівника,  фактор його часу. Педагог реально може здійснити обгрунтування мінімуму найбільш типових ознак, які характеризують вихованість учнів.

 Як визначити цей  мінімум? Пригадаємо, що особистість  характеризується таким рівнем  психічного розвитку, який дозволяє  їй свідомо управляти власною  поведінкою і діяльністю (С.Л. Рубінштейн). Отже, вихованість особистості характеризується не сукупністю окремих якостей, а їх певною ієрархією, змодельованою відносно вектора «мотив — ціль»: мотиви діяльності «цементують» загальну спрямованість особистості на об'єктивну мету діяльності; осмислена мета виконує роль орієнтира у побудові програми дій; програма визначає модель діяльності, її етапи, засоби і способи вирішення тих чи інших завдань; ефективне виконання діяльності передбачає самоконтроль, самооцінку, корекцію, визначення цілі вищого рівня тощо. Показниками вихованості виступають такі інтегральні прояви особистості, як система цінностей (смислів), здатність включатися у різні види діяльності, проявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність, відповідальність.

 Кожен з визначених  критеріїв тісно пов'язаний із  суб'єктивною позицією особистості,  її цілеспрямованою активністю. Тому визначені компоненти взаємодіють,  утворюють цілісність.

 У визначенні показників  і ознак вихованості учня вихідними є: з одного боку, інтегральні прояви особистості, їх структура, з іншого — їх динаміка: «зона найближчого розвитку».

 Оскільки суб'єктом  діяльності вихованець стає в  міру того, як розвиваються мотиви, цілі, здатність свідомо і самостійно  будувати і творчо реалізувати програму дій, здійснювати самоконтроль, самооцінку, корекцію діяльності, суттєвою ознакою його вихованості є ступінь співвідношення регуляції і саморегуляції. Саме це співвідношення показує, які мотиви є домінуючими, як конкретизуються суб'єктивні цілі, як поєднуються знання, уміння, переконання, дії.

 Таким чином, вихованість  особистості учня є цілісним  утворенням, яке має високий рівень  сформованості змістового, структурного  і динамічного компоненту.

 «Ключем» для практичного визначення ступеня сформованості цих компонентів є диференційовані описи — ознаки різних рівнів вихованості.

41. Назвіть та охарактеризуйте, які існують затримки інтелектуального розвитку дитини,

Затримка інтелектуального розвитку дитини - це функціональне інтелектуальне зниження, що виникає в період розвитку, якому сприяють низькі здібності адаптації. По мірі вираженості затримку розумового розвитку ділять на дві основні групи: легка затримка і глибша (з трьома мірами: помірною, значною і глибокою).

 Легка затримка розумового розвитку обумовлена багатьма, чинниками, що часто нашаровуються один на одного, наприклад генетичними і соціальними (педагогічна занедбаність). Ознаки її іноді визначають тільки з початком навчання в школі. З'являються труднощі в засвоєнні математики, ускладнено логічне мислення, узагальнення і виділення окремих властивостей. Хороша механічна пам'ять і достатні навички листа радують батьків, до дитини пред'являються високі вимоги, а в школі його вважають ледарем.

 Глибша затримка  розумового розвитку найчастіше викликана одним шкідливим чинником, який можна встановити в 50 % випадків. Цим чинником можуть бути: генетичні метаболічні дефекти (фенілкетонурія та ін.), хромосомна патологія (синдром Дауна), деякі вірусні і бактерійні захворювання матері під час вагітності, енцефаліт (запалення мозку) у новонародженого та ін. Ознаки досить чітко виявляються вже в грудному віці. Діти мало цікавляться таким, що оточує і іграшками, пізно починають говорити, значно уповільнений руховий і мовний розвиток. Нерідко відзначаються мікроцефалія або великий об'єм голови, деформації черепа, вушних раковин, зміна форми очних яблук, пальців долонь і стоп, вади розвитку внутрішніх органів, які виявляються при інструментальних дослідженнях.

Розумовий розвиток ніяк не пов'язаний з руховою активністю, про що необхідно знати батькам, щоб зайвий раз не шарпати свої нерви. Як правило, діти, у яких розвиток рухових навичок запізнюється, добре розвиваються інтелектуально. Так вийшло, що тести, яким піддають немовлят (наприклад, при вирішенні питання про усиновлення), можуть виявити лише відхилення у фізичному розвитку і соціальній адаптації дитини. Вони показують, чи не страждають діти від хвороб або травми мозку, чи не позначилася на їхній духовній сфері вимушена самотність у наймолодшому періоді життя. Жоден із існуючих тестів не дасть відповіді про майбутні розумові здібності однорічної дитини. Такі якості людини, як пам'ять або здатність мислити логічно, можна більш-менш надійно визначити, лише коли дитині виповниться 2 роки.

Розумовий розвиток, на відміну  від фізичного, більшою мірою  залежить від середовища, в якому  росте малюк, а не від характеристик  спадковості. Діти, народжені від  жінки з низьким інтелектом, будучи усиновленими і потрапивши в інтелігентну родину, ближчі за розвитком до названих батьків.

РОЗУМОВО ВІДСТАЛІ ДІТИ  — діти з порушенням нормального  розвитку пізнавальних процесів внаслідок  органічних уражень головного мозку (головним чином, його кори). До цих уражень  належать: запалення тканини мозку  і його оболонок (менінго-енцефаліти), ускладнення після інфекційних захворювань (дифтерит, скарлатина, кір, грип та ін.), травми голови, крововиливи в мозок дитини під час родів тощо.

Залежно від ступеня  затримки інтелектуального розвитку виділяються  поділяються на такі основні групи:

а) ідіоти — діти, які  не володіють мовою і не розуміють  мови інших; не здатні до засвоєння  складних навичок, мають грубі порушення  в моториці (не можуть самостійно переміщатися);

б) імбецили — діти з  досить грубими порушеннями в  пізнавальних процесах, не здатні до тривалої цілеспрямованої дії, з погано розвинутою пам'яттю; після тривалого навчання у імбецилів виробляються навички читання, письма, рахунку, деякі навички ручної діяльності і самообслуговування;

в) дебіли — діти з  найлегшим ступенем розумової відсталості, але вони істотно відрізняються за своїм психічним розвитком від нормальних дітей; здатні до систематичного шкільного навчання за спеціальною програмою, можуть оволодівати трудовими знаннями, уміннями й навичками порівняно легкої професії; навчаються в допоміжних школах, особливістю виховного процесу в яких є обов'язкове проведення з дітьми корекційно-виховної роботи.

Найважче піддаються корекції діти, проблеми інтелектуального розвитку яких зумовлені насамперед зниженою научуваністю. Вона виявляється в особливій негнучкості, інертності мислення, внаслідок чого дитині важко буває змінити непродуктивний підхід до розв'язання завдання на продуктивніший, скориставшись додатковими знаннями: підказкою, поясненням. Особливо виразно це помітно під час класифікації об'єктів, для якої потрібно виділити суттєве, абстрагуватися від другорядного .узагальнити. Ще важчим завданням є зміна підстави для класифікації, тобто знаходження іншої спільної ознаки. На відміну від описаних вище дітей з достатньо збереженою научуваністю, представники цієї групи мають труднощі і в оперуванні наявним у них досвідом. Педагоги звичайно скаржаться на великі труднощі у засвоєнні програмного матеріалу та­кими учнями навіть в умовах спеціальної школи. В основі зниженої научуваності таких дітей лежать такі негативні характеристики функціонування центральної нервової системи, які зумовлені хворобою, спадковими вадами. За змістом ці розлади часто нагадують розумову відсталість, хоч і м'якше виражені. Діти зі зниженою научуваністю, як правило, потребують спеціального навчання не тільки в початковій школі, а й в основній. Досвід показав, що, відчуваючи труднощі в засвоєнні теоретичних знань, вони досить продуктивні в здобутті практичного досвіду і непогано опановують багато різних професій. Тому перспектива розвитку школи інтенсивної педагогічної корекції, зокрема її основної ланки, пов'язана, на наш погляд, з поглибленням професійно-трудової підготовки учнів.

Окремої уваги заслуговують діти, які мають порушення певних функцій, таких як мовлення, просторове сприймання, зорово-рухова координація. Вони є причиною того, що діти при цілком достатньому інтелектуальному розвитку не можуть опанувати письмо, читання, рахунок. Зрозуміло, що це розладнує всю їхню навчальну діяльність і зрештою затримує подальший розвиток. Названі порушення в поєднанні з іншими факторами затримки психічного розвитку створюють картину особливо значних труднощів у навчанні дітей. Тим часом сьогодні спеціальну корекційну допомогу отримують тільки діти з мовленнєвими вадами. Усі інші, не виявлені в масовій школі, залишаються поза корекцією.

42. Охарактеризуйте структуру педагогічної психології,

Педагогічна психологія — галузь психологічної науки, яка  досліджує психологічні проблеми виховання  й навчання особистості — основних механізмів спрямованої соціалізації людини.

Педагогічна психологія має певну структуру, до її складу входять: o психологія виховання і  самовиховання; o психологія навчання; o психологія навчання; o психологія педагогічної діяльності та особистості вчителя.

 Виховання і навчання  в тій чи іншій мірі є  предметом дослідження різних  наук: філософії, соціології, історії,  педагогіки і психології. Філософія  розглядає питання виховання  під кутом зору становлення  в людині власне людських рис;  соціологічні аспекти освіти охоплюють структуру та зміст діяльності різних соціальних груп та інститутів, що виконують виховні і навчальні функції, будучи частиною системи освіти; історичні проблеми освіти охоплюють становлення і перетворення навчально -виховних інститутів; цілей, змісту і методів навчання та виховання в різні історичні епохи. Але, звичайно, більш за все з проблематикою навчання і виховання пов'язані педагогіка та психологія.

 Педагогіка розглядає  цілі та завдання навчання  і виховання дітей,його засоби і методи, способи їх реалізації на практиці. Одночасно з цим предметом педагогічних досліджень є так само загальне актуальне зміст освіти.

 Що ж до особистості  учня, індивідуальних психологічних  особливостей вчителя, взаємин  між учителем (вихователем) і дитиною, то це є предметом спеціального, уважного і детального вивчення в психології. Психологічним підставою педагогічного процесу є:

1. Теорії особистості  (З. Фрейд, С. Л. Рубінштейн, Г.  Олпорт, К. Левін, Е.  Фромм, Л.  І. Божович).

2. Теорія діяльності (А. Н. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн).

3. Вікова психологія (психологія  розвитку).

4. Теорії научіння (висхідні  до біхевіоризму).

5. Психологія пізнавальних  процесів (когнітивна психологія, гештальтпсихології, психологія мови).

6. Психологія індивідуальних відмінностей (темперамент, характер, здібності).

7. Соціальна психологія  колективів, спілкування і особистості. 

8. Інженерна психологія (взаємодія людини з ТСО, ЕОМ).

9. Культурно-історична  теорія (Л. С. Виготський).

10. Системний підхід  у психології (В. М. Бехтерєв, М. Вертгеймер, Б.Г.  Ананьєв, Б. Ф. Ломов)

11. Нейропсихологія (А.  Р. Лурія).

12. Психодіагностика.

13. Порівняльна психологія.

14. Гуманістична психологія.

15. Психотерапія.

 А.В. Петровський  виділив наступні завдання психологічного забезпеченняпедагогічного процесу:

1. Забезпечити випередження  педагогічної практики в психологічному  дослідженні, пошук нового.

2. Враховуючи факт  того, що наукова інформація швидко  старіє, необхідно, щоб учень в  результаті навчання міг би самостійно освоювати нову інформацію, що з'явилася.

3. Визначення загальних  закономірностей вікової психології  в онтогенезі.

4. Дати психологічну  характеристику особистості і  давати її на кожному віковому  етапі. 

5. З'ясувати психологічні  механізми засвоєння суспільного досвіду.

6. Вивчити психологічну  основу індивідуального підходу. 

7. Вивчити основи і  причини відхилень у психічному  розвитку дітей. «Якщо педагогіка  хоче виховувати людину в усіх  відношеннях, то вона повинна  перш за дізнатися його теж  в усіх відношеннях» (К. Д. Ушинський).

43. Визначте особливості виховуваності.

Виховуваність розглядають  як здатність особистості пра-вильно сприймати та засвоювати основні  суспільні норми та вимо-ги, здатність  позитивно реагувати на соціально-педагогічні  впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості (А. К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певним рівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондом навичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними в ранньому дитинстві, на якому базується подальший їхній соціаль-ний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготов-леність до досить швидкого формування нових для нього пізнаваль-них, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок.

Вихованість — це вміння поводитись". Що ж означає вміння поводитись у колективі? Бути вихованою  людиною — це і вміння вітатись, і підтримувати в товаристві розмову, і правильно їсти, одягатись, і  вміння поводитись у громадських  місцях.

Під вихованістю у  педагогіці розуміють комплексну властивість особистості, яка характеризується наявністю і ступенем сформованості соціально цінних якостей і властивостей, що відображають усебічність її розвитку.